МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Миколаїв
10.07.2015 р. Справа № 814/902/13-а
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» (вул. Миколаївська, 4, с. Костянтинівна, Новоодеський район, Миколаївська область, 56663)
до відповідача: Первомайською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївської області (вул. Дзержинського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55520)
про: скасування податкового повідомлення-рішення від 25.01.2013р. №0000062301, №0000072301, № НОМЕР_1 та від 27.02.2013 року №0000122201, № НОМЕР_2,
в с т а н о в и в:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» (надалі – Товариство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 25.01.2013 № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_1 та від 27.02.2013 року № НОМЕР_5, № НОМЕР_2, що були прийняті Вознесенською об’єднаною державною податковою інспекцією (Новоодеським відділенням) в Миколаївській області, правонаступником якої є Первомайська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (надалі – відповідач, ОДПІ).
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на безпідставність висновків ОДПІ про порушення Товариством вимог податкового законодавства, отже, на незаконність збільшення відповідачем сум грошових зобов’язань позивача.
Вознесенська об’єднана державна податкова інспекція надала письмові заперечення проти адміністративного позову (т. с. 1, ар. 207 - 210) та в доповнення до заперечень (т. с. 2, ар. 1 - 2), в яких просила відмовити у задоволенні позову та зазначила, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до норм законодавства та скасуванню не підлягають.
Позивач надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю, в порядку письмового провадження. Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 128 Кодексу адміністративного кодексу країни (далі - КАС України).
Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
В період з 24.09.2012 року по 27.12.2012 року посадови особи відповідача провели планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, результати якої оформила актом від 04.12.2012 року № 1/22-0121/35723464 (надалі – Акт, т. с. 1, ар. 11 - 88).
Перевіркою відповідач встановив порушення позивачем:
- пп. 135.5.4 п. 135.5 статті 135, Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на 584048,17 грн.;
- п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість в розмірі 440,00 грн.;
- підпункту «в» пункту 160.1, пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 12 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від сплати податків стосовно податків на доходи і майно (від 24.12.1993, ратифікована Законом України від 20.12.1994 № 306/94-ВР), пункту 103.9 статті 103 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 437029,54 грн.
25.01.2013 року відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:
- № НОМЕР_3 – про збільшення суми грошового зобов’язання Товариства з податку на додану вартість на 550,00 грн., з яких 440,00 грн. – за основним платежем, 110,00 грн. – за штрафними санкціями. ( т. с. 1, ар. 89);
- № НОМЕР_4 – про збільшення суми грошового зобов’язання Товариства з податку на податку на прибуток приватних підприємств на 730 60,21 грн., з яких 584048,17 грн. – за основним платежем, 146012,04 грн. – за штрафними санкціями (т. с. 1, ар. 90);
- № НОМЕР_1 – про збільшення суми грошового зобов’язання Товариства з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 557640,53 грн., з яких 437029,54 грн. – за основним платежем, 120610,99 грн. – за штрафними санкціями ( т. с. 1, ар. 91).
27.02.2013 відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:
- № НОМЕР_5 - про збільшення суми грошового зобов’язання Товариства з податку на прибуток приватних підприємств 146 012,05 грн. за штрафними санкціями ( т. с. 1, ар. 187);
- № НОМЕР_2 - про збільшення суми грошового зобов’язання Товариства з податку на додану вартість по вітчизняних товарах 110 грн. за штрафними санкціями (т. с. 1, ар. 188).
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Щодо податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_3 (податок на додану вартість):
Актом 04.01.2013 року №1/22-0121/35723464 було встановлено, що правочин укладений між ТОВ Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» та ТОВ «Спецмонтаж-СВ» є нікчемними, у зв'язку з чим ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» було завищено податкових кредит за вересень 2011 року на суму 440,00 грн.
Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними госпрозрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (ст. 139 ПК України).
Дані правові норми визначають, що до складу витрат, на підставі яких може бути сформованих податкових кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документа встановлені статтею 9 цього Закону, це первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити.
Відповідні видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення складені за результатами проведених операцій за вказаними в акті перевірки правочинами є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та достатніми для відображення господарських операцій в бухгалтерському.
Під час дослідження матеріалів справи, судом встановлено наступне.
Наявність здійснення правочину між ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» та ТОВ «Спецмонтаж-СВ» підтверджується належними первісними та банківськими документами, які були досліджені податковим органом під час проведення перевірки (аркуш акту перевірки 42). Зокрема, податковим органом було досліджено первісні та банківські документи, що підтверджують факт вчинення правочину між сторонами, та факт належного сконання правочину сторонами, а саме: отримана податкова накладна № 449 від 07.09.2011 року на суму 2640,00 грн., видаткова накладна № 449 від 07.09.2011 року на суму 2640,00 грн. та банківська виписка від 01.09.2011 року на суму 1540,00 грн. Станом на момент проведення перевірки заборгованість відсутня.
Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було вернено увагу на наступне: «... вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовикпючні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв’язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, посилання податковим органом на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» вважає, що твердження перевіряючих щодо нікчемності укладеного правочину між ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» та ТОВ «Спецмонтаж-СВ» є безпідставними, оскільки вони необґрунтовані чинним законодавством, та в акті перевірки лише цитують норми ЦК України, що регулюють сферу недійсності правочинів, жодним чином не узгоджуючи їх зі містом укладеного правочину між ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» та ТОВ «Спецмонтаж-СВ».
Щодо податкового повідомлення-рішення №0000072301 (податок на прибуток приватних підприємств), суд зазначає наступне.
В акті перевірки( арк. акту 15 - 20) зазначено, що порушено вимоги пп. 135.5.4. п. 135.4. ст. 135 Податкового кодексу України, ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» занижено інші доходи в 1 кварталі 2012 року в розмірі 2781181,76 грн. в результаті чого занижено податок на прибуток в |розмірі 584048,17 грн.
В акту перевірки зазначено, що сума у розмірі 2781181,76 грн. є безнадійною кредиторською заборгованістю оскільки за вищевказаною сумою минув строк позовної давності, передбачений ст. 257 Цивільного кодексу України.
Суд з думкою податкового органу не погоджується, виходячи з наступного:
Між ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» та РУП «Мінський тракторний завод» було укладено міжнародний контракт №112/05786206/080403-3 від 20.03.2008 року на придбання тракторів марки «Беларус».
Відповідно до додаткової угоди від 23.02.2009 року № 20 до контракту № 112/05786206/080403-3 від 20.03.2008 року між ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» та РУП «Мінський тракторний завод» виник крос-курс на суму 2781181,76 грн. яку в подальшому було передано ТОВ «Техноторг-Дон» як кредиторську заборгованість по договору комісії №б/н від 18.03.2008 року на підставі звіту Комісіонера №б/н від 31.03.2012 року та відображено в бухгалтерському обліку.
Підпунктом 135.5.4. п. 135.4. ст. 135 Податкового кодексу України визначено, що до інших доходів включається вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.
Згідно пп. 14.1.11. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальний строк позовної давності становить три роки.
Позовна давність у міжнародній купівлі-продажу товарів визначається Конвенцією про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Конвенцію ратифіковано Постановою ВР N 3382-ХІІ від 14.07.93 року, дата підписання Україною: 14.06.1974 року, дата набуття чинності для України: 01.05.1994 року (Конвенцію ратифіковано Постановою ВР Республіки Білорусь N 789а-ХІІІ від 14.11.96р., дата підписання Білорусією: 14.06.1974 року, дата набуття чинності для Білорусії: 01.08.1997 року) (надалі - Конвенція).
Статтею 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів установлено, що для країн-учасниць, які є сторонами зовнішньоекономічного договору, строк позовної давності становить чотири роки.
Відповідно до ст. 9 Конституції вищезазначена Конвенція є частиною національного законодавства України.
Таким чином, якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, які передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Тобто до договорів міжнародної купівлі-продажу, укладених підприємствами після набрання чинності Конвенцією про позовну давність, застосовується 4-річний строк позовної давності, встановлений ст. 8 цієї Конвенції.
А отже, як вбачається з наведеного строк позовної давності почав перебіг відповідно до додаткової угоди від 23.02.2009 року № 20 до контракту №112/05786206/080403-3 від 20.03.2008 року - з 23.02.2009 року та відповідно спливає 23.02.2013 року.
На думку суду, твердження відповідача про порушення позивачем пункту 135.5.4 є безпідставними і суперечливими.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що зазначене податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним і скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 (податок на прибуток іноземних юридичних осіб), суд зазначає наступне.
В пункті 3.5. Акту перевірки зазначається, що документальною перевіркою було встановлено порушення вимог пп. п. 160.1, п.160.2 ст.160 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-\/І., п.2 ст.12 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухиленню від сплати податків стосовно податків на доходи і майно, п.103.9 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ, в результаті чого занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 437029,54 грн.,у тому числі: в 3 кв. 2011 року - 195807,58 грн., в 1 кв. 2012 року - 152804,93 грн., в 2 кв. 2012 року - 88417,03 грн., (не утриманий податок з доходів нерезидента (роялті) РУП «Мінський тракторний завод» (Білорусь), за ставкою 15% від суми доходу за рахунок такого доходу при його виплаті та не перерахований до бюджету).
Проте, даний висновок відповідача спростовується наступним.
Як зазначено в акті перевірки Між ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» та РУП «МТЗ» було укладено ліцензійний договір № 903/217-02-2009-01 від 12.01.2009 року, ліцензійний договір на товарний знак № 903/217-02-2009-02 від 12.01.2009 року, ліцензійний договір № 903/217-02-2009-10 від 12.05.2009 року, ліцензійний договір № 903/217-02-2010-31 від 12.01.2010 року.
Факт виконання зобов’язань за вказаними вище договорами ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті або банківських металах № 2 від 18.01.2012 року, № 12 від 36.09.2011 року, № 3 від 18.01.2012 року, № 13 від 06.09.2011 року, № 5 від 01.06.2012 року, № 4 від 18.01.2012 року, № 11 від 36.09.2011 року, № 10 від 06.07.2011 року.
Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до п. 160.1 ст. 160 ПК України, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, й роялті.
Пунктом 160.2 ст.160 ПК України передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», передбачено, що у разі, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Пунктом 1 ст.12 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухиленню від сплати податків стосовно податків на доходи і майно від 24.12.1993 року (надалі за текстом - «Угода») роялті, які виникають в одній Договірній Державі і виплачуються резидентові другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі.
Відповідно до п.103.1 ст.10З ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України. Пунктом 103.4 ст.10З ПК України передбачено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх надходження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Відповідно п. 103.10 ст. 103 ПК України, у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.
Протягом періоду, що перевірявся Вознесенською ОДПІ, позивач здійснював виплату роялті резиденту Республіки Беларусь відповідно до укладеного ліцензійного договору. У зв’язку із тим, що нерезидентом була надана компанії позивача відповідні довідки від 24.01.2011 р. №2-1-11/339, від 24.01.2012 року №10-6/100-1, які підтверджують, що РУП «МТЗ» є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, у ТОВ«Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» були відсутні правові підстави для оподаткування доходів нерезидента з і джерелом їх походження з України відповідно до ст. 160 ПК України.
Відповідно до ст. 12 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від сплати податків стосовно податків на доходи і майно, роялті, які виникають в одній Договірній Державі і виплачуються резидентові другої Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі (пункт 1); однак такі роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на роялті, то податок, що сплачується, не повинен перевищувати 15 відсотків. Вважається, що роялті виникають у Договірній Державі, якщо платником виступає сама Договірна Держава, її політико-адміністративний підрозділ, місцеві органи влади або особа, з постійним місцеперебуванням у ній. Якщо, проте, особа, що виплачує роялті, незалежно від того, є вона особою з постійним місцеперебуванням у Договірній Державі чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з яким виникло зобов'язання виплачувати роялті, і такі роялті виплачуються цим постійним представництвом або постійною базою, тоді вважається, що роялті виникають у тій Договірній Державі, в якій розміщені постійне представництво або постійна база (пункт 5).
Згідно із пп. «в» п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться у гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти зокрема роялті.
Згідно п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти зокрема роялті.
Відповідно п. 1.30 ст. 1 вищевказаного Закону, роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Пунктом 18.1 ст. 18 Закону визначено, що якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.
Також, п. 1, 2 статті 12 Угоди про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухиленню від сплати податків стосовно податків на доходи і майно від 24 грудня 1993 року передбачено: « 1. Роялті, які виникають в одній Договірній Державі і виплачуються резидентові другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі».
Таким чином, міжнародним договором передбачено право особи обирати місце оподаткування роялті в одній із Договірних держав.
Разом з тим, частиною 2 цієї статті встановлено, що такі роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на роялті, податок, що сплачується, не повинен перевищувати 15 відсотків.
Відповідно до п. 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування затвердженого постановою КМУ «Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування», підставою для звільнення від оподаткування є подання нерезидентом, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії) компетентного органу відповідної країни, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.
Позивачем до суду надано довідку Міністерства промисловості Республіки Білорусь Руспубліканського унітарного підприємства «Мінський тракторний завод» № 111-714 від 14.10.13 року, з якої вбачається, що в період з 2009 - 2012 роки на рахунки підприємства надійшли кошти – роялті, за вищезазначені ліцензійні договори, які включено до бази оподатковування для нарахування податку на прибуток у відповідних періодах.
Даний факт підтверджується листом компетентного податкового органу Республіки Білорусь № 2-1-11/4496 від 03.10.2013 року.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що зазначене податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним і скасуванню.
Щодо податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_5 та №0000132201 від 27.02.2013 року (штрафні санкції), суд зазначає наступне.
Відповідачем було донараховано грошових зобов’язань з податку на прибуток на суму 146012,05 грн. та з податку на додану вартість на суму 110,00 грн. на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України, оскільки, на думку відповідача, протягом 1095 днів повторно визначено суму податкових зобов’язань ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» з податку на прибуток та податку на додану вартість які до цього були визначені на підставі податкових повідомлень-рішень від 29.12.2011 року № НОМЕР_6, від 19.10.2012 року № НОМЕР_7.
Пунктом 17.1.7 Податкового Кодексу України передбачено право платника оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, контролюючих органів.
Відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Позивачем до суду надані докази, що на момент розгляду справи податкові повідомлення-рішення від 29.12.2011 року № НОМЕР_6 та від 19.10.2012 року № НОМЕР_7 оскаржуються в Миколаївському окружному адміністративному суді по справах № 2а-2437/12/1470 та № 814/617/13-а, а тому відповідно норм чинного законодавства вважаються неузгодженими.
Відповідно до ст. 21 Податкового кодексу, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Відповідно до статті 4 ПКУ податкове законодавство ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Згідно до пункту 7 3. статті 7 ПКУ будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що у зв’язку із відсутністю доведеного належним чином факту вчинення з боку ТОВ «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» порушення законів з питань оподаткування, відповідачем безпідставно прийняти рішення про застосування штрафних санкцій до позивача.
В пункті 3.8 Акта (т. с. 1, ар. 77 - 89) ОДПІ вказала, що, на виконання умов укладених позивачем і Республіканським унітарним підприємством «Мінський тракторний завод» (надалі – нерезидент) ліцензійних договорів (т. с. 1, ар. 139-184), Товариство у ІІІ і IV кварталі 2010 року, І і ІІ кварталі 2011 року виплатило нерезиденту доходи (роялті) в сумі 3628502,72 грн., при цьому, в порушення підпункту «в» пункту 13.1, пункту 13.2 статті 13 Закону № 334, підпункту «в» пункту 160.1, пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 12 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від сплати податків стосовно податків на доходи і майно (від 24.12.1993, ратифікована Законом України від 20.12.1994 № 306/94-ВР, надалі – Угода), пункту 103.9 статті 103 Податкового кодексу України, не утримало та не перерахувало до бюджету податок на доходи нерезидента. На підставі цього висновку ОДПІ збільшила суму грошового зобов’язання Товариства на 544275,41 грн. (15% від 3628502,72 грн.) і, з посиланням на пункт 127.1 статті 127, пункти 6, 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Також відповідач зазначив, що позивач за податкові періоди 3 квартали 2010 року, 2010 рік, І квартал 2011 року не надав звіти про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидента, за податковий період ІІ квартал 2011 року не надав «Розрахунок (звіт) податкових зобов’язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України», а також не відображав суми податку у відповідних податкових деклараціях.
Відповідно до підпункту «в» пункту 13.1 статті 13 Закону № 334, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться у гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти зокрема роялті. Визначення роялті наведено у пункті 1.30 статті 1 Закону № 334: платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведеться у гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов’язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності (пункт 13.2 статті 13 Закону № 334).
Аналогічні положення містяться у підпункті «в» пункту 160.1 і пункті 160.2 статті 160 Податкового кодексу України.
Як зазначено у статті 12 Угоди, роялті, які виникають в одній Договірній Державі і виплачуються резидентові другої Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі (пункт 1); однак такі роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на роялті, то податок, що сплачується, не повинен перевищувати 15 відсотків (пункт 2). Вважається, що роялті виникають у Договірній Державі, якщо платником виступає сама Договірна Держава, її політико-адміністративний підрозділ, місцеві органи влади або особа, з постійним місцеперебуванням у ній. Якщо, проте, що виплачує роялті, незалежно від того, є вона особою з постійним місцеперебуванням у Договірній Державі чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв’язку з яким виникло зобов’язання виплачувати роялті, і такі роялті виплачуються цим постійним представництвом або постійною базою, тоді вважається, що роялті виникають у тій Договірній Державі, в якій розміщені постійне представництво або постійна база (пункт 5).
На думку ОДПІ (т. с. 1, ар. 86) «… положення міжнародних договорів не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав буде здійснюватися оподаткування доходу у вигляду роялті. Разом з тим право країни, в якій виникає роялті, обмежується ставками, що передбачені міжнародним договором. Саме ці ставки оподаткування, встановлені згідно з угодами про уникнення подвійного оподаткування, повинні застосовуватись при нарахуванні податку на прибуток при виплаті доходів нерезидентам. Таким чином роялті, що сплачуються резидентом України резиденту Білорусі підлягають оподаткуванню в Україні за ставкою 15 % від загальної суми роялті за умови, що одержувач роялті – білоруський резидент надає відповідне підтвердження своєї резиденції».
Чинним у 2010 році Порядком звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2011 року № 470, надалі – Порядок) була визначена процедура звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, які набрали чинності в установленому порядку, та відшкодування (повернення) сум податку, надміру сплачених на території України.
Відповідно до пункту 3 Порядку, застосування норм міжнародного договору здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору.
Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі – довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором (пункт 4 Порядку).
Аналогічні положення містяться у статті 103 Податкового кодексу України, при чому у пункті 103.2 вказано, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Актом ОДПІ підтвердила наявність у позивача довідок на 2010 і на 2011 рік, що підтверджували факт того, що РУП «Мінський тракторний завод» є резидентом Республіки Білорусь (т. с. 1, ар. 87).
Суд вважає, що у відповідача не було підстав для визначення Товариству суми грошового зобов’язання.
На думку суду, висновок ОДПІ про відсутність права вибору сторонами ліцензійних договорів (Товариством і РУП «Мінський тракторний завод») місця оподаткування роялті суперечить змісту Угоди. Так, у пункті 1 і 2 статті 12, статті 22 («Усунення подвійного оподаткування») вживаються слова «можуть оподатковуватись», що свідчить саме про диспозитивність, а не про імперативність цих норм. У підпункті «а» пункту 1 статті 22 Угоди вказано, що якщо резидент однієї Договірної Держави одержує доход або володіє майном, яке відповідно до цієї угоди може оподатковуватись у другій Договірній Державі, тоді перша Договірна Держава повинна дозволити у вигляді відрахування із податку на доход цього резидента вираховувати суму, рівну прибутковому податку, сплаченому в цій другій Державі. Іншими словами, якщо РУП «Мінський тракторний завод» вирішило би сплатити податок в Україні (тобто була би використана можливість оподаткування), то Республіка Білорусь була би зобов’язана дозволити зменшити на відповідну суму загальну суму прибуткового податку, що сплачує РУП «Мінський тракторний завод» як резидент Республіки Білорусь.
Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_5 та №0000132201 від 27.02.2013 року підлягають визнанню протиправним та скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 11, 71, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вознесенською об’єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби (Новоодеське відділення) № НОМЕР_3 від 25.01.2013 року.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вознесенською об’єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби (Новоодеське відділення) № НОМЕР_4 від 25.01.2013 року.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вознесенською об’єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби (Новоодеське відділення) № НОМЕР_1 від 25.01.2013 року.
5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вознесенською об’єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби (Новоодеське відділення) № НОМЕР_5 від 27.02.2013 року.
6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вознесенською об’єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби (Новоодеське відділення) № НОМЕР_2 від 27.02.2013 року.
7. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім МТЗ-Беларус-Україна» (код ЄДРПОУ 35723464) судовий збір в сумі 2 146,00 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення № 4167 від 26.02.2013 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Суддя О.В. Малих
