Номер провадження: 22-ц/785/2205/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Громік Р. Д.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Громіка Р.Д.,
суддів – Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,
за участю секретаря – Томашевської К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа – Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про поділ спільного майна подружжя, про визнання права власності, про встановлення порядку користування квартирою та про усунення перешкод користування власністю та вселення,
встановила:
Позивачка 18.08.2015 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа – ПАТ «Дельта Банк» та уточнивши позовні вимоги письмовою заявою від 26.01.2016 року, просила:
1. визнати за нею, ОСОБА_3, право власності на 1/2 частини квартири № 34 в будинку №8 спуск Маринеска в м. Одесі;
2. поділити спільне з відповідачем майно, виділивши їй, ОСОБА_3, в натурі наступне майно: спальний гарнітур - 3 700 грн., великий стіл та 4 стільця - 800 грн., холодильник ЛДЖ - 3 800 грн., а всього на суму 8 300 грн.;
3. визнати за відповідачем, ОСОБА_2, право власності на 1/2 частини квартири № 34 в будинку №8 спуск Маринеска в м. Одесі;
4. виділити ОСОБА_2, в натурі слідуюче майно: стіл кухонний - 400 грн., мікроволновапічь - 1 200 грн., соковижималка-500 грн., кухонний комбайн - 500 грн., комп’ютер ноутбук «Леново» - 6 000 грн., пилосос - 500 грн., а всього на суму 9 100 грн.;
5. усунути їй, ОСОБА_3, перешкоди в користуванні квартирою № 34 в будинку №8 спуск Маринеска в м. Одесі;
6. вселити її, ОСОБА_3, в квартиру № 34 в будинку №8 спуск Маринеска в м. Одесі;
7.визначити порядок користування квартирою № 34 в будинку № 8 спуск Маринеска в м. Одесі, яка складається з житлової кімнати 14,5 кв.м., житлової кімнати 9,9 кв.м., кухні 6,1 кв.м., туалету 0,9 кв.м, загальна площа 31,4 кв.м., житлова площа 24,4 кв.м., виділивши позивачці ОСОБА_3, в користування житлову кімнату площею 14,5 кв.м., яка є непрохідною, а відповідачу, ОСОБА_2, житлову кімнату площею 9,9 кв.м. та залишити в спільному користуванні туалет площею 0,9 кв.м., та кухню площею 6,1 кв.м.
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що 04.06.2006 року вона вступила в шлюб з відповідачем ОСОБА_2, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Піщанського районного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №01. Дітей від шлюбу не мають.
За час шлюбу вони придбали з відповідачем наступне майно: спальний гарнітур - 3 700 грн, стіл кухонний - 400 грн, великий стіл та 4 стільця - 800 грн, холодильник ЛДЖ- 3 800 грн, мікроволновапічь - 1 200 грн, соковижималка-500 грн, кухонний комбайн - 500 грн, комп’ютер ноутбук «Леново»- 6 000 грн, пилосос - 500 грн, а всього на суму 17 400 грн. Крім того, ними придбана квартира № 34 в будинку №8 спуск Маринеска в м. Одесі, згідно договору купівлі-продажу від 20.02.2008 року. Вказана квартира придбана сторонами на кредитні кошти, які були отримані відповідачем на підставі кредитного договору № 11301975000 від 20.02.2008 року, згідно якого АКІБ «УкрСиббанк» надав відповідачу грошовий кредит у сумі 269 569,00 грн. Зазначена квартира № 34 в будинку №8 спуск Маринеска в м. Одесі складається з житлової кімнати 14,5 кв.м., житлової кімнати 9,9 кв.м., кухні 6,1 кв.м., туалету 0,9 кв.м, загальна площа 31,4 кв.м., та житлова площа 24,4 кв.м..
На теперішній час, вона з відповідачем припинили шлюбні відносини. Відповідач вигнав її зі спільної квартири, змінив замки на вхідних дверях, у зв’язку з чим, 18.02.2015 року позивачка змушена була звертатися в правоохоронні органи, та проживати у сусідів Воропаєвих, а зараз орендує інше житло. Відповідач перешкоджає їй в користуванні власністю, порушує її права співвласника, тому ОСОБА_3 вважає за необхідне встановити порядок користування спірною квартирою, заявлений у позовні вимозі. З урахуванням вищевикладеного позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.
Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі. У минулих судових засіданнях пояснили, що між сторонами 04.06.2006 року був укладений шлюб та в інтересах сім’ї ними було придбане рухоме майно, про поділ якого заявлено позов, а також нерухоме майно - двокімнатна квартира, придбана за кредитні кошти. Даний кредит був наданий відповідачу, а позивачка витупила поручителем за даними кредитними зобов’язаннями ОСОБА_2. Кредитні внески сплачувались подружжям спільно та є спільним сумісним майном подружжя. Позивачка пояснила, що майно: спальний гарнітур - 3 700 грн, стіл кухонний - 400 грн, великий стіл та 4 стільця - 800 грн, холодильник ЛДЖ- 3 800 грн, мікроволновапічь - 1 200 грн, соковижималка-500 грн, кухонний комбайн - 500 грн, комп’ютер ноутбук «Леново»- 6 000 грн, пилосос - 500 грн, а всього на суму 17 400 грн було придбано спільно та все залишилось у квартирі після того, як вони розійшлись у лютому 2014 році. Проте, договорів та чеків, які підтвердили факт придбання даного майна, у неї не залишилось та їй невідомо, чи є наразі це майно в квартирі. Оскільки подружжя має рівні права щодо володіння майном, тому просять визнати за кожним з них право власності на 1/2 частини квартири та поділити інше рухоме майно; усунути перешкоди у користуванні позивачкою нерухомим майном, які чинить відповідач, оскільки він вигнав її з квартири, у лютому 2014 року змінив замки на дверях квартири та досі не впускає до квартири. Вона змушена була дві неділі проживати у сусідів. З цього приводу позивачка зверталась до правоохоронних органів. ОСОБА_3 зазначила, що квартира складається з 2-х прохідних кімнат та просила вселити її в спірну квартиру та визначити порядок користування нею, виділивши їй більш віддалену житлову кімнату площею 14,5 кв.м.. При цьому, представник позивачки відзначила, що існування у відповідача іншої родини не може впливати на предмет позову.
Представник відповідача – ОСОБА_4 (діє на підставі ордеру серії ОД №117681) у судовому засіданні частково визнав позовні вимоги ОСОБА_5, не заперечував проти виділення відповідачу майна, зазначеному в п.4 позовних вимог. Проте заперечував проти поділу квартири. При цьому відповідач у минулих судових засіданнях визнав, що дійсно позивачці належить 1/2 спірної квартири, проте на теперішній час у нього інша дружина, яка є вагітною, тому не бачить можливості спільного проживання, оскільки будуть заважати один одному. Вважає можливим визнати право власності на всю квартиру за ним, при цьому усі кредитні зобов’язання він бере тільки на себе. Відповідач отримав кредит саме на придбання квартири, тобто квартира була придбана за кошти особистої власності. Позивачкою не надано доказів щодо сплати нею кредитних внесків та погашення кредиту. Кредит виплачувався відповідачем особисто. Щодо іншого майна, про поділ якого заявлено, відповідач вказав, що може віддати позивачці шафу, ліжко від спальної гарнітури вже немає (пройшло 10 років та воно розсипалось). Стіл кухонний він купував без позивачки, а великий стіл зі стільцями вони його викинули за непригодністю, холодильник згорів приблизно 1 рік тому. Комп’ютер ноутбук є, але його необхідно ремонтувати, де пилосос він не знає. Позивачка забирала деякі речі, зокрема, кухонний комбайн, соковижималку, посуду, пральну машинку, коли уходила від нього два з половиною роки тому. У минулих судових засіданнях визнав, що перешкоджає позивачці в її проживання у спірній квартирі та вселення останньої. Пояснив, що позивачка сама пішла від нього, при цьому уходила вона два рази. Першого разу, коли він був у відряджені, позивачка проживала в їх квартирі з іншим чоловіком. Після цього він змінив замки на дверях квартири. Пояснив, що у квартирі є дві прохідні кімнати, а на теперішній час у нього є нова родина та його жінка вагітна та є маленький син дружини, ІНФОРМАЦІЯ_1. Тому вважає, що їх спільне проживання в спірній квартирі є неможливим. Вказує, що виділивши позивачці віддалену житлову кімнату, відповідач зі своєю новою родиною не будуть мати змоги спокійно проживати. Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що у разі поділу квартири, то це має бути здійснено лише разом з поділом боргових зобов’язань за кредитом.
Представник третьої особи – ПАТ «Дельта Банк» до суду не з’явився, був сповіщений про час та місце розгляду справи належним чином. До суду 16.09.2016 року були надані письмові заперечення (а.с.195-197), згідно яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3. У письмових запереченнях зазначили, що на підставі договору про надання споживчого кредиту №1130197500 від 20.02.2008 року відповідач отримав кредитні кошти на придбання спірної квартири №34 у будинку №8 по спуску Маринеска у м. Одесі. Придбане нерухоме майно було передано в іпотеку банку. На теперішній час станом на 27.05.2016 року заборгованість позичальника за кредитним договором складає 2 519 799 грн 95 коп. (розрахунок заборгованості у матеріалах справи а.с.209-210). У своїх запереченнях представник банку посилався на те, що у разі ухвалення рішення про поділ майна подружжя та виділення позивачці майна (або частини), яка знаходиться в іпотеці банку, до неї мають перейти зобов’язання з погашення кредитної заборгованості. Також посилався на ст.. 520 ЦК України, що у випадку задоволення позовних вимог в частині поділу квартири фактично буде змінено сторони договору іпотеки, тобто власником частини іпотечного майна буде інша особа, яка не є стороною іпотечного договору. ПАТ «Дельта Банк» вважає, що спочатку мають бути виконанні кредитні зобов’язання у поновному обсязі, а лише після цього може бути вирішений спір про поділ квартири. Тому просили відмовити в частині позовних вимог ОСОБА_3 стосовно визнання за нею права власності на 1/2 частини квартири, в іншій частині позовних вимог просили розглянути відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини квартири №34, загальна площа квартири – 31, 4 кв.м., житлова площа – 24, 4 кв.м., у будинку №8 спуск Маринеска у м. Одеса.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири №34, загальна площа квартири – 31, 4 кв.м., житлова площа – 24, 4 кв.м., у будинку №8 спуск Маринеска у м. Одеса.
Зобов’язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 квартирою №34 в будинку №8 спуск Маринеска у м. Одеса.
Вселено ОСОБА_3 у квартиру №34 в будинку №8 спуск Маринеска у м. Одеса.
Визначено порядок користування квартирою №34 в будинку №8 спуск Маринеска у м. Одеса, яка складається з житлової кімнати, площею 14, 5 кв.м., житлової кімнати, площею 9,9 кв.м, кухні, площею 6,1 кв.м, туалету, площею 0,9 кв.м., загальна площа квартири – 31, 4 кв.м., житлова площа – 24, 4 кв.м., наступним чином: виділити ОСОБА_3 в користування житлову кімнату, площею 9,9 кв.м., ОСОБА_2 – житлову кімнату, площею 14,5 кв.м., залишити в спільному користуванні – туалет, площею 0, 9 кв.м., та кухню, площею 6,1 кв.м..
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п’ятдесят чотири) грн 00 коп.
На вказане рішення суду ОСОБА_2 та Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
04 червня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис №01 та відділом ДРАЦС реєстраційної служби Піщанського районного управління юстиції у Вінницькій області видано свідоцтво про шлюб серії І-АМ №141702 (т. 1 а.с.6).
Від спільного шлюбу дітей не мають.
Згідно договору купівлі-продажу, укладеного 20.02.2008 року між гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_8, останній купив квартиру №34 у будинку №8 по спуску Маринеска у м. Одесі, яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею 31, 4 кв.м., у тому числі житловою – 24,4 кв.м.. (т. 1 а.с.208). Продаж здійснено за 269 569, 00 гривень. Договір посвідчено приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_9 та зареєстровано у реєстрі за №296.
На підставі вказаного договору купівлі-продажу право власності на квартиру 26.02.2008 року було зареєстровано за ОСОБА_2, про що свідчить витяг КП «ОМБТІ та РОН» про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17883501 від 26.02.2008 року (т.1 а.с.58).
Згідно до листа КП «БТІ» Одеської міської ради від 01.12.2015 року (т.1 а.с.55) станом на 31.12.20112 року право власності на квартиру №34 по спуску Маринеско, 8, у м. Одесі в КП зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20.02.2008 року.
З технічного паспорту, виготовленого 15.02.2008 року КП «ОМБТІ та РОН» на ім’я ОСОБА_7 (т.1 а.с.60-61), вбачається, що загальна площа квартири №34 по спуску Маринеско, 8, у м. Одесі становить 31,4 кв.м., у тому числі житлова – 24, 4 кв.м., та квартира складається з двох житлових кімнат – площами 14,5 кв.м. та 9,9 кв.м., кухні 6,1 кв.м., туалету 0,9 кв.м..
Позивач посилалася на те, що за час шлюбу вони придбали з відповідачем наступне майно: спальний гарнітур - 3 700 грн, стіл кухонний - 400 грн, великий стіл та 4 стільця - 800 грн, холодильник ЛДЖ- 3 800 грн, мікрохвильова пічь - 1 200 грн, соковижималка -500 грн, кухонний комбайн - 500 грн, комп’ютер ноутбук «Леново» - 6 000 грн, пилосос - 500 грн, а всього на суму 17 400 грн. Проте належних доказів щодо цього майна та його вартості суду не надано.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач просила поділити спільне сумісне майно, оскільки на теперішній час вони припинили шлюбні відносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Аналізуючи вказані норми матеріального права в сукупності, суд першої інстанції правильно зазначив, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини виходячи з ст. 70 СК України, є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. 58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (статті 10, 60 ЦПК України). При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, у разі доведення, що набуте за час шлюбу майно, придбано (набуте) виключно за кошти, що належали одному з подружжя особисто, тобто не за спільні сімейні кошти та без трудової участі іншого подружжя у створенні майна, таке майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
ВСУ висловив наступну правову позицію у постанові постанова від 3 червня 2015 року по справі № 6-38цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст. 60 зазначеного Кодексу вважається застосованою правильно.
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пп. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 цієї ж постанови, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладанні кредитного договору одним із подружжя (ст. 1054 ЦК України) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, хоча банки зазвичай і вимагають підтвердження волі другого з подружжя щодо цього правочину. Однак кредитний договір не належить до договорів, які передбачені в ст. 65 СК України, в якій йдеться про правочини щодо спільного майна подружжя. Це пояснюється тим, що укладення кредитного договору не стосується спільного майна подружжя. До того, як банк надасть кошти клієнтові, у останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошей. Таким чином той з подружжя, хто укладає кредитний договір, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних, а не речових правовідносин.
Правовий режим майна, отриманого одним з подружжя за зобов'язаннями, залежить від тієї мети, за досягнення якої діяла ця особа. Таке правило закріплено в ч. 3 ст. 61 СК України: якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо той з подружжя, який отримав майно за договором, діяв в спільних інтересах подружжя, то вважається, що отримане майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
З матеріалів справи вбачається, що 20.02.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1130197500, за умовами якого банк надав позивальнику кредит в іноземній валюті в сумі 53 380, 00 дол. США (вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту за курсом НБУ на день укладення договору 269 569, 00 грн), строком до 20 лютого 2029 року зі сплатою відсотків, комісії у порядку і на умовах, визначених цим договором (т.1 а.с. 201-203).
З пояснень сторін встановлено, що також підтверджується п.1.4 Договору про надання споживчого кредиту №11301975000 від 20.02.2008р., кредит був наданий позичальнику для його особистих потреб, а саме на придбання квартири, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, спуск Марінеско, 8, кв. 34.
Також, 20.02.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, згідно п.1.1 якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме – квартиру №34 у будинку №8 по спуску Маринеска у м. Одесі (т.1 а.с.204-206). Договір посвідчено приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_9 та зареєстровано у реєстрі за №300.
При цьому суд правильно звернув увагу на те, що між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_10 був укладений договір поруки № 181277 від 20 лютого 2008 року (т. 1 а.с.100), згідно умов якого остання виступила поручителем за виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту №1130197500 від 20.02.2008 року.
08.12.2011 року між АТ «УкрСиббанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, зокрема, за кредитним договором №1130197500 та всіма договорами забезпечення за ним.
У той же час судом вірно було встановлено, що зобов'язання з кредитним договором №1130197500 від 20.02.008 року станом на день розгляду справи повністю не виконані, згідно розрахунку банку заборгованість позичальника за кредитним договором на 27.05.2015 року складає 2 519 799 грн 95 коп. (розрахунок заборгованості у матеріалах справи т. 1 а.с.209-210).
Вищевказане дійсно свідчить про те, що дані Договори були укладені з повною згодою ОСОБА_10 та в інтересах сім'ї, а саме з метою придбання квартири. З даних Договорів виходить, що всі кошти, отриманні в кредит, були використані на придбання квартири в день отримання цих коштів.
На спростування даних обставин відповідачем та його представником належних та допустимих доказів суду не надано.
Більш того, відповідач ОСОБА_2 неодноразово в ході судового засідання визнавав той факт, що спірна квартира дійсно була придбана в інтересах сім’ї та є їх спільною сумісною власністю.
Згідно роз’яснень, що містяться в пп. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.
З урахуванням вищевикладеного суд правильно визначив, що квартира №34 у будинку №8 по спуску Маринеска у м. Одесі є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тому позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині є обґрунтованими.
При цьому, суд обгрунтовано не погодився із запереченнями банку, який вважає неможливим поділ майна подружжя, яке перебуває в іпотеці банку, з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 61 Сімейного кодексу України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Стаття 65 Кодексу встановлює, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
За таких обставин, суд правильно встановив, що кредит був отриманий Позивачем в інтересах сім'ї з метою придбання майна у спільну сумісну власність подружжя, тому співвласниками, як встановлено вище, придбаної квартири стали обидва подружжя. Вони ж обидва фактично є і позичальниками, і іпотекодавцями за договорами, укладеним від імені ОСОБА_2 з банком.
Стаття 9 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодавець може відчужувати предмет іпотеки тільки за згодою іпотекодержателя. Разом з тим, самого по собі розпорядження предметом застави під час поділу майна між подружжям, як співвласниками, не відбувається, оскільки власники цього майна не змінюються, а визначаються лише їх частки. Відтак, порушень прав банку, як іпотекодержателя, внаслідок поділу предмету іпотеки між подружжям не вбачається, переважне його право на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки зберігається.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання за нею та відповідачем за кожним окремо права власності на 1/2 частини квартири №34 у будинку №8 по спуску Маринеска у м. Одесі є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Суд правильно визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини квартири №34, загальна площа квартири – 31, 4 кв.м., житлова площа – 24, 4 кв.м., у будинку №8 спуск Маринеска у м. Одеса, а також за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири №34, загальна площа квартири – 31, 4 кв.м., житлова площа – 24, 4 кв.м., у будинку №8 спуск Маринеска у м. Одеса.
В частині вимог позивачки щодо поділу між ними майна: спальний гарнітур - 3 700 грн, стіл кухонний - 400 грн, великий стіл та 4 стільця - 800 грн, холодильник ЛДЖ- 3 800 грн, мікрохвильова пічь - 1 200 грн, соковижималка-500 грн, кухонний комбайн - 500 грн, комп’ютер ноутбук «Леново» - 6 000 грн, пилосос - 500 грн, а всього на суму 17 400 грн, суд правильно відмовив в їх задоволенні виходячи з наступного.
Сторонами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту придбання такого майна за час спільного проживання, його вартість та існування на теперішній час. У матеріалах справи також відсутність жодні документи, підтверджуючі джерело та час придбання вказаного майна.
Оскільки судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд позбавлений можливості вирішити спір в цій частині згідно вимог чинного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Згідно до роз’яснень ВССУ у постанові пленуму №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов’язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов’язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов’язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57–59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Позов про усунення порушень права, не пов’язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своєму чи на чужому або іншому об’єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
Згідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
За правилами частини четвертої статті 109 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Судом вірно було встановлено, що 21.02.2015 року в Приморський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області надійшла заява від гр. ОСОБА_3 з проханням прийняти заходів до її чоловіка – ОСОБА_2, який змінив замки до квартири без її згоди.
У ході розгляду матеріалів Портофранківським ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області було встановлено, що ОСОБА_2, який мешкає за адресою – м. Одеса, узвіз Маринеско, 8, кв.34, змінив замки в двері квартири, у зв’язку з тим, що вони з дружиною фактично не живуть разом біля трьох місяців, у результаті чого виникла конфліктна ситуація. З гр. ОСОБА_2 проведена бесіда профілактичного характеру. Зазначене підтверджується матеріалами ЖЄО №7258 від 21.02.2015 року та висновком про розгляд матеріалів ЖЄО №7258 від 28.02.2015 року, наданими Приморським ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області на виконання ухвали суду від 30.11.2015 року.
Крім того, відповідачем не заперечувалось, що він проти спільного їх проживання і вказаній квартирі.
З огляду на це, суд правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 та зобов’язав ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 квартирою №34 в будинку №8 спуск Маринеска у м. Одеса, а також вселив ОСОБА_3 в квартиру №34 в будинку №8 спуск Маринеска у м. Одеса.
В частині позовних вимог щодо визначення порядку користування спірною квартирою суд зазначив наступне.
Відповідно до ст. 383 цього Кодексу та ст. 150 ЖК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно до ст. 155 ЖК України власник квартири чи її частки не може бути позбавлений права користування житловим приміщенням, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв’язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
У даному випадку позовні вимоги в частині встановленні порядку користування спірною квартирою стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов’язковим. Такий правовий висновок, висловлено ВСУ у постановах від 3 квітня 2013 року (справа № 6-12цс13) і 17 лютого 2016 року (справа № 6-1500цс15).
Судом було вірно встановлено, що на теперішній час відповідач ОСОБА_11 перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 (свідоцтво про шлюб серії І-ЖД №256818, видане Приморським районним у м. Одесі відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Одеській області (т.1 а.с.239).
Від спільного шлюбу у них народився син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії І-ЖД №486002 від 30.08.2016 року (т.1 а.с.238). Також з ними проживає син ОСОБА_12 від іншого шлюбу – ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії 1-ЖД №260460 (т.1 а.с.237).
З урахуванням вищевикладеного, суд обгрунтовано вважав за можливе визначити порядок користування квартирою №34 в будинку №8 спуск Маринеска у м. Одеса, яка складається з житлової кімнати, площею 14,5 кв.м., житлової кімнати, площею 9,9 кв.м, кухні, площею 6,1 кв.м, туалету, площею 0,9 кв.м., загальна площа квартири – 31, 4 кв.м., житлова площа – 24, 4 кв.м., наступним чином: виділити ОСОБА_3 в користування житлову кімнату, площею 9,9 кв.м., ОСОБА_2 – житлову кімнату, площею 14,5 кв.м., залишити в спільному користуванні – туалет, площею 0, 9 кв.м., та кухню, площею 6,1 кв.м..
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянти не довели обставини, на які посилалися як на підставу своїх апеляційних скарг.
Твердження апелянтів в апеляційних скаргах про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують вказані вище висновки суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Посилання представника Банка на іншу правову позицію ВСУ з приводу розділу спільного майна подружжя не можуть бути прийняті до уваги, так як вказані правову позиції були винесені не по тотожним позовним вимогам та з інших правових підстав. Питання про розділ боргових зобов’язань не було предметом розгляду судом першої інстанції, такі позовні вимоги сторони не заявляли, а тому не може бути вирішено і судом апеляційної інстанції.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді М.М. Драгомерецький
ОСОБА_14
