ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 вересня 2012 р. № 2а-2963/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд в складі :
головуючого - судді Гулика А.Г.
секретар судового засідання Павлишин Ю.І.,
за участю:
представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник відповідача не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними рішень та дій,
встановив:
ОСОБА _4 (надалі -позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (надалі- ГУМВС України у Львівській області), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25.04.2012р., просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про заборону в'їзду на територію України громадянину Чеської Республіки ОСОБА_4 від 27.08.2011 року за №19/4761; визнати протиправним рішення про заборону в'їзду на територію України громадянину Чеської Республіки ОСОБА_4 від 27.08.2011 року за №19/4761; зобов'язати ГУ МВС України у Львівській області скасувати рішення про заборону в'їзду на територію України громадянину Чеської Республіки ОСОБА_4 від 27.08.2011 року за №19/4761; зобов'язати ГУ МВС України у Львівській області скасувати рішення про видворення громадянина Чеської Республіки ОСОБА_4, якщо таке рішення є в наявності, зобов'язати надати копію цього рішення; зобов'язати ГУ МВС України у Львівській області утриматись від вчинення дій по примусовому видворенню громадянина Чеської Республіки ОСОБА_4 до вирішення справи по суті; зобов'язати відділ інформаційних технологій, відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України у Львівській області вилучити з електронної бази осіб, яким заборонено в'їзд на територію України, дані про заборону в'їзду на територію України терміном на 5 років громадянину Чеської Республіки ОСОБА_4.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення про заборону в'їзду на територію України грунтується на недостовірній інформації про заснування позивачем паралельної до Української Греко-Католицької Церкви (надалі - УГКЦ) структури, невідомих звернень щодо порушень позивачем богослужбової діяльності, висновку відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.Сковороди НАН України, який немає жодної юридичної сили. Позивач також вказує на те, що йому нічого не відомо про наявність рішення про видворення за межу території України. У зв'язку з цим посилається на ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка передбачає, що рішення про заборону в'їзду іноземця на територію України лише супроводжує рішення про його видворення. Крім того, обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що рішення про заборону в'їзду є сфальсифікованим, оскільки незважаючи на те, що позивачу заборонено в'їзд на території України 27.08.2011р., він безперешкодно в'їхав на територію України 16.09.2011р.
Відповідач заперечень або заяви про визнання позову до суду не подав.
Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, у заяві про збільшення позовних вимог та в письмових поясненнях до позову. Додатково зазначили, що відповідно до п. 3 Положення про порядок надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень правоохоронних і розвідувальних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 2001 р. N 35 передбачено що відповідно до законодавства можуть бути доручення щодо заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом терміну, встановленого органами внутрішніх справ або органами СБУ. Проте, представники позивачів зазначають, що вказане доручення не відповідає нормам вказаної вище постанови, оскільки оформлене не за бланком встановленого зразка, підписане не начальником, а його заступником, що, в свою чергу, є порушенням п. 5 вказаного Положення. Крім того, вказане доручення повинно містити додаток, в якому додається копія постанови про надання доручення та копія рішення про заборону в'їзду на територію України. Пояснення відповідача про те, що документи затрималися з вини пошти є некоректними, оскільки доручення є документом, що підлягає негайному виконанню. Таким чином, з урахуванням викладеного, вважають, що вказане доручення є сфальсифікованим. У зв'язку з цим, просять позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення. Клопотань про розгляд справи без його участі до суду не надходило, а тому суд ухвалив розглядати справу без участі уповноваженого представника відповідача. В судових засіданнях, в яких брав участь представник відповідача проти позову заперечив повністю. Пояснив, що рішення про заборону в'їзду на територію України від 27.08.2011 року №19/4761 прийнято на підставі чинного законодавства. Зазначив, що позивачем було вчинене дрібне хуліганство, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Львова, залишеного без змін постановою Апеляційного суду Львівської області. Крім того, зазначив, що протягом кількох останніх років із різних державних та інших органів виконавчої влади надходили звернення щодо порушення ОСОБА_4 богослужбової діяльності на території України, зокрема, Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». У серпні 2009 року ОСОБА_4 засновано паралельну УГКЦ структуру -Українську правовірну Греко-Католицьку Церкву (надалі - УПГКЦ). З огляду на те, що діяльність членів УПГКЦ призводить до загострення суспільно-релігійної ситуації, Державний комітет України у справах національностей та релігій відмовив у реєстрації зазначеної структури. Позивач не отримував запрошень від релігійних організацій у Львівській області та немає відповідного дозволу на проведення богослужбової діяльності. Проте, ОСОБА_4 продовжує таку діяльність. Враховуючи викладені обставини, відповідно до положень ст.32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вважає, що дії ОСОБА_4 становлять загрозу національній безпеці та громадському порядку, а тому існували законні підстави для прийняття оскаржуваного рішення. У зв'язку з цим, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи старшим інспектором з о/д УГІРФО ГУМВС України у Львівській області майором міліції Сало Я.С. проведено перевірку щодо статусу перебування на території України громадянина Чехії ОСОБА_4, в ході якої встановлено, що позивачем вчинено адміністративне правопорушення; на адресу відповідача протягом кількох років надходять звернення від різних державних, в тому числі органів виконавчої влади, звернень про порушення позивачем богослужбової діяльності на території України; позивачем засновано паралельну до Української Греко-Католицької Церкви структуру - Українську Правовірну Греко-Католицьку Церкву, діяльність якої призводить до загострення суспільно -релігійної ситуації в регіоні, розпалювання релігійної ворожнечі, що відображено у відповідному Експертному висновку відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Скороводи НАН України; відсутнє запрошення від релігійних організацій Львівської області та не має відповідного дозволу на проведення богослужбової діяльності.
На підставі зазначених даних відповідачем 27.08.2011 року у відповідності до ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»від 4 лютого 1994 року N 3930-XII прийнято рішення про заборону в'їзду на територію України громадянину Чеської Республіки ОСОБА_4 за №19/4761.
Вважаючи такі дії та рішення відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду.
Суд при вирішенні спору виходить з наступного.
Щодо тверджень позивача про те, що оскаржуване рішення ґрунтується на недостовірній інформації щодо діяльності позивача, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 19.07.2011р. близько 23 год. 30 хв. поблизу будинку №6 по вул. Плуговій у м. Львові позивачем вчинено дрібне хуліганство, шляхом нанесення легких тілесних ушкоджень громадянці ОСОБА_10 (відповідно до поданої інформації з травмпункту комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги -струс головного мозку та забій м'яких тканин лобної ділянки). Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 20.07.2011 року у справі №3-1690/11р. позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі трьох неоподаткованих мінімуми доходів громадян (51,00 грн.). Вказана постанова залишена постановою Апеляційного суду Львівської області від 18.08.2011 року без змін.
Таким чином, встановленим є факт порушення позивачем законодавства України під час перебування на території України.
Щодо надходження звернень від державних та інших органів судом встановлено наступне. В листі Верховний Архієпископ Києво -Галицький Української Греко-Католицької Церкви від 01.07.2011р. № ВА-11/222, скерованого Генеральному прокурору України, подає відомості, суть яких зводиться до наступного. Група іноземних громадян, серед якої є і позивач, були піддані карі великої екскомуніки -виключення з Католицької Церкви. Вказаний вирок був підтверджений листом Римської Апостольської Сигнатури від 07.10.2008р. Незважаючи на це, група іноземних громадян, зокрема, позивач, продовжує на теренах України деструктивну діяльність, вносить розбрат серед громадян, сіють релігійну ворожнечу та захоплюють храми і церковні установи Греко-Католицької Церкви. У зв'язку з цим просить відреагувати на порушення чинного законодавства.
Судом також досліджено лист Управління Служби Безпеки України у Львівській області від 21.07.2011р. №62/5/4-7868 щодо діяльності позивача. В листі зазначено, що діяльність позивача спрямована на загострення суспільно -релігійної ситуації в регіоні, порушує вимоги ст. 24 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», оскільки священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представник зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічної діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких вони прибули і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив державну реєстрацію статуту відповідної релігійної організації. Проте, позивач запрошення від релігійних організацій Львівської області не отримував та не має відповідного дозволу на проведення богослужбової діяльності.
У 2004 році вказаний іноземець прибув у с. Підгірці Бродівського пйону Львівської області, де розпочав богослужбову діяльність у місцевій громаді (УГКЦ). В результаті діяльності ОСОБА_4, спрямованої на критику церковної влади та функціонування Церкви у громаді відбувся розкол, що супроводжувався фізичними сутичками між опонентами. Загалом, діяльність вказаного іноземця дестабілізувала релігійну ситуацію в регіоні.
У квітні-травні 2005 року Управлінням СБУ у Львівській області була винесена постанова про заборону в'їзду в Україну громадянину Чехії ОСОБА_4. Разом з цим, з метою нормалізації міжконфесійної обстановки, попередження втягування віруючих у політичну діяльність та запобігання їх участі у акціях громадянської непокори, у січні-лютому 2006 року Управлінням СБУ у Львівській області прийнято рішення про зняття заборони в'їзду для вказаного іноземця.
У березні 2008 року ОСОБА_4 поширив інформацію про те, що його висвячено в сан єпископа УГКЦ. Разом з цим, вказане свячення було здійснено без рішення Синоду єпископів УГКЦ та благословення Ватикану, що є грубим порушенням церковних канонів. За такі дії, церковний трибунал УГКЦ відлучив ОСОБА_4 від Церкви та заборонив проводити будь-яку богослужбову діяльність. У серпні 2009 року ОСОБА_4 заснував паралельну до УГКЦ структуру - Українську Правовірну Греко-Католицьку Церкву (УПГКЦ).
У зв'язку з цим, Управління Служби безпеки України у Львівській області просило вжити відповідних заходів, спрямованих на видворення позивача за межі території України.
Таким чином, судом встановлено факт надходження відповідних звернень до відповідача від державних та інших установ, в яких повідомляється про вчинення незаконних дій позивачем.
На розгляд суду подано також експертний висновок відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Скороводи НАН України № 73 від 29.01.2010р., в якому вказано, що у 2004 році ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 прибули в Україну на запрошення УГКЦ. Згодом, вказані особи увійшли у теологічний конфлікт з єпископатом УГКЦ, очолюваним Верховним Архієпископом кардиналом Любомиром. Зрештою, вказаний конфлікт звівся до звинувачень Глави УГКЦ в «єретичному навчанні, яке просовує ліберальну думку, не згідну з Євангелієм і традицією Католицької Церкви».
29.08.2009 року Колегіальний трибунал Верховного Архієпископа УГКЦ відлучив від церкви ієромонахів ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та інших, заборонивши здійснювати богослужбову діяльність. Апостольська сигнатура у Ватикані, розглянувши звернення екскомунікованих (ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12), не знайшла жодних причин для втручання у справу і скасування вироку Колегіального трибуналу Верховного Архієпископа УГКЦ від 29.08.2009 року.
Відтак, вся подальша діяльність екскомунікованих священнослужителів (ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12) в межах Католицької Церкви в Україні та інших країн згідно з Кодексом канонів Східних церков вважається неканонічною.
Проте, вказані особи, які були вилучені із УГКЦ із забороною проведення богослужбової діяльності, проголосили утворення Церкви із назвою «Українська Правовірна Греко-Католицька Церква», що по суті є спробою утворення паралельної структури УГКЦ.
Таким чином, на думку Вченої ради, яка затвердила висновок, існують підстави вважати діяльність, іноземних громадян, зокрема, позивача протизаконною, оскільки така розпалює релігійну ворожнечу, провокує нетерпимість до віруючих інших спільнот.
Судом також встановлено, що позивач запрошення від релігійних організацій Львівської області не отримував та не має відповідного дозволу на проведення богослужбової діяльності. Незважаючи на це, ОСОБА_4 31.07.2011 року об 11:20 год. на вул. Сосновій, 3, в смт. Львів -Брюховичі проводив богослужіння, здійснював релігійний обряд та виголошував проповідь, що підтверджується актом від 31.07.2011 року №36, вих. №1033 Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що обставини, які служили підставою для прийняття оскаржуваного рішення підтвердились в ході розгляду справи, а тому позов в цій частині є безпідставним та необґрунтованим.
Щодо тверджень позивача про те, що оскаржуване рішення є сфальсифікованим, на тій підставі, що незважаючи на його наявність позивач зміг в'їхати на територію України 16.09.2011р., суд зазначає наступне.
Згідно з відмітками на ст. 33 паспорта позивача в'їзд в Україну відбувся 16.09.2011р., незважаючи на наявність рішення про заборону в'їзду на територію України, прийнятого ще 27.08.2011р. Вказана обставина дала позивачу підстави вважати, що оскаржуване рішення було прийнято не тією датою, яка в ньому зазначена, тобто 27.08.2011р., а значно пізніше, тому, на його думку, таке рішення сфальсифікованим.
Судом з метою перевірки вказаної обставини зроблено відповідний запит до Адміністрації Державної прикордонної служби України.
На запит суду надійшов лист з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 16.07.2012 року, вх № 32539 від 06.08.2012 року, з якого вбачається, що доручення ГУ МВС України у Львівській області від 27.08.2011 № 9/4762 про заборону в'їзду на територію Україну громадянину Чеської Республікі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з рішенням УГІРФО ГУ МВС України у Львівській області від 27.08.2011 року №19/4761 про заборону в'їзду на територію України ОСОБА_4 надійшло на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України 01.09.2011 року.
Проте, оскільки зазначене доручення було оформлене без дотримання вимог, визначених п. 5 цього Положення про порядок надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень правоохоронних і розвідувальних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон України, затвердженого постановою КМ України від 22.01.2011р. №35, на адресу ГУ МВС України у Львівській області було направлено лист від 05.09.2011 за вих. № 0.253-10144/0/15-11 із повідомленням про відмову у виконанні вказаного доручення від 05.09.2011 року за вих. № 0.253-10144/0/15-11.
26 вересня 2011 року на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України разом із супровідним листом ГУ МВС України у Львівській області від 20.09.2011 року №19/5127 надійшло доручення ГУ МВС Україна у Львівській області від 27.08.2011 року №19/4762 про заборону в'їзду на територію У країн громадянину Чеської Республіки ОСОБА_4 разом із рішенням УГІРФО ГУ МВС України у Львівській області від 27.08.2011 року №19/4761 про заборону в'їзду на територію України позивачу.
Враховуючи те, що зазначене доручення по терміну виконання суперечило рішенню про заборону в'їзду на територію України (приймалось на 5 років, до 29.08.2016 року), а доручення - до 29.08.2011 року, тому вказане доручення не було прийнято до виконання, про що ГУ МВС України у Львівській області було інформовано листом від 14.10.2011 року вх. № 0.254-11354/0/15-11.
09 листопада 2011 року на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України разом із дорученням ГУ МВС України у Львівській області від 27.08.2011 року №19/4762 про заборону в'їзду в Україну громадянину Чеської Республіки ОСОБА_4 надійшов супровідний лист УГІРФО ГУ МВС України у Львівській області № 19/4201 від 02.11.2011 року, в якому були усунені порушення, а саме був виправлений термін контролю виконання доручення до 29.08.2016 року.
Враховуючи те, що ініціатором доручення (ГУ МВС України у Львівській області) були усунуті недоліки в оформленні доручення про заборону в'їзду на територію України від 27.08.2011 року №19/4762, вказане доручення було прийнято до виконання Адміністрацією Державної прикордонної служби України - 21.11.2011 року.
Отримані відомості від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України дають підстави суду підстави вважати, що позивач зміг в'їхати на територію України 16.09.2011р. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем порядку виконання рішень про заборону в'їзду на територію України.
На цій підставі, суд вважає, що відсутні будь-які підстави стверджувати, що оскаржуване рішення було сфальсифікованим, а тому в цій частині позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо тверджень позивача, що рішення про заборону в'їзду на територію України супроводжується рішенням про видворення за межі території України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»іноземець та особа без громадянства має бути видворений за межі України у разі якщо: він вчинив злочин, - після відбуття призначеного йому покарання; він добровільно не виконав рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні у визначений у цьому рішенні строк; його перебування в Україні становить загрозу національній безпеці або громадському порядку; під час його перебування виникли підстави для заборони в'їзду відповідно до цього Закону; він хоча б раз не виконав вимогу щодня з'являтися для реєстрації до органу, який прийняв рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні, у зв'язку з причинами, не визнаними поважними. Іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України у разі якщо: його діяльність на території України негативно впливає на відносини України з іншою державою; він вчинив адміністративне правопорушення після виконання адміністративного стягнення; у нього немає законних засобів існування, достатніх для забезпечення його перебування в Україні та виїзду з України, у розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України на підставах, визначених у частині першій цієї статті, супроводжується забороною подальшого в'їзду в Україну строком до десяти років, а на підставах, визначених у частині другій цієї статті, може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення.
Як вбачається з висновку службової перевірки щодо обставин неповідомлення органів прокуратури Львівської області про прийняте рішення щодо громадянина Чеської Республіки ОСОБА_4 від 06.07.2012 року №19/2533 ГУ МВС України у Львівській області проведеного відповідачем, рішення про видворення позивача не приймалось у зв'язку з відсутністю його на території України на момент розгляду матеріалів, а тому прийнято рішення лише щодо заборони в'їзду на територію України. Судом встановлено, що позивач в'їхав на територію України 23.08.2011р. та виїхав з території України 13.09.2011р., тобто на момент прийняття оскаржуваного рішення позивач перебував на території України. Проте, позивачем не доведено, що на момент розгляду матеріалів, на підставі яких прийнято рішення про заборону в'їзду, він перебував в Україні.
Крім цього, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»не містить прямої заборони чи будь-яких правових наслідків прийняття рішення про заборону в'їзду на територію України іноземному громадянину без прийняття рішення про його видворення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є безпідставним та необґрунтованим.
Щодо неповідомлення органів прокуратури про прийняте рішення про заборону в'їзду на територію України суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом рішення про видворення позивача за межі території України не приймалось.
Згідно з ч.3 ст. 32 Закону України«Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі території України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
У зв'язку з цим, незважаючи на те, що в самому рішенні про заборону в'їзду передбачено повідомлення органів прокуратури, такого повідомлення зроблено не було. Суд вважає за необхідне вказати на те, що факт не повідомлення прокурора стосується лише процедури виконання рішення і не може сам по собі впливати на його правомірність.
Таким чином, в цій частині позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Враховуючи те, що судом встановлено факт відсутності рішення відповідача про видворення позивача, не підлягають задоволенню вимоги щодо зобов'язання ГУ МВС України у Львівській області скасувати рішення про видворення громадянина Чеської Республіки ОСОБА_4 та зобов'язати надати копію цього рішення; зобов'язання ГУ МВС України у Львівській області утриматись від вчинення дій по примусовому видворенню громадянина Чеської Республіки ОСОБА_4 до вирішення справи по суті.
Інші доводи, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, на думку суду, є несуттєвими та не впливають на правомірність прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягненню із сторін не підлягають.
Керуючись наведеним вище та ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11 вересня 2012 року.
Суддя А.Г. Гулик
