АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/1272/17 Справа № 188/1105/15-ц
Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.
Категорія 53
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі
Головуючої - судді Каратаєвої Л.О.,
суддів - Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
за участю секретаря - Григор'євої В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_2 та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петропавлівському районі Дніпропетровської області на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петропавлівському районі Дніпропетровської області про стягнення компенсації по щомісячним страховим виплатам, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з відділення Фонду компенсацію за своєчасно невиплачену суму щомісячної страхової виплати в розмірі 2374,26 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаними рішеннями суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Не погодившись з вказаними рішеннями суду, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петропавлівському районі Дніпропетровської області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_2 компенсацію за своєчасно невиплачені суми щомісячних страхових виплат за період з червня 2001 року до травня 2015 року у розмірі 75 644, 60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, а апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петропавлівському районі Дніпропетровської області задовольнити в повному обсязі виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2013 року визначено ОСОБА_2 розмір середньої заробітної плати для призначення страхових виплат у зв’язку зі стійкою втратою працездатності з 12 червня 2001 року – 537,81 грн. (а.с. 26-29).
Постановою відділення Фонду від 29 травня 2015 року № 0417/135/135/2 ОСОБА_2 була призначена доплата страхової виплати «щомісячна страхова виплата в разі стійкої втрати професійної працездатності» в сумі 59 356,37 грн. за квітень 2015 року (з 12 червня 2001 року), згідно рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2015 року (а.с. 4).
Між сторонами у справі виник спір з приводу здійснення компенсації страхового відшкодування за період з червня 2001 року до травня 2015 року.
Стаття 34 Закону України «Про оплату праці» (відповідно до постанови Верховної Ради України 20 лютого 1996 року № 49/96-ВР «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсії за віком» введена в дію з 1 січня 1997 року) передбачає, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, визначеному чинним законодавством.
Такий порядок з 01 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 якою затверджено Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати (далі – Положення від 20 грудня 1997 року № 1427).
З 01 січня 2001 року набрав чинності Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ, на підставі якого затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати від 21 лютого 2001 року № 159 (далі – Порядок № 159). Згідно з указаним Порядком у разі затримки виплати доходів компенсації підлягають щомісячні суми відшкодування шкоди, нараховані за період, починаючи з 01 січня 2001 року. При цьому п. 2 Порядку № 159 встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 01 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року, проводиться відповідно до Положення від 20 грудня 1997 року № 1427, до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період.
Як вбачається з матеріалів справи, судами вирішується питання про здійснення ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів (страхового відшкодування) за період з червня 2001 року до травня 2015 року.
На цей час питання проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати регулювалося ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (в редакції від 16 січня 2003 року) та Порядком № 159 (зі змінами і доповненнями від 09 серпня 2001 року та 31 березня 2003 року).
Дія зазначених нормативних актів поширювалася на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовувалася у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосувалася усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Відповідно до цих нормативних актів підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Строки виплати заробітної плати, соціальних виплат регулюються, зокрема ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 40 Закону від 23 вересня 1999 року № 1105 – XIV. Системний аналіз ст. 34 Закону України «Про оплату праці», положень Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050 - III, ст. 115 КЗпП України, ст. 40 Закону 23 вересня 1999 року № 1105 – XIV та Порядку № 159 дає підстави для висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема, заробітної плати, пенсії, соціальної виплати, страхових виплат). При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення, оскільки ці нормативні акти не містять будь-якого виключення.
Згідно із п. 5, 7 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць та проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Аналогічні положення щодо обов’язку Фонду здійснювати компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати страхових сум містяться і у п.1.17 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду від 27 квітня 2007 року № 24 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 червня 2007 року за № 715/13982, відповідно до якого така компенсація проводиться відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ і Порядку № 159.
Зазначений висновок узгоджується і з нормами Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, який визначає правову основу, економічні механізми та організаційну структуру загального обов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
Так, згідно із ст. 21 цього Закону у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого. Всі види соціальних послуг та виплат, передбачені зазначеною статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.
Тобто законодавцем обов’язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові, покладений в повному обсязі на Фонд.
Зазначений правовий висновок викладеній у постанові Верховного ОСОБА_2 України від 19 грудня 2011 року № 6-58цс11, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Петропавлівському районі Дніпропетровської області про встановлення розміру середньої заробітної плати та зобов’язання вчинити певні дії, рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове, про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2І.(а.с.170-173).
Згідно до п.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно до ст. 11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно зі ст.10, 57 - 66, 179 ЦПК України, суд встановлює обставини справи на підставі наданих сторонами доказів. Тягар доказування фактичних обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх позовних вимог покладений Законом на позивача. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Недоведеність позову є підставою у залишенні його без задоволення.
Відповідно до ст.. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.
Оскільки, позивачем не надано доказів на підтвердження свої позовних вимог щодо нарахування належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); щодо порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); щодо затримки виплати доходів один і більше календарних місяців; щодо зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги, а єдиною підставою своїх вимог зазначив рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2013 року, яке на час розгляду справи Апеляційним судом Дніпропетровської області скасовано та в позові ОСОБА_2 відмовлено, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петропавлівському районі Дніпропетровської області задоволенню в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петропавлівському районі Дніпропетровської області – задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року – скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петропавлівському районі Дніпропетровської області про стягнення компенсації по щомісячним страховим виплатам – відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді :
