ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 листопада 2016 року 08:45 №826/11299/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кобилянського К.М., суддів Мазур А.С. та Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»

до

Державної авіаційної служби України

по

визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (далі ПрАТ «МАУ») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної авіаційної служби України (далі - ДАСУ), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачу державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Фонд, спеціалізований фонд) за період із вересня 2013 року по травень 2014 року включно;

- визнати протиправними дії відповідача щодо формування та надання позивачу рахунків-фактур від 14.04.2014 №32, №66к, №33, №67к, від 22.04.2014 №35, від 29.04.2014 №72к, від 26.05.2014 №43, від 03.06.2014 №89к, від 26.06.2014 №51, №107к, від 29.01.2014 №20к, №9, від 06.02.2014 №28к, №10, від 17.12.2013 №98, від 27.12.2013 №284к, від 11.01.2014 №2, №13к на сплату державного збору до спеціалізованого фонду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2014 №826/11299/14 відмовлено в задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 №826/11299/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.03.2016, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2014 №826/11299/14 та прийнято нове рішення, яким позов приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» задоволено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду України від 12.01.2016 заяву Державної авіаційної служби України задоволено частково, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17.03.2015, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 та Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для направлення даної справи на новий розгляд слугувало те, що суди фактично не дослідили і не оцінили зміст правовідносин, що склалися між сторонами спору, не з'ясували їх справжню природу, не виокремили дії, які були домінуючими і спричинили спірне правове відношення. Зокрема, фактично поза межами дослідження залишилася сфера діяльності, в якій виникає обов'язок сплати державного збору, хто насправді сплачує збір, за які послуги й кому, яка роль і функції в цій діяльності авіаційної компанії, який механізм формування державного збору і його співвідношення з комерційним господарюванням авіаперевізника. Залишилося нез'ясованим, чи виконання ліцензійної умови про обов'язок своєчасно перераховувати державний збір до Фонду є складовою господарської діяльності авіаперевізника чи якоїсь іншої. У повній мірі не перевірялась діяльність ДАСУ у правовідносинах, що виникають при формуванні державного збору, як-от: чи цей орган приймає і чи повинен приймати рішення встановленої форми та змісту про перерахування збору, чи є такі рішення обов'язковими до виконання, чи зачіпають вони права суб'єкта господарювання, яка фактично функція цього органу в процесі надходження коштів збору до бюджету. Відсутні аргументи і щодо того, за якими критеріями (ознаками) слід визнавати владними управлінськими діями розрахунки державного збору і направлення його суб'єкту авіаційної діяльності для його перерахування, які здійснені відповідно до унормованого порядку. У разі якщо суб'єкт господарювання не перераховує кошти державного збору - які наслідки мають наставати для такого суб'єкта, чи настає відповідальність, яка саме, які заходи впливу застосовуються. Якщо утворюється заборгованість зі сплати державного збору - який порядок її погашення, ким, в якому порядку і за можливостями якої юрисдикційної процедури вирішуватимуться ці питання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що дії відповідача з нарахування державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях вчинені з порушенням приписів чинного законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, мотивуючи тим, що дії з формування та надання приватному акціонерному товариству «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» рахунків-фактур на сплату державного збору до спеціалізованого фонду є правомірними та вчиненими в межах чинного законодавства, а тому не підлягають визнанню протиправними.

В судовому засіданні представники сторін подали клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ПрАТ «МАУ» є суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність в сфері авіації, зокрема, і щодо забезпечення повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу та пошти.

ДАСУ сформувало та направило ПрАТ «МАУ» рахунки-фактур на сплату державного збору до спеціалізованого фонду від 14.04.2014 №32, №66к, №33, №67к, від 22.04.2014 №35, від 29.04.2014 №72к, від 26.05.2014 №43, від 03.06.2014 №89к, від 26.06.2014 №51, №107к, від 29.01.2014 №20к, №9, від 06.02.2014 №28к, №10, від 17.12.2013 №98, від 27.12.2013 №284к, від 11.01.2014 №2, №13к.

Позивач, не погоджуючись із діями ДАСУ з формування та направлення ПрАТ «МАУ» рахунків-фактур на сплату державного збору до спеціалізованого фонду, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Верховний Суд України, направляючи дану справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, зазначив про необхідність з'ясування природи правовідносин, що склалися між сторонами спору, з метою визначення правильної підсудності даного спору.

Пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Залежно від напряму, завдань, характеру і виду діяльності, яка має чи може здійснюватися, орган державної влади, органи місцевого самоврядування, органи управління на законодавчому рівні наділяються відповідними повноваженнями, компетенцією, правами і обов'язками та функціями. Обсяг і зміст повноважень, завдання, правові можливості можуть бути різними. При цьому має значення, що не кожна дія суб'єкта владних повноважень є чи може бути тією, що вчиняється (здійснюється) з використанням владних управлінських правоможностей. Владною управлінською дією (діяльністю) має чи може визнаватися щонайменше та, яка встановлена законодавством, входить до кола повноважень (компетенції, функціональних обов'язків) суб'єкта владних повноважень, містить в собі ознаки веління, обов'язковості, ззовні проявляється (виражається) у встановлених законом формах, забезпечується виконанням із застосуванням державного примусу.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України в постанові від 18.05.2016 №3-411гс16 за позовом першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної авіаційної служби України до ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» про стягнення державного збору, зазначила наступне:

«Оскільки предметом спору у справі, яка розглядається, є стягнення суми державного збору, що є обов'язковим платежем до Державного бюджету України, позивач у правовідносинах, які склалися між сторонами у справі, виконує владну управлінську функцію з організації надходження цього платежу до відповідного бюджету, правові підстави вважати цей спір таким, що виник із господарських відносин, відсутні, суди всіх інстанцій дійшли помилкового висновку про підвідомчість зазначеного спору господарському суду.

Також не можна визнати правомірним застосування судами всіх інстанцій до спірних правовідносин положень статті 526 ЦК та статті 193 ГК, якими урегульовано загальні умови виконання цивільних та, відповідно, господарських зобов'язань.

Так, згідно з частиною другою статті 1 ЦК до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ГК не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.

Оскільки державний збір, стосовно якого заявлено вимогу про стягнення з відповідача у справі, що розглядається, є платежем до Державного бюджету України, а отже, доходом державного бюджету, відносини між сторонами спору є такими, що виникли із бюджетного законодавства, тому вони не можуть регулюватися нормами ЦК і ГК.»

Відповідно до частини 4 статті 12 Повітряного кодексу України для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 Повітряного кодексу України надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності за надання прав на експлуатацію повітряних ліній.

Згідно з частиною 7 статті 12 Повітряного кодексу України забезпечення надходження коштів та використання коштів Фонду здійснює уповноважений орган з питань цивільної авіації.

Указом Президента України від 06.04.2011 №398/2011 Положення про Державну авіаційну службу України (далі - Положення №398/2011 ).

Згідно пункту 1 Положення №398/2011 Державна авіаційна служба України (Державіаслужба України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра інфраструктури України.

Державіаслужба України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики в сфері цивільної авіації.

Підпунктом 289 пункту 4 Положення №398/2011 Державіаслужба України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує надходження коштів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях і їх цільове використання.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що відповідач є уповноваженим органом з питань цивільної авіації, який забезпечує надходження коштів та використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Отже, критерієм визначення у даному випадку владних управлінських функцій, є покладення на відповідача, як на центральний орган виконавчої влади, питань щодо організації надходження коштів до Фонду та, відповідно, відсутність у законодавчих нормах інших органів, які в межах своєї компетенції наділені повноваженнями у спірних правовідносинах.

Предметом спору у даній справі, яка розглядається, є правомірність дій ДАСУ із формування рахунків-фактур на сплату державного збору до спеціалізованого фонду, що є обов'язковим платежем до Державного бюджету України. Відповідач у правовідносинах, які склалися між сторонами у справі, виконує владну управлінську функцію з організації надходження цього платежу до відповідного бюджету, а тому наявні правові підстави вважати цей спір таким, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

В ході розгляду справи судом встановлено, що Державною авіаційною службою України формувались та пред'являлись позивачеві рахунки-фактури з сумами зборів, розрахованими згідно приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.98 №889. Даною постановою викладено в новій редакції Постанову Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 №819 «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях» (далі - Постанова №819), якою затверджено Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Положення №819).

Відповідно до пункту 4 Положення №819 державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами (далі - суб'єкти авіаційної діяльності) у розмірах згідно з додатком.

Порядку і строків сплати зборів ні Положенням, ні законами України не встановлено.

Додатком до Положення №819 передбачено розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо. Іншими нормативними актами ставки зборів не визначено.

В сформованих та пред'явлених позивачу рахунках відповідач застосовує ставки збору, що містяться в Додатку в колонці «Державні послуги» розділу ІІ «Експлуатація авіаційної техніки» в пункті 5 «Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній», яким встановлено наступні розміри державного збору за Державну послугу - видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній:

- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): під час подання заяви - 63,2 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 25,4 неоподатковуваних доходів на місяць;

- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): під час подання заяви - 140,8 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 400 дол. США за маршрут.

В даному пункті в останній колонці під назвою «Додаткові показники коригування розмірів державного збору» передбачено, що державний збір збільшується з розрахунку:

- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 2,5 доларів США;

- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 2 долари США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач в спірних рахунках використовував ставки збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній встановлені додатком до Положення №819, який є підзаконним нормативно-правовим актом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Пунктом 3 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України віднесено прийняття законів.

Відповідно до статті 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

В пункті 1 частини 2 статті 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються система оподаткування, податки і збори.

Скеровуючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд України в постанові від 12.01.2016 №21-633а15, встановив, що:

- «за характером підстави для сплати платежу та критерієм для визнання розміру платежу державний збір до Фонду відноситься до неподаткових платежів. Це є обов'язковий, цільовий, фактично відплатний платіж, що надходить до державного бюджету».

При цьому суд також враховує, що в пунктах 5 та 6 рішення від 23.06.2009 №15-рп/2009 Конституційний суду України зазначив наступне:

«право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України)і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України)(пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000);

- права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України (254к/96-ВР ) не передбачено (підпункт 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.10.2008 №22-рп/2008).

Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України ( 254к/96-ВР ), згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Отже, відповідно до конституційних положень право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), включаючи ввізне мито та розмір тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита, належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це виключне повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі податкову ставку (розмір податку на одиницю оподаткування) та строки справляння податку.

Конституцією України до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено, зокрема, забезпечення проведення податкової політики (пункт 3 статті 116). З огляду на конституційно визначені повноваження Верховної Ради України у сфері оподаткування Конституційний Суд України дійшов висновку, що це конституційне повноваження Кабінету Міністрів України не передбачає права встановлювати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) або визначати окремі елементи їх правового механізму регулювання.».

Враховуючи те, що Верховний суд України у своїй постанові від 12.01.2016 №21-633а15 чітко зазначив, що державний збір до Фонду є обов'язковий, цільовий, фактично відплатний платіж, що надходить до державного бюджету, а у вище наведеному рішенні Конституційного суду України від 23.06.2009 №15-рп/2009 зазначено, що право встановлювати обов'язкові платежі належить Верховній Раді України, то суд приходить до висновку, що встановлення обов'язкових до сплати платежів, їх ставок, порядку і строків сплати, повинно здійснюватися лише законами, прийняття яких належить до виключних повноважень єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України.

Крім того, згідно з пунктом 9.4 статті 9 Податкового кодексу України встановлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Як вже зазначалось, судом встановлено, що використовувана відповідачем ставка встановлена в додатку до Положення №819 як ставка збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній, тобто збору за надання прав на експлуатацію повітряних ліній, передбаченого в переліку джерел формування фонду в пункті 2 частини 5 статті 12 Повітряного кодексу України.

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу України збір, визначений пунктом 2 частини 5 статті 12 цього кодексу, справляється до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюють справляння відповідних зборів відповідно до пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Пунктом 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України раніше передбачалось, що збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов'язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).

Закон України «Про адміністративні послуги» набрав чинності 07.10.2012. Частиною 5 статті 20 Закону України «Про адміністративні послуги» визнаний таким, що втратив чинність пункт 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Враховуючи, що ставки збору, використані відповідачем при формуванні та пред'явленні позивачу рахунків-фактур у період з грудня 2013 по червень 2014 року, не встановлені Податковим кодексом України, а визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.93 №819, то такі збори не справляються з огляду на набрання чинності Законом України «Про адміністративні послуги» та втрату чинності пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України».

Також судом враховується, що для України є чинною Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року.

Частиною 2 статті 15 даної Конвенції передбачено, що жодна Договірна держава не стягує будь-яких мита, податків або інших зборів лише за право транзиту через її територію або вліт на її територію, або вильоту з її території будь-якого повітряного судна Договірної держави або присутніх на ньому осіб, або майна.

Суми зборів з використанням передбачених додатком до Положення №819 ставок визначаються відповідачем за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, та за кожну тону вантажу, що відправляється чи прибуває, тобто за їх виліт або вліт.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Однак, незважаючи на те, що Україна приєдналась до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року 10.08.1992, відповідач на порушення її приписів формував та виносив позивачеві рахунки-фактури з сумами зборів, розрахованими згідно приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.98 №889.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідним зазначити, що пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У той же час суд звертає увагу, що оскаржувані рахунки-фактури не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України.

Рахунок-фактура в комерційній практиці є документом, на підставі якого оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до вказаних умов, а також, за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.

Отже, рахунки-фактур не встановлюють будь-яких зобов'язань та не змінюють прав позивача, не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, носять інформативний характер, оскільки не тягнуть за собою юридичних наслідків, а тому не порушують прав та інтересів позивача.

Окрім того, за приписами частин 1 і 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових або службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені вони на підставі в межах і у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом.

Згідно вимог пунктів 1, 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення та про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому, підставами для визнання дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправною, а рішення недійсним (нечинним) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який прийняв це рішення. При цьому обов'язковою умовою є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21.10.2014 №К/800/39469/14 та від 10.12.2014 №К/800/39780/14.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що дії Державної авіаційної служби України, які є предметом спору в даній справі, не створюють для позивача негативних наслідків, оскільки сформовані відповідачем рахунки-фактури не є обов'язковими до виконання рішеннями, тобто носять для позивача інформативний характер.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити в задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України».

2. Судові витрати присудженню не підлягають.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя К.М. Кобилянський

Судді А.С. Мазур

А.Б. Федорчук