Справа № 357/5125/16-ц
Головуючий у І інстанції Жарікова О. В.
Провадження № 22-ц/780/364/17
Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.
Категорія 26
19.01.2017
УХВАЛА
Іменем України
19 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого Волохова Л.А.,
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
при секретарі: Якимчук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2016 року у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
встановила:
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ПАТ «Укрсоцбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлено, що 16.06.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого являється ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 385/66/07-Ж, на підставі якого позичальнику було надано кредит. Розмір кредиту, згідно умов договору становить 52250,00 доларів США. Кредит надавався зі сплатою 12,70 % річних, що підтверджується копією договору. Позивачем видано кредитні кошти відповідачу ОСОБА_2, однак, позичальник умови договору не виконав, загальна сума заборгованості відповідача перед банком з нарахуванням процентів, пені, як зазначено позивачем в позові та в розрахунку заборгованості, становить станом на 23.12.2015 року 80 999,66 доларів США, що в еквіваленті складає 1 874 886,25 грн.. Розрахунок суми утвореної заборгованості міститься в матеріалах справи.
30.10.2015 року на адресу ОСОБА_2 була надіслана вимога про погашення заборгованості за кредитним договором № 08.305-186/19381, яку ОСОБА_2 отримав власноруч 05.10.2015 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_3 16.06.2007 року було укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов’язалася за виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за укладеним з позивачем кредитним договором.
02.11.2015 року на адресу ОСОБА_3 було надіслано вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № 08.305-186/19447, яка нею отримана 05.11.2015 року.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти у сумі 52 250,00 доларів США, зі сплатою 12,70 процентів річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості до 20 числа: починаючи з липня 2007 року по травень 2027 року включно по 218,00 доларів США; з кінцевим терміном повернення останньої його частини в сумі 148,00 доларів США не пізніше 15 червня 2027 року (включно), на умовах визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору, кредит надавався позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна – двокімнатної квартири житловою площею 29,7 кв.м, загальною площею 53,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 1.3, п. 1.3.1 кредитного договору, в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги, сторони уклали договір іпотеки майна, передбаченого у п.1.2 договору.
Відповідно до п. 7.3 кредитного договору, цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань.
Відповідно до п. 7.4 кредитного договору, у разі настання обставин, визначених п.п. 2.8.3, 3.2.3, 4.4, 5.4 цього договору, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився і, відповідно, позичальник зобов’язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.
Як зазначено в позові, відповідач ОСОБА_2 отримав обумовлену в договорі суму кредитних коштів. Докази на підтвердження зазначеного в справі відсутні.
Позичальник зобов'язувався повернути в повному обсязі одержаний кредит та сплатити проценти, та інші платежі, нараховані за обслуговування кредиту.
В суді, також, було встановлено, що відповідач, як зазначено в позові, не виконав умови кредитного договору щодо своєчасного повернення основного кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Поручитель, як вказано в позові, також, не виконала умови договору поруки, оскільки не погасила суму утвореної ОСОБА_2 заборгованості за укладеним кредитним договором.
Позивач просив суд стягнути суму заборгованості за кредитним договором з боржника.
Крім того, судом встановлено, що з розрахунку, наданого до суду позивачем, вбачається, що починаючи з 01.11.2008 року, розраховується сплата відсотків за користування кредитом, з розрахунку 14,00 % річних, хоча в договорі зазначено 12,7 % річних, тобто в даному випадку відбулися зміни кредитних умов. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 щодо неузгодження процентної ставки в розмірі 14,00 % річних, неодноразово звертався до позивача. В даному випадку в дію вступає п. 7.4 кредитного договору. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив останній платіж по кредитному договору в розмірі 200,00 доларів США 29.09.2011 року. Після даної дати – 29.09.2011 року, вказаний відповідач жодних платежів не здійснював, хоча за умовами договору зобов’язаний був сплачувати по 218,00 доларів США до 20-го числа кожного місяця. Тобто даний відповідач не виконував свої зобов’язання, передбачені договором та ЦК України.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
В ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Згідно ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Згідно розрахунку позивача заборгованість за кредитним договором, станом на 23.12.2015 року становить 80999,66 доларів США, а саме: заборгованість за кредитом – 41 786,00 доларів США; заборгованість за відсотками – 26 419,44 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення кредиту – 5 299,72 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення відсотків – 7 494,50 доларів США.
Відповідач ОСОБА_2 надав суду письмові заперечення на позовну заяву про стягнення заборгованості та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також, відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що позивач пропустив строк на звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч. 5 ст. ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Підтвердженням того, що позивач скористався своїм правом на дострокове погашення кредиту є наявність виконавчого напису нотаріуса.
Із змісту виконавчого напису нотаріуса, який був вчинений приватним нотаріусом ОСОБА_4 14.02.2013 року і зареєстрований за № 831, вбачається, що позивач скористався своїм правом дострокового стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому було зазначено, що строк платежу за зобов’язаннями настав 27.07.2012 року. Виконавчим написом передбачено, що звернення стягнення здійснюється в рахунок погашення всієї заборгованості за кредитом, а саме: сума заборгованості за кредитом 41 786,00 долара США; сума заборгованості за відсотками 6 204,29 долара США; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 228,74 долара США; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 472,16 долара США; штрафи, які передбачені кредитним договором 1 045,00 долара США. З позовною заявою до суду, позивач звернувся лише 19 квітня 2016 року, тобто позивачем було пропущено строк позовної давності.
Так як строк виконання основного зобов'язання було змінено на 27 липня 2012 року, то саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом лише 19 квітня 2016 року, тобто зі спливом строку позовної давності.
Дане посилання відповідача, повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, предметом якої був спір про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.
Другим відповідачем по справі ОСОБА_3 до суду, також, було подано письмову заяву про застосування строків позовної давності при вирішенні справи судом та письмові заперечення на позовну заяву про стягнення заборгованості. ОСОБА_3 просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої заперечення ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що договір поруки є припиненим, в силу ст. 559 ЦК України.
З розрахунку заборгованості, який додано до матеріалів справи, вбачається, що починаючи з 01.11.2008 року розраховується сплата відсотків за користування кредитом із розрахунку 14,00% річних, а в договорі зазначено про 12,7% річних, тобто відбулися зміни кредитних умов без повідомлення поручителя. Таким чином, без згоди та повідомлення поручителя відбулося збільшення обсягу його відповідальності, що відповідно до вимог ч.1 ст. 559 ЦК України є підставою для визнання договору поруки припиненим.
Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Зазначена правова позиція викладена в Постанові ВСУ від 18.06.2012 року по справі № 6-73цс12.
Також, згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
З настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати
Згідно приписів ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, слід зазначити, що норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб’єктивних прав, відтак обов’язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
В договорі поруки не встановлено строк її дії відповідно до статті 252 ЦК України, і тому в даному випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Таким чином, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання.
В разі зміни кредитором, на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання, який передбачений ч.4 ст. 559 ЦК України, шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.
З позовною заявою до суду позивач звернувся лише 19 квітня 2016 року, тобто позивачем пропущено шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, а тому поруку в даному випадку припинено.
Обґрунтовуючи свою правову позицію, відповідач ОСОБА_3 посилається на постанову Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року (справа № 6-106цс14).
В зазначеній постанові міститься правовий висновок про те, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за основним договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. За умови пред'явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов'язання.
Крім того, в судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року та від 21 січня 2015 року в справах про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд касаційної інстанції зробив такий правовий висновок: строк дії поруки, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є не строком захисту порушеного права, а строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем). Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлено, припиняє поруку за умови, якщо кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Таким чином, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, встановленого сторонами в договорі), і тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право. Зазначена правова позиція викладена ВСУ у справі № 6-2239цс15 від 24.02.2016 року.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення.
Позивач зазначає в своїй апеляційній скарзі, що строки позовної давності не були пропущені, оскільки, 24.12.2014 року органом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції виконавчий напис був повернутий стягувачеві у зв’язку з ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». На думку позивача строк позовної давності слід вираховувати саме з 24.12.2014 року. Проте дане твердження не є вірним і строк позовної давності вираховується з моменту вчинення виконавчого напису нотаріусом, а отже суд першої інстанції вірно визначив, що строк позовної давності пропущено.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не містять жодних доказів які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2016 року залишити без змін.
Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Волохов Л.А.
Судді : Мельник Я.С.
ОСОБА_5
