Єдиний державний реєстр судових рішень
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
17 серпня 2016 р.м.ОдесаСправа № 488/1176/14-а
Категорія: 12 Головуючий в 1 інстанції: Безпрозванний В.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Кравченка К.В.,судді Лук`янчук О.В.судді Градовського Ю.М.при секретарі Величко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Головного КЕУ Збройних Сил України, за участю третіх осіб - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва, ОСОБА_1 , про визнання неправомірними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2014 року ОСОБА_2 (надалі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного КЕУ Збройних Сил України (надалі відповідач), в якому, з врахуванням збільшення позовних вимог, просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення (протокол) засідання Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України №93 від 04.07.2013 року;
- зобов`язати Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України та комісію з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України погодити рішення про надання позивачу службового житла - службової квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває на обліку як службове житло військової частини № НОМЕР_1 ;
- визнати незаконним та скасувати рішення (протокол) засідання Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України №142 від 11.09.2012 року відносно позивача;
- зобов`язати Головне КЕУ Збройних Сил України та КЕВ м. Миколаєва МО України направити погоджений список розподілу службового житла на позивача до виконавчого комітету Миколаївської міської ради для видачі позивачу ордеру на службове приміщення.
Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10.05.2016 року позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.161 КАС України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
При розгляді даної справи суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є публічно-правовим та повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Однак така позиція суду першої інстанції не відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо визначення юрисдикції спорів, які пов`язані із захистом прав на житло особами, які проходять публічну службу.
В постанові Верховного Суду України від 02.12.2014 року по справі №21-530а14 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України зазначила наступне:
«Приписи пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства. Поняття «житлові відносини», на думку колегії суддів, в контексті змісту наведеної норми включає і право на одержання житла в зв`язку з проходженням публічної служби, оскільки норма не містить винятку зі встановленого нею загального правила.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на те, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.»
Аналогічна правова позиція була також висловлена і у постановах Верховного Суду України від 23 лютого та 16 березня 2016 року (№21-530а14, №815/8609/13-а відповідно).
Враховуючи наведену правову позицію Верховного Суду України колегія суддів вважає, що даний спір за своєю правовою природою не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен розглядатися в поряду цивільного судочинства.
З урахуванням того, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку адміністративного судочинства, оскаржувана постанова суду від 10.05.2016 року підлягає скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до п.4 ч.1 ст.198 КАС - закриттю.
Керуючись ст.195, ст.196, п.4 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст.205, ст.207, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2016 року скасувати, а провадження в адміністративній справі закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Повний текст судового рішення виготовлений 19 серпня 2016 року.
Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: О.В. Лук`янчук Ю.М. Градовський
