Справа
№584/1319/16-ц
Головуючий у суді у 1 інстанції - Толстой О. О.
Номер провадження 22-ц/788/253/17
Суддя-доповідач - Бойко В. Б.
Категорія - 48
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2017 року м.Суми
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого- Бойка В. Б.,
суддів - Кононенко О. Ю. , Семеній Л. І.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 13 грудня 2016 року
в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна,
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернуся до Путивльського районного суду Сумської області з позовом, в якому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя кімнати у гуртожитку АДРЕСА_1 та поділити вказане майно шляхом визнання права власності по 1/2 частці за кожним.
Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя кімнати АДРЕСА_1
В порядку поділу цього майна визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку за кожним кімнат АДРЕСА_1
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 551 грн. 20 коп. судового збору, а також 1500 грн. витрат на правову допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому посилається на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту придбання кімнат у гуртожитку за спільні кошти подружжя.
Вказує, що вона за період з 2008-2009 роки не отримувала ніяких грошових переказів від позивача, оскільки вона з ним не проживала та не спілкувалась. Кошти, які надсилав їй позивач в 2013-2015 роках, вона сплачувала в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором позивача перед ПАТ КБ « ПриватБанк ».
Окрім того, вона отримувала кредити в ПАТ КБ « ПриватБанк », ПАТ « Державний ощадний банк України », Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку для ремонту спірних квартир, проте судом першої інстанції не надано належної оцінки наданим нею доказам.
Зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду з позовом про поділ майна, оскільки з моменту розлучення минуло майже п'ять років і ним не заявлялись вимоги про поділ спірного майна.
Заслухавши пояснення апелянта, яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги, заперечення представника позивача проти задоволення скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно набуте сторонами у справі у період шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, а тому підлягає поділу між ними в рівних часинах - по 1/2 частини кожному. .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Як встановлено судом першої інстанції та як вбачається із матеріалів справи, з 01 березня 2002 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі ( а.с. 9 ).
Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 22 березня 2011 року, яке набрало законної сили 19 квітня 2011 року, шлюб між сторонами розірвано ( а.с. 10 ).
За час шлюбу, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 24 листопада 2005 року, ОСОБА_3 придбано кімнати АДРЕСА_1
З копії паспорта вбачається, що позивач є громадянином Російської Федерації ( а.с. 5-7 ).
Також судом встановлено, що з 13 листопада 2001 року ОСОБА_4 є пенсіонером, працював в Російській Федерації та протягом 2008-2010, 2015 років переводив грошові кошти на ім'я ОСОБА_3
З показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, спірні кімнати у гуртожитку були придбані сторонами у період шлюбу, позивач брав участь в їх ремонті та облаштуванні, здійснював грошові перекази на ім'я відповідачки.
Згідно з ч. 3 ст. 27 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка ратифікована 10 листопада 1994 року та набула чинності для України 14 квітня 1995 року, якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а Другий - іншої Договірної Сторони й один з них проживає на території однієї, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то їх особисті і майнові правовідносини визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. ( ст. 70 СК України ).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" №11 від 21 грудня 2007 року роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
ОСОБА_3, у порушення положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не надано суду доказів на підтвердження того, що спірні кімнати у гуртожитку по АДРЕСА_1 придбані нею за особисті кошти.
Матеріали справи також не містять належних і допустимих доказів, які спростовували б презумпцію спільності майна та доводили існування обставин, передбачених ст. 57 СК України, відтак суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку щодо поділу майна сторін по справі, придбаного ними у шлюбі.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Проте, ОСОБА_3 не надано доказів на спростування доводів апеляційної скарги про погашення нею у 2013-2015 роках кредитної заборгованості ОСОБА_4 перед банком, саме за рахунок коштів, які переводились ним грошовими переказами на її ім'я.
Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відповідачка визнала факт отримання нею грошових коштів під позивача, в т.ч. навіть і у 2015 році, а також зарахування відповідних сум на її рахунок в ПАТ КБ « ПриватБанк ». Доречі, саме дана банківська установа зазначена в наданій позивачем виписці по грошовим переказам, здійсненим в Системі «Золота Корона - Грошові перекази «, як агент отримувача ( а.с. 12-21 ).
Визнала відповідачка і спільний відпочинок з позивачем в АРК у 2013 році.
Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції строку позовної давності до вимоги про поділ майна подружжя є безпідставними.
Так, у відповідності до положень ст. ст. 256-257 та 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 72 СК України, а також роз'яснень, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя », до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
З вищенаведеного слідує, що спірні кімнати у гуртожитку є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3, розірвання шлюбу не тягне за собою припинення даного права. Строк позовної давності обчислюється від дня коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.
Як зазначалося вище, ОСОБА_4 дізнався про розірвання шлюбу лише 13 червня 2016 року.
З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем строк звернення до суду за захистом свого права пропущено не було.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Зокрема, перебування позивача на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, одноособово також не спростовує презумпцію спільності майна, придбаного у 2005 році.
З огляду на вищевикладене, колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, упередженості судді при розгляді даної справи, які були б підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 13 грудня 2016 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий -
Судді -
