Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (далі - Товариство, ТОВ «ФК «Централ Капітал») звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц - Україна» (далі - Банк) про визнання недійсними одностороннього правочину, наказу та визнання відсутнім права.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що односторонній правочин відповідача, оформлений наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» №60 від 15.04.2016 р., а також сам наказ не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме: укладені між позивачем та відповідачем договори неправомірно були визнані нікчемними. У зв'язку з викладеним, позивачем заявлено вимогу про визнання недійсними такого одностороннього правочину та наказу, а також визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, укладених між позивачем та відповідачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2016 р. порушено провадження у справі, залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи призначено на 29.07.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2016 р. залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капіталь Груп» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, розгляд справи відкладено на 29.07.2016 р.

16.08.2016 р. до канцелярії суду представником відповідача подано клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку із тим, що спір у даній справі не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі.

В судове засідання представники відповідача з'явилися, підтримали раніше подане клопотання про припинення провадження у справі, а також заявили клопотання про заміну відповідача як неналежного на Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна».

В задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі судом було відмовлено з огляду на наступне.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік справ, що підвідомчі господарським судам, а саме:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Згідно викладених норм відповідач вказує, що спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, частиною третьою статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, статтею 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті шостому статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.02.2016 р. у справі № 826/2043/15, а також у постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 15.06.2016 р. у справі №826/20410/14.

З огляду на викладене, підстави для припинення провадження у справі у суду відсутні.

Також судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Згідно з п. 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: 1) розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; 2) залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з частиною першою статті 24 ГПК. При цьому в останньому із зазначених випадків: господарський суд зобов'язує позивача згідно з частиною другою статті 56 ГПК надіслати відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, а в разі невиконання цього обов'язку у встановлений судом строк залишає позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Таким чином, клопотання про заміну неналежного відповідача може бути задоволено судом виключно у випадку наявності згоди позивача на таку заміну.

У разі якщо заява (клопотання) про залучення іншого відповідача або про заміну відповідача залишається судом без задоволення, то ухвала з цього приводу не виноситься, а про відхилення відповідної заяви (клопотання) зазначається в описовій частині рішення суду або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Суд відзначає, що під час розгляду даної справи та заявлення представниками відповідача клопотання про заміну його на належного, згоди на вчинення такої процесуальної дії Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» надано не було, що стало підставою для відмови у задоволенні відповідного клопотання.

Більш того, з огляду на обставини даної справи, підстави для залучення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» в якості співвідповідача відсутні, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вже є учасником судового процесу, а уповноважена особа Фонду є лише його працівником та здійснює функції з ліквідації від імені Фонду.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судове засідання з'явилася, на виконання вимог ухвали суду надала пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог не заперечувала.

В судове засідання представник третьої особи 2 не з'явилися, 16.08.2016 р. до канцелярії суду надав письмові пояснення, в яких позовні вимоги підтримав, розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складався протокол та здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Із матеріалів справи вбачається, що між Банком та ТОВ «ФК «Централ Капітал» були укладені наступні договори:

- договір купівлі-продажу, посвідчений 24.07.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Є.В. за реєстровим №2188, за яким Банк продав, а Товариство купило нежитлове приміщення (в літ. А) загальною площею 81,20 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 19/21;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 02.09.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Є.В. за реєстровим №2557, за яким Банк продав, а Товариство купило для будівництва і обслуговування туристично-оздоровчого комплексу земельну ділянку площею 1,0778 га, розташовану в урочищі Бундина села Шешори Косівського району Івано-Франківської області;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 02.09.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Є.В. за реєстровим №2558, за яким Банк продав, а Товариство купило для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,096 га, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівськитй р-н, Фонтанська сільська рада, село Фонтанка, проспект Висоцького, 138-А;

- договір купівлі-продажу, посвідчений 08.09.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Є.В. за реєстровим №2611, за яким Банк продав, а Товариство купило нерухоме майно, а саме з літ. А - магазин «Альф», загальною площею 141,2 кв.м, що складає 2/100 ідеальних часток житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, що знаходиться за адресою: м. Калуш Івано-Франківської області, майдан Шептицького (площа Перемоги), будинок 4;

- договір відступлення прав вимоги (договір цесії) від 28.08.2015 р., за яким Банк передав Товариству свої права вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку №1 до договору, а Товариство зобов'язалося прийняти це право вимоги та сплатити на користь Банку ціну такого права;

- договір відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2014 р., згідно з яким Банк передав Товариству свої права вимоги до наступних боржників: ПАТ «Завод алюмінієвих профілей», ТОВ «Рубікон-ІІ», ТОВ «Камянка Глобал Вайн», Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі ТОВ, за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку №1 до договору;

- кредитний договір №008-08-15 від 05.08.2015 р., згідно з умовами якого банк надає позичальникові кредит у розмірі, що не перевищує ліміт фінансування (46 356 000,00 грн.), а позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути банку отриманий кредит, а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у договорі; дата повернення кредиту - 29.07.2016 р. включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17.03.2016 р. № 169 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК ПЕТРОКОММЕРЦ-УКРАЇНА» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.03.2016 р. № 368 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК ПЕТРОКОММЕРЦ-УКРАЇНА» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК ПЕТРОКОММЕРЦ-УКРАЇНА» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 18 березня 2016 р. до 17 квітня 2016 р. включно.

15.04.2016 р. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Банку Гулеєм О.І. було видано наказ №60, яким визнано нікчемними правочини, вчинені Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, а саме з 18.03.2015 р. по 18.03.2016 р., та доручено директору Департаменту запровадження тимчасової адміністрації Фонду здійснити необхідні заходи щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

На виконання наказу №60 від 15.04.2016 р. на адресу ТОВ «ФК «Централ Капітал» були направлені наступні повідомлення про нікчемність правочинів:

- повідомлення №011-06/966 від 17.05.2016 р. про нікчемність Договору купівлі-продажу від 24.07.2015 р., укладеного між Банком (Продавець) та ТОВ «ФК «Централ Капітал» (Покупець), посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовим Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2288;

- повідомлення №011-06/967 від 17.05.2016 р. про нікчемність Договору купівлі-продажу від 02.09.2015 р., укладеного між Банком (Продавець) та ТОВ «ФК «Централ Капітал» (Покупець), посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовим Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2557;

- повідомлення №011-06/968 від 17.05.2016 р. про нікчемність Договору купівлі-продажу від 02.09.2015 р., укладеного між Банком (Продавець) та ТОВ «ФК «Централ Капітал» (Покупець), посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовим Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2558;

- повідомлення №011-06/969 від 17.05.2016 р. про нікчемність Договору купівлі-продажу від 08.09.2015 р., укладеного між Банком (Продавець) та ТОВ «ФК «Централ Капітал» (Покупець), посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовим Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2611;

- повідомлення №01.1-06/970 від 17.05.2016 р. про нікчемність Договорів №3 від 25.01.2016 р., №4 від 10.02.2016 р., №5 від 19.02.2016 р., №6 від 26.02.2016 р., №7 від 03.03.2016 р., №8 від 09.03.2016 р. про внесення змін до Договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 28.08.2015, укладених між Банком та ТОВ «ФК «Централ Капітал»;

- повідомлення №01.1-06/971 від 17.05.2016 р. про нікчемність Договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 р., укладеного між Банком та ТОВ «ФК «Централ Капітал»;

- повідомлення №01.1-06/974 від 17.05.2016 р. про нікчемність Кредитного договору №008-08-15 від 05.08.2015 р., укладеного між Банком та ТОВ «ФК «Централ Капітал».

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, визнання нікчемними спірних договорів є таким, що здійснено всупереч приписам чинного законодавства України та за відсутності належних доказів.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до повідомлень №011-06/966, №011-06/967, №011-06/968, №011-06/969 від 17.05.2016 р. договори купівлі-продажу, укладені між Банком та Товариством, були віднесені до нікчемних на підставі пунктів 2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон).

В той же час, вказані повідомлення не містять жодного обґрунтування застосування підстави нікчемності, передбаченої п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону, а містять виключно обґрунтування нікчемності на підставі п. 3.

Підпунктом 3 частини 3 статті 38 Закону передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Тобто, нікчемність правочинів, перевірку яких здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ставиться в залежність від звичайної вартості майна, та порівнюється із відповідною вартістю, яка визначена сторонами в договорі, яка в свою чергу, має бути або вищою, або нижчою на 20%.

Пункт 14.1.71 Податкового кодексу України дає визначення поняттю звичайної ціни, за яким звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з пунктом 14.1.219. Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту проведення будь-яких експертних досліджень з метою встановлення ринкової вартості відчуженого на корись позивача майна для кваліфікації правочинів купівлі-продажу нерухомого майна та земельних ділянок як таких, за якими банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

В той же час, позивачем в якості підтвердження вартості нерухомого майна та земельних ділянок, які були відчужені Банком на користь Товариства, надано суду наступні докази:

- звіт про оцінку майна, виконаний ТОВ «Вектор Оцінки» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 15383/13 від 18.10.2013 р., виданий Фондом державного майна України), згідно з яким вартість нежитлового приміщення (в літ. А) загальною площею 81,20 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 19/21, на 21.07.2015 р. становила 2 112 553,00 грн. без ПДВ (згідно з договором купівлі-продажу відчуження відбулося за 2 535 100,00 грн.);

- звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виконаний ТОВ «Вектор Оцінки» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 15383/13 від 18.10.2013 р., виданий Фондом державного майна України), згідно з яким вартість земельної ділянки площею 1,0778 га, розташованої в урочищі Бундина села Шешори Косівського району Івано-Франківської області станом на 21.07.2015 р. становила 1 493 615,00 грн. без ПДВ (згідно з договором купівлі-продажу відчуження відбулося за 1 493 650,00 грн.);

- звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виконаний ТОВ «Вектор Оцінки» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №15383/13 від 18.10.2013 р., виданий Фондом державного майна України), згідно з яким вартість земельної ділянки площею 0,096 га, розташованої за адресою: Одеська обл., Комінтернівськитй р-н, Фонтанська сільська рада, село Фонтанка, проспект Висоцького, 138-А, станом на 23.07.2015 р. становила 290 100,00 грн. без ПДВ (згідно з договором купівлі-продажу відчуження відбулося за 290 100,00 грн.);

- звіт про оцінку, виконаний ТОВ «Вектор Оцінки» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 15383/13 від 18.10.2013 р., виданий Фондом державного майна України), згідно з яким вартість нерухомого майна, а саме з літ. А - магазин «Альф», загальною площею 141,2 кв.м, що складає 2/100 ідеальних часток житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, що знаходиться за адресою: м. Калуш Івано-Франківської області, майдан Шептицького (площа Перемоги), будинок 4 станом на 23.07.2015 р. становила 642 500,00 грн. без ПДВ (згідно з договором купівлі-продажу відчуження відбулося за 771 000,00 грн.).

За змістом статей 3, 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, визначеними в статті 9 Закону України «Про оцінку майна майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності; звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Таким чином, визначена за результатами оцінки вартість нерухомого майна дорівнює або є меншою, аніж вартість, за якою відповідне майно було відчужено на користь позивача за вказаними договорами.

Крім того, відповідно до повідомлення №01.1-06/970 від 17.05.2016 р. Договори №3 від 25.01.2016 р., №4 від 10.02.2016 р., №5 від 19.02.2016 р., №6 від 26.02.2016 р., №7 від 03.03.2016 р. та №8 від 09.03.2016 р. про внесення змін до договору відступлення права вимоги (договір цесії) від 28.08.2015 р. були віднесені до нікчемних на підставі пунктів 2, 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону.

Втім, повідомлення не містить жодного обґрунтування застосування підстав нікчемності, передбачених пунктами 2 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону, а містить виключно обґрунтування нікчемності на підставі п. 3 (тобто, нікчемність договорів пов'язується з тим, що оплата ціни права вимоги на 20 і більше відсотків менше від розміру грошових зобов'язань, право вимоги за якими відступається).

Судом встановлено, що сторонами було укладено вісім договорів про внесення змін до договору відступлення права вимоги (договір цесії) від 28.08.2015 р., якими вносились зміни до Переліку кредитних договорів, укладених Банком з позичальниками (боржниками), Переліку договорів, укладених в забезпечення зобов'язань за кредитними договорами, ціни відступленого права по кожному кредиту та строку дії Договору відступлення.

Згідно з п. 3.1 договору відступлення в редакції договору про внесення змін №8 за домовленістю сторін ціна прав вимоги за цим договором на дату укладання договору остаточно склала 128 062 818,83 грн.

Нікчемність договорів про внесення змін №3-8 до Договору відступлення, на думку відповідача, полягає в тому, що на підставі договору про внесення змін №3 від 25.01.2016 р. до переліку боржників, право вимоги до яких відступається, додатково була включена заборгованість ОСОБА_10 перед Банком за кредитним договором №1239н-09-07 від 25.09.2007 р. у розмірі 187 528 667,58 грн., про що зазначено у додатку №1 до Договору відступлення.

В даному випадку, висновки про заниження ціни відступлення права вимоги були зроблені виключно на підставі балансового обліку заборгованості ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» за кредитним договором.

В той же час, згідно з наданим позивачем звітом про оцінку майнових прав по кредиту від 27.11.2015 р., складеним ТОВ «Вектор Оцінки» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №15383/13 від 18.10.2013 р., виданий Фондом державного майна України), вартість об'єкта оцінки (майнові права по кредиту ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» №1239н-09-07 від 25.09.2007 р.) склала 2 566 000,00 грн.

Тобто, оцінку кредитної заборгованості вказаного боржника було здійснено з метою визначення реальної вартості кредитної заборгованості, яка є суттєво нижчою за її номінальну вартість, що зумовило встановлення ціни відчуження права вимоги за договором від 28.08.2015 р. в редакції оспорюваних договорів про внесення змін.

Крім того, відповідно до повідомлення №01.1-06/971 від 17.05.2016 р. договір відступлення права вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 р. було визнано нікчемним, у зв'язку з тим, що оплата ціни права вимоги була на 54,4% менше від розміру грошових зобов'язань, право вимоги за якими відступалося.

В якості доказів правомірності укладення даних договорів позивачем долучено до матеріалів справи належні та допустимі докази того, що:

- кредитна заборгованість ПрАТ «Завод алюмінієвих профілів» перед Банком станом на 21.07.2015 р. склала 34 827,70 грн. (право вимоги до вказаної юридичної особи було придбано за 35 000,00 грн.);

- кредитна заборгованість ТОВ «РУБІКОН-ІІ» перед Банком станом на 21.07.2015 р. склала 1 888 276,62 грн. (право вимоги до вказаної юридичної особи було придбано за 18 850 061,20 грн.);

- право вимоги до ТОВ «Камянка Глобал Вайн» та Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю було придбано позивачем за номінальною вартістю.

Надані позивачем докази (звіти про оцінку майна та майнових прав) спростовують інформацію щодо заниження вартості відчужуваного Банком на користь Товариства майна, що стало підставою для направлення відповідних повідомлень про нікчемність договорів.

Також, як було встановлено судом, 05.08.2015 р. між Банком та ТОВ «ФК «Централ Капітал» (позичальник) був укладений Кредитний договір №008-08-15, на виконання якого Банк надав позичальнику кредит, що не перевищує ліміт фінансування у розмірі 46 356 000,00 грн., а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути кредит.

Відповідно до повідомлення №01.1-06/974 від 17.05.2016 р. підставою нікчемності кредитного договору №008-08-15 від 05.08.2015 р., на думку відповідача, стало погашення грошових коштів за рахунок списання грошових коштів з депозитів третіх осіб, яким Банк розміщував вклади за підвищеними процентними ставками.

У цьому ж повідомленні відповідач дійшов висновку, що підставою нікчемності кредитного договору є те, що Банк до дня визнання Банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало неможливим та умови кредитного договору надають перевагу позикодавцю.

В той же час, як вказує представник позивача, у зв'язку з порушенням позичальником строків виконання кредитних зобов'язань, Банк, керуючись вимогами чинного законодавства, умовами Кредитного договору та договору застави майнових прав №008-08-15/2 від 10.09.2015 р., списував в рахунок погашення заборгованості грошові кошти з рахунку майнового поручителя, і на момент звернення позивача з даним позовом заборгованість за Кредитним договором є повністю погашеною.

Вказаний факт жодним чином не був спростований представниками відповідача в судовому засіданні.

Більш того, відповідачем не доведено, що укладення з позивачем Кредитного договору стало однією із причин його неплатоспроможності, оскільки під час розгляду справи Банком не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтвердили наявність причинно-наслідкового зв'язку між укладенням Кредитного договору між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» та визнанням ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» неплатоспроможним.

За таких обставин, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем факту існування підстав, з якими приписи частини 3 статті 38 Закону передбачають нікчемність укладених між позивачем та відповідачем договорів купівлі-продажу, відступлення права вимоги та кредитного договору.

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права під час звернення до суду із даним позовом суд відзначає наступне.

Згідно із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст. 4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав та законних інтересів.

При цьому, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 21.05.2012 р. у справі № 6-20цс11.

Як було встановлено судом, укладені між Банком та ТОВ «ФК «Централ Капітал» договори купівлі-продажу від 24.078.2015 р., від 02.09.2015 р., 02.09.2015 р., 08.09.2015 р., договори №3 від 25.01.2016 р., №4 від 10.02.2016 р., №5 від 19.02.2016 р., №6 від 26.02.2016 р., №7 від 03.03.2016 р., №8 від 09.03.2016 р. про внесення змін до договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 28.08.2015 р., договір про відступлення права вимоги від 24.07.2015 р., а також кредитний договір №008-08-15 від 05.08.2015 р., всупереч приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» були визнані нікчемними, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача як сторони за такими договорами.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе захистити порушене право позивача у спосіб, обраний у позовній заяві та повністю задовольнити позовні вимоги шляхом визнання недійсними одностороннього правочину Банку, оформленого наказом №60 від 15.04.2016 р., визнання недійсним наказу №60 від 15.04.2016 р., а також визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, укладених між позивачем та відповідачем.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним односторонній правочин Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц - Україна», оформлений наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» Гулеєм Олександром Івановичем №60 від 15.04.2016 р., щодо визнання нікчемними наступних договорів, укладених ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації:

- Договору купівлі-продажу від 24.07.2015 р., укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» та ТОВ «ФК «Централ Капітал», посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовим Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2288;

- Договору купівлі-продажу від 02.09.2015 р., укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» та ТОВ «ФК «Централ Капітал», посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовим Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2557;

- Договору купівлі-продажу від 08.09.2015 р., укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» та ТОВ «ФК «Централ Капітал», посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовим Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2611;

- Договорів №3 від 25.01.2016 р., №4 від 10.02.2016 р., №5 від 19.02.2016 р., №6 від 26.02.2016 р., №7 від 03.03.2016 р., №8 від 09.03.2016 р. про внесення змін до Договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 28.08.2015 р., укладених між ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» та ТОВ «ФК «Централ Капітал»;

- Договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 р., укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» та ТОВ «ФК «Централ Капітал»;

- Кредитного договору №008-08-15 від 05.08.2015 р., укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» та ТОВ «ФК «Централ Капітал».

3. Визнати недійсним наказ Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц - Україна» №60 від 15.04.2016 р., виданий Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» Гулеєм Олександром Івановичем, в частині визнання нікчемними наступних договорів, укладених ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації:

4. Визнати відсутнім право Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц - Україна» вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності наступних договорів:

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц - Україна» (01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 20; ідентифікаційний код 22906155) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 37-Б; ідентифікаційний код 38123843) судовий збір у розмірі 4 134 (чотири тисячі сто тридцять чотири) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.08.2016 р.

Суддя Ю.О. Підченко

Джерело:ЄДРСР 59894089

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 17.08.2016 по справі № 910/12294/16 Господарський суд м. Києва

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

119 837 818

24 837

2 732

529 850

23 306 974

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 17.08.2016 по справі № 910/12294/16 Господарський суд м. Києва

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!