УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 210/1177/17 22-ц/774/1593/К/17
Справа № 210/1177/17 Головуючий в 1-й інстанції
Провадження №22ц/774/1593/К/17 суддя Хлистуненко О.В.
Категорія - 26 (III) Доповідач Барильська А.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області
в складі : головуючого судді: Барильської А.П.
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.
із секретарем: Гладиш К.І.,
за участю: представника Криворізького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області - Бершадської Людмили Станіславівни,
представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційні скарги ОСОБА_3, який діє в інтересах позивача ОСОБА_2, та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (у теперішній час Криворізьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області) на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 07 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (у теперішній час Криворізьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області) про відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
В березні 2017 року ОСОБА_2. звернувся до суду з позовом до відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди посилаючись на те, що він працював у ВАТ «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» з 03.03.1999 року по 07.06.2004 року слюсарем - ремонтником 4-го розряду, а потім з 03.10.2005 року по 10.08.2012 року він працював слюсарем - інструментальником 5-го розряду.
09.02.2004 року, при виконанні трудових обов'язків, йому було заподіяне каліцтво у вигляді закритого перелому нижньої третини правої великогомілкової кості зі зміщенням, відкритого перелому двохлодижечкової кістки лівої гомілки зі зміщенням.
За висновком МСЕК від 09.06.2004 року при первинному огляді позивачу встанволена друга група інвалідності та стійка втрата професійної працездатності в розмірі 80% на період з 07.06.2004 року до 01.07.2005 року.
Довідкою МСЕК від 20.06.2012 року, при повторному огляді, позивачу ОСОБА_2 підтверджена ступінь втрати працездатності у розмірі 25% на термін з 01.07.20012 року - безстроково.
Внаслідок вищевикладеного позивач, був змушений часто звертатись до лікувальних установ. Позивачу були зроблені операції: закрита репозиція лівої голені та накладена гіпсова лонгета та КДО правої голені по Ілізарову. Понад 13 років, він не може займатися спортом та фізичними вправами, пов'язаними з навантаженнями на ноги, що змушує його на тривале ведення пасивного, не властивого його характеру, способу життя. Через травму ніг він тривалий час не міг, і зараз не може, надавати допомоги своїй дружині у побуті. Через його хворобливий стан він змушений постійно лікуватись та проходити обстеження у лікарів. З огляду на те, що він має значний відсоток стійкої втрати працездатності , це призводить його до постійних душевних переживань та моральних страждань..
На підставі вище наведеного позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я, у розмірі 80000 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 07 червня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 15 000 грн. без відрахування податку з доходів фізичних осіб.
Судові витрати віднесено на рахунок держави.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру стягнутої з відповідача на користь позивача моральної шкоди, та збільшення стягнутої моральної шкоди з 15000 до 80000 грн., посилаючись на те, що визначений судом розмір моральної шкоди не є тотожним розміру нанесеної позивачеві моральної шкоди.
В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Законом України № 717-V від 23.02.2007 року виключено всі норми, якими передбачалась виплата моральної шкоди, із Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві…». При цьому вважає, що Конституційний суд України, визнаючи конституційними норми Закону України від 23.02.2007 року, зазначив, що право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення втрати працездатності. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, визначено, що відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві не є страховою виплатою, у зв'язку з чим вважає, що Фонд є неналежним відповідачем. Також представник Фонду вважає, що оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях, що є недопустимим, зокрема вважає, що позивачем не доведено в повній мірі факту існування у нього моральних страждань, тоді як, згідно Листа Відділу медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я від 05.03.2012 р., факт завдання моральної шкоди потерпілому до 20.03.2007 р. встановлювався МСЕК на підставі медичних документів, які підтверджували наслідки перенесеного стресу. Крім того, на думку представника Фонду, позивачем не вказано перелік змін в її житті та доказів на їх існування. Також в апеляційній скарзі представник Фонду посилався на пропуск позивачем тримісячного строку позовної давності для звернення із вказаним позовом до суду. Також, представник Фонду посилався на те, що вказану справу слід розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки Фонд та його робочі органи на місцях є суб'єктом владних повноважень, тобто органом державної влади, оскільки здійснює владні управлінські функції. Крім того, на думку представника Фонду, позовна заява не відповідає вимогам 119 ЦПК України, оскільки позивачем не зазначено в чому саме полягає моральна шкода та якими доказами це підтверджується. Поміж тим, представник відповідача вважає, що розмір стягнутої моральної шкоди завищений і такий, що не відповідає вимогам розумності та справедливості.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга представника відповідача - відхиленню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 працював у ВАТ «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» з 03.03.1999 року по 07.06.2004 року слюсарем - ремонтником 4-го розряду, а потім з 03.10.2005 року по 10.08.2012 року він працював слюсарем - інструментальником 5-го розряду.(а.с. 4-6)
09 лютого 2004 року з позивачем ОСОБА_2 трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав ушкодження здоров'я у вигляді закритого перелому нижньої третини правої великогомілкової кості зі зміщенням, відкритого перелому двохлодижечкової кістки лівої гомілки зі зміщенням, про що складені акт форми Н-1 №2 від 12.02.2004 року про нещасний випадок на виробництві та акт форми Н-5 від 12.02.2004 року. (а.с. 7-12)
Відповідно до висновку МСЕК від 09.06.2004 року, при первинному огляді позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 80% та 2 група інвалідності - у зв'язку з трудовим каліцтвом. (а.с. 13)
Згідно довідки МСЕК від 20.06.2012 року встановлено, що при повторному медичному огляді позивачу ОСОБА_2 встановлена стійка втрата працездатності у розмірі 25% - безстроково. (а.с. 15)
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що у зв'язку з втратою професійної працездатності та встановленням ступеня втрати професійної працездатності, йому спричинено моральну шкоду, яку має компенсувати відповідач.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 21, 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з втратою професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди з огляду на наступне.
Статтею ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.
Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року №229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.
Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12 і відповідно до ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Правова основа, економічний механізм та організаційна структура загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та пов'язана з цим діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України регулюється, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1105-XIV завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть (ч. 1 ст. 14 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1105-XIV завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Відповідно до підп. «Е» п.1 ч.1 ст.21 Закону № 1105-XIV, у редакції від 01.05.2003 року, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Частиною 3 ст. 28 цього Закону, у редакції від 01.05.2003 року, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, зазначено, що при наявності факту спричинення моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду.
У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 року визначено, що в аспекті конституційного звернення положення ч.3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності. Зазначене положення не виключає обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права застрахованих на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, має забезпечуватися Фондом на підставі статей 1, 5, 6, 13, 21 та частини третьої статті 28 цього Закону всім потерпілим, у тому числі в разі тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати професійної працездатності.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року 20-рп/2008 (справа про страхові виплати) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 року N 2272-III, пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року N 717-V, якими внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV. У мотивувальній частині вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Зважаючи та те, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, а право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що так як позивачу первинно було встановлено втрату професійної працездатності - 09 червня 2004 року, то він на підставі ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції від 31.03.2005 року, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, за рахунок відповідача Відділення Фонду.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у рішенні Конституційного Суду України від 08.10.2008 року вказано, що право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення працездатності, однак положеннями ЦК України та КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу, оскільки вони зводяться до довільного тлумачення відповідачем вказаного рішення Конституційного Суду України.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача Відділення Фонду про те, що відповідно до ч.ч. 7, 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01.01.2015 року, передбачено, що відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежного від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, то відсутні підстави для покладення на Відділення Фонду обов'язку здійснювати таку виплату, колегія суддів не може взяти до уваги, виходячи з наступного.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.
До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Тому колегія вважає, що право на звернення з позовом у ОСОБА_2 виникло у 2004 році, а зміни до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» набрали чинності 01 січня 2015 року, тому положення ст.ст. 7,8 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
З цих же підстав, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги представника Відділення Фонду про те, що рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року повинно застосовуватись до осіб, які втратили працездатність з 01.04.2001 року по 08.10.2008 року, тобто до ухвалення цього рішення.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманою виробничою травмою встановлений в судовому засіданні. Так, позивач , перебуваючи тривалий час на лікуванні, втрачає домашній затишок і звичні нормальні життєві зв'язки, постійно хворіє, позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно виникають складнощі у зв'язку з загальною слабкістю, втомою, постійними болями. Внаслідок цього позивач відчуває фізичну біль і страждання, дискомфорт в його житті, фізичний біль, психологічний дискомфорт, обмежено працездатний. Все це призвело до вимушених змін і порушень в життєвих, особистих, побутових і виробничих відносинах.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди висновками відповідних медичних установ, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи містять докази щодо спричинення позивачеві ОСОБА_2 в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що так як Відділення Фонду є суб'єктом владних повноважень, тобто органом державної влади, який здійснює владні управлінські функції, то категорія справ є відповідачем є виступає суб'єкт владних повноважень повинна вирішуватись судами адміністративної юрисдикції, оскільки якщо орган державної влади (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК України.
Враховуючи положення статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи (права на відшкодування моральної шкоди). У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права. (п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»)
Також, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що судом також не враховано, що відповідно до ст. 233 КЗпП України та роз'яснень, викладених у п. 16 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4, термін позовної давності у разі заподіяння працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці, становить три місяці, оскільки вони суперечать положенням п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, які встановлюють, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Однак, колегія суддів не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без врахування роз'яснень, викладених в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, у зв'язку з чим заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника позивача.
Колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманої позивачем професійної травми і пов'язані з ним фізичні і моральні страждання, відсоток втрати ним професійної працездатності 80 % первинно, втрати працездатності безстроково та другої групи інвалідності, та існування незначного поліпшення стану здоров'я позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що наступили, вважає необхідним змінити рішення суду, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь ОСОБА_6 з 15000 грн. до 60000 грн.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах позивача ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (у теперішній час Криворізьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області) - відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 07 червня 2017 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (у теперішній час Криворізьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області) на користь ОСОБА_2, змінити, збільшивши цей розмір до 60000 (шістдесят тисяч) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді:
