розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 22.04.2015 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4,

№ НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8, -

ВСТАНОВИВ :

26 червня 2015 року Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне»

ім. М.К. Янгеля» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_1, за яким збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі

7 421 795, 30 грн., у т.ч. за основним платежем - 4 947 863,50 грн. та за штрафними

санкціями - 2 473 931, 80 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_2, за яким зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 740 833 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_4, за яким збільшено грошове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі

2 935 980, 50 грн., у т.ч. за основним платежем - 1 856 364,00 грн. та за штрафними

санкціями - 1 079 616, 50 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_3, за яким зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4 143 123 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_5, за яким збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 95 418, 34 грн., у т.ч. за основним платежем - 59 048,10 грн. та за штрафними санкціями - 36 370, 24 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_8, за яким збільшено грошове зобов’язання з орендної плати юридичних осіб у розмірі 134 701 грн., у т.ч. за основним платежем - 107 488,80 грн. та за штрафними санкціями - 27 212, 20 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_7, за яким збільшено грошове зобов’язання з рентної плати за спеціальне використання води у розмірі 72 033, 51 грн., у т.ч. за основним платежем - 57 626,81 грн. та за штрафними санкціями - 14 406,70 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_7, за яким збільшено грошове зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 373 167, 70 грн., у т.ч. за основним платежем - 213 850,48 грн. та за штрафними санкціями - 159 317,22 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковою інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України по питаннях, які наведені у запереченні Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої був складений акт від 17 квітня 2015 року № 202/28-01-40-03-14308304, на підставі якого прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення. На думку позивача, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку. Також зазначив, що Державним підприємством «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» та його контрагентами (ТОВ «Меблева компанія Україна», ПНТП «Регіон Сервіс», з ТОВ «АТР», з ТОВ «Термінал», ПП «Полюс», ТОВ «НВП «Екосфера», з ТОВ «БІК КАСКАД», ТОВ «АМД-Трейдінг» , ТОВ «Перша дніпропетровська будівельна компанія», ТОВ «ВТС Комплект», ПП «Дніпропетровський інструментальний завод», ТОВ «Ривс» , ТОВ «Дніпропаксервіс» , ТОВ РГ «Бізнес Сувеніри», ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» , ТОВ «Інвест-Проект», ТОВ ПМТЗ «Комплект С», ТОВ «НТ-Стіл», ТОВ «Хілдебрандт», ТОВ «Деваро – С», ПП «Адверса Плюс», ТОВ «Тексоіл», ТОВ «Віст ГруппЛімітед», ТОВ «Металелектромаш», ФОП ОСОБА_8, ТОВ НВП «Рема», ТОВ ПП «Агроекспорт», ТОВ «Автодизель», ТОВ «НВП «Кріон», ЗАТ «Торговий будинок Південний Схід», ТОВ ПНТП «Регіон», ТОВ ТТЦ «Садко», ТОВ «Світязь», ТОВ «БК Спецбудмонтаж», Асоціація «Комплект», ТОВ НВКП «Дімеско», ТОВ «Монерон», ТОВ «КОМПАНІЯ СП», ТОВ «СМК ЛТД», ПП Фісун ОСОБА_9, ПП«Інтерком», ТОВ «Армекон», ФОП ОСОБА_10, ТОВ «Центр будівельних технологій», ТОВ «Центр будівельних технологій ЛТД», ПРАТ «П’єзотехніка», ТОВ «Електропостачання промислових підприємств») були вчинені дії, спрямовані на виконання умов укладених між ними договорів, що, на думку позивача, свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов, які є необхідними для даних типів договорів. До того ж, за договорами та господарськими операціями, що здійснювалися без укладення договорів на підставі виставлених рахунків, були проведені розрахунки, що також доводить реальність здійснених господарських операцій і жодна із сторін не заперечувала фактів надання послуг, виконання робіт, поставки товарів в момент вчинення цих господарських операцій. Договори, а також всі господарські операції, здійснені в межах цих договорів, та господарські операції, що здійснювалися без укладення договорів на підставі виставлених рахунків, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Первинні документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій Державним підприємством «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» та його контрагентами.

Окрім того, позивач зазначає, що не несе відповідальності за господарську діяльність своїх контрагентів і на позивача не покладається обов'язок перевіряти фактичність чи реальність здійснення діяльності контрагентів та жодним законом не передбачено право контролюючого органу самостійно в позасудовому порядку визнавати ті чи інші угоди (правочини) недійсними та/або нікчемними і дані, які вказані платником податків у податкових деклараціях.

Крім того, позивач зазначає, що ціна за Контрактом № 0-32/001, що був укладений між позивачем та ПАТ «Дніпроважмаш» 26.10.2010 р., не є завищеною, оскільки державні фіксовані або регульовані ціни за цим контрактом не встановлювалися, а отже ціна за Контрактом

№ 0-32/001 не є державно регульованою ціною, а є вільною ціною, яка була правомірно встановлена позивачем та ПАТ «Дніпроважмаш» за взаємною згодою.

Позивач вважає, що ним не було зайво відшкодовано добові витрати працівникам позивача, які були відряджені до м. Байконур для виконання завдань за зовнішньоекономічними контрактами, які укладені між позивачем та підприємствами Російської Федерації, оскільки виплати добових працівникам у розмірі як для Російської Федерації були передбачені умовами укладених договорів(контрактів) і здійснені за рахунок контрагентів позивача, які були замовниками робіт, та також у зв’язку зі спеціальним статусом м. Байконур та тим, що представництво позивача на космодромі «Байконур» зобов’язане адміністрацією м. Байконур здійснювати фінансово-господарську діяльність у м. Байконур, з обов’язковою оплатою усіх податків та платежів у місцевий бюджет відповідно до діючого законодавства Російської Федерації.

Також, позивачем не було зайво відшкодовано добові витрати сезонним працівникам позивача, які були відряджені до філії «Пансіонат «Сокол» позивача та дитячого оздоровчого табору «Зоряний», оскільки працівники приймалися на роботу у відділ, який знаходиться в м. Дніпропетровську, мешкали у м. Дніпропетровську і направлялися у відрядження для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи.

Окрім того, позивач зазначає, що ним не було проведено зайвих доплат за збільшення обсягу виконуваних робіт, оскільки, на думку позивача, водії позивача, які отримували доплати відповідно до водійських посвідчень мають право керувати транспортними засобами різного класу, таким чином, виконавши роботу на вантажівці – водій починає виконувати роботу на транспортному засобі іншого класу, що і збільшує його обсяг робіт.

Окрім цього, позивач зазначає, що ним не було зайво виплачено премії керівнику підприємства, оскільки: відсутні імперативні норми, які б встановлювали обов’язок розраховувати розмір премії саме за посадовим окладом, який діяв у місяці за який передбачена її виплата, а не за посадовим окладом, який діяв у місяці нарахування премії; премія керівника не може бути зменшена, виходячи з часу його перебування у службовому відрядженні; заохочення за успішні пуски ракет-носіїв та розробки конструкторської документації не є преміями, що зазначені у п.п. 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999

№ 859, а є заохоченнями передбаченими ст.ст. 143-144 Кодексу законів про працю України і умовами контракту, та у зв’язку з тим, що нарахування та виплата заохочень за успішні пуски ракет-носіїв та розробки конструкторської документації здійснювалися на виконання наказів Державного космічного агентства України, які мали імперативний характер, і оскільки, вони на час виникнення спірних правовідносин були діючими, то у позивача не було підстав для їх невиконання.

На думку позивача, ним не було допущено понаднормове списання палива, оскільки «ОСОБА_3 витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті», затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 р. № 43, є обов’язковими для виконання лише для підприємств, установ і організацій, які входять до сфери управління Мінтрансу, а для позивача мають рекомендаційний характер, при цьому на підприємстві розроблено власний нормативний документ щодо нормування витрат палива і витрати палива автомобілями позивача відповідають визначеним нормам.

Також, позивач зазначає, що технічна документація, що поставлялася за умовами Контракту №OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. укладеного між позивачем та Компанією «Orbital Sciences Corporation» відповідає терміну «товари», визначеному Митним кодексом України і терміну «товари подвійного використання», визначеному Законом України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» та у зв’язку з цим відповідно до п. 195.1.1 ст. 195 ПК України вказана операція оподатковується за нульовою ставкою. Крім того, позивачем зазначено, що поставки технічної документації за умовами Контракту №OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. підтверджені митними деклараціями, оформленими відповідно до вимог Митного кодексу України.

Також, на думку позивача, підприємством правомірно не відображено у бухгалтерському обліку підприємства суми за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003р. №Р-21-04-03, укладеного з Міністерством оборони Російської Федерації в складі доходів у грудні 2013р., оскільки технічна документація по результатам виконання дослідно-конструкторських робіт за етапами 16 та 17 указаного контракту не була поставлена замовнику.

Окрім того, позивач зазначає, що технічна документація, яка повинна була поставлятися за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003р. № Р21-04-03, відповідає терміну «товари» визначеному Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки від 11.02.2001р. та Постановою Кабінету Міністрів України № 53 від 30.01.2012 р., відповідає терміну «товари», визначеному Митним кодексом України і терміну «товари подвійного використання», визначеному Законом України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» та у зв’язку з цим відповідно до

п. 195.1.1 ст. 195 ПК України вказана операція оподатковується за нульовою ставкою.

Позивач зауважив, що витрати по космічній діяльності, у зв’язку із включенням до складу витрат від’ємного значення курсових різниць від переоцінки зобов’язань, які виникли у зв’язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти при перерахунку кредитних коштів, не використаних за цільовим призначенням станом на 31.12.2013 р., є витратами, пов'язаними з провадженням господарської діяльності, оскільки позивач зобов’язаний розміщувати тимчасово вільні кредитні кошти, залучені у ВАТ «Сбербанк Росії» на умовах кредитного договору від 16.09.2011 р., у державних банках на строкових депозитних вкладах з подальшим використанням отриманих відсотків на обслуговування цього кредиту відповідно до Договору про погашення заборгованості державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» перед державою за виконання гарантійних зобов’язань від 21.10.2011 № 15010-02/155, укладеного між позивачем та Міністерством фінансів України, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 111 від 16.02.2011 р.

Також, позивач вважає, що підприємством не було завищено витрати за період з

01.04.2011 р. по 31.12.2013 р. на суму тимчасової податкової різниці, яка виникла в результаті порівняння загальної вартості усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку та загальною вартістю усіх груп основних фондів за даними податкового обліку станом на 01.04.2011, оскільки позивачем було допущено технічну помилку під час оформлення матеріалів інвентаризації Корпуса №15а від 01.10.2010р., в частині зазначення вартості Корпуса №15а станом на 01.10.2010 року в розмірі 0 грн., що, в свою чергу, підтверджується матеріалами інвентаризації від 31.10.2010 р., 01.04.2011 р., 31.10.2011 р.

Окрім того, позивач зазначає, що ним не завищено суму витрат на суму виплаченої індексації грошових доходів за ІІ-ІV квартали 2011 року, на суму виплати доплати заробітної плати за 2011 рік, та на суму нарахованих внесків до державних цільових фондів за 2011 рік, оскільки як оплата по тарифним ставкам, так і доплати відносяться до фонду оплати праці та є постійними виплатами, в свою чергу індексація проводиться до усіх постійних виплат. Суми нарахованих податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування тощо відповідно до положень ПК України також відносяться до витрат.

У зв'язку із вищезазначеним, позивач вважає податкові повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № 000264003, № НОМЕР_3 таким, що прийняті всупереч законодавству, протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує також тим, що ним правомірно не нараховано і не перераховано у серпні, вересні 2012 року та січні 2013 року податки з доходів нерезидентів ЗАТ «Сплав-М» та ЗАТ «ІФ «Оріон-ХІТ», оскільки п. 103.4 ст. 103 ПК України та Угода про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, що укладена 8 лютого 1995 р. між Урядом України та Урядом Російської Федерації, не встановлює обв’язку отримувати довідку про підтвердження того, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України саме за відповідний звітній період та до дати виплати доходу нерезиденту.

У зв'язку із вищезазначеним, позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_5 таким, що прийняте всупереч законодавству, є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, свої позовні вимоги позивач обґрунтовує також тим, що ним не було занижено орендну плату за землю за період з 03.08.2011р. по 31.12.13р., оскільки 02.08.2011 р. строк дії договору оренди землі закінчився і сторонами договору його не продовжено.

У зв'язку із вищезазначеним, позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_8 таким, що прийняте всупереч законодавству, є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_7, всупереч приписам п. 11 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, було застосовано норми ПК України, що встановлюють розмір штрафних санкцій за відповідні порушення, які на час його прийняття були не чинними.

У зв'язку із вищенаведеним, позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_7 таким, що прийняте всупереч законодавству, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує також тим, що ним не було занижено податок на доходи фізичних осіб у зв’язку із зайвим, на думку відповідача, відшкодуванням добових витрат працівникам, які були відряджені до м. Байконур, та сезонним працівникам позивача, які були відряджені до філії «Пансіонат «Сокол» позивача та дитячого оздоровчого табору «Зоряний», виходячи із обґрунтування зазначеного вище за текстом.

У зв'язку із вищезазначеним, позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_6 таким, що прийняте всупереч законодавству, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в адміністративному позові та письмових поясненнях.

Представники відповідача проти позову заперечували, до суду надали письмові заперечення, в яких свою позицію обґрунтовували наступним чином.

Відповідач зазначає, що за результатами перевірки по взаємовідносинах з переліченими в акті від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 контрагентами встановлено невірне оформлення документів, зокрема, відсутність в видаткових накладних та прибуткових ордерах прізвища осіб котрі здали/прийняли товар, в наданих товарно-транспортних накладних не заповнені всі необхідні графи, товарно-транспортні накладні та сертифікати якості не в повному обсязі, окрім того, по актах виконаних робіт, з урахуванням чисельності працюючих на період підписання такого акту, встановлено не можливість виконання такого обсягу робіт.

Окрім того, відповідач зазначає, що згідно з отриманими актами від районних ДПІ встановлено, що підприємства-постачальники не знаходяться за юридичною адресою, не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність об’єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання. Крім того, операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а також технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У зв’язку із наведеним, відповідач зазначає, що первинні документи, які були надані позивачем до перевірки та відображені в акті перевірки, не підтверджують факт здійснення господарських операцій та свідчать про нереальність(безтоварність) господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, а саме не підтверджують передачу (поставку) товару від контрагентів.

Крім того, відповідач зазначає, що ним не взято до уваги виправлення порушень, зроблених позивачем по акту ревізії Державної фінансової інспекції, і повернення постачальниками грошових коштів на розрахунковий рахунок і надання належним чином оформлених розрахунків коригування до податкових накладних, внаслідок чого заповнено додаток 1 «Розрахунок коригування сум податку на додану вартість» до податкової декларації за березень 2012 р. та за березень 2014 р., у зв’язку із тим, що п. 192.1. ст. 192 ПК України не передбачено виправлення помилок в бухгалтерському та податковому обліку, проте ст. 50 ПК України передбачено виправлення помилок, що містяться у раніше поданій податковій декларації, шляхом надання уточнюючого розрахунку до такої податкової декларації. Тобто, на думку відповідача, позивачем були невірно виправлені порушення по акту ревізії Державної фінансової інспекції.

Також, відповідач вважає, що має місце невірне оформлення податкових накладних отриманих від ТОВ «Світязь» та ТОВ «Центр будівельних технологій», а саме в графі «Кількість» зазначено «Послуга», а необхідно було вказати обсяг у кількісному вираженні.

Окрім того, відповідач зазначає, що позивач завищив витрати за 2013 р. (по декларації по космічній діяльності) на суму адміністративних витрат, включених до вартості робіт отриманих від ПАТ «Дніпроважмаш» внаслідок включення до бази розрахунку адміністративних витрат вартості послуг сторонніх організацій, у вартості яких вже передбачені адміністративні витрати.

Окрім того, позивач завищив витрати по космічній діяльності на суму зайво відшкодованих добових витрат працівникам, які були відряджені до

м. Байконур для виконання завдань за зовнішньоекономічними контрактами, які укладені між позивачем та підприємствами Російської Федерації, оскільки працівники позивача були відряджені до м. Байконур, яке є адміністративно-територіальною одиницею Республіки Казахстан, при цьому сума добових витрат працівникам проводилася із розрахунку 37,0 дол. США, як для відрядження до Російської Федерації.

Окрім того, відповідач зазначає, що позивач завищив витрати по звичайній діяльності на суму зайво відшкодованих добових витрат сезонним працівникам позивача, які були відряджені до філії «Пансіонат «Сокол» позивача та дитячого оздоровчого табору «Зоряний», оскільки працівники не знаходилися у службовому відрядженні в розумінні «Інструкції про службові відрядження в межах України та закордон», затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 р.

№ 59, тому що весь період дії трудового договору працювали знаходячись у відрядженні у філії «Пансіонат «Сокол» та дитячому оздоровчому таборі «Зоряний», а не направлялися до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи.

Відповідач вважає, що позивач завищив суму витрат на суму зайвих доплат за збільшення обсягу виконуваних робіт, та на суму зайве нарахованих внесків до державних цільових фондів, оскільки водії автотранспортних засобів відділу № 39 позивача за специфікою своєї роботи не можуть працювати на двох транспортних засобах одночасно.

Крім того, позивач завищив суму витрат на суму зайво виплаченої премії керівнику підприємства, оскільки: премія керівнику була розрахована за посадовим окладом місяця, в якому вона нарахована, а не за посадовим окладом місяця, за який передбачена її виплата, всупереч наказу Державного космічного агентства України від 16.03.2012 р., п.п. б) п. 17 Контракту від 08.08.2011 р. № 5-2011, п.п. 3 п. 1 постанови КМУ від 19.05.1999 р. № 859, п. 1 ст. 9 Закону України № 996, п. 2 Положення № 88; премія керівнику була нарахована в розмірі 100 % посадового окладу, а не в розмірі 100 % нарахованої зарплати за посадовим окладом за фактично відпрацьований на робочому місці час (без урахування часу перебування керівника у відрядженні) всупереч наказу Державного космічного агентства України від 22.06.2012 р. № 246, п.п. б) п. 17 Контракту від 08.08.2011 р. № 5-2011, п.п. 3 п. 1 постанови КМУ від 19.05.1999 р. № 859, п. 1 ст. 9 Закону України № 996, п. 2 Положення № 88.

Також, на думку відповідача, позивачем в порушення «ОСОБА_3 витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 р. № 43, було допущено понаднормове списання пального, яке були безпідставно віднесене позивачем до витрат.

Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем було невірно визначено об’єкт оподаткування та неправомірно застосовано нульову ставку, по операціях з постачання послуг місце постачання яких визначено за межами митної території України згідно з укладеним з Компанією «Orbital Sciences Corporation» Контрактом №OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р., що призвело до завищення експортних операцій та заниженню податкових зобов’язань по декларації з ПДВ «Операції з постачання послуг за межами митної території України», оскільки позивач відповідно до умов Контракту №OSC-YN-1212 виконував роботи (послуги) із складання та розробки технічної документації, які підпадають під визначення «інжиніринг» і тому дані операції згідно підпункту «в» пункту 186.3 статті 186 ПК України є послугами, місце постачання яких визначено за межами митної території України.

Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем неправомірно включено до складу дозволеного податкового кредиту суми ПДВ, за придбаними товарами (послугами), які призначаються для використання в операціях, що не є об’єктом оподаткування (по операціях за Контрактом №OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. з Компанією «Orbital Sciences Corporation»), оскільки господарські операції за Контрактом №OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. є згідно підпункту «в» пункту 186.3 статті 186 ПК України послугами, місце постачання яких визначено за межами митної території України.

Також, відповідач вважає, що позивачем було занижено доходи та витрати від звичайної діяльності за 2013 р. на суму доходів від виконання дослідно-конструкторської роботи по етапах 16, 17 Державного контракту від 29.08.2003р. №Р-21-04-03 укладеного з Міністерством оборони Російської Федерації та витрат на проведення зазначених робіт, оскільки дослідно-конструкторські роботи по етапах 16, 17 Державного контракту від 29.08.2003 №Р-21-04-03 були оформлені актом виконаних робіт, які підписано обома сторонами та затверджено Державним космічним агентством України у 2013 р.

Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем було занижено податкові зобов’язання по декларації з ПДВ «Операції з постачання послуг за межами митної території України», оскільки позивач відповідно до умов Державного контракту від 29.08.2003р. №Р-21-04-03 укладеного з Міністерством оборони Російської Федерації виконував дослідно-конструкторські роботи, які підпадають під визначення «інжиніринг» і тому дані операції згідно підпункту «в» пункту 186.3 статті 186 ПК України є послугами, місце постачання яких визначено за межами митної території України.

Також, позивачем неправомірно включено до складу дозволеного податкового кредиту суми ПДВ, за придбаними товарами (послугами), які призначаються для використання в операціях, що не є об’єктом оподаткування (по операціях за Державним контрактом від 29.08.2003р. №Р-21-04-03 з Міністерством оборони Російської Федерації), оскільки господарські операції за Контрактом Державним контрактом від 29.08.2003р. №Р-21-04-03 є згідно підпункту «в» пункту 186.3 статті 186 ПК України послугами місце постачання, яких визначено за межами митної території України.

Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем завищено податковий кредит по рядку 15.1 декларацій «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення, ввезення) з податком на додану вартість товарів/послуг необоротних активів, які частково використовуються в оподаткованих операціях, а частково в операціях, які не є об’єктом оподаткування-частина, що включається до складу податкового кредиту» в результаті застосування частки оподаткованих операцій протягом 2012 р. та 2013 р.

Відповідач зазначає, що позивачем завищено податковий кредит на суму ПДВ за грудень 2012 р., в результаті проведеного (річного перерахунку) перерахунку коригування податкового кредиту у зв’язку з перерахунком частки використання товарів послуг в оподаткованих операціях. Також, завищено витрати на суму від’ємного значення курсових різниць від переоцінки вартості кредитних коштів, які виникли у зв’язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти, і які знаходилися на депозитному рахунку, оскільки вказані кошти не використані на розвиток Українсько-Бразильського проекту по створенню ракетного космічного комплексу «Циклон-4», і тому, на думку відповідача, не є витратами, пов'язаними з провадженням господарської діяльності позивача.

Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем завищено суму витрат на суму зайво виплаченої доплати до мінімальної заробітної плати, індексації грошових доходів, та нарахувань внесків до державних цільових фондів, оскільки при перевірці правильності визначення посадових окладів встановлено порушення позивачем ст. 97 Кодексу законів про працю України в частині заниження розміру посадових окладів деяких категорій працівників в порівнянні з розміром мінімальної заробітної плати, що призвело до зайвої виплати доплати до мінімальної заробітної плати, до зайвої виплати індексації грошових доходів, та до зайвих нарахувань внесків до державних цільових фондів.

Окрім цього, відповідач зазначає, що позивачем в порушення п.п. 160.1, 160.2 ст. 160 ПК України не нараховано і не перераховано у серпні, вересні 2012 року та січні 2013 року податки з доходів нерезидентів ЗАТ «Сплав-М» та ЗАТ «ІФ «Оріон-ХІТ», оскільки позивачем під час перевірки не було надано довідки, яка підтверджує статус ЗАТ «Сплав-М» як податкового резидента Російської Федерації, та оскільки позивачем було отримано довідку, яка підтверджує статус ЗАТ «ІФ «Оріон-ХІТ» як податкового резидента Російської Федерації після дати виплати доходу нерезиденту.

Також, на думку відповідача, підприємством було занижено орендну плату за земельну ділянку по вул. Савкіна, 8-А, оскільки відповідно до листа Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради повернення вказаної земельної ділянки з користування за відповідним актом приймання-передачі не підтверджується та акт приймання-передачі земельної ділянки працівниками департаменту не готувався.

Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем занижено суму збору за спеціальне використання води, оскільки позивачем, у зв’язку із перевищенням встановленого річного ліміту використання води не було сплачено збір у п’ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт, та також, оскільки позивачем не було сплачено збір у двократному розмірі, у зв’язку із відсутністю вимірювальних приладів.

Крім того, на думку відповідача, позивачем було занижено податок на доходи фізичних осіб, з доходу отриманого працівниками підприємства у вигляді перевищення суми добових над нормативами працівниками відрядженими до м. Байконур та безпідставно нарахованих та виплачених компенсаційних виплат на відрядження працівників до структурних підрозділів філії «Пансіонат «Сокол»» та ДОТ «Зоряний», виходячи із обґрунтування, зазначеного вище за текстом.

На підставі вищезазначеного, відповідач вважає, що виявлені перевіркою порушення податкового законодавства встановлені вірно, з урахуванням усіх обставин, податкові повідомлення-рішення від 22.04.2015 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3,

№ НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8 винесені відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку із чим, підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що по підприємству ДП «КБ «Південне» було проведено документальну планову виїзну перевірку, за результатами якої було складено акт перевірки від 06.03.2015 р. № 111/28-01-40-03-14308304. До акту ДП «КБ «Південне» надано заперечення від 13.03.2015 року №7/115 (вх. №5379/10 від 13.03.2015 року).

У зв’язку з отриманням заперечення ДП «КБ «Південне» до акту документальної планової виїзної перевірки на підставі наказу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 19.03.2015 р. № 148 та на підставі направлень на перевірку, виданих наступним посадовим особам:

- від 19.03.2015 №115/28-01-40-03, виданого СДПІ з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів ОСОБА_11, начальнику відділу податкового аудиту управління податкового супроводження підприємств машинобудування;

- від 19.03.2015 №116/28-01-40-03, виданого СДПІ з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів ОСОБА_12, головному державному ревізору-інспектору відділу податкового аудиту управління податкового супроводження підприємств машинобудування;

- від 19.03.2015 №117/28-01-40-03, виданого СДПІ з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів ОСОБА_13 головному державному ревізору-інспектору відділу оподаткування та контролю об’єктів і операцій управління податкового супроводження підприємств машинобудування;

- від 19.03.2015 №118/28-01-40-03, виданого СДПІ з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів ОСОБА_6, головному державному ревізору-інспектору відділу проведення перевірок відшкодування ПДВ управління податкового супроводження підприємств машинобудування;

- від 19.03.2015 №119/28-01-40-03, виданого СДПІ з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів ОСОБА_14, головному державному ревізору-інспектору відділу податкового аудиту управління податкового супроводження підприємств машинобудування, згідно із п.75.1 ст.75, п.78.1.5, 78.5 ст.78, п.82.2 ст.82 ПК України проведено позапланову виїзну перевірку Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К.Янгеля» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України по питаннях, які наведені у запереченні за період з 01.01.11р. по 31.12.13р.

ДП «КБ «Південне» проінформоване про проведення документальної позапланової виїзної перевірки шляхом вручення наказу СДПІ з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 19.03.2015 №148, головному бухгалтеру ДП «КБ «Південне» ОСОБА_15 під розписку 19.03.2015 р.

Направлення пред’явлені 20.03.2015р. головному бухгалтеру ДП «КБ «Південне» ОСОБА_15.

Перевірку проведено з відома Першого заступника Генерального конструктора – Генерального директора - ОСОБА_16 та в присутності головного бухгалтера ОСОБА_15.

Перевірка проводилась з 20.03.2015р. по 09.04.2015р., за результатами перевірки було складено акт від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, в якому зафіксовані наступні порушення:

1. п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 , п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 , абзац 3 п.п 5.3.3, п.п.5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22 травня 1997 року №283/97-ВР), із змінами та доповненнями, пп.14.1.13, п.п.14.1.85, п.п.14.1.185, п.п.14.1.203 п.14.1 ст.14, п. 44.1 ст. 44, п 135.2 , п.п 135.5.2, ст.135, п.137.1, 137.4, п. 137.16 ст.137, пп. 138.1.1 п.138.1, п. 138.2, пп.138.8.2 п.138.8, п.138,8, пп.138.10.2 пп.138.10.4 п.138.10 п.п.138.12.2 п.138.12 ст. 138, абзац 3 пп.139.1.6, пп.139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України (із змінами та доповненнями) та пункту 6 підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, ст.1 ст.3, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996 та пункту 6 підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, ст.1 ст.3, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-ХІV (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток по звичайній діяльності всього на загальну суму 4 947 863,5 грн., в тому числі: за 2012 рік – 777 396,9 грн., в тому числі: ІІ квартал 2012 рік – 321 174,8 грн., ІІІ квартал 2012 рік – 109251,1 грн., за IV квартал 2012 рік – 346 971 грн., 2013 рік – 4 170 466,6 грн. та встановлено завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування по космічній діяльності всього у сумі 3 740 833 грн., у тому числі: заниження від’ємного значення об’єкта оподаткування за І квартал 2011 рік - 997 740 грн. та завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування на суму 4 738 573 грн., в тому числі: за ІІ- IV квартал 2011 рік – 649 061 грн., за 2012 рік – 1 217 825 грн., 2013 рік – 2 871 687 грн.,

2. пп. „в” п. 186.3 ст. 186, п. 185.1 ст. 185, п. 192.1 ст. 192 пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 199.2, п.199.3, п. 199.4 ст.199 та п. 201.2 ст. 201, пп. 14.1.244 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, із змінами та доповненнями, порядків заповнення податкової звітності № 166 30.05.1997 затвердженим наказом ДПА України, № 1492 25.11.2011 затвердженим наказом Міністерства фінансів України в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати всього на суму 1967958 грн. в т.ч.:

- занижено за травень 2011 року на суму 944023 грн.;

- занижено за червень 2011 року на суму 111594 грн.;

- завищено за липень 2011 року на суму 276619 грн.;

- завищено за серпень 2011 року на суму 26250 грн.;

- занижено за листопад 2011 року на суму 102089 грн.;

- занижено за липень 2012 року на суму 834933 грн.;

- занижено за серпень 2012 року на суму 140478 грн.;

- занижено за вересень 2012 року на суму 137710 грн.

та завищено залишок від’ємного значення що включається до складу податкового кредиту наступного періоду на загальну суму 3274792 грн. в т.ч.:

- завищено за грудень 2013 року в сумі 3274792 грн.;

завищено від’ємне значення що включається до складу податкового кредиту наступного періоду на загальну суму 868331 грн. в т.ч.:

- завищено за грудень 2013 року в сумі 868331 грн.

3. п.160.1, п.160.2 статті 160 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи нерезидентів (інжиніринг) у сумі 59048,10 грн., у тому числі за ІІІ кв. 2012 року на суму 36579,21 грн., за 2013 рік на суму 22468,89 грн.

4. п.п.16.1.3. п.16.1 ст.16, п.46.1 ст.46, п.п 49.18.2, 49.18.3 п.49.18 ст.49 п.103.9 ст.103 Податкового кодексу України, наказів ДПА України від 28.02.2011 №114, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.03.2011 за №397/19135 та від 28.09.2011 №1213, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2011 за №1215/19953, у частині ненадання ДП «КБ «Південне» додатків ПН до рядка 17 Податкових декларацій з податку на прибуток від 05.11.2012 №9068697679, від 30.01.2013 №9086165530, від 28.02.2014 №9090880837.

5. ст.17, ст.31, ст.34 Закону №161, пп.288.5.1 п. 288.5 ст.288 та ст.287 Податкового кодексу ДП «КБ «Південне» занижено орендну плату за землю за період з 03.08.11 по 31.12.13 на суму 129722,78 грн., у тому числі по періодах:

- 2011 рік:

серпень 2011р. – 4319,18 грн.;

вересень 2011р. – 4478,70 грн.;

жовтень 2011р. – 4478,70 грн.;

листопад 2011р. – 4478,70 грн.;

грудень 2011р. – 4478,70 грн.

- 2012 рік:

січень 2012р. – 4478,70 грн.;

лютий 2012р. – 4478,70 грн.;

березень 2012р. – 4478,70 грн.;

квітень 2012р. – 4478,70 грн.;

травень 2012р. – 4478,70 грн.;

червень 2012р. – 4478,70 грн.;

липень 2012р. – 4478,70 грн.;

серпень 2012р. – 4478,70 грн.;

вересень 2012р. – 4478,70 грн.;

жовтень 2012р. – 4478,70 грн.;

листопад 2012р. – 4478,70 грн.;

грудень 2012р. – 4478,70 грн.

- 2013 рік:

січень 2013р. – 4478,70 грн.;

лютий 2013р. – 4478,70 грн.;

березень 2013р. – 4478,70 грн.;

квітень 2013р. – 4478,70 грн.;

травень 2013р. – 4478,70 грн.;

червень 2013р. – 4478,70 грн.;

липень 2013р. – 4478,70 грн.;

серпень 2013р. – 4478,70 грн.;

вересень 2013р. – 4478,70 грн.;

жовтень 2013р. – 4478,70 грн.;

листопад 2013р. – 4478,70 грн.;

грудень 2013р. – 4478,70 грн.

6. п.286.2 ст.286 Податкового кодексу ДП КБ «Південне» не подано до СДПІ у

м. Дніпропетровську Податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2012 рік та 2013 рік по земельній ділянці по вул. Савкіна, 8-А, по фактичному розміщенню автостоянки площею

0,2297 га.

7 п.326.2, п.326.10 ст.326, п.327.1, п.327.2 ст.327 та п.328.2, п.328.2, п.328.4 ст.328 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено збір за спеціальне використання води у сумі 77018,21 грн., у тому числі по періодах:

- 2011 рік:

1 квартал 2011 року – 4847,85 грн.;

2 квартал 2011 року - 4847,85 грн.;

3 квартал 2011 року - 4847,85 грн.;

4 квартал 2011 року - 4847,85 грн.;

- 2012 рік:

1 квартал 2012 року – 5105,46 грн.;

2 квартал 2012 року – 5173,26 грн. ;

3 квартал 2012 року – 5173,26 грн.;

4 квартал 2012 року – 5186,39 грн.

- 2013 рік:

1 квартал 2013 року – 5569,19 грн.;

2 квартал 2013 року – 5585,79 грн.;

3 квартал 2013 року – 5273,81 грн.;

4 квартал 2013 року – 20559,65 грн.

8. пп.240.1.1 п.240.1 ст.240, пп.242.1.1 п.242.1 ст.242, ст.243, п.249.3 ст.249 Податкового кодексу, в результаті чого занижено екологічний податок за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення у сумі 1802,21 грн., у тому числі по періодах:

4 квартал 2011 року – 534,16 грн.;

4 квартал 2012 року – 447,86 грн.;

4 квартал 2013 року – 820,19 грн.

9. пп.240.1.3 п.240.1 ст.240, пп.242.1.3 п.242.1 ст.242, п.246.2 ст.246, п.249.6 ст.249 Податкового кодексу, в результаті чого занижено екологічний податок за розміщення відходів у сумі 1868,92 грн., у тому числі по періодах:

- 2011 рік:

1 кв. 2011р. – 150,86 грн.;

2 кв. 2011р. – 301,79 грн.;

3 кв. 2011р. – 224,07 грн.;

4 кв. 2011р. – 57,89 грн.

- 2012 рік:

1 кв. 2012р. – 448,96 грн.;

2 кв. 2012р. – 197,38 грн.;

3 кв. 2012р. – 171,01 грн.;

4 кв. 2012р. – 316,96 грн.

10. пп. 14.1.47 п.14.1 ст.14, п.18.1 та п.18.2 ст. 18 розд. І, пп.140.1. абз. «г» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164, п. 170.9 ст. 170, ст.171 розд. ІV ПКУ, п.1 , п. 8 , п.16 розділу III Інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордон» № 59 від 13.03.1998 р., затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1998 р. № 218/2658 зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних на загальну суму 213850,48 грн.,в тому числі по періодах:

- січень 2012 р.- 1 795,11 грн.;

- лютий 2012 р. - 2 732,34 грн.;

- березень 2012 р. -1 231,16 грн.

- квітень 2012 р. - 2 185,17 грн.;

- травень 2012 р. - 742,66 грн.;

- червень 2012 р. - 4 780,69 грн.;

- липень 2012 р. - 21 579,36 грн.;

- серпень 2012 р. - 17 902,62 грн.;

- вересень 2012 р. - 1 620,94 грн.;

- жовтень 2012 р. - 10 957,89 грн.;

- листопад 2012 р. - 3 734,38 грн.;

- грудень 2012 р. - 1 131,54 грн.;

- січень 2013 р. - 1 252,75 грн.;

- лютий 2013 р. - 2 365,46 грн.;

- березень 2013 р. - 2 486,71 грн.;

- квітень 2013 р. - 4 293,08 грн.;

- травень 2013 р. - 3 183,16 грн.;

- червень 2013 р. - 2 714,32 грн.;

- липень 2013 р. - 40 077,34 грн.;

- серпень 2013 р. - 28 183,41 грн.;

- вересень 2013 р. - 39 270,21 грн.;

- жовтень 2013 р. - 15 638,22 грн.;

- листопад 2013 р. - 1 488,84 грн.;

- грудень 2013 р. - 2 503,13 грн.

11. п. 51.1 ст. 51,п. п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ та пп.3.1.13 п.3.1 ст.3 Порядку № 1020. На підставі п.1.9. Додатку №3 до «Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України», затверджених наказом ДПС України від 14.06.2012 №516, в результаті чого встановлено надання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку ф.№1-ДФ за I, II, III, IV квартали 2013 року з недостовірними даними.

12. ст.2 Закону України від 23.09.94 N185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», зі змінами та доповненнями, в частині несвоєчасного надходження імпортної продукції на митну територію України.

13. ст.ст.9,10 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та п.1 Указу Президента України від 18.06.1994 №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, які незаконно знаходяться за її межами», в частині порушення порядку декларування валютних цінностей станом на 01.01.2012, 01.04.2012, 01.07.2012, 01.10.2012

На підставі акта від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.04.2015 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2,

№ НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх неправомірними, позивачем було подано скаргу (вих. № 7/2843 від 29.04.2015р.) до Міжрегіонального головного управління ДФС – Центрального офісу з обслуговування великих платників. 14.05.2015 р. на адресу позивача надійшло рішення про результати розгляду скарги (від 08.05.2015 р. № 11487/10/28-10-10-4-33), яким скаргу було залишено без розгляду.

Після цього, позивачем, відповідно до процедури адміністративного оскарження, було подано на податкові повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України скаргу

(вих. № 7/3264 від 21.05.2015 р.), в якій позивач просив їх скасувати.

На адресу позивача 16.06.2015р. надійшло рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги (від 12.06.2015 р. № 12212/6/99-99-10-01-04-25), яким податкові повідомлення-рішення та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, залишено без змін, а скаргу без розгляду.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає, що відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПК України.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст.201 ПК України передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового кодексу України).

Об'єктом оподаткування є певні операції між конкретними суб'єктами господарювання, а не договори, укладені між ними, або незаявленими в таких операціях третіми особами. Відсутність особи за місцезнаходженням, відсутність можливості перевірити первинні документи не є самостійними і достатніми підставами для визнання угод недійсними (фіктивними). Тільки встановлення мети та факту порушення публічного порядку, ухилення від оподаткування або створення умов для порушення чинного законодавства, відсутності наміру здійснити реальну господарську операцію та її нездійснення із штучним складанням первинних документів може служити підставою для вирішення питання про визнання недійсними (фіктивними) угод у встановленому законом порядку.

Поряд з цим, саме такі підстави можуть свідчити про відсутність оподатковуваної операції та/або відсутність належних первинних документів, що не може мати наслідком внесення в податковий облік відомостей щодо здійснення таких операції, та, відповідно, отримання податкових переваг у вигляді податкового кредиту або валових витрат.

Окремою підставою для відсутності у платника податків права на отримання зазначених податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, або складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, тобто відображення у первинних документах недостовірних даних.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами, що, в свою чергу, в певній мірі свідчить про реальність таких операцій.

Так, підставою для встановлення відсутності фактів реального здійснення фінансово - господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Меблева компанія Україна», ПНТП «Регіон Сервіс», з ТОВ «АТР», з ТОВ «Термінал», ПП «Полюс», ТОВ «НВП «Екосфера», з ТОВ "БІК КАСКАД", ТОВ «АМД-Трейдінг», ТОВ «Перша дніпропетровська будівельна компанія», ТОВ "ВТС Комплект", ПП «Дніпропетровський інструментальний завод», ТОВ «Ривс», ТОВ «Дніпропаксервіс», ТОВ РГ «Бізнес Сувеніри», ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси», ТОВ «Інвест-Проект», ТОВ ПМТЗ «Комплект С», ТОВ «НТ-Стіл», ТОВ «Хілдебрандт», ТОВ «Деваро – С», ПП «Адверса Плюс», ТОВ «Тексоіл», ТОВ «Віст ГруппЛІмітед», ТОВ «Металелектромаш», ФОП ОСОБА_8, ТОВ НВП «Рема», ТОВ ПП «Агроекспорт», ТОВ «Автодизель», ТОВ «НВП «Кріон», ЗАТ «Торговий будинок Південний Схід», ТОВ ПНТП «Регіон», ТОВ ТТЦ «Садко», ТОВ «Світязь», ТОВ «БК Спецбудмонтаж», Асоціація «Комплект», ТОВ НВКП «Дімеско», ТОВ «Монерон», ТОВ «КОМПАНІЯ СП», ТОВ «СМК ЛТД», ПП Фісун ОСОБА_9, ПП«Інтерком», ТОВ «Армекон», ФОП ОСОБА_10, ТОВ «Центр будівельних технологій», ТОВ «Центр будівельних технологій ЛТД», ПРАТ «П’єзотехніка», ТОВ «Електропостачання промислових підприємств», на думку відповідача, стали: відсутність документів, що посвічують якість товарів; відсутність товарно-транспортних накладних за формою 1-ТН; дані, наведені в актах перевірки постачальників позивача або їх контрагентів, про не знаходження окремих постачальників за юридичною адресою, про відсутність у контрагентів основних фондів, рухомого та нерухомого майна, транспортних засобів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій з поставки товарів та послуг, виконання робіт; не зазначення прізвища та ініціалів особи, яка підписала документ у деяких видаткових і товарно-транспортних накладних, прибуткових ордерах та актах виконаних робіт.

Суд зазначає, що відсутність вказаних документів не є безумовною підставою для відсутності права формування податкового кредиту з податку на додану вартість за умови надання покупцю продавцем належним чином оформленої податкової накладної у відповідності до вимог ст.198 ПК України.

Судом були досліджені наявні в матеріалах справи первинні документи, що стосуються господарської діяльності позивача з його контрагентами, та встановлено, що вказані господарські операції пов'язані з господарською діяльністю позивача, а первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій до перевірки були надані: копії договорів, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, актів приймання виконаних будівельних робіт, актів здачі-приймання, актів приймання виконаних робіт, банківських виписок, рахунків, товарно-транспортних накладних, прибуткових ордерів тощо, які, на думку суду, підтверджують формування показників податкової звітності ДП «КБ «Південне» та вказують на реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.

Суд зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Суд також зазначає, що відповідачем під час перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України, не проводилася перевірка, шляхом проведення інвентаризації або іншим чином, фактичної наявності придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей, а також перевірка фактів проведення будівельних робіт за господарськими операціями, які в акті перевірки визначені як нереальні (безтоварні), а досліджувалися тільки письмові документи.

Крім того, відповідачем не надано доказів, які б спростовували реальність господарських операцій з вищезазначеними контрагентами та докази, які б підтверджували обставини, викладені в акті перевірки. В матеріалах справи також відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними вказаних правочинів.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач приймаючи висновки про нереальність (безтоварність) господарських операцій фактично визнає вказані операції фіктивними. Так, відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. В свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Також, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права (повноваження) відповідача наведені у ст. 20 ПК України. Стаття 20 ПК України не надає відповідачу прав (повноважень) у позасудовому порядку визнавати ті чи інші угоди (правочини) недійсними та/або нікчемними. Більш того, відповідно до п. 20.1.30 ст. ПК України, відповідач має право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Позиція щодо відсутності прав у контролюючого органу визнавати у позасудовому порядку нереальність (безтоварність) господарських операцій висловлена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 р. у справі № К/9991/50772/12.

Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означених правочинів, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, безтоварності господарської операції, відсутності зв'язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч. 2 ст.228 Цивільного кодексу України.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Отже, договори поставки, виконання робіт чи надання послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 про нереальність, правочинів, не міг керуватися лише припущеннями, його позиція про те, що ці правочини здійснені без мети настання реальності наслідків, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх недійсними або вироком суду про визнання вини позивача у фіктивності (нереальності) вчинення господарських операцій.

Крім цього, суд зазначає, що акт перевірки не містить даних про ліквідацію підприємств у перевіряємих періодах, їх виключення з ЄДРПОУ, чи про те, що установчі документи, свідоцтво про реєстрацію їх як платників ПДВ та свідоцтво про державну реєстрацію були визнані недійсними у перевіряємих періодах.

Суд зазначає, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Так, згідно зі ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст.ст. 46-49 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення ведення податкового обліку. Такої ж правової позиції додержувалося і Міністерство доходів і зборів України, яке в своєму листі від 27.05.2013 р.

№ 3642/6/99-99-19-04-01-15, вказує на те, що суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента і якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність. Указані висновки міністерства ґрунтуються на рішеннях Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства «Інтерсплав» проти України (2007 рік) та у справі за позовом товариства «Булвес» проти Болгарії (2009 рік).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі за позовом «Булвес АД проти Болгарії» зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподаткованої ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Діючі норми податкового законодавства також не пов’язують право платника податку на податковий кредит з фактичною сплатою постачальником (виконавцем робіт) ПДВ до Державного бюджету України.

Отже, відповідачем було зроблено неправильний висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства на підставі перевірок його контрагентів, господарську діяльність яких позивач не мав ні компетенції, ні можливості контролювати.

Позиція про те, що суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями його контрагентів висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від

17.04.2014 р. у справі № К/800/4185/14, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.02.2014 р. у справі № К/800/15892/13, в постанові Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 р. у справі К/800/39823/13.

Відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 ОСОБА_11 перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) (дана позиція висловлена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 р. № К/9991/64514/11).

Отже, суд зазначає, що вищевказані правила застосовуються до випадків, коли перевезення здійснюються саме на умовах договорів про надання перевізниками послуг з перевезення вантажів, що належать на праві власності не перевізнику, а іншим особам, і не стосуються до випадків перевезення власного майна.

Під час судового розгляду з'ясовано, що позивач та його контрагенти не надавали послуги з перевезення.

Також, є безпідставним і покладення в основу акту перевірки висновків про те, що контрагент не міг здійснювати господарські операції у зв'язку з відсутністю у нього трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничих активів, складських приміщень з огляду на те, що у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність носить індивідуальний характер та позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж відповідачем не доведено неможливості виконання спірними постачальниками послуг, робіт наявними у них силами та засобами з урахуванням видів та обсягів цих послуг, робіт.

Вищенаведена позиція викладена: в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.04.2014р. у справі К/800/7245/14, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.02.2014 р. у справі № К/800/15892/13, в постанові Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 р. у справі К/800/39823/13.

Щодо не визнання відповідачем, як реально здійснених операцій, на підставі того, що у видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, прибуткових ордерах та актах виконаних робіт відсутні прізвище та ініціали особи, яка підписала документ, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Отже, суд вважає, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою закріплений у ст. 4 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Суд зазначає, що документи, надані як документальне оформлення операцій між позивачем та його контрагентами, вказують на фактичне існування та реальність господарських правовідносин між такими особами. При цьому, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів які б свідчили про: нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами; фіктивність господарської діяльності контрагентів позивача; безтоварність(нереальність) господарських операції вчинених між позивачем та його контрагентами; відсутність зв'язку укладених угод з господарською діяльністю позивача.

Також відповідачем в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 не визнаються податкові накладні у зв’язку із: їх складанням не по даті платіжного доручення; їх занесенням до податкової декларації по ПДВ із запізненням; анулюванням свідоцтва платника ПДВ контрагентів позивача, що виписували відповідні податкові накладні; невірним оформленням податкових накладних отриманих позивачем від ТОВ «Світязь» та ТОВ «Центр будівельних технологій», а саме в графі «Кількість» зазначено «Послуга», а необхідно було вказати обсяг у кількісному вираженні.

З матеріалів справи вбачається, що анулювання свідоцтва платника ПДВ контрагентів позивача відбулося пізніше, ніж дата складання відповідних податкових накладних. Тобто, на час здійснення господарських операцій, контрагенти позивача мали право на виписування податкових накладних.

У пункті 201.2. статті 201 ПК України зазначено, що форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. На час перевірки позивача діяв «Порядок заповнення податкової накладної», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 22.11.2011 р. № 1379, в якому зазначено: «у графі 6 відображається кількість (об'єм, обсяг) постачання товарів/послуг. У разі якщо послуги не мають таких показників, а вимірюються лише у вартісному вираженні, у графі 6 указується: «послуга/проценти тощо» (п. 12.5 Порядку № 1379).

Отже, податкові накладні, виписані ТОВ «Світязь» (№68 від 26.10.2011р., №78 від 11.11.2011р., №89 від 20.12.2011р., №7 від 09.07.2012р., №41 від 31.08.2011р., №8 від 16.07.2012р., №55 від 28.09.2012р., №47 від 13.09.2012р., №90 від 30.11.2012р., №51 від 27.09.2012р., №82 від 15.11.2012р., №4 від 28.01.2013р.) та ТОВ «Центр будівельних технологій ЛТД» (№2 від 17.12.2013р., №1 від 11.11.2013р., №1 від 12.12.2013р., №2 від 23.10.2013р.) в яких у графі 6 зазначено «послуга» виписані відповідно до, діючого на той час Порядку № 1379.

Згідно п. 187.1 ст.187 ПК України: «Датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.».

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України: «Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг;».

Відповідно до п.3.5 глави 3 постанови Національного банку України №22 від 21.01.2004р. «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»: «Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 30 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.».

Отже, виписування податкових накладних датою списання коштів з банківського рахунка позивача, а не датою оформлення платіжного доручення, відповідає вимогам ПК України.

Згідно з пунктом 198.6 (абзац третій) статті 198 розділу V ПК України у разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Отже, суд вважає, що відповідачем не доведено, що податкові накладні, про не визнання яких відповідачем зазначено в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, є недійсними.

Щодо не взяття до уваги відповідачем виправлень порушень, зроблених позивачем по акту ревізії Державної фінансової інспекції і поверненням постачальниками грошових коштів на розрахунковий рахунок та наданням розрахунків коригування до податкових накладних, внаслідок чого заповнено додаток 1 «Розрахунок коригування сум податку на додану вартість» до податкової декларації за березень 2012 р. та за березень 2014 р., суд зазначає наступне.

Згідно п.п. 192.1 та 192.3 статті 192 ПК України, а також наказу Міністерства фінансів України №1379 від 01.11.2011 року «Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної» розрахунки коригування були виписані датою зменшення вартості товарів/послуг. Постачальники зменшили суму податкових зобов’язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надіслали позивачу розрахунок коригування ПДВ. Згідно п. 192.3 статті 192 ПК України результат перерахунку податкових зобов’язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

У березні 2012 року був скоригований податковий кредит:

- по ТОВ «Світязь» по податкових накладних № 2 – 654,84 грн., №3 – 281,66 грн. (загальна сума віднесена до податкового кредиту 936,50 грн., без права на податковий кредит 440,7 грн.);

- по ТОВ «АМД Трейдинг» по податковій накладній № 4 – 652,52 грн., (загальна сума віднесена до податкового кредиту 652,52 грн., без права на податковий кредит 533,88 грн.);

- по підприємству Асоціація «Комплект» по податковій накладній №33 – 2082,37 грн. (загальна сума віднесена до податкового кредиту 2082,37 грн., без права на податковий кредит 1703,75 грн.);

- по ТОВ фірма «Домус» по податкових накладних № 1 від 20.06.2011р. – 873 грн., №1 від 12.12.2011р. – 1088,4 грн. (загальна сума віднесена до податкового кредиту 1961,4 грн.);

- по ПрАт «П’єзотехніка» по податкових накладних № 10 – 1387,94 грн., №173 – 3202,94 грн. (загальна сума віднесена до податкового кредиту 4590,88 грн.);

- по ТОВ «Науково-виробнича фірма «Геліт» зменшено обсяг виконаних робіт по податковим накладним № 216 – 161,0 грн., №20 – 2596,28 грн., №215 – 673 грн. (загальна сума без права на податковий кредит 686,06 грн.).

У березні 2014 року був скоригований податковий кредит:

- по ТОВ «Світязь» по податкових накладних №69 - 414,66грн.; №25-738,01грн., №90 -333,68 грн., №55 -2254,86 грн., №41 -64,20 грн., №72-242,53грн., №60-553,73 грн., №51-1900,04 грн., №96 – 1032,23 грн. (загальна сума віднесена до податкового кредиту 2906,41 грн., без права на податковий кредит 4627,53 грн.);

- по підприємству Асоціація «Комплект» по податковим накладним №12 від 29.04.2013р. – 590,03 грн., №23 – 70,25 грн., №24 від 29.02.2012р.-12,59 грн., №13 – 307,37 грн., №42 – 605,43 грн., №24 від 25.04.2012р.– 32,67грн., №9 – 102,83 грн., №12 від 17.09.2013р. – 19,97грн., №0000021 - 449,73 грн., №35 – 99,83 грн., №7000014 – 50,75 грн., №29 – 27,87 грн., №19 – 204,36 грн., №18 – 311,47 грн., №15 – 292,77 грн., №34 - 13 грн., №100041 – 135,67 грн., № 7000013 – 333,39 грн., №5 – 313,33 грн., №34 від 31.08.2012р. – 352 грн., № 672 – 79,93 грн. (загальна сума віднесена до податкового кредиту 2716,11 грн., без права на податковий кредит 1689,13 грн.);

- по ТОВ «Спецмонтажсервіс» по податковій накладній №35 – 2361,05 грн. (загальна сума віднесена до податкового кредиту 826,67 грн., без права на податковий кредит 1534,68 грн.);

- по НПВП «ППА «Комплекс» на по податковим накладним №42 – 240,37 грн., №43 – 410,97 грн., №41 – 1334,9 грн. (загальна сума віднесена до податкового кредиту 707,59 грн., без права на податковий кредит 1278,64 грн.);

- по ТОВ «Центр Будівельних Технологій ЛТД» по податковим накладним №3 – 36,38 грн., №2 – 62,48 грн., №4 – 12,52 грн. (загальна сума віднесена до податкового кредиту 38,98 грн., без права на податковий кредит 72,40 грн.).

Суд вважає, що оскільки постачальники зменшили суму податкових зобов’язань у зв’язку зі зміною суми компенсації вартості товарів/послуг, тому позивачем при оформленні перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту правомірно було застосовано положення ст. 192 ПК України, а не ст. 50 ПК України.

В акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, відповідач зазначив, що на підставі акту ревізії від 12.03.2014 р. № 06-19/03, складеного Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області, він вважає, що позивач зависив витрати за 2013 р. (по декларації по космічній діяльності) на суму адміністративних витрат, включених до вартості робіт отриманих від ПАТ «Дніпроважмаш» внаслідок включення до бази розрахунку адміністративних витрат вартості послуг сторонніх організацій, у вартості яких вже передбачені адміністративні витрати.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено (копіями акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, Контракту № 0-32/001 від 26.02.2010 р., акту здачі-приймання № 2 від 29.03.2013 р. по Контракту № 0-32/001 від 26.02.2010 р., структури витрат по підетапу № 2.2., розшифрування витрат по підетапу 2.2., структури витрат по підетапу

№ 2.3., розшифрування витрат по підетапу 2.3.) наступне.

На думку відповідача, позивач зависив витрати за 2013 р., у зв’язку із завищенням вартості науково-дослідної продукції по Контракту № 0-32/001, що був укладений між позивачем та ПАТ «Дніпроважмаш» 26.10.2010 р.

Підпунктом 3.1. Контракту № 0-32/001 сторонами було визначено договірну ціну контракту. Предметом Контракту № 0-32/001 є виконання складової частини дослідно-конструкторських робіт (ДКР) «Создание рабочих мест для проведения заводских испытаний агрегатов стартового оборудования и стационарного стенда сборки головного блока КРК «Циклон-4» до их поставки на космодром «Алкантара» (пп.1.1. Контракту № 0-32/001).

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 3 ст. 189 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання (ч. 2 ст. 190 ГК України).

Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку (ч. 1 ст. 191 ГК України).

Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення»(ч. 2 ст. 191 ГК України).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року

№ 507-XII (цей закон був чинним на момент укладення Контракту № 0-32/001), вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів (ст. 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року № 507-XII).

Контракт № 0-32/001 було укладено на підставі контракту № ACS-22/2009 від 14.09.2009р., що був укладений між ДП «КБ «Південне» та Бінаціональною компанією «Алкантара Циклон Спейс» (пп. 1.2. Контракту № 0-32/001).

Бінаціональна компанія «Алкантара Циклон Спейс» створена на виконання умов Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія «Циклон-4» на пусковому центрі Алкантара.

Відповідно до ст. 3 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія, «Алкантара Циклон Спейс» є міжнародною компанією з економічними та технічними цілями, що утворюється відповідно до цього Договору для експлуатації та пуску ракети-носія

«Циклон-4» з пускового центру Алкантара.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про космічну діяльність» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері космічної діяльності, в межах своєї компетенції є державним генеральним замовником науково-дослідних робіт з дослідження і використання космічного простору, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з проектування, виготовлення та випробування космічної техніки, у тому числі міжнародних космічних проектів.

Згідно з п.1 Положення про Державне космічне агентство України, що затверджене Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 442/2011, Державне космічне агентство України входить до системи органів виконавчої влади, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері космічної діяльності.

Отже, державним генеральним замовником науково-дослідних робіт з дослідження і використання космічного простору, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з проектування, виготовлення та випробування космічної техніки, у тому числі міжнародних космічних проектів є Державне космічне агентство України.

З огляду на вищевикладене, Бінаціональна компанія «Алкантара Циклон Спейс» державним замовником вважатися не може.

Отже, дослідно-конструкторські роботи за Контрактом № 0-32/001 здійснювалися не в рамках виконання державного замовлення і державні фіксовані або регульовані ціни на дослідно-конструкторські роботи за цим контрактом не встановлювалися, а отже ціна за Контрактом № 0-32/001 не є державно регульованою ціною, а є вільною ціною, яка була встановлена ДП «КБ «Південне» та ПАТ «Дніпроважмаш» за взаємною згодою, і тому суд вважає, що вартість виконаних ПАТ «Дніпроважмаш» робіт не може бути завищеною, як стверджує відповідач.

Роботи за підетапами 2.2 та 2.3 етапу 2 «Проведення будівельних робіт» календарного плану Контракту № 0-32/001 були виконані ПАТ «Дніпроважмаш» та прийняті позивачем про, що було складено відповідний акт.

Висновки відповідача про завищенням вартості науково-дослідної продукції по Контракту № 0-32/001 ґрунтуються також на твердженні Державної фінансової інспекції про порушення позивачем п. 314 «Методичних рекомендацій формування собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості», затверджених наказом Міністерства промислової політики України від 09.07.2007 № 373.

В п. 314 Методичних рекомендацій, зазначено: «Не відображається в даній статті калькуляції (а також у собівартості продукції) вартість комплектуючих виробів, що не потребують обробки й монтажу на підприємстві». В свою чергу, відповідно до п. 173 Методичних рекомендацій, до статті калькуляції «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій» включається, зокрема, вартість робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами. При цьому, в наведеному пункті зазначено, що до робіт і послуг виробничого характеру належать: здійснення окремих операцій з виробництва продукції, обробка сировини та матеріалів, які використовуються у виробництві, часткова обробка напівфабрикатів та виробів тощо за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції.

З огляду на наведене, суд зазначає, що Методичні рекомендації не містять обв’язку розшифровувати витрати що включаються до статті «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій», та не містять вичерпного переліку робіт і послуг, що належать до робіт і послуг, які виконуються сторонніми підприємствами.

Тобто, Методичні рекомендації не містять заборони на включення контрагентом при формуванні собівартості продукції до складу власних адміністративних витрат, вартості послуг сторонніх організацій, у вартості яких вже передбачені адміністративні витрати.

Окрім того, висновок Державної фінансової інспекції щодо завищення ПАТ «Дніпроважмаш» вартості робіт за окремими етапами Контракту № 0-32/001 внаслідок включення вартості послуг сторонніх організацій, у вартості яких вже передбачені адміністративні витрати, до бази розрахунку адміністративних витрат за окремими підетапами Контракту № 0-32/001, було зроблено за результатами проведення зустрічної звірки на ПАТ «Дніпроважмаш». При проведенні зустрічної звірки Державною фінансовою інспекцією були досліджені акти приймання робіт за договорами між ПАТ «Дніпроважмаш» та його субпідрядниками(співвиконавцями), а саме ДП «ВО ПМЗ ім. А.М. Макарова» та ТОВ «Міськшляхрембуд». В свою чергу, позивач відповідно до матеріалів справи, при укладенні Контракту № 0-32/001 та під час його виконання, не мав доступу до документів, які б надавали йому змогу перевірити структуру витрат за договорами укладеними між ПАТ «Дніпроважмаш» та його субпідрядниками (співвиконавцями).

З урахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Контракт № 0-32/001 від 26.02.2010 р., акт здачі-приймання № 2 від 29.03.2013 р. по Контракту № 0-32/001 від 26.02.2010 р., структура витрат по підетапу № 2.2., розшифрування витрат по підетапу 2.2., структура витрат по підетапу № 2.3., розшифрування витрат по підетапу 2.3., не містять даних які б свідчили про завищення вартості виконаних ПАТ «Дніпроважмаш» робіт за підетапами 2.2., 2.3. вказаного Контракту. Відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів завищення вартості виконаних ПАТ «Дніпроважмаш» робіт за підетапами 2.2., 2.3. Контракту № 0-32/001 від 26.02.2010 р.

В акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, відповідачем зазначено, що на підставі акту ревізії від 12.03.2014 р. № 06-19/03, складеного Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області, він вважає, що позивач завищив витрати по космічній діяльності на суму зайво відшкодованих добових витрат працівникам, які були відряджені до

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено (копіями: акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, дозволу адміністрації м. Байконур (реєстраційний номер 0037/11 від 28.12.2010 р.), витягів з договорів між ФДУП «ЦЕНКІ» та ДП «КБ «Південне» (№ 34/13 від 27.06.2013 р., № 9/12 від 01.03.2012 р., № 103/2-19-12 від

10.09.2012 р.) наступне.

Працівники ДП КБ «Південне» для виконання завдань за зовнішньоекономічними контрактами, які укладені між ДП «КБ «Південне» та підприємствами Російської Федерації, були відряджені до м. Байконур. Відшкодування добових витрат зазначеним працівникам проводилося з розрахунку 37,00 дол. США, як для відрядження до Російської Федерації.

В свою чергу, Державна фінансова інспекція, та, як наслідок, відповідач, вважає, що виплати повинні були здійснюватися з розрахунку 25, 00 дол. США, як для відрядження до Республіки Казахстан, що призвело до нанесення матеріальної шкоди (збитків) ДП «КБ «Південне» у сумі 552 279, 12 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України, що затверджений наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України від 19 жовтня 2006 р.

№ 346/1025/685/53, матеріальна шкода (збитки) це втрата активів чи недоотримання належних доходів об'єктом контролю та/або державою, що сталися внаслідок порушення законодавства об'єктом контролю шляхом дій або бездіяльності його посадових (службових) осіб, при цьому втрата активів це безповоротне зменшення активів через: перерахування (сплату) коштів; відчуження, недостачу, знищення (псування) чи придбання неліквідного (зіпсованого) майна; втрату боржника у зобов'язанні; зменшення частки державної (комунальної) власності у статутному фонді господарського товариства.

Отже, відповідно до вищенаведених положень нормативно-правових актів, виплати добових витрат, працівникам позивача відрядженим до м. Байконур, не призвели до нанесення матеріальної шкоди (збитків) позивачу, оскільки відповідно до наданих позивачем копій витягів з договорів з підприємствами Російської Федерації, виплати добових в розмірі як для відрядження до Російської Федерації були передбачені договорами з підприємствами Російської Федерації та були здійснені за рахунок цих підприємств.

Також, під час судового розгляду з’ясовано, що представництво позивача на космодромі «Байконур» зобов’язане адміністрацією м. Байконур здійснювати фінансово-господарську діяльність у м. Байконур, з обов’язковою оплатою усіх податків та платежів бюджет відповідно до діючого законодавства Російської Федерації.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 1 Угоди між Урядом Російської Федерації та Урядом Республіки Казахстан «О статусе города Байконур, порядке формирования и статусе его органов исполнительной власти» від 23.12.1995 р.: «На период аренды комплекса «Байконур» город Байконур в отношениях с Российской Федерацией наделяется статусом, соответствующим городу федерального значения Российской Федерации, с особым режимом безопасного функционирования объектов, предприятий и организаций, а также проживания граждан».

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивачем не були зайво відшкодовані добові витрати працівникам, які були відряджені до м. Байконур для виконання завдань за зовнішньоекономічними контрактами, а тому і витрати по космічній діяльності, у зв’язку із зазначеними виплатами добових, позивачем не було завищено.

В акті перевірки від 17.04.2015 року № 202/28-01-40-03-14308304, податковим органом також було зазначено, що на підставі акту ревізії від 12.03.2014 р. № 06-19/03, складеного Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області, позивач завищив витрати по звичайній діяльності на суму зайво відшкодованих добових витрат сезонним працівникам позивача, які були відряджені до філії «Пансіонат «Сокол» позивача та дитячого оздоровчого табору «Зоряний».

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено (копіями: акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, заяв про прийняття на роботу, посвідчень про відрядження, наказів на оформлення відрядження, наказів про приймання на роботу, наказів про припинення трудового договору), що працівники позивача приймалися на роботу до відділу 13 позивача, який знаходиться в м. Дніпропетровську, мешкали у м. Дніпропетровську і направлялися у відрядження для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи до філії «Пансіонат «Сокол» та дитячого оздоровчого табору «Зірковий», які знаходяться за межами м. Дніпропетровськ.

Суд також зазначає, що чинне законодавство не містить заборони для направлення у відрядження будь-яких робітників, з якими є трудові відносини, в тому числі і сезонних.

Крім того, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що сезонні працівники позивача не знаходилися у службовому відрядженні, виконуючи службове доручення поза місцем постійної роботи.

Отже, суд вважає, що відповідачем не доведено, що працівники позивача не знаходилися у службовому відрядженні у філії «Пансіонат «Сокол» та дитячому оздоровчому таборі «Зоряний», у зв’язку з цим позивачем не було завищено витрат по звичайній діяльності на суму відшкодованих добових витрат сезонним працівникам позивача, які були відряджені до філії «Пансіонат «Сокол» позивача та дитячого оздоровчого табору «Зоряний».

Також, в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, контролюючим органом зазначено, що на підставі акту ревізії від 12.03.2014 р. № 06-19/03, складеного Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області, позивач завищив суму витрат на суму зайвих доплат водіям автотранспортних засобів відділу № 39 позивача за збільшення обсягу виконуваних робіт, та на суму зайво нарахованих внесків до державних цільових фондів.

Під час судового розгляду з'ясовано та матеріалами справи підтверджено (копіями: акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, розпоряджень, подорожніх листів, документів, якими оформлено доплати за збільшення обсягу робіт), що водії підприємства, які отримували доплати за збільшення обсягу виконуваних робіт, працювали на транспортних засобах різних класів. Тобто водії могли поєднувати роботу на транспортних засобах різного класу, виконавши роботу на вантажівці – водій мав змогу виконувати роботу на транспортному засобі іншого класу, що збільшувало обсяг робіт конкретного працівника,а і тому вони мають право на доплату за збільшення обсягу виконуваних робіт. Такі доплати відносяться до фонду оплати праці, та мають право бути віднесені до витрат відповідно до п. 142.1, ст.142 ПК України, внески до державних цільових фондів, у зв’язку із здійсненням зазначених доплат, також мають право бути віднесені до витрат відповідно до п.п. 138.10.4, п.138.10, ст. 138 ПК України.

Суд зазначає, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивачем були здійснені зайві доплати водіям автотранспортних засобів відділу № 39 позивача за збільшення обсягу виконуваних робіт та у зв’язку з цим проведено зайве нарахування внесків до державних цільових фондів.

Щодо посилань відповідача на те, що на підставі акту ревізії від 12.03.2014 р. № 06-19/03, складеного Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області, позивачем було завищено суму витрат на суму зайво виплаченої премії керівнику підприємства, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи, а саме копій акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, письмових пояснень Державного космічного агентства України від 23.06.2014 р. №2753/10-11/14, наказів Державного космічного агентства України, щодо преміювань керівника підприємства, витягу із контракту № 5-2011 від 15.08.2011 р., додаткової угоди № 3 від 10.01.2012р. до контракту № 5-2011 від 15.08.2011 р. вбачається наступне.

Відповідно до підпункту б) пункту 17 Контракту від 08.08.2011 р. № 5-2011, укладеного з ОСОБА_17, який призначений на посаду Генерального конструктора-Генерального директора ДП «КБ «Південне»: «За виконання обов’язків, передбачених цим Контрактом, Керівникові нараховується щомісячна заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених керівнику: премії в розмірі 100 відсотків нарахованої заробітної плати за посадовим окладом, але не більше посадового окладу. У разі допущення на підприємстві нещасного випадку із смертельним наслідком з вини підприємства премія Керівникові не нараховується. Премія не нараховується також у разі: відсутності прибутку за звітній період та з початку року; наявності простроченої заборгованості із заробітної плати працівникам – до повного погашення заборгованості; наявності недоїмки по платежах до бюджетів та державних цільових фондів; невиконання наказів та розпоряджень Органу управління майном. Рішення про виплату Керівнику премії приймається і оформлюється наказом по Органу управління майном».

У наказах Державного космічного агентства України, щодо преміювань керівника підприємства зазначено про виплату премії у розмірі 100% посадового окладу за фактично відпрацьований час за кожен місяць кварталу, за якій преміюється керівник. У наказах не вказується який оклад береться за основу нарахування, йдеться тільки про фактично відпрацьований час.

Суд зазначає, що виходячи із наведеного змісту підпункту б) пункту 17 Контракту від 08.08.2011 р. № 5-2011, та змісту наказів Державного космічного агентства України не можна прийти до безумовного висновку про те, що при розрахунку премії керівника, повинен використовуватися посадовий оклад місяця, за який передбачена виплата премії, а не посадовий оклад, який діяв у місяці нарахування премії.

Визначення терміну «службове відрядження» міститься в Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59, відповідно до якої службовим відрядженням, вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу держаної влади, підприємства, установи та організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю). Тобто період перебування працівника у відрядженні є робочим часом працівника.

Згідно зі ст. 121 Кодексу законів про працю України, працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку. Таким чином, премія не може бути зменшена, виходячи з часу перебування керівника підприємства у службовому відрядженні.

Відповідно до вимог статей 143-144 Кодексу законів про працю України до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Заохочення за успішні пуски ракет-носіїв та розробки конструкторської документації відносяться до пункту 21 розділу 3 Контракту від 08.08.2011 р. № 5-2011, в якому зазначено, що крім умов матеріального забезпечення, зазначених у пунктах 17-20 Контракту, Керівникові на підставі рішення Органу управління майном можуть виплачуватися інші виплати в сумах і порядку, передбачених чинним законодавством.

Таким чином, заохочення за успішні пуски ракет-носіїв та розробки конструкторської документації не відносяться до премій, що зазначені у п.п. 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859, а є заохоченнями за успіхи в роботі, виплата яких передбачена ст. 143-144 Кодексу законів про працю України та умовами Контракту від 08.08.2011 р.

№ 5-2011.

У письмових поясненнях Державного космічного агентства України від 23.06.2014 р.

№ 2753/10-11/14 також зазначено, що заохочення за успішні пуски ракет-носіїв та розробки конструкторської документації не є преміями, що зазначені у п.п. 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859, а є заохоченнями передбаченими ст.ст. 143-144 Кодексу законів про працю України та умовами Контракту від 08.08.2011 р. № 5-2011.

Суд зазначає, що нарахування та виплата заохочень за успішні пуски ракет-носіїв та розробки конструкторської документації здійснювалися на виконання наказів Державного космічного агентства України. При цьому, вказані накази мали імперативний характер, і оскільки, вони на час виникнення спірних правовідносин були діючими, то суд вважає, що у позивача не було підстав для їх невиконання.

В свою чергу, накази Державного космічного агентства України, видані в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності (п. 8 Положення про Державне космічне агентство України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 442/2011).

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивач не здійснював зайвих виплат премії керівнику підприємства, а тому і витрати, у зв’язку із виплатою премії керівнику підприємства, позивачем не було завищено.

Щодо вказаних в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 порушень позивачем «ОСОБА_3 витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 р. № 43, щодо допущення понаднормованого списання пального, яке безпідставно віднесено позивачем до витрат, суд зазначає, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивачем в порушення «ОСОБА_3 витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 р. № 43, було допущено понаднормове списання пального по автомобілях НОМЕР_9, НОМЕР_10. в кількості 116,78 літрів.

Також, в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 відповідачем було зазначено, що позивачем було невірно визначено об’єкт оподаткування та неправомірно застосовано нульову ставку, по операціях з постачання послуг місце постачання яких визначено за межами митної території України згідно з укладеним з Компанією «Orbital Sciences Corporation» Контрактом №OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р., що призвело до завищення експортних операцій та заниженню податкових зобов’язань по декларації з ПДВ «Операції з постачання послуг за межами митної території України», оскільки позивач відповідно до умов Контракту №OSC-YN-1212 виконував роботи (послуги) із складання та розробки технічної документації, які підпадають під визначення «інжиніринг» і тому дані операції згідно підпункту «в» пункту 186.3 статті 186 ПК України є послугами місце постачання, яких визначено за межами митної території України, також по операціях за Контрактом №OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. з Компанією «Orbital Sciences Corporation» позивачем неправомірно включено до складу дозволеного податкового кредиту суми ПДВ, за придбаними товарами (послугами), які призначаються для використання в операціях, що не є об’єктом оподаткування, оскільки господарські операції за вказаним контрактом є згідно підпункту «в» пункту 186.3 статті 186 ПК України послугами, місце постачання яких визначено за межами митної території України.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено (копіями: акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, вантажних митних декларацій, дозволів Державної служби експортного контролю України) наступне.

Відповідно до п. 195.1.1 ст. 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України, при цьому товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Згідно з пп. б) п. 187.1. ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів в разі експорту товарів вважається дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства.

Відповідно до п. 12 ст. 1 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. № 92-IV (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) митна декларація це письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення. Митне оформлення це виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів (п. 14 ст. 1 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. № 92-IV).

Під час судового розгляду з’ясовано, та не спростовано представником відповідача, що податковим органом були досліджені митні декларації, що, підтверджують вивезення технічної документації, яка поставлялася за умовами Контракту № OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. з Компанією «Orbital Sciences Corporation», за межі митної території України, і до порядку їх оформлення відповідачем не було висловлено зауважень.

В абз.2 пп. 14.1.244 п. 14.1 ст. 14 ПК України зазначено, що в цілях оподаткування операцій з переміщення майна та енергії через митний кордон України термін «товари» вживається у значенні, визначеному Митним кодексом України.

Згідно з п. 39 ст. 1 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. № 92-IV товари це будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.

Термін «майно» відповідно до пп. 14.1.105 п. 14.1 ст. 14 ПК України вживається у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України.

Згідно з ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Отже суд вважає, що технічна документація, яка поставлялася за умовами Контракту

№ OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. з Компанією «Orbital Sciences Corporation» відповідала терміну «товари», визначеному Митним кодексом України.

Крім того, суд зазначає, що поставка технічної документації за умовами Контракту

№ OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. з Компанією «Orbital Sciences Corporation» здійснювалася також і відповідно до Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» на підставі дозволів Державної служби експортного контролю України.

В дозволах Державної служби експортного контролю України в графах «Найменування і повний опис товару…» та митних деклараціях в графах «Вантажні місця та опис товарів» зазначена абревіатура «ТПВ», яка розшифровуються як «Товари подвійного використання».

Визначення терміну «Товари подвійного використання» наведене в ст. 1 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання», відповідно до якого товари подвійного використання це окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, спеціально не призначені для військового використання, а також послуги (технічна допомога), пов'язані з ними, які, крім цивільного призначення, можуть бути використані у військових або терористичних цілях чи для розроблення, виробництва, використання товарів військового призначення, зброї масового знищення, засобів доставки зазначеної зброї чи ядерних вибухових пристроїв, у тому числі окремі види ядерних матеріалів, хімічних речовин, бактеріологічних, біологічних та токсичних препаратів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, суд зазначає, що Державна служба експортного контролю України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, за результатами експертизи в галузі експортного контролю (відповідна експертиза провадиться перед видачею дозволу), визначила технічну документацію, яка поставлялася за умовами Контракту № OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. з Компанією «Orbital Sciences Corporation», та послуги, які надавалися за умовами цього контракту, як товари подвійного використання.

Відповідно до п 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що операції з поставки технічної документації за умовами Контракту № OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. з Компанією «Orbital Sciences Corporation» підпадають під визначення «інжиніринг» і тому дані операції згідно підпункту «в» пункту 186.3 статті 186 ПК України є послугами місце постачання, яких визначено за межами митної території України, оскільки вивезення (поставка) технічної документації за межі митної території України підтверджене митними деклараціями, оформленими відповідно до вимог Митного кодексу України, технічна документація відповідала терміну «товари», визначеному Митним кодексом України, при цьому в ПК України зазначено, що в цілях оподаткування операцій з переміщення майна через митний кордон України термін «товари» вживається у значенні, визначеному Митним кодексом України.

Отже, суд вважає, що позивачем було правильно визначено об’єкт оподаткування та правомірно застосовано нульову ставку, по операціях з поставки (вивезення) технічної документації за межі митної території України згідно з укладеним з Компанією «Orbital Sciences Corporation» Контрактом №OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. та правомірно включено до складу дозволеного податкового кредиту суми ПДВ, за придбаними товарами (послугами), які призначалися для використання в операціях з поставки (вивезення) технічної документації за межі митної території України за умовами Контракту №OSC-YN-1212 від 12.12.2008 р. з Компанією «Orbital Sciences Corporation».

В акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, відповідач зазначає, що на підставі акту ревізії від 12.03.2014 р. № 06-19/03, складеного Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області, він вважає, що позивач занизив доходи та витрати від звичайної діяльності за 2013 р. на суму доходів від виконання дослідно-конструкторської роботи по етапах 16, 17 Державного контракту від 29.08.2003р. №Р-21-04-03, укладеного з Міністерством оборони Російської Федерації, та витрат на проведення зазначених робіт.

Також, судом встановлено, матеріалами справи, а саме копіями: акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, письмових пояснень Державного космічного агентства України від 23.06.2014 р. № 2753/10-11/14, витягу з наказу ДП «КБ «Південне»

№ 2377 «Про формування облікової (економічної) політики підприємства», листа Державної служби експортного контролю України від 20.06.2014 р. № 1854/24-14, дозволу Державної служби експортного контролю № 28145200 від 19.12.2013 р., сертифікату Торгово-промислової палати України від 23.01.2015 р. № 2658 «Про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили)», листа Міністерства оборони Російської Федерації вих. 235/2/2/3019 від 27.03.2015 р. підтверджено наступне.

В акті ревізії Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області зазначає, що ДП «КБ «Південне» повинно було відобразити у грудні 2013 р. у складі доходів підприємства виконані роботи за етапами 16 та 17 відомості виконання дослідно-конструкторських робіт по Державному контракту від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03 за темою «Продовження строку експлуатації комплексу П118М з виробом А18М до 25 років» (Шифр – «Заряддя-2-18М-1»), оскільки сторонами Державного контракту (ДП «КБ «Південне» та Міністерство оборони Російської Федерації) у грудні 2013 р. були підписані акти здачі-приймання виконаних робіт за етапами 16 та 17 відомості виконання дослідно-конструкторських робіт по Державному контракту.

Під час судового розгляду з'ясовано, що дохід за етапами 16 та 17 Державного контракту не може бути відображеним у бухгалтерському обліку позивача, оскільки технічна документація за результатами виконання дослідно-конструкторських робіт за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03 не була поставлена замовнику.

Суд зазначає, що відповідно до пояснень позивача та письмових пояснень Державного космічного агентства України від 23.06.2014 р. № 2753/10-11/14 після виготовлення технічної документації за результатами виконання дослідно-конструкторських робіт за Державним контрактом від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03, між ДП «КБ «Південне» та Міністерством оборони Російської Федерації укладаються додаткові угоди до Державного контракту, які встановлюють порядок експорту технічної документації до Російської Федерації за відповідними етапами контракту. При цьому, поставка технічної документації здійснюється з дозволу Державної служби експортного контролю України і з оформленням експортної вантажної митної декларації, яка підтверджує переміщення технічної документації з України до Російської Федерації.

Відповідно до письмових пояснень Державного космічного агентства України від 23.06.2014 р. № 2753/10-11/14, в п. 1 додаткової угоди до Державного контракту від

30.11.2013 р. № 60/13, що є на цей час останньою додатковою угодою підписаною обома сторонами Державного контракту, зазначено, що експорт технічної документації за результатами виконаної дослідно-конструкторської роботи за етапом 15 державного контракту здійснюється за умовами поставки СРТ м. Москва, РФ (ІНКОТЕРМС 2010). При цьому, поставка технічної документації здійснюється з оформленням експортної вантажної митної декларації (ВМД).

Відповідно до міжнародних правил ІНКОТЕРМС 2010, термін СРТ «Фрахт/перевезення сплачені до» визначає, що продавець доставить товар названому йому перевізнику. Крім того, продавець зобов'язаний сплатити витрати, пов’язані з перевезенням товару до зазначеного пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики втрати чи пошкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику. За умовами терміну СРТ на продавця покладається обов'язок по митному очищенню товару для експорту.

На момент проведення планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «КБ «Південне» Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області, додаткові угоди до Державного контракту, що встановлюють порядок поставки замовнику технічної документації за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03, не були укладені і технічна документація за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р.

№ Р-21-04-03 не була поставлена замовнику за контрактом.

Відповідно до п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 290, відповідно до якого дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається у разі наявності усіх наведених нижче умов:

– покупцеві передані ризики та вигоди, пов’язанні з правом власності на продукцію (товар, інші активи);

– підприємство не здійснює в подальшому управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами).

Згідно з пп. б) п. 187.1 статті 187 ПК України датою відвантаження товарів в разі експорту товарів є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що без передачі технічної документації замовнику за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03, позивач не може вважатися таким, що виконав свої зобов’язання за Державним контрактом від

29.08.2003 р. № Р-21-04-03. Тільки після здійснення передачі технічної документації, в якій фактично відображено результати роботи ДП «КБ «Південне» за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03 дохід може бути визнаний, оскільки замовнику будуть передані ризики та вигоди, пов’язанні з правом власності на технічну документацію та позивач не здійснюватиме в подальшому управління та контроль за реалізованою технічною документацією.

Також, суд зазначає про те, що в підпункті 13.7 наказу ДП «КБ «Південне» № 2377 «Про формування облікової (економічної) політики підприємства», зазначено, що відображати в бухгалтерському обліку доходи від постачання науково-технічної продукції як результату наданих послуг (виконаних робіт) за межі митної території України слід у звітному періоді фактичного відвантаження науково-технічної продукції необхідно на підставі вантажної митної декларації.

Зазначений наказ про облікову політику підприємства було погоджено Державним космічним агентством України.

Відповідно до пп. 3 п. 5 Положення про Державне космічне агентство України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 442/2011 Державне космічне агентство України з метою організації своєї діяльності: організовує планово-фінансову роботу на підприємствах та в установах, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства.

ДП «КБ «Південне» є підприємством, яке засноване на державній власності і підпорядковане Державному космічному агентству України.

Отже, на думку суду, не відображення у бухгалтерському обліку підприємства сум за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03 в складі доходів ДП «КБ «Південне» у грудні 2013р. відповідало обліковій політиці підприємства, яка була погоджена органом управління.

Така ж сама позиція щодо правомірності не відображення ДП «КБ «Південне» у бухгалтерському обліку підприємства сум за етапами 16 та 17 Державного контракту від

29.08.2003 р. № Р-21-04-03 в складі доходів у грудні 2013р. викладена і в письмових поясненнях Державного космічного агентства України від 23.06.2014 р. № 2753/10-11/14, наданих під час провадження в Дніпропетровському окружному адміністративному суді у справі

№ 804/5778/14.

При цьому, суд зазначає, що Державне космічне агентство України відповідно до п. 9 угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки від 11.02.2001 року, є компетентним органом, що здійснює контроль за ефективним виконанням зазначеної угоди, якою сторони Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03 керувалися при його укладенні.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про космічну діяльність», центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері космічної діяльності, в межах своєї компетенції: здійснює керівництво у сфері управління та координації діяльності підприємств, установ та організацій космічної та суміжних галузей; здійснює координацію та контроль зовнішньоекономічної діяльності в космічній галузі України на відповідність законодавству та міжнародним договорам України.

Державне космічне агентство України входить до системи органів виконавчої влади, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері космічної діяльності (п. 1 Положення про Державне космічне агентство України).

Отже, Державне космічне агентство України відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки від 11.02.2001 року, Законів України «Про космічну діяльність» та «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Положення про Державне космічне агентство України» є центральним органом виконавчої влади, який має необхідну компетенцію для надання оцінки щодо правомірності не відображення ДП «КБ «Південне» у бухгалтерському обліку підприємства сум за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03 в складі доходів у грудні 2013р.

З матеріалів справи вбачається, що додаткова угода до Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03, яка б встановлювала порядок експорту технічної документації до Російської Федерації за етапами 16 та 17, а ні в 2013 р., а ні в 2014 р. не була підписана, і тому технічна документація за етапами 16 та 17 Державного контракту так і не була поставлена замовнику. Другого липня 2014 року на адресу позивача надійшов лист з Державної служби експортного контролю України від 20.06.2014 р. № 1854/24-14, в якому було зазначено що з метою забезпечення національних інтересів відповідно до абзаців першого та другого ч. 7 ст. 16 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового та подвійного використання» дії наданих ДП «КБ «Південне» дозволів на право здійснення експорту товарів військового призначення, зокрема, дозволу № 28145200 від 19.12.2013 р. (надає право на експорт технічної документації за 16 та 17 етапами Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03), зупинено.

Після цього, позивач звернувся до Торгово-промислової палати України з заявою про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за Державним контрактом від 29.08.2003 р. № Р21-04-03.

Торгово-промисловою палатою України 23.01.2015 р. було видано сертифікат № 2658 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким були засвідчені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), що виникли за Державним контрактом від 29.08.2003 р. № Р21-04-03 починаючи з 02.07.2014 р.

8 квітня 2015 р. на адресу ДП «КБ «Південне» надійшов лист з Міністерства оборони Російської Федерації вих. 235/2/2/3019 від 27.03.2015 р., в якому зазначено про те, що Міністерством оборони Російської Федерації прийнято рішення про призупинення дослідно-конструкторських робіт «Заряддя-2-18М-1» з 20.03.2015 р. та про розірвання Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р21-04-03.

З огляду на вищенаведені обставини, суд зазначає про те, що Міністерство оборони Російської Федерації може затребувати у позивача, повернення коштів сплачених за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003р. №Р-21-04-03, на підставі того, що технічна документація за результатами виконання дослідно-конструкторських робіт за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р-21-04-03 так і не була поставлена позивачем.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем правомірно не було відображено у бухгалтерському обліку підприємства сум за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003р. №Р-21-04-03, укладеного з Міністерством оборони Російської Федерації, в складі доходів у грудні 2013р., оскільки технічна документація за результатами виконання дослідно-конструкторських робіт за етапами 16 та 17 указаного контракту не була поставлена замовнику, і тому позивачем не було занижені доходи та витрати від звичайної діяльності за 2013 р. на суму доходів від виконання дослідно-конструкторської роботи по етапах 16, 17 Державного контракту від 29.08.2003р. №Р-21-04-03, укладеного з Міністерством оборони Російської Федерації та витрат на проведення зазначених робіт.

В акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 відповідач зазначив, що позивачем були занижені податкові зобов’язання по декларації з ПДВ «Операції з постачання послуг за межами митної території України», оскільки позивач відповідно до умов Державного контракту від 29.08.2003р. №Р-21-04-03, укладеного з Міністерством оборони Російської Федерації, виконував дослідно-конструкторські роботи, які підпадають під визначення «інжиніринг», і тому дані операції згідно підпункту «в» пункту 186.3 статті 186 ПК України є послугами місце постачання, яких визначено за межами митної території України, також по операціях за Державним контрактом від 29.08.2003р. №Р-21-04-03 , укладеного з Міністерством оборони Російської Федерації, позивачем неправомірно включено до складу дозволеного податкового кредиту суми ПДВ, за придбаними товарами (послугами), які призначаються для використання в операціях, що не є об’єктом оподаткування, оскільки господарські операції за вказаним контрактом є, згідно підпункту «в» пункту 186.3 статті 186 ПК України, послугами місце постачання, яких визначено за межами митної території України.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено (копіями: акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, письмових пояснень Державного космічного агентства України від 23.06.2014 р. № 2753/10-11/14, витягу з наказу ДП «КБ «Південне»

Державний контракт від 29.08.2003 р. № Р21-04-03 підпадає під дію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки від 11.02.2001 року.

У ст. 2 згаданої угоди зазначено наступне: «термин «товары» означает космические аппараты и ракеты-носители, их элементы, ракетную технику, соответствующие комплектующие изделия и запасные части, а также любой предмет, природное или искусственное вещество или материал, поставляемый или изготавливаемый продукт, необходимые для осуществления запуска, включая контрольное и испытательное оборудование, технологии в виде информации и данных, зафиксированных на материальных носителях, которые необходимы для их создания, производства или применения. Этим термином обозначается также прочая информация и данные в любой материальной форме, в том числе:

- компьютерное программное обеспечение и базы данных;

- изобретения;

- опытно-конструкторские и инженерно-технические разработки;

- ноу-хау, включая производственную документацию и технические характеристики;

- данные об исследовательских, экспериментальных, опытно-конструкторских и инженерно-конструкторских проектных разработках».

Постановою № 53 від 30.01.2012 року Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 2 Закону України «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки» затверджено на період до 1 січня 2015 р. номенклатуру та кількість товарів, операції з ввезення і вивезення яких здійснюються відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки від 11 лютого 2001 р.

Технічну документацію за Державним контрактом від 29.08.2003 р. № Р21-04-03 відповідно до вищезазначеної постанови КМУ віднесено до товарів, операції з вивезення (експорт, тимчасове вивезення) яких з митної території України на митну територію Російської Федерації здійснюються згідно з Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки від 11 лютого 2001 року.

В п. 3.2. ст. 3 ПК України зазначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, технічна документація, що повинна була поставлятися за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р21-04-03 відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки від 11 лютого 2001 р. є товаром, а отже вказана господарська операція відноситься до операцій, що відповідно до п. 195.1.1 ст. 195 ПК України підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою.

З тим, що технічна документація, яка поставляється відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки від 11 лютого 2001 р. є товаром також погоджується і відповідач, зазначаючи про це на ст. 342 акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304.

Крім того, в абз. 2 пп. 14.1.244 п. 14.1 ст. 14 ПК України зазначено, що в цілях оподаткування операцій з переміщення майна та енергії через митний кордон України термін «товари» вживається у значенні, визначеному Митним кодексом України.

Згідно з п. 57 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI товари це будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі.

Таким чином, технічна документація, що повинна була поставлятися за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р21-04-03 відповідає терміну «товари», визначеному Митним кодексом України.

Крім того, поставка технічної документації за умовами Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р21-04-03 здійснювалася також і відповідно до Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» на підставі дозволів Державної служби експортного контролю України.

В дозволі Державної служби експортного контролю України в графі «Найменування і повний опис товару…» зазначена абревіатура «ТПВ», яка розшифровуються як «Товари подвійного використання».

Як вже зазначалося судом, визначення терміну «Товари подвійного використання» наведене в ст. 1 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання», відповідно до якого товари подвійного використання це окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, спеціально не призначені для військового використання, а також послуги (технічна допомога), пов'язані з ними, які, крім цивільного призначення, можуть бути використані у військових або терористичних цілях чи для розроблення, виробництва, використання товарів військового призначення, зброї масового знищення, засобів доставки зазначеної зброї чи ядерних вибухових пристроїв, у тому числі окремі види ядерних матеріалів, хімічних речовин, бактеріологічних, біологічних та токсичних препаратів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, Державна служба експортного контролю України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, за результатами експертизи в галузі експортного контролю (відповідна експертиза провадиться перед видачею дозволу), визначила технічну документацію, яка повинна була поставлялася за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р. № Р21-04-03, та послуги, які надавалися за умовами зазначеного контракту як товари подвійного використання.

Судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, операція з поставки технічної документація за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р.

№ Р21-04-03 підпадає під визначення «інжиніринг» і тому дана операції згідно підпункту «в» пункту 186.3 статті 186 ПК України є послугою місце постачання, якої визначено за межами митної території України, оскільки технічна документація, яка повинна була поставлятися за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003р. № Р21-04-03 відповідає терміну «товари» визначеному Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору, створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки від 11.02.2001 р. та Постановою Кабінету Міністрів України № 53 від 30.01.2012 р., відповідає терміну «товари», визначеному Митним кодексом України і терміну «товари подвійного використання», визначеному Законом України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання».

Таким чином, суд вважає, що позивачем не були занижені податкові зобов’язання по декларації з ПДВ «Операції з постачання послуг за межами митної території України», також позивачем було правомірно включено до складу дозволеного податкового кредиту суми ПДВ, за придбаними товарами (послугами), які призначаються для використання в операціях з поставки технічної документація за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 р.

№ Р21-04-03.

Стосовно посилання відповідача в акті перевірки на те, що позивачем завищено витрати на суму від’ємного значення курсових різниць від переоцінки вартості кредитних коштів, які виникли у зв’язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти, і які знаходилися на депозитному рахунку, оскільки вказані кошти не використані на розвиток Українсько-Бразильського проекту по створенню ракетного космічного комплексу «Циклон-4», і тому не є витратами, пов'язаними з провадженням господарської діяльності позивача, суд зазначає наступне.

На підставі матеріалів справи і пояснень представників позивача та відповідача, наданих у судовому засіданні, судом було з’ясовано, що витрати по космічній діяльності, у зв’язку із включенням до складу витрат від’ємного значення курсових різниць від переоцінки зобов’язань, які виникли у зв’язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти при перерахунку кредитних коштів, не використаних за цільовим призначенням станом на 31.12.2013 р., є витратами, пов'язаними з провадженням господарської діяльності позивача, оскільки позивача було зобов’язано розміщувати тимчасово вільні кредитні кошти, залучені у ВАТ «Сбербанк Росії» на умовах кредитного договору від 16.09.2011 р., у державних банках на строкових депозитних вкладах з подальшим використанням отриманих відсотків на обслуговування цього кредиту відповідно до Договору про погашення заборгованості державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» перед державою за виконання гарантійних зобов’язань від 21.10.2011 № 15010-02/155 укладеного між позивачем та Міністерством фінансів України та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 111 від 16.02.2011 р.

Також, під час судового розгляду з’ясовано та не спростовано представником відповідача, що Державним підприємством «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» не було завищено витрати на суму від’ємного значення курсових різниць від переоцінки вартості кредитних коштів, які виникли у зв’язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти, і які знаходилися на депозитному рахунку.

Також, в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, відповідач зазначив, що позивачем було завищено витрати за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р. на суму тимчасової податкової різниці, яка виникла в результаті порівняння загальної вартості усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку та загальною вартістю усіх груп основних фондів за даними податкового обліку станом на 01.04.2011р., у зв’язку із включенням Корпусу №15а за інвентарним №3193 (дата введення в експлуатацію 01.01.1983 рік) у сумі 5 386 167,93 грн., при тому, що, згідно з реєстром основних засобів групи 1 у розрізі будівель та споруд, який було надано позивачем у ході перевірки, вартість цієї будівлі станом на 01.10.2010 року дорівнювала 0 грн.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено (копіями: акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 матеріалами інвентаризації від 31.10.2010 р., 01.04.2011 р., 31.10.2011 р.) наступне.

Позивачем було допущено технічну помилку під час оформлення матеріалів інвентаризації Корпуса №15а від 01.10.2010 р., в частині зазначення вартості Корпуса №15а станом на 01.10.2010 року в розмірі 0 грн., що підтверджується матеріалами інвентаризації від 31.10.2010 р., 01.04.2011 р., 31.10.2011 р.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що позивачем не було завищено витрати за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р. на суму тимчасової податкової різниці, яка виникла в результаті порівняння загальної вартості усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку та загальною вартістю усіх груп основних фондів за даними податкового обліку станом на 01.04.2011р.

В акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, відповідачем було зазначено, що на підставі акту ревізії від 19.03.2012 року № 840-25/16, складеного Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області, він вважає, що позивачем було завищено суму витрат на суму зайво виплаченої доплати до мінімальної заробітної плати, індексації грошових доходів, та нарахувань внесків до державних цільових фондів, оскільки при перевірці правильності визначення посадових окладів встановлено порушення позивачем ст. 97 Кодексу законів про працю України в частині заниження розміру посадових окладів деяких категорій працівників в порівнянні з розміром мінімальної заробітної плати, що призвело до зайвої виплати доплати до мінімальної заробітної плати, до зайвої виплати індексації грошових доходів, та до зайвих нарахувань внесків до державних цільових фондів.

З акту перевірки вбачається, що, з одного боку, позивачем занижено розмір посадових окладів деяких категорій працівників в порівнянні з розміром мінімальної заробітної плати, а, з іншого боку, відповідач зазначає про те, що позивачем були зайво виплачені доплати до мінімальної заробітної плати, індексації грошових доходів, та нарахувань внесків до державних цільових фондів. Отже, висновки відповідача, на думку суду, є суперечними. При цьому, як оплата по тарифним ставкам, так і доплати відносяться до фонду оплати праці та є постійними виплатами, в свою чергу індексація проводиться до усіх постійних виплат. Суми нарахованих податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування тощо відповідно до положень ПК України також відносяться до витрат.

Крім того, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів завищення позивачем суми витрат на суму зайво виплаченої доплати до мінімальної заробітної плати, індексації грошових доходів, та нарахувань внесків до державних цільових фондів.

У своїх запереченнях проти позову відповідачем зазначено про те, що позивачем завищено податковий кредит по рядку 15.1 декларацій «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення, ввезення) з податком на додану вартість товарів/послуг необоротних активів, які частково використовуються в оподаткованих операціях, а частково в операціях, які не є об’єктом оподаткування-частина, що включається до складу податкового кредиту» в результаті застосування частки оподаткованих операцій протягом 2012 р. та 2013 р., та про завищення позивачем податкового кредиту на суму ПДВ за грудень 2012 р., в результаті проведеного (річного перерахунку) перерахунку коригування податкового кредиту у зв’язку з перерахунком частки використання товарів послуг в оподаткованих операціях.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивачем у грудні 2011 року було здійснено перерахунок частки використання придбаних товарів між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями за 2011 рік, згідно п.п. 199.2, 199.4 ст.199 ПК України. За даними позивача, частка оподатковуваних операцій складає 67,51 % враховуючи всі оподатковані та неоподатковані операції, а також експортні операції, з поставки товарів (згідно умов укладеного Контракту №ОSC-YN-1212 від 12.12.2008р. з нерезидентом Компанією «Оrbital Sciences Corporation» США). Однак, на думку відповідача, зазначені експортні операції є послугами місце постачання, яких визначено за межами митної території України, в результаті чого відповідачем було перераховано частку використання придбаних товарів між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями та встановлено порушення податкових зобов`язань по рядках Декларацій з ПДВ за звітні місяці 2011 року, обсяг постачання яких включається до даного перерахунку, на підставі даних перевірки, при цьому, на думку відповідача, перерахована частка оподатковуваних операцій за 2011 рік складає 62,85%.

Крім того, на загальну суму перерахунку податкового кредиту з ПДВ за 2011 рік вплинув

висновок відповідача, зазначений в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, про нереальність (безтоварність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Згідно п.199.2 ст.199 ПК України позивач застосував частку оподатковуваних операцій у розмірі 67 %. Однак відповідачем на підставі акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 було перераховано податковий кредит за часткою оподатковуваних операцій 62,85%, по рядках 15.1 та 15.2 Декларацій з ПДВ за звітні місяці 2012 року, що призвело до заниження податкового кредиту.

Позивачем у грудні 2012 року було здійснено перерахунок частки використання придбаних товарів між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями за 2012 рік, згідно 199.4 ст.199 ПК України. За даними позивача за підсумками 2012р. частка оподатковуваних операцій складає 35,02 % враховуючи всі оподатковані та неоподатковані операції, а також експортні операції, з поставки товарів (згідно умов укладеного Контракту №ОSC-YN-1212 від 12.12.2008р. з нерезидентом Компанією «Оrbital Sciences Corporation» США). Однак, на думку відповідача, зазначені експортні операції є послугами місце постачання, яких визначено за межами митної території України, в результаті чого відповідачем була перерахована частка використання придбаних товарів між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями та встановлено порушення податкових зобов`язань по рядках Декларацій з ПДВ за звітні місяці 2012 року, обсяг постачання яких включаються до даного перерахунку, за даними перевірки, на думку відповідача, перерахована частка за 2012 рік складає 34,57%. Розрахована частка була використана відповідачем при річному перерахунку податкового кредиту по рядках 15.1 та 15.2 Декларацій з ПДВ за грудень 2012р.

Крім того, на загальну суму перерахунку податкового кредиту з ПДВ за 2012 рік вплинув висновок відповідача, зазначений в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, про нереальність (безтоварність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Згідно п.199.2 ст.199 ПК України, протягом 2013р. позивач застосовував частку оподатковуваних операцій у розмірі 35 %. Однак відповідачем на підставі акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 було перераховано податковий кредит за часткою оподатковуваних операцій у розмірі 34,57%, по рядках 15.1 та 15.2 Декларацій з ПДВ за звітні місяці 2013 року.

Позивачем у грудні 2013 року було здійснено перерахунок частки використання придбаних товарів між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями за 2013 рік, згідно п.199.4 ст.199 ПК України. За даними позивача, частка оподатковуваних операцій складає 35,51%, враховуючи всі оподатковані та неоподатковані операції, підтверджені відповідними документами. Однак, відповідачем за результатами, зазначеними в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, було встановлено порушення податкових зобов`язань по рядках Декларацій з ПДВ за звітні місяці 2013 року, обсяг яких включається до річного перерахунку.

За даними перевірки відповідачем була врахована операція, яка фактично не відбулася, оскільки за етапами 16 та 17 Державного контракту від 29.08.2003 №Р21-04-03 технічна документація замовнику не була поставлена, внаслідок чого була перерахована частка за 2013 рік яка, на думку відповідача, складає 30,72%. Розрахована частка була використана відповідачем при річному перерахунку податкового кредиту по рядках 15.1 та 15.2 Декларацій з ПДВ за грудень 2013р.

Крім того, на загальну суму перерахунку податкового кредиту з ПДВ за 2013рік вплинув висновок відповідача, зазначений в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, про нереальність (безтоварність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

З урахуванням викладеного та висновків щодо правильності висновків відповідача, що зазначені в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, суд вважає, що позивачем не було завищено податковий кредит по рядку 15.1 декларацій «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення, ввезення) з податком на додану вартість товарів/послуг необоротних активів, які частково використовуються в оподаткованих операціях, а частково в операціях, які не є об’єктом оподаткування-частина, що включається до складу податкового кредиту» в результаті застосування частки оподаткованих операцій протягом 2012 р. та 2013 р. та також не завищено позивачем і податковий кредит на суму ПДВ за грудень 2012 р., в результаті проведеного (річного перерахунку) перерахунку коригування податкового кредиту у зв’язку з перерахунком частки використання товарів послуг в оподаткованих операціях.

Захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси позивача, щодо порушення яких суд дійшов відповідного висновку та це підтверджується відповідними доказами.

На підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_1,

№ НОМЕР_2, № 000264003, № НОМЕР_3 винесені без врахування усіх обставин у справі, є протиправними, а відтак підлягають скасуванню.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем в порушення п.п. 160.1, 160.2 ст. 160 ПК України не нараховано і не перераховано у серпні, вересні 2012 року та січні 2013 року податки з доходів нерезидентів ЗАТ «Сплав-М» та ЗАТ «ІФ «Оріон-ХІТ», оскільки позивачем під час перевірки не було надано довідки, яка підтверджує статус ЗАТ «Сплав-М» як податкового резидента Російської Федерації, та оскільки позивачем було отримано довідку, яка підтверджує статус ЗАТ «ІФ «Оріон-ХІТ» як податкового резидента Російської Федерації, після дати виплати доходу нерезиденту, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 160.2 ст. 160 ПК України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

8 лютого 1995 р. між Урядом України та Урядом Російської Федерації було укладено Угоду про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, яка набрала чинності для України 03.08.1999 р. Відповідно до ч. 1 ст. 7 указаної Угоди прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Договірній Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво.

Суд зазначає, що Закрите акціонерне товариство «Сплав-Модернізація» є податковим резидентом Російської Федерації, що зокрема, підтверджується довідкою Межрайонной ИФНС России № 9 по Новгородской области № 50755, копію якої позивачем подано разом із позовною заявою.

Відповідно до п. 103.2. ст. 103 ПК України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, при цьому застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

В пункті 103.4 ст. 104 ПК України зазначено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

В пункті 103. 5 ст. 103 ПК України зазначено про те, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України, а в п. 103.6 ст. 103 зазначено наступне: «У разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або органом державної податкової служби під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов'язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів. У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації».

При цьому, у п. 103.10 ст. 103 ПК України зазначено, що у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Отже, якщо платник податків відповідно до пункту 103.4 ст. 103 ПК України отримав від нерезидента довідку він має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування, передбачене відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту.

При цьому, пункт 103.4 ст. 103 ПК України не встановлює обов’язку щодо необхідності отримання такої довідки до моменту виплати доходу нерезиденту та за відповідний звітний період.

Як зазначалося вище, довідка відповідно до п. 103.4 ст. 103 ПК України від ЗАТ «Сплав-М» була отримана позивачем.

Що стосується твердження відповідача в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 про те, що довідка відповідно до п. 103. 8 ст. 103 ПК України повинна надаватися за відповідний звітній період та до моменту виплати доходу нерезиденту, то суд вважає твердження необґрунтованим з огляду на вищенаведені норми ПК України.

В той же час, підпунктом 4.1.4. ст. 4 ПК України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд зазначає, що Закрите акціонерне товариство Інженерна фірма «Оріон-ХІТ»

є податковим резидентом Російської Федерації, що, зокрема, підтверджується довідкою Межрегиональной инспекции Федеральной налоговой службы по централизованной обработке данных від 22.10.2012 р. № 2.9-11/18127.

Висновок відповідача про те, що в порушення п.п. 160.1, 160.2 ст. 160 ПК України, позивачем не нараховано і не перераховано у вересні 2012 року податок з доходу нерезидента ЗАТ «ІФ «Оріон-ХІТ», ґрунтується на тому, що ДП «КБ «Південне» було отримано довідку Межрегиональной инспекции Федеральной налоговой службы по централизованной обработке данных від 22.10.2012 р. № 2.9-11/18127, яка підтверджує, що Закрите акціонерне товариство Інженерна фірма «Оріон-ХІТ»(далі – ЗАТ «Оріон-ХІТ») у 2012 р. є резидентом Російської Федерації 13.11.2012 р., тобто після дати виплати доходу нерезиденту (05.09.2012 р.).

Як зазначалося вище, п. 103.4 ст. 103 ПК України не встановлює обв’язку отримувати довідку про підтвердження того, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України саме за відповідний звітній період та до дати виплати доходу нерезиденту, оскільки у п. 103.10 ст. 103 ПК України прямо вказано, що доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування у випадку неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті.

Крім того, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Угоди про уникнення подвійного оподаткування, укладеної між Урядом України та Урядом Російської Федерації 8 лютого 1995 р., прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Договірній Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво.

Згідно з п. д) ч. ст. 3 Угоди про уникнення подвійного оподаткування вираз «підприємство Договірної Держави» означає підприємство, зареєстроване відповідно до законодавства цієї Держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Угоди про уникнення подвійного оподаткування, при застосуванні цієї Угоди вираз «резидент однієї Договірної Держави» означає особу, яка за законодавством цієї Договірної Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного місця проживання, постійного місця перебування, місця реєстрації або іншої аналогічної ознаки.

ЗАТ «Сплав-М» та ЗАТ «Оріон-ХІТ» є підприємствами зареєстрованими відповідно до законодавства Російської Федерації та є резидентами Російської Федерації, що, зокрема, підтверджується довідками відповідних податкових органів Російської Федерації.

Суд зазначає, що Угода про уникнення подвійного оподаткування не встановлює обов’язку для платника податку при застосуванні звільнення від оподаткування доходу нерезидента отримувати довідку про підтвердження того, що нерезидент є резидентом Російської Федерації до дати виплати такого доходу нерезиденту.

В пункті 3.2. ст. 3 ПК України зазначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р.

№ НОМЕР_5 винесене без врахування усіх обставин у справі, є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.

В акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, відповідач зазначає, що позивачем занижено орендну плату за земельну ділянку по вул. Савкіна, 8-А за період з 03.08.2011р. по 31.12.13р.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено (копіями: акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, договору оренди землі між ДП «КБ «Південне» та Дніпропетровською міською радою від 31.05.2006 р., рішення Дніпропетровської міської ради від 25.07.2012 р. № 136/26, акту від 28.08.2012 р., що засвідчує передання ДП «КБ «Південне» земельної ділянки по вул. Савкіна, 8-А Дніпропетровській міській раді) наступне.

Між ДП «КБ «Південне» (орендар) та Дніпропетровською міською радою (орендодавець) 31.05.2006 р. було укладено договір оренди землі, згідно з пп. 1.1. п. 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Савкіна, 8-А (копія договору додається).

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди землі, договір укладено на п’ять років.

Отже, 02.08.2011 р. строк дії Договору оренди землі закінчився.

Строк дії Договору оренди землі сторонами не продовжено.

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.98р. №161-ХІV договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Тобто, після закінченню строку дії Договору оренди землі цей договір є припиненим, та з цього моменту «ДП «КБ «Південне» вже не є орендарем.

Пунктом 288.1 ст.288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є тільки договір оренди такої земельної ділянки. В пункті 288.2

ст. 288 ПК України зазначено, що платником орендної плати є тільки орендар земельної ділянки. Отже після закінчення дії вищезазначеного Договору оренди землі позивач вже не є платником орендної плати за зазначеним договором.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу під час перевірки, окрім Договору оренди землі, також надавалися для огляду (дослідження) наступні документи: копія Рішення Дніпропетровської міської ради від 25.07.2012 р. № 136/26 «Про договори оренди, термін дії яких закінчився», відповідно до якого земельну ділянку по вул. Савкіна, 8-А було вилучено та зараховано до земель міста; акт від 28.08.2012 р., що засвідчує фактичну передачу ДП «КБ «Південне» земельної ділянки по вул. Савкіна, 8-А Дніпропетровській міській раді.

Однак, відповідач в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 зазначає, що відповідно до листа Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (№2/9-243 від 02.04.2015) повернення вказаної земельної ділянки з користування за відповідним актом приймання-передачі не підтверджується та акт приймання-передачі земельної ділянки працівниками департаменту не готувався. Крім того, жодних дій до п.1.1 рішення виконавчого комітету міської ради від 18.06.2014 №321 «Про обстеження стану земельних ділянок у м. Дніпропетровську» щодо повернення з користування зазначеної земельної ділянки не вчинялось.

На підставі вищевикладеного суд вважає, що лист Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради з урахуванням наданих позивачем письмових доказів (копій: договору оренди землі між ДП «КБ «Південне» та Дніпропетровською міською радою від 31.05.2006 р., рішення Дніпропетровської міської ради від 25.07.2012 р. № 136/26, акту від 28.08.2012 р., що засвідчує передачу ДП «КБ «Південне» земельної ділянки по вул. Савкіна, 8-А Дніпропетровській міській раді) не є достатнім доказом того, що позивач продовжував використовувати земельну ділянку по вул. Савкіна, 8-А після закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного між ДП «КБ «Південне» та Дніпропетровською міською радою від 31.05.2006 р.

№ НОМЕР_8 винесене без врахування усіх обставин у справі, є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.

Також, в акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, відповідач зазначив, що позивачем занижено суму збору за спеціальне використання води, оскільки ним, у зв’язку із перевищенням встановленого річного ліміту використання води не було сплачено збір у п’ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт, та також, оскільки позивачем не було сплачено збір у двократному розмірі, у зв’язку із відсутністю вимірювальних приладів.

Під час судового розгляду з'ясовано, що в податковому повідомленні-рішенні від 22.04.2015 р. № НОМЕР_7 зазначено про те, що були встановлені порушення п. 326.2, п. 326.10 ст. 326, п. 327.1, п. 327.2 ст. 327 та п. 328.2, п. 328.4 ст. 328 ПК України.

При цьому, сума грошового зобов’язання позивача у податковому повідомленні-рішенні була збільшена виходячи з того, що позивачем при обчисленні збору за спеціальне використання води не були застосовані положення п. 326.10 ст. 326 ПК України щодо необхідності сплати збору у двократному розмірі у разі відсутності вимірювальних приладів та п. 327.1 ст. 327 ПК України щодо необхідності сплати збору у п'ятикратному розмірі у разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води.

Проте, на момент складання податкового повідомлення-рішення вищенаведені норми були виключені із ПК України згідно з Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 р. N 71-VIII.

Таким чином, суд зазначає, що відповідачем при складенні зазначеного податкового повідомлення-рішення було застосовано норми ПК України, які на той час не діяли.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, відповідно до п. 11 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Суд вважає, що приписи п. 326.10 ст. 326 та п. 327.1 ст. 327 ПК України щодо необхідності сплати збору у двократному та у п'ятикратному розмірах встановлюють розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за відповідні порушення, а оскільки зазначені норми не були чинними на день прийняття рішення щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій, тому їх застосування відповідачем було неправомірним.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 р. № 2198/11/13-11, заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 р. № НОМЕР_7 винесене без врахування усіх обставин у справі, є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.

В акті перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304 відповідач зазначає, що позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб, з доходу отриманого працівниками підприємства у вигляді перевищення суми добових працівниками, відрядженими до

10.09.2012 р.)) наступне.

В свою чергу, Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області та відповідач вважають, що виплати повинні були здійснюватися з розрахунку 25, 00 дол. США, як для відрядження до Республіки Казахстан, що призвело до нанесення матеріальної шкоди (збитків) ДП «КБ «Південне» у сумі 552 279, 12 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є:

Отже, відповідно до вищенаведених положень нормативно-правових актів, виплати добових витрат, працівникам позивача відрядженим до м. Байконур, не привели до нанесення матеріальної шкоди (збитків) позивачу, оскільки відповідно до наданих позивачем копій витягів з договорів з підприємствами Російської Федерації, виплати добових в розмірі як для відрядження до Російської Федерації були передбачені договорами з підприємствами Російської Федерації та були здійснені за рахунок цих підприємств.

Також, під час судового розгляду з’ясовано, що представництво позивача на космодромі «Байконур» зобов’язане адміністрацією м. Байконур здійснювати фінансово-господарську діяльність у м. Байконур, з обов’язковою оплатою усіх податків та платежів у місцевий бюджет відповідно до діючого законодавства Російської Федерації.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 1 Угоди між Урядом Російської Федерації та Урядом Республіки Казахстан «О статусе города Байконур, порядке формирования и статусе его органов исполнительной власти» від 23.12.1995 р.: «На период аренды комплекса «Байконур» город Байконур в отношениях с Российской Федерацией наделяется статусом, соответствующим городу федерального значения Российской Федерации, с особым режимом безопасного функционирования объектов, предприятий и организаций, а также проживания граждан».

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем не були зайво відшкодовані добові витрат працівникам, які були відряджені до м. Байконур для виконання завдань за зовнішньоекономічними контрактами.

Судом встановлено, матеріалами справи, а саме копіями: акту перевірки від 17.04.2015 р. № 202/28-01-40-03-14308304, заяв про прийняття на роботу, посвідчень про відрядження, наказів на оформлення відрядження, наказів про приймання на роботу, наказів про припинення трудового договору підтверджено наступне.

Під час судового розгляду з'ясовано, та зазначалося вище, що працівники позивача приймалися на роботу до відділу 13 позивача, який знаходиться в м. Дніпропетровську, мешкали у м. Дніпропетровську і направлялися у відрядження для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи до філії «Пансіонат «Сокол» та дитячого оздоровчого табору «Зірковий», які знаходяться за межами м. Дніпропетровськ.

Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що сезонні працівники позивача не знаходилися у службовому відрядженні, виконуючі службове доручення поза місцем постійної роботи.

Отже, суд вважає, що відповідачем не доведено, що працівники позивача не знаходилися у службовому відрядженні у філії «Пансіонат «Сокол» та дитячому оздоровчому таборі «Зоряний», у зв’язку з цим позивачем не було безпідставно нараховані та виплачені компенсаційні виплати працівникам позивача, які були відряджені до філії «Пансіонат «Сокол» позивача та дитячого оздоровчого табору «Зоряний».

На підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення 22.04.2015 р. № НОМЕР_6 винесене без врахування усіх обставин у справі, є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.

Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись статтями 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 22.04.2015 року

№ НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6,

№ НОМЕР_7, № НОМЕР_8 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 22.04.2015 р. № НОМЕР_1 на суму 7 421 795,30 грн.;

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» (код ЄДРПОУ 14308304) витрати по сплаті судового збору в сумі 487,20 грн.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 28 серпня 2015 року.

Суддя

ОСОБА_18

Джерело:ЄДРСР 51844374

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Постанова від 21.08.2015 по справі № 804/7881/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

121 744 393

25 500

3 052

531 681

24 486 092

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Постанова від 21.08.2015 по справі № 804/7881/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!