АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/2891/17 Справа № 204/6539/16-ц
Головуючий у 1 й інстанції - Черкез Д. Л. Доповідач - Єлізаренко І.А.
Категорія 57
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Свистунової О.В., Красвітної Т.П.
за участі секретаря Гулієва М.І. о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради та апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт», третя особа ОСОБА_5 про відшкодування шкоди,-
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися з позовом до МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на те, що 07 жовтня 2013 року близько 21 год. 40 хв. в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, з боку вул. Свердлова в напрямку вул. Уральської рухався трамвай Т-4, інвентарний номер 1440, під керуванням водія ОСОБА_5, яка під час руху в районі електроопори № 65 скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_6 Внаслідок наїзду пішоходу ОСОБА_6 були спричинені тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні. В результаті зіткнення та наслідків від нього їм, як близьким родичам померлого, було завдано матеріальної та моральної шкоди. Відповідно Статуту МКП «Дніпропетровський Електротранспорт», затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради № 32/11 від 30 липня 2003 року та зареєстрованого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 03 вересня 2003 року за реєстраційним номером НОМЕР_1, головною ціллю діяльності МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» є надання послуг з перевезення пасажирів міським електричним транспортом та організація пасажирських перевезень іншими видами транспорту. Також Статутом визначено, що предметом діяльності підприємства є, зокрема, надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу трамвайним та тролейбусним транспортом. Тому саме МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» є належним відповідачем по справі та зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків. Внаслідок завдання позивачам збитків, вважають, що мають право на їх відшкодування відповідачем. При цьому, зазначали, що внаслідок смерті ОСОБА_6, позивачу ОСОБА_2, яка була дружиною померлого, було завдано шкоди, пов'язаної із витратами на його поховання у розмірі 4 740,00 грн. та понесені витрати на спорудження нагробного пам'ятника у розмірі 9 513,00 грн., а сукупний розмір матеріального збитку, завданого позивачу ОСОБА_2 становить 14 253,00 грн. Також, внаслідок смерті ОСОБА_6, позивачу ОСОБА_3, синові померлого, було завдано шкоди, пов'язаної із витратами на його поховання, а саме вартість поминального обіду на день похорону у розмірі 2 100 грн. ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_2, і також є позивачем у даній справі. З урахуванням душевних страждань, які позивачі зазнали у зв'язку з втратою рідної людини - ОСОБА_6, позивачі оцінили розмір моральної шкоди у сумі по 100 000 грн. кожному. Судові витрати, пов'язані з оплатою позивачами правової допомоги становлять 6 000 грн. Тому просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 4 740,00 грн. матеріальної шкоди пов'язаної з витратами на поховання померлого, 9 513,00 грн. матеріальної шкоди пов'язаної з витратами на спорудження надгробного пям'ятника померлому, 100 000 грн. моральної шкоди завданої смертю її чоловіка внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; на користь ОСОБА_3 2 100 грн. матеріальної шкоди пов'язаної з витратами на поховання померлого, а саме вартості поминального обіду на день похорону, 100 000 грн. моральної шкоди, завданої смертю його батька внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; на користь ОСОБА_4 100 000 грн. моральної шкоди завданої смертю її батька внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та пропорційно просили стягнути з відповідача 6 000 грн. судових витрат, пов'язаних з оплатою позивачами правової допомоги - по 2000 грн. кожному.
Ухвалою суду від 22 листопада 2016 року до участі у справі у якості третьої особи залучено ОСОБА_5 (а.с.69).
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2017 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Стягнуто з Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт»: на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування витрат на поховання суму у розмірі 4 740 грн., в рахунок відшкодування витрат на спорудження надгробного пам'ятника суму у розмірі 9 513,00 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн. та в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 2 000 грн.; на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн. та в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 2 000 грн.; на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн. та в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 2 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі КП «Дніпровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4просять рішення суду змінити в частині визначення розміру моральної шкоди, стягнувши з МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» на користь позивачів моральну шкоду в розмірі по 100 000 грн. кожному, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В іншій частині рішення суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не оскаржується.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити, апеляційну скаргу КП «Дніпровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 26 грудня 2013 року, винесеній слідчим СВ по ДТП ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12013040030001083 від 08 жовтня 2013 року, 07 жовтня 2013 року близько 21 год. 30 хв. по вул.Робочій в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, з боку вул. Свердлова в напрямку вул. Уральської рухався трамвай Т-4, інвентарний номер 1440, під керуванням водія ОСОБА_5, яка під час руху в районі електроопори № 65 скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_6 Внаслідок наїзду пішоходу ОСОБА_6 були спричинені тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні. Механізм даної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується усіма зібраними у кримінальному провадженні матеріалами, а саме: показаннями водія ОСОБА_5; протоколом відтворення обставин події з ОСОБА_5; висновками судово-медичної експертизи; висновками судово-автотехнічної експертизи, згідно яких в діях водія автомобіля ОСОБА_5 не вбачається невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору могли знаходитися в причинному зв'язку з настанням події даної ДТП. Причиною даної дорожньо-транспортної пригоди стали необачні дії пішохода ОСОБА_6, який порушив вимоги п. 4.7 (пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах…, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч) та п. 4.14 а (пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху) Правил дорожнього руху України. Кримінальне провадження було закрите у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України (а.с.7, 8).
Вказані обставини підтверджуються також висновками експертів № 1800/290-Е від 30 жовтня 2013 року, № 70/27-979 від 26 грудня 2013 року (а.с. 111-113, 121-124).
В листі КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» №3/146 від 10 лютого 2017 року зазначено, що на момент коли ОСОБА_6 поступив 07 жовтня 2013 року в приймально-діагностичне відділення, результат його крові щодо наявності алкогольного сп'яніння становив 2,575 % (а.с. 140).
Пунктом 2.1 Статуту Міського комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт», найменування якого змінено на Комунальне підприємство «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 30 липня 2003 року № 32/11, зареєстрованого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 03 вересня 2003 року, реєстраційна справа № НОМЕР_1 визначено, що однією з найголовніших цілей діяльності Підприємства є надання послуг з перевезення пасажирів міським електричним транспортом та організація пасажирських перевезень іншими видами транспорту (а.с. 22-25а).
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи водій трамваю ОСОБА_5 під час виконання нею своїх трудових обов'язків, 07 жовтня 2013 року, керуючи трамваєм Т-4 інвентарний номер 1440, скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_6.
ОСОБА_2 - є дружиною ОСОБА_7, ОСОБА_4 - є донькою ОСОБА_6 та ОСОБА_3 - є сином ОСОБА_6 (а.с. 9, 103).
Звернувшись до суду зі вказаними позовними вимогами, позивачі посилалися на те, що у зв'язку із загибеллю ОСОБА_6 ними були витрачені кошти на його поховання, поминальний обід, виготовлення надгробного пам'ятника, та кожному з них було спричинено відповідачем моральну шкоду у зв'язку із втратою рідної людини (а.с.1-6).
Задовольняючи позовні вимоги позивачів частково, суд першої інстанції посилався на їх доведеність та обґрунтованість, однак, повністю погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них у порушення норм матеріального права, що відповідно о ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала , якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, саме володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у її заподіянні. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність по використанню яких є джерелом підвищеної небезпеки.
Як зазначено в абз. 1 п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (далі - Постанова Пленуму ВССУ від 01 березня 2013 року) - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
В п. 7 вказаної Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року роз'яснено, що при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.
Правила частини четвертої статті 1193 ЦК України про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину, застосовуються у виняткових випадках, якщо відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у тяжке матеріальне становище. Крім того, зменшення розміру відповідальності особи, на яку покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, можливе за її письмовою вимогою, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (стаття 1204 ЦК). При цьому порядок доведення таких обставин є аналогічним порядку, передбаченому для визначення втрати працездатності.
Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (частина третя статті 1193 ЦК).
З матеріалів справи вбачається, відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 26 грудня 2013 року, винесеній слідчим СВ по ДТП ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12013040030001083 від 08 жовтня 2013 року, 07 жовтня 2013 року близько 21 год. 30 хв. по вул.Робочій в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, з боку вул. Свердлова в напрямку вул. Уральської рухався трамвай Т-4, інвентарний номер 1440, під керуванням водія ОСОБА_5, яка під час руху в районі електроопори № 65 скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_6 Внаслідок наїзду пішоходу ОСОБА_6 були спричинені тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні. Механізм даної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується усіма зібраними у кримінальному провадженні матеріалами, а саме: показаннями водія ОСОБА_5; протоколом відтворення обставин події з ОСОБА_5; висновками судово-медичної експертизи; висновками судово-автотехнічної експертизи, згідно яких в діях водія автомобіля ОСОБА_5 не вбачається невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору могли знаходитися в причинному зв'язку з настанням події даної ДТП. Причиною даної дорожньо-транспортної пригоди стали необачні дії пішохода ОСОБА_6, який порушив вимоги п. 4.7 (пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах…, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч) та п. 4.14 а (пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху) Правил дорожнього руху України. Кримінальне провадження було закрите у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України (а.с.7, 8).
Вказані обставини підтверджуються також висновками експертів № 1800/290-Е від 30 жовтня 2013 року, № 70/27-979 від 26 грудня 2013 року (а.с. 111-113, 121-124).
В листі КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» №3/146 від 10 лютого 2017 року зазначено, що на момент коли ОСОБА_6 поступив 07 жовтня 2013 року в приймально-діагностичне відділення, результат його крові щодо наявності алкогольного сп'яніння становив 2,575 % (а.с. 140).
Пунктом 2.1 Статуту Міського комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт», найменування якого змінено на Комунальне підприємство «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 30 липня 2003 року № 32/11, зареєстрованого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 03 вересня 2003 року, реєстраційна справа № НОМЕР_1 визначено, що однією з найголовніших цілей діяльності Підприємства є надання послуг з перевезення пасажирів міським електричним транспортом та організація пасажирських перевезень іншими видами транспорту (а.с. 22-25а).
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи водій трамваю ОСОБА_5 під час виконання нею своїх трудових обов'язків, 07 жовтня 2013 року, керуючи трамваєм Т-4 інвентарний номер 1440, скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_6.
ОСОБА_2 - є дружиною ОСОБА_7, ОСОБА_4 - є донькою ОСОБА_6 та ОСОБА_3 - є сином ОСОБА_6 (а.с. 9, 103).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач по справі Міське комунальне підприємства «Дніпропетровський електротранспорт», найменування якого змінено на Комунальне підприємство «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради, як володілець джерела підвищеної небезпеки повинен нести відповідальність за шкоду, в тому числі й моральну, завдану таким джерелом, незалежно від наявності його вини та з урахуванням принципу розумності і співмірності стягнув з відповідача на користь кожного з позивачів по 50 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв'язку із загибеллю ОСОБА_6 - чоловіка та батька позивачів.
Також суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 4 740 грн. витрат на поховання, оскільки такі витрати підтверджуються наявними в матеріалах справи заказ-нарядом та квитанцією від 10 жовтня 2013 року (а.с.14, 15).
Стосовно задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача на її користь 9 513 грн. в рахунок відшкодування витрат на спорудження надгробного пам'ятника, слід зазначити, відповідно до статті 1201 ЦК України особою, яка завдала шкоди смертю потерпілого, відшкодовуються необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.
В п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди « від 27 березня 1992 року №6 роз»яснено, судам потрібно врахувати, що витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож у даній місцевості.
Вказана в позові вартість пам'ятника та огорожі 9 513 грн. є вищою, ніж гранична вартість стандартних пам'ятників у відповідній місцевості, визначеної у постанові правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про витрати на поховання та пов'язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» №45 від 03 жовтня 2008 року, що для Дніпропетровської області складає 2000 грн., а тому враховуючи, що наїзд на пішохода ОСОБА_6 було здійснено водієм трамваю ОСОБА_5 під час виконання нею своїх трудових обов'язків, в результаті чого ОСОБА_6 помер, розмір витрат на спорудження надгробного пам'ятника та огорожі має бути зменшено з 9 513 грн. до 2000 грн.
Стосовно стягнення з відповідача на користь кожного з позивачів по 2000 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, слід зазначити, з матеріалів справи вбачається, що позивачам надавалася правова допомога адвокатом ТзОВ «Автопоміч», видом діяльності якого, зокрема, є діяльність у сфері права, та кожним з позивачів було сплачено по 2000 грн., відповідно до договору про надання правової допомоги від 13 жовтня 2016 року та наданих квитанцій від 02 листопада 2016 року та договорів про надання правової допомоги від 01 листопада 2016 року (а.с.54-62, 64-66).
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь кожного з позивачів по 2000 грн. в рахунок витрат, пов'язаних з оплатою ними правової допомоги адвоката, відповідно до вимог ст. 84 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги КП «Дніпровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради стосовно того, що КП «Дніпровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради не має нести відповідальність за ДТП, в результаті якої загинув ОСОБА_6 є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи апеляційної скарги КП «Дніпровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради щодо пропуску позивачами строку позовної давності також є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи з поштового штемпелю на конверті з позовною заявою позивачі звернулися до суду 03 жовтня 2016 року, що свідчить про те, що строк позовної давності у три роки ними пропущено не було (а.с.26).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 стосовно неправильності визначення судом суми моральної шкоди у розмірі по 50 000 грн. кожному є безпідставними, оскільки суд першої інстанції правильно, з урахуванням розумності та співмірності, враховуючи ступінь вини потерпілого, визначив вказані суми в своєму рішенні.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 підлягає відхиленню, апеляційна скарга КП «Дніпровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради підлягає частковому задоволенню, а рішення суду має бути змінено в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 витрат на спорудження надгробного пам'ятника, та слід зменшити суму вказаних витрат з 9 513 грн. до 2 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відхилити.
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради - задовольнити частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт», третя особа ОСОБА_5 про відшкодування шкоди змінити в частині стягнення з Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт» на користь ОСОБА_2 витрат на спорудження надгробного пам'ятника, зменшивши суму вказаних витрат з 9 513 грн. до 2 000 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді
