ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
23 травня 2016 року № 826/24208/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., вирішив у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом
ОСОБА_1
до
Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова С.Ю., Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
про
визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _1 звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова С.Ю., Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 438-к/тр від 28.09.2015 р. про звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади начальника відділу літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату Комісії.
2. Зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату Комісії.
3. Стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення судом рішення.
У судовому засіданні 17.11.2015 р. судом залучено в якості відповідача 2 Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх в повному обсязі. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що її звільнення є незаконним, здійснено без належних підстав та всупереч вимогам ст.ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України, ст. 30 Закону України «Про державну службу», ст.ст. 19, 43, 55 Конституції України, а саме: позивачу не було запропоновано на дату звільнення вакантну посаду очільника сектора видавничої діяльності та всі інші вакантні посади у Комісії.
Представники відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували та просили суд відмовити в їх задоволенні, оскільки Комісією дотримано вимоги законодавства, що регулює вивільнення працівника.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні 29.03.2016 р., за згодою сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА _1 працювала у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України з 01.02.2011 р.
17.03.2011 р. пройшла конкурс на заміщення вакантної посади державного службовця та призначена на посаду начальника відділу літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (наказ Голови Комісії № 164-к/тр від 15 квітня 2013 р.).
Наказом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 438-к/ТР від 28.09.2015 р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 28.09.2015 р. у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці секретаріату Комісії та відмовою від переведення на інші посади, п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду за захистом її порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII (надалі - Закон N 3723-XII).
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба є державною службою.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач перебувала на публічній, тобто державній службі на посаді начальника відділу літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Як вже зазначалось, суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII «Про державну службу». Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.
Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням).
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 працювала у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України з 1 лютого 2011 р. по 28.09.2015 р.
Відповідно до витягу з наказу Голови Комісії № 41/к від 1 лютого 2011 року позивач була призначена до відділу ремонтно-відновлювальних робіт та забезпечення утримання адміністративних будівель управління господарського та матеріально-технічного забезпечення секретаріату Вищої кваліфікаційній комісії суддів України на посаду робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків.
З 24 березня 2011 року наказом Голови Комісії № 195/к від 23 березня 2011 року позивач призначена на посаду провідного спеціаліста відділу матеріально-технічного та транспортного забезпечення управління господарського та матеріально-технічного забезпечення секретаріату Вищої кваліфікаційній комісії суддів України як така, що пройшла конкурс та перебувала в кадровому резерві на цю посаду.
14 квітня 2011 року наказом Голови Комісії № 237/к позивач призначена на посаду завідувача сектору літературного редагування документів управління документального забезпечення секретаріату Вищої кваліфікаційній комісії суддів України як така, що успішно пройшла стажування на цій посаді.
22 листопада 2011 року наказом Голови Комісії № 523/к позивач призначена на посаду завідувача сектору літературного редагування документів секретаріату Вищої кваліфікаційній комісії суддів України як така, що успішно пройшла стажування на цій посаді.
З 16 квітня 2013 року відповідно до витягу з наказу Голови Комісії № 164-к/тр від 15 квітня 2013 року позивач призначена на посаду начальника відділу літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату Вищої кваліфікаційній комісії суддів України як така, що успішно пройшла стажування на цій посаді.
Згідно з пунктом першим статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частин 2-3 статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання наказу Голови Комісії від 30 березня 2015 року № 12 «Про затвердження структури та штатного розпису Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» ліквідовано відділ літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату Комісії, посада начальника відділу, яку обіймала позивач ОСОБА_1, була скорочена у зв'язку із змінами в організації праці.
У зв'язку з реорганізацією секретаріату Комісії 10 червня 2015 року позивача було письмово попереджено про вивільнення, що узгоджується з приписами частини першої статті 49-2 КЗпП України, яка зобов'язує власника або уповноважений ним орган персонально попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.
На виконання вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо порядку вивільнення працівників одночасно з попередженням про вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в.о. Голови Комісії Патрюк М.В. запропонував позивачу іншу роботу у секретаріаті Комісії на інших посадах, а саме:
- спеціаліста І категорії відділу підготовки засідань кваліфікаційної палати та організації діловодства;
- провідного спеціаліста відділу з питань доступу до публічної інформації, прийому та звернень громадян.
Позивача також повідомлено, що у разі відмови від переведення на запропоновані посади вона повинна виконувати свої службові обов'язки протягом двох місяців з дня попередження, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а також роз'яснено позивачу право на звільнення в порядку, передбаченому пунктом першим статті 40 КЗпП України, з наданням гарантій відповідно до підпункту третього пункту першого статті 9 Закону України «Про зайнятість населення».
Однак, як встановлено судом, ОСОБА_1 відмовилась від переведення на іншу роботу на запропоновані посади у секретаріаті Комісії.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Разом з ти, у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Право ж визначити чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому їм органу. Суд не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності чи штату працівників. Власник має право, на свій розсуд, вносити зміни до штатного розкладу.
У відповідності до постанови № 9 при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Проте, якщо це право не використовувалось власником, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Так, відповідно до статті 4 Закону України «Про державну службу», пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року № 169 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців» Головою Комісії надано доручення заступнику Глави секретаріату Биструшкіну О.О. від 06.05.2015 року № 3 щодо організації проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців у секретаріаті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, затверджений наказом Національного агентства України з питань державної служби від 13 вересня 2011 року № 11, містить рекомендовані матеріали, які мають бути використані при розробці конкретних професійно-кваліфікаційних характеристик та посадових інструкцій. Довідник розроблено на виконання Закону України «Про державну службу» та пункту 2 заходів щодо здійснення Програми кадрового забезпечення державної служби, затвердженої Указом Президента України від 10 листопада 1995 року № 1035/95.
Згідно з чинним законодавством конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі Довідника і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції. Довідник забезпечує єдність при визначенні посадових обов'язків державних службовців і кваліфікаційних вимог щодо певних категорій і посад. Відповідно до назви цього документу в його основу покладено посадову ознаку, оскільки вимоги до кваліфікації державних службовців визначаються їх посадовими обов'язками, які, у свою чергу, обумовлюють назву посади.
У Довіднику (пункт 2.4 Загальних положень) «Кваліфікаційні вимоги» визначають відповідно до певної посади або групи посад вимоги до освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня державного службовця та вимоги до післядипломної підготовки, необхідні для виконання покладених на нього завдань та обов'язків, мінімальні вимоги до стажу державної служби або загального стажу роботи, або стажу наукової (науково-педагогічної) роботи. У дипломі спеціаліста (молодшого спеціаліста) чи іншому документі про професійну підготовку кваліфікація визначається через назву професії (юрист тощо).
При цьому у разі необхідності, з урахуванням специфіки роботи, складу кадрового резерву, можливостей системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і конкурсу, що проводиться при підборі державних службовців, кваліфікаційні вимоги можуть бути підвищені з метою призначення на відповідні посади найбільш кваліфікованих і досвідчених кандидатів, оновлення та поліпшення якісного складу державних службовців відповідно до потреб державного управління.
Судом встановлено, що зміна в структурі і організації праці секретаріату Комісії була зумовлена оновленням та поліпшенням якісного складу державних службовців, відповідно до потреб управління Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, як постійно діючого органу в системі судоустрою України.
Виходячи із виконання новоствореними структурними підрозділами основних завдань та функцій, на підставі Довідника типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців були визначені нові професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців.
При цьому, слід зазначити, що зміни в структурі та організації праці секретаріату Комісії, що супроводжувалися змінами та посадами, спеціальностями, кваліфікацією, професіями, можуть забезпечити конституційне право рівного доступу до вакантних посад державних службовців лише шляхом проведення конкурсу, про що зазначено в п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. № 169.
Оголошення про конкурс на заміщення вакантних посад державних службовців, в тому числі завідувачів секторів видавничої діяльності та літературного редагування, опубліковане на офіційному сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 12 травня 2015 року. Документи для участі у конкурсі приймалися протягом 30 календарних днів від дня опублікування.
У зв'язку із набранням чинності Законом України від 12.02.2015 р. № 192-VII «про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до статей 32, 49-2 КЗпП України, статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», статей 109, 110 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), Положення про секретаріат Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17.01.2012 р. № 3/зп-12, з метою оптимізації організаційно-штатної структури Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, наказом голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова С.Ю. № 12 від 30.03.2015 р. «Про затвердження структури та штатного розпису Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» з 30.03.2015 р. затверджено та введено в дію структуру та штатний розпис Комісії.
В межах загальної штатної чисельності Комісії - 252 працівника - на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції 2015 р.) збільшено чисельність складу членів Комісії з 11 до 14 осіб, що призвело до скорочення штату секретаріату Комісії. Чисельність служби інспекторів, яка за штатним розписом від 30.03.2015 р. зменшилась склала 42 інспектора (служба дисциплінарних інспекторів раніше складала 33 особи). Із урахуванням цього чисельність працівників секретаріату Комісії за штатним розписом від 30.03.2015 р. зменшилась та складає 196 осіб (за штатним розписом від 23.12.2014 р. кількість штатних посад секретаріату Комісії складало 241 особу).
Таким чином, у секретаріаті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відбулося скорочення штату, у зв'язку із зміною в організації праці та, згідно із штатним розписом від 30.03.2015 р.
Позивач 21.05.2015 р. звернулася до відповідача із заявою про призначення її на посаду завідувача сектора видавничої діяльності секретаріату Комісії.
За результатами розгляду заяви позивача від 21.05.2015 року, Комісією листом від 27.05.2015 року № 22-5958/15 було запропоновано їй звернутись до конкурсної комісії Вищої кваліфікаційної Комісії суддів України із заявою про участь у конкурсі на зазначену посаду.
Натомість, до конкурсної комісії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою про участь у конкурсі на посади керівників новостворених секторів видавничої діяльності та літературного редагування, які проводилися в спірний період, ОСОБА_1 не зверталась, що було підтверджено позивачем у судовому засіданні.
При цьому, з дня попередження ОСОБА_1 про вивільнення - 10.06.2015 р. до дня розірвання з нею трудового договору - 28.09.2015 р. вона знаходилася у відпустці та на лікарняних, що підтверджується витягом із наказу від 04.06.2015 р. № 133-к/тм та лікарняними листами (а.с. 114-118 том 1).
Позивач, обґрунтовуючи неправомірність дій відповідача, посилається на п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. N 169 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців», яким передбачено, що переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.
Разом з тим, вказана норма не містить імперативного припису щодо переведення працівників, у разі зміни в організації праці, на рівнозначну посаду без проведення конкурсного відбору, а надає право прийняття такого рішення роботодавцю, а тому суд, виходячи із положень чинного законодавства, не повинен обговорювати питання про доцільність прийнятого роботодавцем рішення, лише за умови пропонування працівнику вакантних посад в структурі організації.
Виходячи із системного аналізу фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося у відповідності до ст.ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України, ст. 30 Закону України «Про державну службу», ст.ст. 19, 43, 55 Конституції України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 цього ж Кодексу).
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що позивачем не доведено обставини в обґрунтування заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 69 - 71, 160- 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У позові ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.О. Іщук
Судді : І.М.Погрібніченко
В.П.Шулежко
