ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 листопада 2016 року м. Київ № 826/16485/16
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної авіаційної служби України до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» у м. Києві про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Державна авіаційна служба України (надалі також - позивач, ДАСУ) з позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (надалі також - відповідач, ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ»), в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях у сумі 28 402 393,82 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач, керуючись нормами статті 12 Повітряного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 року №819 «Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях» (далі - Положення), на підставі звітів щодо діяльності ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» згідно з ліцензією на провадження господарської діяльності з надання послуг із перевезення пасажирів повітряним транспортом, виставив авіакомпанії для сплати рахунки-фактури за перевезення пасажирів та багажу за період червень-липень 2016 року. Однак, відповідач надавши у червні-липні послуги з перевезення пасажирів і вантажів та отримавши від пасажирів і відправників вантажу державний збір, в порушення зазначених вище законодавчих норм не перерахував відповідні збори до Державіаслужби, у зв'язку із чим і утворилась зазначена заборгованість, яку й просить стягнути позивач.
Відповідач проти позову заперечив, вказавши що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, оскільки чинне законодавство не передбачає належним чином обов'язок позивача по сплаті спірного збору, а відповідач діє не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, передбачені законами. Вказує, що спірні збори не передбачені Податковим кодексом України, не повинні справлятись з набранням чинності Законом України «Про адміністративні послуги» та не можуть стягуватись з огляду на положення Конвенції про міжнародну цивільну авіацію.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Фактичні обставини справи свідчать, що Державіаслужба згідно з рахунками-фактурами №60, №83к від 28.07.2016 р.; № 66, № 92к від 12.08.2016 р. здійснила нарахування Авіакомпанії «МАУ» державних зборів до Державного Фонду за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.
Правове регулювання сплати державних зборів, в тому числі за кожного пасажира та відправників вантажу при здійсненні регулярних та чартерних рейсів позивач обґрунтовує статтею 12 Повітряного кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 року №819 «Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях».
Так, згідно частини 4 статті 12 Повітряного кодексу України для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 Повітряного кодексу України надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності за надання прав на експлуатацію повітряних ліній.
Згідно з частиною 7 статті 12 Повітряного кодексу України забезпечення надходження коштів та використання коштів Фонду здійснює уповноважений орган з питань цивільної авіації.
В ході розгляду справи судом встановлено, що Державною авіаційною службою України формувались та пред'являлись позивачеві рахунки-фактури з сумами зборів, розрахованими згідно з Постановою КМУ від 16.06.98 № 889. Даною постановою викладено в новій редакції Постанову Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях» (далі - Постанова №819), якою затверджено Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Положення № 819).
Відповідно до пункту 4 Положення №819 державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами (далі - суб'єкти авіаційної діяльності) у розмірах згідно з додатком.
Порядку і строків сплати зборів ні Положенням, ні законами України не встановлено.
Додатком до Положення № 819 передбачено розміри державних зборів за надання державних послуг і з сертифікації, реєстрації тощо. Іншими нормативними актами ставки зборів не визначено.
В сформованих та пред'явлених рахунках Державіаслужба застосовує ставки збору, що містяться в Додатку в колонці «Державні послуги» розділу ІІ «Експлуатація авіаційної техніки» в пункті 5 «Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній», яким встановлено наступні розміри державного збору за Державну послугу - видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній:
- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): під час подання заяви - 63,2 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 25,4 неоподатковуваних доходів на місяць;
- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): під час подання заяви - 140,8неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 400 дол. США за маршрут.
В даному пункті в останній колонці під назвою «Додаткові показники коригування розмірів державного збору» передбачено, що державний збір збільшується з розрахунку:
- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 2,5 доларів США;
- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 2 долари США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США.
Таким чином, судом встановлено, що позивач в спірних рахунках використовував ставки збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній встановлені додатком до Положення «Про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях» (в редакції Постанови КМУ від 16.06.98 № 889), який є підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 6 Конституції України Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до стаття 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Пунктом 3 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України віднесено прийняття законів.
Відповідно до статті 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.
В пункті 1 частини 2 статті 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються система оподаткування, податки і збори.
З огляду на обов'язкові до застосування норми Конституції України встановлення обов'язкових до сплати зборів, їх ставок, порядку і строків сплати, повинно здійснюватися лише законами, прийняття яких належить до виключних повноважень єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України.
При цьому суд також враховує, що в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 2009 року № 15-рп/2009 зазначено, що право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це виключне повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі податкову ставку (розмір податку на одиницю оподаткування) та строки справляння податку.
Отже, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 р. №819 ставки зборів, застосовані відповідачем при формуванні та пред'явленні позивачеві рахунків-фактур за червень-липень 2016 року, не створюють для позивача обов'язку по їх сплаті, оскільки встановлені не Законом, прийнятим Верховною Радою України, а підзаконним актом Кабінету Міністрів України.
Крім того, відповідно до пункту 1.1. статті 1 Податкового кодексу України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пунктом 9.4 статті 9 Податкового кодексу України встановлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
Як вже зазначалось, судом встановлено, що застосована позивачем ставка збору встановлена в Додатку до Положення № 819 як ставка збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній, тобто збору за надання прав на експлуатацію повітряних ліній, передбаченого в переліку джерел формування фонду в пункті 2 частини 5 статті 12 Повітряного кодексу України.
Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу України збір, визначений пунктом 2 частини 5 статті 12 цього кодексу, справляється до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюють справляння відповідних зборів відповідно до пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України».
Пунктом 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України раніше передбачалось, що збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов'язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).
Закон України «Про адміністративні послуги» набрав чинності 07.10.2012. Частиною 5 статті 20 Закону України «Про адміністративні послуги» визнаний таким, що втратив чинність пункт 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
З огляду на вищезазначене, оскільки ставки збору, використані позивачем при формуванні та пред'явленні відповідачу рахунків-фактур, не встановлені Податковим кодексом України, а визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.93 № 819, такі збори не справляються з огляду на набрання чинності Законом України «Про адміністративні послуги» та втрату чинності пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України».
Посилання позивача на те, що надходження до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 «Про бюджетну класифікацію» за кодом 24061500 віднесено до розділу 20000000 «Неподаткові надходження» не доводить обґрунтованості позовних вимог, а сама по собі класифікація доходів бюджету органом виконавчої влади не визначає та не змінює правової природи платежу, а лише відповідно до ст. 8 Бюджетного кодексу України використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.
Стосовно тверджень позивача про те, що спірний державний збір фактично справляється через авіакомпанією та має бути переданий нею за цільовим призначенням до спецфонду (Державного бюджету України), не ґрунтується на нормах чинного законодавства та не доведено позивачем в ході розгляду справи. При цьому посилання позивача на роздруківку авіаційного квитка № 5662402589391 за 30.08.2015р. не може бути прийняте судом як належний доказ, оскільки предмет спору в даній справі стосується іншого періоду (червень-липень 2016 року), який не охоплює зазначену дату, тоді як відповідно до ст.70 КАС України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Також судом враховується, що для України є чинною Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944р.
Частиною 2 статті 15 даної Конвенції передбачено, що жодна Договірна держава не стягує будь-яких мита, податків або інших зборів лише за право транзиту через її територію або вліт на її територію, або вильоту з її території будь-якого повітряного судна Договірної держави або присутніх на ньому осіб, або майна.
Суми зборів з використанням передбачених Додатком до Положення № 819 ставок визначаються відповідачем за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, та за кожну тону вантажу, що відправляється чи прибуває, тобто за їх виліт або вліт.
Тобто позивач розраховує та зазначає в рахунках-фактурах збір за вліт на її територію або виліт з її території присутніх на повітряному судні осіб або майна, який Україна зобов'язалась не стягувати як Договірна держава згідно з частиною 2 статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про міжнародні договори України» Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань.
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
З огляду на вищезазначені положення Конституції України, Податкового кодексу України, Закону України «Про адміністративні послуги» та частини 2 статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, чинним законодавством належним чином не встановлено для відповідача обов'язку здійснювати сплату сум зборів, в тому числі ставок, строків та порядку сплати, а відтак суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч. ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову Державної авіаційної служби України - відмовити.
Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя І.А. Качур
