Справа № 372/504/17
Провадження № 2-547/17
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2017 року Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Болобана В.Г.,
за участі секретаря Рудніцької О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванченко Олени Леонідівни, третя особа ОСОБА_4 про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду з позовом про визнання договору недійсним, в обґрунтування якого зазначила, що 05.09.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики на суму 5592930 гривень зі строком повернення позики до 04.03.2017 pоку. З метою забезпечення виконання основного зобов'язання за вказаним договором позики, між сторонами було укладено договір іпотеки від 05.09.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченко Оленою Леонідівною та зареєстрований в реєстрі за № 1157. Відповідно до умов цього договору в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 Обухівського району, яка є спільною сумісною власністю подружжя, та згоди на що позивач не давала.
З 12.07.1986 року до 13.10.2015 року ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_1, за час шлюбу подружжя набуло майно, в тому числі квартиру АДРЕСА_1 Обухівського району, яка є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач, підписуючи 05.09.2016 року договір іпотеки на житлове приміщення, яке є спільною сумісною власністю подружжя, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності підписувати договір, що, відповідно до ч. 2 ст.215, ч.2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання цього договору нікчемним, як такого, що не відповідає вимогам закону з моменту його укладання. Позивач вважає, що укладання договору іпотеки ОСОБА_2 без її нотаріально посвідченої згоди порушують права та інтереси позивача, як одного з подружжя.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Зазначив, що відповідач навмисно приховав ту інформацію, що ця квартира була придбана у шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя, а отже і інший співвласник (позивач) повинна була надати свою згоду на укладання такого правочину. Така позиція відповідача свідчить про його намір позбутися спірного майна за рахунок грошей, отриманих від позикодавця, залишивши позивача без власності. Крім того, нотаріус не перевірила всіх обставин (перебування відповідача у шлюбі) та оформила відповідний правочин із подальшим внесенням відомостей до Державного реєстру, що також порушило права позивача. Також зазначив, що між сторонами існує спір (розглядається в суді) щодо поділу майна подружжя (в тому числі і квартири АДРЕСА_1 Обухівського району).
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала, зазначила, що відповідач вважає цю квартиру своєю власністю, що підтверджується відповідними доказами, на час укладання договору іпотеки шлюб вже був розірваний, а тому і згода колишньої дружини не потрібна.
Представник відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванченко О.Л.- ОСОБА_6 позовні вимоги не визнав, подав до суду заперечення проти позову, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Також вказав, що нотаріуси в розумінні статей 30,34,35 ЦПК України не є особами, прав і обов'язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення. Також зазначив, що нотаріус діяла відповідно до чинного законодавства, перевірила документи відповідача (в яких не було відомостей про перебування у шлюбі) та здійснила відповідні нотаріальні дії та дії щодо державної реєстрації. Пояснив, що суд не може зобов'язувати реєстратора вчиняти певні дії без скасування рішень, які слугували підставою для таких дій.
Представник залученої третьої особи ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову, подала до суду заперечення на позовну заяву, в якому зазначає, що станом на час розгляду справи зобов'язання за договором позики від 05.09.2016 року ОСОБА_2 у строк, встановлений цим договором, не виконано, таким чином порушуються матеріальні права та охоронювані законом інтереси третьої особи, передбачені договором позики, договором іпотеки та чинним законодавством Україні. Також зазначила, що відповідач та третя особа до укладання правочинів знайомі не були, тому третя особа не знала та могла знати про перебування відповідача у шлюбі до 2015 року. Наголосила на тому, що відповідно до правової позиції Верховного суду України відсутність згоди одного з подружжя не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
Суд, вислухавши представників позивача, відповідачів та третьої особи, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 05 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено Договір позики на суму 5592930 (п'ять мільйонів п'ятсот дев'яносто дві тисячі дев'ятсот тридцять) гривень зі строком повернення позики до 04 березня 2017 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за Договором позики було укладено Договір іпотеки від 05 вересня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Іванченко Оленою Леонідівною, реєстровий № 1157), за умовами якого ОСОБА_2 був переданий об'єкт житлової нерухомості (квартира) загальною площею 366,8 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить останньому на праві приватної власності на підставі дублікату свідоцтва про право власності НОМЕР_2, виданого 20.07.2016 року Українською міською радою Обухівського району Київської області.
З 12.07.1986 року по 13.10.2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу Серія НОМЕР_3 та копією свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_1.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 574 ЦК України право застави виникає, зокрема, з договору. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦПК України), що повністю узгоджується з положеннями ст.1 Закону України «Про іпотеку», згідно якої, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Стаття 3 Закону України «Про заставу» передбачає, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Відповідно до ст. 577 ЦКУ якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Загальні вимоги недійсності правочину передбачені ч. 1 ст. 215 ЦК України, згідно якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у відповідності до положень ст. 203 ЦК України є: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
ВПостанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року № 1622цс15 викладена правова позиція щодо недійсності правочину : «Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1. ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Відповідно до ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.
Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.
Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.»
Згідно p ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно p ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно p ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Вирішуючи цей спір по суті, суд бере до уваги той факт, що спірне майно (квартира) на даний час та на час укладання договору іпотеки належало на праві приватної власності ОСОБА_2, відповідно до інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно. Правовий статус цього майна (рішення в цивільній справі відносно поділу майна подружжя не прийнято) на спільну сумісну власність не змінений, відповідач на час укладання договору іпотеки в шлюбі не перебував, відповідну інформацію нотаріусу надав. Отже, згоди позивача на укладання договору іпотеки отримувати не треба.
Враховуючи викладене, вирішуючи спір в межах заявлених сторонами позовних вимог та на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що позовні вимоги відносно визнання договору іпотеки недійсним не доведені належними і допустимими доказами, позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що договір іпотеки був укладений з порушенням вимог чинного законодавства України, тому в задоволенні цієї вимоги слід відмовити. Крім цього, в задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса також слід відмовити, оскільки вони є похідними від першої позовної вимоги, а отже не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Керуючись статтями 3, 4, 10, 11,15, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, статтями 203, 204, 215, 219 ЦК України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.Г.Болобан
