Справа № 584/1319/16-ц Провадження № 2/584/423/16
РІШЕННЯ
Іменем України
13.12.2016 Путивльський районний суд Сумської області
в особі: головуючого - судді Толстого О.О.
при секретарі Зікрати Я.В.
за участю: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Путивль справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ цього майна,
ВСТАНОВИВ :
11.10.2016 позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що 01.03.2002 уклав з відповідачкою шлюб, який рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 22.03.2011 розірвано.
За час перебування у шлюбі вони придбали кімнати №№ 127, 128, 129, 130, 131 в гуртожитку по вул. Кірова, 37 в м. Путивль Сумської області, які зареєстровані на відповідачку.
Посилаючись на те, що про розірвання шлюбу дізнався лише у червні 2016 року, на підставі ст.ст. 60, 70 СК України просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя вказане майно та здійснити його поділ шляхом визнання права власності по 1/2 частці за кожним.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали в повному обсязі.
Відповідачка проти позову заперечувала та вважала спірне майно своєю особистою власністю. Посилалася на те, що з листопада 2003 року фактично припинила шлюбні стосунки з позивачем, який виїхав на постійне місце проживання до ОСОБА_4 Федерації. До України приїжджав декілька разів на рік та вони спілкувались як друзі. Кімнати придбала за свої особисті кошти. Позивач у спірних кімнатах не проживав та витрат на їх ремонт та утримання не ніс.
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та допитавши свідків, суд дійшов висновку про задоволення позову виходячи з таких міркувань.
Із копії свідоцтва про шлюб від 09.06.2005 вбачається, що 01.03.2002 сторони зареєстрували шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис № 01 від цього ж числа (а.с. 9).
Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 22.03.2011, яке набрало законної сили 19.04.2011, шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 10).
За час шлюбу, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 24.11.2005 придбано кімнати №№ 127, 128, 129, 130, 131 в гуртожитку по вул. Кірова, 37 в м. Путивль Сумської області, які зареєстровані на відповідачку, про що 09.02.2006 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 50-51, 111).
З копії паспорта вбачається, що позивач є громадянином ОСОБА_4 Федерації (а.с. 5-7).
Згідно з ч. 3 ст. 27 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка ратифікована 10.11.1994 та набула чинності для України 14.04.1995, якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а Другий - іншої Договірної Сторони й один з них проживає на території однієї, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то їх особисті і майнові правовідносини визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_5 ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» судам роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Отже, законом передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).
Відповідно до правових висновків, висловлених Верховним Судом України в справах № 6-79цс13, №6-2641цс15, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Разом з тим належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи вказані норми та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що знайомий зі сторонами у справі з 1994 року, підтримував дружні стосунки протягом усього часу. Знає, що у шлюбі вони придбали кімнати в гуртожитку, де зробили кухню, ванну, камін. Зі слів Зенових знає, що ОСОБА_5 був на заробітках в ОСОБА_4 Федерації, давав гроші ОСОБА_6, яка робила ремонт. Коли ОСОБА_5 приїздив, свідок приходив до них у гості, ОСОБА_6 також була з ними, відносини були дуже гарні. Про розірвання шлюбу між сторонами дізнався влітку цього року, а до цього вважав їх подружжям. Останній раз бачив їх разом влітку 2015 року.
Свідок ОСОБА_7 суду показала, що зі сторонами перебуває в дружніх стосунках, оскільки позивач працював разом з її чоловіком. Позивач до них приходив, спочатку сам, а потім з дружиною, разом святкували свята. В 2005 році у неї був ювілей, на якому були присутні сторони. Були вони разом і на ювілеї чоловіка у 2012 році. Новий рік – 2016 вони також зустрічали разом у спірній квартирі. Між ними були нормальні сімейні відносини, формального характеру вони не носили. Чоловік на прохання позивача ложив в квартирі ламінат. ОСОБА_5 позивач привозив з Москви камін. Він не жив в м. Путивль, оскільки весь час був на заробітках в ОСОБА_4 Федерації, висилав ОСОБА_7 гроші, кілька разів на рік приїжджав додому. Намагався на новий рік приїхати, на море разом їздили. У них зіпсувалися відносини в 2016 році.
Свідок ОСОБА_8 суду показав, що був зі сторонами в дружніх стосунках, вони дружили сім’ями. З 1995 року по 2001 рік разом з ОСОБА_5 працювали у військкоматі. ОСОБА_6 звільнення останній працював на заробітках в РФ. Коли купили квартиру у гуртожитку, на прохання ОСОБА_5 допомагав робити підлогу, перевішував двері. ОСОБА_5 привозив в квартиру камін, унітаз та інше. Як подружжя вони були у нього на ювілеї у 2005 році. Постійно зустрічав ОСОБА_5 на машині, якщо він на поїзді приїжджав. Вони разом проживали коли він приїжджав.
З наданих письмових доказів (а.с. 53-76, 97-102, 133-137) вбачається, що позивач з 13.11.2001 є пенсіонером, працював в РФ та протягом 2008-2010, 2015 років переводив грошові кошти на ім’я відповідачки, отримання яких вона в судовому засіданні підтвердила.
При цьому стверджуючи про погашення за рахунок цих коштів кредитної заборгованості позивача, належних та достатніх доказів на підтвердження цих обставин відповідачка не надала.
Свідок ОСОБА_9 показала, що її сестра зареєструвала шлюб з позивачем, який після звільнення з військової служби поїхав на заробітки до РФ. Оскільки приїжджав рідко, це стало причиною розлучення. Про час фактичного припинення шлюбних стосунків з позивачем сказати не змогла.
Таким чином, даючи оцінку наявним у справі доказам суд вважає, що відповідачка не довела, що спірні кімнати придбані за особисті кошти під час фактичного припинення шлюбних стосунків з позивачем, тобто матеріально-правову презумпцію спільності майна подружжя не спростувала, а тому спірне майно відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю сторін та право власності на яку у розумінні ст. 70 СК України є у кожного з них.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 ст. 71 СК України).
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (ч. 4 ст. 71 СК України).
Згідно із ч. 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У пунктах 23 і 25 постанови від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
Таким чином, оскільки доказів неподільності спірного майна сторонами не подано та жоден з подружжя не вчинив передбачених ч. 5 ст.71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, що не суперечить правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові № 6-2811цс15.
Щодо заяви відповідачки про застосування строків позовної давності, то у ч. 2 ст. 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
В силу ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як роз'яснено у п. 15 згаданій постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11, початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).
Тобто визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
В судовому засіданні відповідачка підтвердила те, що після розірвання шлюбу питання розподілу спільно нажитого майна після розірвання шлюбу не вирішувалося та будь-який спір з приводу належності спірних кімнат до 2016 року з позивачем був відсутній.
Більш того, з письмових доказів та показань свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_7 видно, що хоча позивач постійно не проживав у спірних кімнатах, але брав участь в їх ремонті та облаштуванні, здійснював грошові переводи на ім’я відповічки, що підтверджує доводи позивача про те, що він не вважав своє право власності порушеним до 2016 року, коли його оспорила відповідачка.
Виходячи з цього, оскільки остання в порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України не надала суду переконливих доказів на спростування цих доводів позивача, немає підстав для висновку про пропуск позивачем строку позовної давності при звернення до суду.
В зв’язку з повним задоволенням позову підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору.
Крім того, в силу ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать і витрати на правову допомогу.
Як роз'яснено в п.п. 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах » від 17.10.2014 № 10, право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України ( Рішення від 16.11.2000 №13-рп/2000; Рішення від 30.09.2009 № 23-рп/2009; Рішення від 11.07.2013 року №6-рп/2013 ). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Витрати на правову допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України ФОП ОСОБА_2 має право на надання правової допомоги, а здійснення представництва прав та інтересів позивача під час розгляду справи обумовлено договором № 11 від 11.10.2016 про ведення цивільної справи та виданою довіреністю (а.с. 22, 90, 92-94).
Останній виконав взяті на себе зобов'язання та надав юридичну консультацію, склав позовну заяву та інші процесуальні документи та приймав участь в судових засіданнях в якості представника позивача, що підтверджується копією рахунку № 43 від 11.10.2016 на суму 1500 грн. (а.с. 91), журналами судових засідань та іншими матеріалами справи (а.с. 2-4, 77).
Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату : у місячному розмірі з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень; у погодинному розмірі: з 1 травня - 8,69 гривні, з 1 грудня - 9,59 гривні.
Тому розмір компенсації витрат на правову допомогу при розгляді даної справи у погодинному розмірі не може перевищувати 580 грн. (1450 грн. х 40 %) та бути нижчим 8,69 грн., а з 01.12.2016 - 640 грн. (1600 грн. х 40 %) та 9,59 грн. відповідно.
Таким чином максимальний розмір компенсації витрат на правову допомогу за участь у судових засіданнях, з 01.11.2016 по 14.11.2016, які тривали 54 хв., становить (580 грн. : 60 хв. = 9,67 грн.), (54 хв. х 9,67 грн. = 522,18 грн.) та з 06.12.2016 по 12.12.2016, які тривали 2 год. 33 хв., становить : (640 грн. : 60 хв. = 10,67 грн.), (33 хв. х 10,67 грн. + (2 х 640 грн.) = 1632,11 грн.), а загалом 2154,29 грн.
За таких обставин, враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг наданої правової допомоги, ступінь складності справи та тривалість її розгляду, граничний (максимальний) та мінімальний розміри компенсації витрат на правову допомогу у погодинному розмірі, виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, суд вважає необхідним визначити компенсацію витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідачки, у розмірі 1500 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 27 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ст.ст. 60, 63,70,71 СК України, ст. 368 ЦК України, ст.ст. 10,11, 60, 210-212 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ :
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати спільною сумісною власністю подружжя кімнати №№ 127, 128, 129, 130, 131, розташовані по проспекту Іоанна Путивльського (стара назва – вул. Кірова), 37 в м. Путивль Сумської області.
3. В порядку поділу цього майна визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку за кожним кімнат №№ 127, 128, 129, 130, 131 по проспекту Іоанна Путивльського (стара назва – вул. Кірова), 37 в м. Путивль Сумської області
4. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 551 грн. 20 коп. судового збору, а також 1500 грн. витрат на правову допомогу, а разом – 2051 грн. 20 коп. (дві тисячі п’ятдесят одну гривню 20 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через Путивльський районний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з моменту отримання копії цього рішення.
Рішення cуду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.
Рішення виготовлено в повному обсязі 19.12.2016.
Суддя: підпис
З оригіналом згідно:
Суддя
Путивльського районного суду ОСОБА_10
