ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
___________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2017 р.
м. Херсон
Справа № 821/1083/17
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Варняка С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при скороченні штатів,
встановив:
Звернувшись до суду, позивач посилається на те, що з 14.08.1995 р. по 31.10.2016 р. безперервно проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, що підтверджується копією трудової книжки.
Наказом Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі № 47 о/с від 31.10.2016 року ОСОБА_1 у на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію", у зв'язку із скороченням штатів, було звільнено із займаної посади начальника сектору по контролю за виконанням судових рішень Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі.
На день звільнення мала спеціальне звання підполковника внутрішньої служби.
Разом з тим, Управлінням Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі, до виплати одноразової грошової допомоги при звільненні було нараховано лише 54267,89 грн., що є значно меншою за ту суму, яка мала б бути нарахована та виплачена відповідачем.
Не погоджуючись із розміром виплаченої Управлінням Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі суми одноразової грошової допомоги при звільненні, звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом про стягнення недоплаченої грошової допомоги та стягнення суми відшкодування за період порушення виплати належної одноразової допомоги з 01.11.2016 р. по 30.01.2017 р.
За результатами розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанції був встановлений факт виплати ОСОБА_1 відповідачем одноразової грошової допомоги при скороченні штатів у розмірі меншому, а ніж це передбачено законодавчими актами, та відповідно встановлено порушення відповідачем конституційного права на належну оплату праці, а також було підтверджено право на отримання відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової допомоги.
Так, відповідно до постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 року, залишеної без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 року по справі № 821/2148/16 з Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі, на користь ОСОБА_1 було стягнуто суму недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у зв'язку із скороченням штатів у розмірі 15010,27 грн., та 14068,14 грн. - відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової допомоги за період з 01.11.2016 року по 30.01.2017 року.
Крім цього, у зв'язку із тим, що відповідач, незважаючи на встановлення судами факту порушення ним виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі меншому, а ніж визначено законодавчими актами, продовжував не виплачувати їй одноразову грошову допомогу у належному розмірі, у квітні 2017 року вона звернулася до суду із позовом про стягнення з відповідача стягнення суми відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової за період з 31.01.2017 року.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 року по справі № 821/569/17 позовні вимоги були задоволені та стягнуто з Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та місті Севастополі 33182,24 грн. - відшкодування за час затримки виплати у належному розмірі одноразової грошової допомоги при скороченні штатів за період з 31.01.2017 року по 23.05.2017 року. Вказана постанова суду набрала законної сили.
На сьогоднішній день, відповідач, незважаючи на наявність судових рішень, що набрали законної сили, якими встановлений факт порушення прав на оплату праці у належному розмірі, і досі не виплатив позивачу недоплачену суму одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ст. 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Судами вже вирішено питання про стягнення на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки виплати у належному розмірі одноразової грошової допомоги при скороченні штатів за період з 01.11.2016 року по 23.05.2017 року, позивач вважає за необхідне заявити вимоги про стягнення із відповідача відшкодування за час затримки виплати у належному розмірі одноразової грошової допомоги при скороченні штатів за період з 24.05.2017 року.
Позивач, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:
- стягнути з Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі на користь ОСОБА_1 20449,52 грн. суми відшкодування за час затримки виплати у належному розмірі одноразової грошової допомоги при скороченні штатів;
- зобов'язати Управління державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі подати звіт про виконання судового рішення.
Позивач просить розглядати справу без її участі у порядку письмового провадження.
Представником відповідача надано клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження та письмові заперечення. Відповідач по суті позовних вимог заперечує, посилається на те, що в даному випадку між сторонами існував спір щодо виплати позивачу певної суми коштів, з огляду на що суддею Войтовичем І.І. при вирішені спору було застосовано положення ч.2 ст. 117 КЗпП України. Факт існування спору між сторонами щодо розміру одноразової грошової допомоги при скорочені штатів підтверджується особистою заявою ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, поданою в рамках справи № 821/2148/16 та є обставиною, встановленою судовим рішенням. З огляду на викладене, вважає, що при вирішенні даного спору слід керуватись положеннями саме ч.2 ст. 117 КЗпП України. За приписами ч.2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 14.08.1995 р. по 31.10.2016 р. проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Наказом Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі № 47 о/с від 31.10.2016 року ОСОБА_1 у відповідності до Закону України "Про національну поліцію" звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України за п. 4 частини 1 ст. 77 (у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
На підставі вказаного наказу позивачу було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при скороченні штатів у розмірі 54267,89 грн.
Не погоджуючись із вказаною сумою, у грудні 2016 року позивач звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом про стягнення недоплаченої грошової допомоги.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 року в адміністративній справі № 821/2148/16, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 року, частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з відповідача суму недоплаченої грошової допомоги при звільненні у зв'язку зі скороченням штатів у розмірі 15010,27 грн., а також відшкодування за час затримки одноразової грошової допомоги в сумі 14068,14 грн. за період з 01.11.2016 року по 30.01.2017 року.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23.05.2017 року у справі № 821/569/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при скорочені штатів у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 року постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23.05.2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 33182,24 грн. суми відшкодування за час затримки виплати у належному розмірі одноразової грошової допомоги при скороченні штатів.
Відповідно до платіжних доручень від 27.07.2017 року № 89, 90, 91 перераховано виплата грошової допомоги за рішенням суду № 821/2148/16 від 30.01.2017 року без ПДВ у сумі 14785,12 грн., військовий збір у сумі 225,15 грн. та податок з доходів фізичних осіб у сумі 2701,85 грн.
Вирішуючи спір, суд виходить такого.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України "Про державну службу".
У відповідності до ст.11 Закону України "Про державну службу" державні службовці мають право, зокрема, на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи.
В силу вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, з прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Отже, після ухвалення судом рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та звернення його до виконання відносини щодо виплати присудженої судом суми регулюються Законом України "Про виконавче провадження" і положення ст.117 КЗпП України до таких правовідносин застосовуватись не можуть.
Відповідно до вимог ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02), у рішенні від 08.04.2010 де вказано, що "… 56. Незважаючи на відмінності в результатах проваджень проти СМЗ та СМСК виявляється, що доводи заявниці не було прийнято судами. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат (див., зокрема, пункт 15 вище). З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 Кодексу законів про працю більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. 57. У зв'язку з вищенаведеним, Суд зазначає, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв'язку з цим, Суд зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу "при відсутності спору щодо суми" заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період "фактичного розрахунку" (частина перша статті 117), а "при наявності спору про розміри сум" заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. 65. З огляду на тлумачення судами відповідного національного законодавства у справі заявниці, Суд вважає, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. пункти 56 і 57 вище). Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду."
Отже, з урахуванням наведеного Рішення Європейського Суду з прав людини, у позивача відсутнє право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 Кодексу законів про працю.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 128, 158 - 163, 167 КАС України, суд
постановив:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Варняк С.О.
кат. 12.3
