Номер провадження: 22-ц/785/2607/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Гайворонський С. П.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.03.2017 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Кононенко Н.А.
ОСОБА_2М,
при секретарі Цихиселі Л.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ" (третя особа без самостійних вимог відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області) про звільнення майна з-під арешту та визнання права власності за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 (інтересах публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ") на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року,
встановила:
19 травня 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила визнати за нею право власності на 1\2 частину автомобіля Nissan Parhfinder, 1997 року випуску, р/н НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САО 460907, виданого 15 листопада 2012 року РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області, зняти арешт з вказаного автомобіля, накладений постановою державного виконавця першого Київського ВДВС ОМУЮ від 25 березня 2015 року.
При цьому, позивач послалась на те, що з 1990 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4
За період шлюбу подружжям було придбано автомобіль Nissan Parhfinder, 1997 року випуску, р/н НОМЕР_1. Вказаний автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а тому 1\2 частка автомобіля є власністю саме позивача. Окрім того, позивач вказує, що накладений арешт на автомобіль в цілому порушує права позивача як власника 1/2 частини автомобіля. У зв'язку із чим, позивач змушена звернутися до суду із позовом.
В судовому засіданні:
- ОСОБА_3 позовну заяву підтримала та просить її задовольнити;
- представник відповідача ОСОБА_4 не заперечувала проти задоволення позовних вимог та підтримала надані письмові пояснення на позовну заяву;
- представник відповідача ПАТ "Піреус БАНК МКБ" підтримав надані письмові заперечення на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позову.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси позовні вимоги ОСОБА_3 - задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину автомобіля Nissan Parhfinder, 1997 року випуску, р/н НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САО 460907, виданого 15 листопада 2012 року РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області.
Звільнено з-під арешту автомобіль Nissan Parhfinder, 1997 року випуску, р/н НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_4, накладеного постановою першого Київського ВДВС ОМУЮ від 25 березня 2015 року ВП № 46057198.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 (інтересах публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ")просить рішення Київського районного суду м. Одеси скасувати повністю, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов’язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно з вимогами ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Задовольняючи вищевказаний позов суд першої інстанції, на підставі матеріалів даної справи, ст.ст. 60, 63, 69, 70 СК України, ст.ст. 316, 319, 391 ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження», роз’яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, правильно виходив з наступного.
21 липня 1990 року позивач ОСОБА_3 /до шлюбу Закатова/ уклала шлюб із відповідачем ОСОБА_4 (а.с. 14-15).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САО 460907, виданого 15 листопада 2012 року РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області, за відповідачем ОСОБА_4 зареєстрований автомобіль Nissan Parhfinder, 1997 року випуску, р/н НОМЕР_1 (а.с. 17).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Автомобіль Nissan Parhfinder, 1997 року випуску, р/н НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САО 460907, виданого 15 листопада 2012 року РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки набутий відповідачем під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції вірно вказав, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на 1/2 частину автомобіля Nissan Parhfinder, 1997 року випуску, р/н НОМЕР_1, підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2014 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Піреус БАНК МКБ" 6 243,72 дол. США та судові витрати, визнано припиненим договір поруки № ОП/07-21 від 23 серпня 2007 року, укладений між ВАТ "Піреус БАНК МКБ" та ОСОБА_3
Рішення набрало чинності 30 жовтня 2014 року (а.с. 39).
Судом досліджено кредитний договір № ОК/07-26 від 23 серпня 2007 року (а.с. 40-41/) та договір поруки ОП/07-21 від 23 серпня 2007 року (а.с. 42-43).
Постановою державного виконавця першого Київського ВДВС ОМУЮ від 25 березня 2015 року ВП № 46057198 у ході виконання виконавчого листа №523/19903/13-ц, виданого Суворовським районним судом м. Одеси, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_4 та заборонено здійснення відчуження будь-якого майна, що належить боржнику (а.с. 19).
Між тим, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що у ОСОБА_3 відсутні будь-які зобов'язання перед ПАТ "Піреус БАНК МКБ", оскільки рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2014 року по справі № 523/19903/13-ц визнано припиненим договір поруки № ОП/07-21 від 23 серпня 2007 року, укладений між ВАТ "Піреус БАНК МКБ" та ОСОБА_3
Посилання представника сторони відповідача ПАТ "Піреус БАНК МКБ" на існування зобов'язання позивача в сенсі положень договору поруки перед ПАТ "Піреус БАНК МКБ" є безпідставними.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
На підставі зазначеного вище, районний суд правомірно вказав, що накладений постановою державного виконавця першого Київського ВДВС ОМУЮ від 25 березня 2015 року ВП № 46057198 у ході виконання виконавчого листа №523/19903/13-ц арешт на все майно, що належить ОСОБА_4, в тому числі і на автомобіль Nissan Parhfinder, 1997 року випуску, р/н НОМЕР_1, перешкоджає позивачу у володінні, користуванні та розпорядженні власністю позивача, а саме 1/2 частиною вказаного автомобіля.
Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57 - 60 ЦПК України.
Судова колегія вважає, що відповідач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень щодо вищевказаного позову, що є обов’язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 (інтересах публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ") - відхилити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ" (третя особа без самостійних вимог відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області) про звільнення майна з-під арешту та визнання права власності - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду
Одеської області ОСОБА_6
ОСОБА_2
ОСОБА_7
