ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
УХВАЛА
з питань закриття провадження у справі
01 листопада 2017 року № 813/3269/17
Львівський окружний адміністративний суд,
у складі:
головуючого -судді Ланкевича А.З.,
судді Карп’як О.О.,
судді Мартинюка В.Я.,
секретар судового засідання Фуртак А.В.,
за участі представника:
позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом Національного Університету «Львівська політехніка» до Міністерства культури України за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-ремонтне підприємство «ТЕХНОБУД», про визнання протиправним та скасування припису
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати припис відповідача від 23.08.2017 року №26/10/74-17, згідно якого зупинено проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об’єкті будівництва «Багатоквартирний житловий будинок з гаражами та стоянками із знесенням споруд котельні на вул.Лукаша (будинок №2 на генплані) у м.Львові для працівників університету)».
Від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв’язку із тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. В обґрунтування цього зазначив, що оскаржуваний припис не породжує певних правових наслідків для позивача та не тягне за собою санкцій у разі його невиконання, внаслідок чого права позивача не порушуються. Тобто такий припис, на думку відповідача, не набуває статусу рішення в розумінні п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не може бути оскаржений в адміністративному суді в порядку адміністративного судочинства. Посилаючись на правову позицію, викладену в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 28.04.2011 року (справа №К-41273/10) та від 04.08.2011 року (справа №К/9991/9678/11), просив постановити ухвалу про закриття провадження у справі.
В судовому засіданні представник відповідача зазначене клопотання підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених у ньому та наданих суду поясненнях.
В судовому засіданні представник позивача щодо клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі заперечила, просила відмовити у його задоволенні.
При постановленні ухвали суд враховує наступне.
Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Пунктом 1 ч.2 цієї ж статті передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Предметом спору у даній справі є припис від 23.08.2017 року №26/10/74-17, виданий суб'єктом владних повноважень – Міністерством культури України.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання про закриття провадження у справі, представник відповідача посилається на те, що вказаний припис не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Проте суд такі доводи представника відповідача не враховує, з огляду на наступне.
Так, Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення понять, про які йдеться у п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме – нормативно-правового акту та правового акту індивідуальної дії. Натомість таке дано у Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 року №34/5. Нормативно-правовим актом визнається офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані.
За змістом підп.53 п.4 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року №495, Мінкультури України відповідно до покладених на нього завдань: видає у межах своєї компетенції розпорядження та приписи щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на таких пам'ятках у межах території, на якій вони розташовані, та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються з недотриманням чи за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, дозволів.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами, а згідно зі ст.18833 Кодексу України про адміністративні правопорушення за невиконання законних вимог посадових осіб органів охорони культурної спадщини щодо усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини або створення перешкод для їх діяльності винні особи притягаються до адміністративної відповідальності.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що виданий Міністерством культури України відповідно до покладених на нього завдань спірний припис впливає на права та інтереси позивача, оскільки безпосередньо призводить до виникнення певних обов'язків у нього. Відтак, оскаржуване рішення є таким, що має правове значення, а отже є рішенням у розумінні п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України і позовні вимоги щодо його оскарження підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
В той же час, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на правову позицію, викладену в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 28.04.2011 року (справа №К-41273/10) та від 04.08.2011 року (справа №К/9991/9678/11), оскільки відповідно до положень ч.1 ст.2442 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковим до застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення є лише висновок Верховного Суду України. Водночас суд має право відступити і від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить висновку, що ця справа за характером спірних правовідносин підпадає під ознаки публічно-правового спору і її розгляд повинен здійснюватися адміністративним судом у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України. Вказане виключає передбачені процесуальним законом підстави для закриття провадження у справі.
За таких обставин, у клопотанні представника відповідача належить відмовити.
Керуючись ст.ст.157, 160, 165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
у х в а л и в :
у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі – відмовити.
Ухвала про відмову в закритті провадження у справі оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Головуючий суддя Ланкевич А.З.
Суддя Карп’як О.О.
Суддя Мартинюк В.Я.
