Номер провадження: 22-ц/785/4400/17
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.
Доповідач Сегеда С. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.05.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гайворонського С.П.,
Кононенко Н.А.,
за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання шлюбу недійсним з моменту реєстрації,
встановила:
21.06.216 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійним з моменту реєстрації шлюбу, який був зареєстрований 09 вересня 2006 року у Відділі РАЦС Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 1536; про визнання недійсним та скасування актового запису №1536 від 09 вересня 2006 року про реєстрацію шлюбу, який був внесений до Державного реєстру актів цивільного стану 30 травня 2009 року під №00002654869; визнання недійсним та скасування актового запису №214 від 03 жовтня 2012 року про розірвання шлюбу, який був внесений до Державного реєстру актів цивільного стану під №00082027485; про зобов'язання відповідача змінити прізвище «ОСОБА_4», а також про зобов'язання відповідача повернути йому всі оригінали та копії фотоматеріалів та відео матеріалів, які пов'язані з реєстрацією фіктивного шлюбу.
Свої позовні вимоги ОСОБА_3 мотивував тим, що з 09 вересня 2006 року по 03 жовтня 2012 року сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі. Після укладення шлюбу, на думку позивача, з'ясувалось, що відповідачка не мала наміру створювати сім'ю, оскільки справжньою її метою було: отримання реєстрації в м. Івано-Франківську; продаж житла позивача та отримання відповідної частки коштів для придбання в подальшому власної квартири; проведення релігійної та цивільної церемонії реєстрації шлюбу та отримання статусу заміжньої жінки для покращення своєї репутації в суспільстві; погашення боргів, заощадження коштів та покращення свого здоров'я.
Дізнавшись про справжні наміри одруження, за заявою позивача 03 жовтня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано.
Позивач також зазначав, що спільного проживання та подружніх відносин, а також спільного бюджету та заощаджень у позивача з відповідачем не було, спільного господарства вони не вели, спільних дітей не мали.
Позивач вказував, що на даний час він створив нову сім'ю та має сина. Позивачу стало відомо, що відповідач мешкає в м. Одесі, народила дитину від іншого чоловіка, та використовує прізвище позивача, що стало приводом для звернення його до суду з позовом.
ОСОБА_3 до суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив розглядати справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, заперечувала проти їх задоволення, та зазначила, що шлюб з позивачем було укладено з метою створення сім'ї та народження дітей. Саме вона наполягала також на укладенні церковного шлюбу, оскільки мала намір створити міцну родину. Вони з відповідачем вели спільне господарство та спільний побут, вона купувала в квартиру позивача меблі, кухонний посуд, побутову техніку, тощо. Також відповідач зазначила, що в шлюбі відповідач її ображав, застосовував до неї фізичне насилля. Також позивач пред'являв до неї претензії, тому що в неї не було приданого.
На даний час вона створила нову сім'ю, змінила прізвище на «ОСОБА_4», та має трьох дітей в новому шлюбі. Колишній шлюб не вважає фіктивним. Також відповідачка заперечувала проти повернення відповідачу оригіналів та копій фото і відео матеріалів, оскільки вважає їх своєю особистою приватною власністю. Особливої цінності вони для неї не являють, однак повертати вона їх не бажає.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 р. у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 було відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вищевказане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь справі, не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, у зв'язку з чим та на підставі ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису в суді апеляційної інстанції не здійснюється.
При цьому, заявник апеляційної скарги ОСОБА_3 надав суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи у його відсутність із повідомленням його про прийняте рішення (а.с.112). В свою чергу колегія суддів двічі викликала відповідача ОСОБА_4 до суду за зареєстрованим місцем її проживання, однак вона поштову кореспонденцію не отримувала і до суду не з'явилась (а.с. 123-133).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Та обставина, що 09 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у Відділі РАЦС Івано-Франківського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб, актовий запис №1536, підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, та не заперечується сторонами, а тому у відповідності до ч.1 ст.61 ЦПК України вважається встановленою і не підлягає доказуванню.
Спірним в даному випадку є те, чи є підстави для визнання вказаного шлюбу фіктивним з моменту реєстрації, як того вимагає позивач ОСОБА_3
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що доказів того, що укладений між сторонами шлюб є фіктивним, матеріали справи не містять.
З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.
У відповідності до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
При вирішенні питання щодо фіктивності шлюбу необхідно встановити, зокрема: стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність.
Статтями 40, 41 СК України встановлені вичерпні випадки щодо недійсності шлюбу.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Як вбачається з матеріалів справи, до реєстрації шлюбу сторони були знайомі близько року. В цей час відповідачка проживала в м. Херсоні, мала там окреме житло та роботу. Відповідач виявляв намір одружитись з позивачкою, зізнавався в своїх почуттях до неї, та пропонував переїхати до нього в м. Івано-Франківськ, про що свідчать відповідні копії листів, наданих до суду відповідачем ОСОБА_4
Шлюб між сторонами було укладено за їх взаємною згодою, волевиявлення сторін на укладення шлюбу було добровільним.
Крім того, сторонами за взаємною згодою був укладений церковний шлюб, що також свідчить про наміри сторін створити сім'ю.
Під час шлюбу сторони вели спільне господарство, подорожували разом, про що свідчать їх спільні фотографії, наявні в матеріалах справи. Відповідачка бажала мати дітей від даного шлюбу, що підтверджується копією медичної карти Прикарпатського центру репродукції людини, в якому вона перебувала на обліку в період з 2008 року по 2012 рік, проходила відповідні медичні обстеження, лікування з хірургічним втручанням, гормональні стимуляції.
Суд обгрунтовано встановив, що твердження позивача про те, що вони з ОСОБА_4 не вели спільного господарства спростовуються наявністю в матеріалах справи розписки ОСОБА_3 від 26 серпня 2012 року про повернення позивачці низки речей особистого користування, побутової техніки, посуду, а також 2 400, 00 грн. - половини вартості спільного майна у вигляді речей домашнього побуту (а.с.45).
Крім того, суд встановив, що під час подружнього життя між сторонами часто виникали сварки, у зв'язку з чим вони звертались до правоохоронних органів з відповідними заявами.
Так, постановою від 12 вересня 2012 року Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області було відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 та відносно ОСОБА_4 за відсутністю в їх діяннях складу злочину передбаченого ст. ст. 121, 122, 296 КК України (а.с.13).
Також в судовому засіданні суду першої інстанції відповідачка пояснила, що відповідач її ображав, застосовував до неї фізичне насилля, у зв'язку з тим, що в неї не було приданого.
Неприязні стосунки між сторонами привели до того, що 03 жовтня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано, про що свідчить відповідне свідоцтво серії НОМЕР_2. Церковний шлюб між ними також було розірвано.
З підстав викладеного, суд дійшов обгрунтованого висновку, що твердження ОСОБА_3 про те, що відповідачка не мала наміру створити з ним сім'ю, повністю спростовуються матеріалами справи.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правомірно виходив із положень п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно яких шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім'ю. Однак не може бути визнаний шлюб фіктивним, коли особи, що зареєстрували такий шлюб, згодом фактично створили сім'ю, яка відповідає всім її вимогам.
Якщо одна сторона намагалася використати реєстрацію шлюбу в своїх корисних цілях, а інша вважала, що укладає дійсний шлюб, то такий шлюб має бути визнаний не фіктивним, а укладеним під впливом обману, тобто з порушенням вимог ст. 24 СК України про необхідність взаємної згоди на укладення шлюбу.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов правильного висновку, що підстав вважати, що шлюб між сторонами був фіктивним, тобто укладений без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя, матеріали справи не містять.
На даний час кожен зі сторін створив нову сім'ю. Так, 20 вересня 2013 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син - ОСОБА_7.
В свою чергу, відповідачка 27 липня 2016 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_8, вони виховують трьох дітей, відповідач змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_4 (а.с.44).
Зазначеними обставинами спростовуються доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що відповідач ОСОБА_4 використовує його прізвище у своїх цілях, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача змінити прізвище «ОСОБА_4» суд обґрунтовано відмовив.
Суд також обгрунтовано не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні Івано-Франківського міського суду 26 грудня 2016 року, проведеному на виконання судового доручення Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року, оскільки ОСОБА_9 являється сестрою позивача, а ОСОБА_10 - матір'ю позивача, а отже є зацікавленими особами.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, який врахував той факт, що позов про визнання шлюбу недійсним було подано ОСОБА_3 через чотири роки після розірвання шлюбу, що додатково свідчить про безпідставність і надуманість позовних вимог.
Так, у разі, якби позивач дійсно вважав шлюб фіктивним, він би не погодився на розірвання шлюбу 03.10.2012 року, а пред'явив би позов про визнання його фіктивним.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що всі вищевикладені обставини свідчать про те, що основним мотивом пред'явлення позову стали неприязні відносини між сторонами, що фактично вбачається з тексту апеляційної скарги, що не може слугувати підставою для визнання шлюбу фіктивним, так як жоден із доводів апеляційної скарги не знайшов свого підтвердження в матеріалах справи.
Що стосується доводів апелянта про те, що і розписка і листи переписки, які маються в матеріалах справи, не можуть бути належними доказами у справі, є безпідставними, оскільки апелянт ОСОБА_3 не надав суду відповідних доказів неналежності вказаних листів і розписки і крім того не спростував наявність фотографій, на яких він зображений разом із відповідачкою ОСОБА_4 при різних обставинах і в різних місцях.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача повернути йому всі оригінали та копії фотоматеріалів та відеоматеріалів, які пов'язані з реєстрацією їх шлюбу, оскільки останній не визнається судом фіктивним.
Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.
Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда
С.П. Гайворонський
Н.А. Кононенко
