УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2013 року
Справа № 151516/151472/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Макарика В.Я.
суддів Большакової О.О..
Глушка І.В.
за участю секретаря судового засідання - Ливак М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_2 на постанову та окрему ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.09.2012р. по справі № 2а-2963/12/1370 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними дій,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області , в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25.04.2012р., просив суд: визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про заборону в'їзду на територію України громадянину Чеської Республіки ОСОБА_2 від 27.08.2011 року за №19/4761; визнати протиправним рішення про заборону в'їзду на територію України громадянину Чеської Республіки ОСОБА_2 від 27.08.2011 року за №19/4761; зобов'язати ГУ МВС України у Львівській області скасувати рішення про заборону в'їзду на територію України громадянину Чеської Республіки ОСОБА_2 від 27.08.2011 року за №19/4761; зобов'язати ГУ МВС України у Львівській області скасувати рішення про видворення громадянина Чеської Республіки ОСОБА_2, якщо таке рішення є в наявності, зобов'язати надати копію цього рішення; зобов'язати ГУ МВС України у Львівській області утриматись від вчинення дій по примусовому видворенню громадянина Чеської Республіки ОСОБА_2 до вирішення справи по суті; зобов'язати відділ інформаційних технологій, відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України у Львівській області вилучити з електронної бази осіб, яким заборонено в'їзд на територію України, дані про заборону в'їзду на територію України терміном на 5 років громадянину Чеської Республіки ОСОБА_2.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення про заборону в'їзду на територію України грунтується на недостовірній інформації про заснування позивачем паралельної до Української Греко-Католицької Церкви (надалі - УГКЦ) структури, невідомих звернень щодо порушень позивачем богослужбової діяльності, висновку відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.Сковороди НАН України, який немає жодної юридичної сили. Позивач також вказує на те, що йому нічого не відомо про наявність рішення про видворення за межу території України. У зв'язку з цим посилається на ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", яка передбачає, що рішення про заборону в'їзду іноземця на територію України лише супроводжує рішення про його видворення. Крім того, обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що рішення про заборону в'їзду є сфальсифікованим, оскільки незважаючи на те, що позивачу заборонено в'їзд на території України 27.08.2011р., він безперешкодно в'їхав на територію України 16.09.2011р.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.09.2012 року позивачу ОСОБА_2 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Окрім того окремою ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.09.2012 року зобов'язати начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли неналежному виконанню рішення про заборону в'їзду на територію України громадянину Чеської Республіки Антонілу ОСОБА_2 від 27.08.2011р. №19/4761 та недопущення вказаних порушень в майбутньому, зобов'язано вжити відповідних заходів по виконанню вказаної ухвали та повідомити суд не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.
Не погодившись із постановою та ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2 оскаржив їх в апеляційному порядку та просить скасувати постанову та ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог і постановити нову ухвалу якою зобов'язати начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що спричинили винесення неправомірного рішення про заборону йому в'їзду на територію України, та недопущення таких порушень в майбутньому. Апелянт свої вимоги мотивує тим, що судом 1 інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, висновки суду вважає необґрунтованими з підстав викладених в апеляційних скаргах, та вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи старшим інспектором з о/д УГІРФО ГУМВС України у Львівській області майором міліції Сало Я.С. проведено перевірку щодо статусу перебування на території України громадянина Чехії ОСОБА_2, в ході якої встановлено, що позивачем вчинено адміністративне правопорушення; на адресу відповідача протягом кількох років надходять звернення від різних державних, в тому числі органів виконавчої влади, звернень про порушення позивачем богослужбової діяльності на території України; позивачем засновано паралельну до Української Греко-Католицької Церкви структуру - Українську Правовірну Греко-Католицьку Церкву, діяльність якої призводить до загострення суспільно -релігійної ситуації в регіоні, розпалювання релігійної ворожнечі, що відображено у відповідному Експертному висновку відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Скороводи НАН України; відсутнє запрошення від релігійних організацій Львівської області та не має відповідного дозволу на проведення богослужбової діяльності.
На підставі зазначених даних відповідачем 27.08.2011 року у відповідності до ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 року N 3930-XII прийнято рішення про заборону в'їзду на територію України громадянину Чеської Республіки ОСОБА_2 за №19/4761.
Вважаючи такі дії та рішення відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.07.2011р. близько 23 год. 30 хв. поблизу будинку №6 по вул. Плуговій у м. Львові позивачем вчинено дрібне хуліганство, шляхом нанесення легких тілесних ушкоджень громадянці ОСОБА_9 (відповідно до поданої інформації з травмпункту комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги -струс головного мозку та забій м'яких тканин лобної ділянки). Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 20.07.2011 року у справі №3-1690/11р. позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі трьох неоподаткованих мінімуми доходів громадян (51,00 грн.). Вказана постанова залишена постановою Апеляційного суду Львівської області від 18.08.2011 року без змін.
Таким чином, встановленим є факт порушення позивачем законодавства України під час перебування на території України.
Щодо надходження звернень від державних та інших органів судом встановлено наступне. В листі Верховний Архієпископ Києво -Галицький Української Греко-Католицької Церкви від 01.07.2011р. № ВА-11/222, скерованого Генеральному прокурору України, подає відомості, суть яких зводиться до наступного. Група іноземних громадян, серед якої є і позивач, були піддані карі великої екскомуніки -виключення з Католицької Церкви. Вказаний вирок був підтверджений листом Римської Апостольської Сигнатури від 07.10.2008р. Незважаючи на це, група іноземних громадян, зокрема, позивач, продовжує на теренах України деструктивну діяльність, вносить розбрат серед громадян, сіють релігійну ворожнечу та захоплюють храми і церковні установи Греко-Католицької Церкви. У зв'язку з цим просить відреагувати на порушення чинного законодавства.
Судом також досліджено лист Управління Служби Безпеки України у Львівській області від 21.07.2011р. №62/5/4-7868 щодо діяльності позивача. В листі зазначено, що діяльність позивача спрямована на загострення суспільно -релігійної ситуації в регіоні, порушує вимоги ст. 24 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", оскільки священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представник зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічної діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких вони прибули і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив державну реєстрацію статуту відповідної релігійної організації. Проте, позивач запрошення від релігійних організацій Львівської області не отримував та не має відповідного дозволу на проведення богослужбової діяльності.
У 2004 році вказаний іноземець прибув у с. Підгірці Бродівського пйону Львівської області, де розпочав богослужбову діяльність у місцевій громаді (УГКЦ). В результаті діяльності ОСОБА_2, спрямованої на критику церковної влади та функціонування Церкви у громаді відбувся розкол, що супроводжувався фізичними сутичками між опонентами. Загалом, діяльність вказаного іноземця дестабілізувала релігійну ситуацію в регіоні.
У квітні-травні 2005 року Управлінням СБУ у Львівській області була винесена постанова про заборону в'їзду в Україну громадянину Чехії ОСОБА_2. Разом з цим, з метою нормалізації міжконфесійної обстановки, попередження втягування віруючих у політичну діяльність та запобігання їх участі у акціях громадянської непокори, у січні-лютому 2006 року Управлінням СБУ у Львівській області прийнято рішення про зняття заборони в'їзду для вказаного іноземця.
У березні 2008 року ОСОБА_2 поширив інформацію про те, що його висвячено в сан єпископа УГКЦ. Разом з цим, вказане свячення було здійснено без рішення Синоду єпископів УГКЦ та благословення Ватикану, що є грубим порушенням церковних канонів. За такі дії, церковний трибунал УГКЦ відлучив ОСОБА_2 від Церкви та заборонив проводити будь-яку богослужбову діяльність. У серпні 2009 року ОСОБА_2 заснував паралельну до УГКЦ структуру - Українську Правовірну Греко-Католицьку Церкву (УПГКЦ).
У зв'язку з цим, Управління Служби безпеки України у Львівській області просило вжити відповідних заходів, спрямованих на видворення позивача за межі території України.
З вищенаведеного вбачається, що судом першої інстанції встановлено факт надходження відповідних звернень до відповідача від державних та інших установ, в яких повідомляється про вчинення незаконних дій позивачем.
На розгляд суду було подано також експертний висновок відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Скороводи НАН України № 73 від 29.01.2010р., в якому вказано, що у 2004 році ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11 прибули в Україну на запрошення УГКЦ. Згодом, вказані особи увійшли у теологічний конфлікт з єпископатом УГКЦ, очолюваним Верховним Архієпископом кардиналом ОСОБА_12. Зрештою, вказаний конфлікт звівся до звинувачень Глави УГКЦ в "єретичному навчанні, яке просовує ліберальну думку, не згідну з Євангелієм і традицією Католицької Церкви".
29.08.2009 року Колегіальний трибунал Верховного Архієпископа УГКЦ відлучив від церкви ієромонахів ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та інших, заборонивши здійснювати богослужбову діяльність. Апостольська сигнатура у Ватикані, розглянувши звернення екскомунікованих (ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11), не знайшла жодних причин для втручання у справу і скасування вироку Колегіального трибуналу Верховного Архієпископа УГКЦ від 29.08.2009 року.
Відтак, вся подальша діяльність екскомунікованих священнослужителів (ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11) в межах Католицької Церкви в Україні та інших країн згідно з Кодексом канонів Східних церков вважається неканонічною.
Проте, вказані особи, які були вилучені із УГКЦ із забороною проведення богослужбової діяльності, проголосили утворення Церкви із назвою "Українська Правовірна Греко-Католицька Церква", що по суті є спробою утворення паралельної структури УГКЦ.
Таким чином, на думку Вченої ради, яка затвердила висновок, існують підстави вважати діяльність, іноземних громадян, зокрема, позивача протизаконною, оскільки така розпалює релігійну ворожнечу, провокує нетерпимість до віруючих інших спільнот.
Також колегія суддів зазначає і як вбачається з матеріалів справи, що судом першої інстанції встановлено, що позивач запрошення від релігійних організацій Львівської області не отримував та не має відповідного дозволу на проведення богослужбової діяльності. Незважаючи на це, ОСОБА_2 31.07.2011 року об 11:20 год. на вул. Сосновій, 3, в смт. Львів - Брюховичі проводив богослужіння, здійснював релігійний обряд та виголошував проповідь, що підтверджується актом від 31.07.2011 року №36, вих. №1033 Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обставини, які служили підставою для прийняття оскаржуваного рішення підтвердились в ході розгляду справи, а тому позов в цій частині є безпідставним та необґрунтованим.
Щодо тверджень позивача про те, що оскаржуване рішення є сфальсифікованим, на тій підставі, що незважаючи на його наявність позивач зміг в'їхати на територію України 16.09.2011р., суд зазначає наступне.
Згідно з відмітками на ст. 33 паспорта позивача в'їзд в Україну відбувся 16.09.2011р., незважаючи на наявність рішення про заборону в'їзду на територію України, прийнятого ще 27.08.2011р. Вказана обставина дала позивачу підстави вважати, що оскаржуване рішення було прийнято не тією датою, яка в ньому зазначена, тобто 27.08.2011р., а значно пізніше, тому, на його думку, таке рішення сфальсифікованим.
Судом з метою перевірки вказаної обставини зроблено відповідний запит до Адміністрації Державної прикордонної служби України.
На запит суду надійшов лист з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 16.07.2012 року, вх № 32539 від 06.08.2012 року, з якого вбачається, що доручення ГУ МВС України у Львівській області від 27.08.2011 № 9/4762 про заборону в'їзду на територію Україну громадянину Чеської Республікі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з рішенням УГІРФО ГУ МВС України у Львівській області від 27.08.2011 року №19/4761 про заборону в'їзду на територію України ОСОБА_2 надійшло на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України 01.09.2011 року.
Проте, оскільки зазначене доручення було оформлене без дотримання вимог, визначених п. 5 цього Положення про порядок надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень правоохоронних і розвідувальних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон України, затвердженого постановою КМ України від 22.01.2011р. №35, на адресу ГУ МВС України у Львівській області було направлено лист від 05.09.2011 за вих. № 0.253-10144/0/15-11 із повідомленням про відмову у виконанні вказаного доручення від 05.09.2011 року за вих. № 0.253-10144/0/15-11.
26 вересня 2011 року на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України разом із супровідним листом ГУ МВС України у Львівській області від 20.09.2011 року №19/5127 надійшло доручення ГУ МВС Україна у Львівській області від 27.08.2011 року №19/4762 про заборону в'їзду на територію У країн громадянину Чеської Республіки ОСОБА_2 разом із рішенням УГІРФО ГУ МВС України у Львівській області від 27.08.2011 року №19/4761 про заборону в'їзду на територію України позивачу.
Враховуючи те, що зазначене доручення по терміну виконання суперечило рішенню про заборону в'їзду на територію України (приймалось на 5 років, до 29.08.2016 року), а доручення - до 29.08.2011 року, тому вказане доручення не було прийнято до виконання, про що ГУ МВС України у Львівській області було інформовано листом від 14.10.2011 року вх. № 0.254-11354/0/15-11.
09 листопада 2011 року на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України разом із дорученням ГУ МВС України у Львівській області від 27.08.2011 року №19/4762 про заборону в'їзду в Україну громадянину Чеської Республіки ОСОБА_2 надійшов супровідний лист УГІРФО ГУ МВС України у Львівській області № 19/4201 від 02.11.2011 року, в якому були усунені порушення, а саме був виправлений термін контролю виконання доручення до 29.08.2016 року.
Враховуючи те, що ініціатором доручення (ГУ МВС України у Львівській області) були усунуті недоліки в оформленні доручення про заборону в'їзду на територію України від 27.08.2011 року №19/4762, вказане доручення було прийнято до виконання Адміністрацією Державної прикордонної служби України - 21.11.2011 року.
Отримані відомості від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України дали підстави суду першої інстанції вважати, що позивач зміг в'їхати на територію України 16.09.2011р. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем порядку виконання рішень про заборону в'їзду на територію України.
На цій підставі, суд вважає, що відсутні будь-які підстави стверджувати, що оскаржуване рішення було сфальсифікованим, а тому в цій частині позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо тверджень позивача, що рішення про заборону в'їзду на територію України супроводжується рішенням про видворення за межі території України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства "іноземець та особа без громадянства має бути видворений за межі України у разі якщо: він вчинив злочин, - після відбуття призначеного йому покарання; він добровільно не виконав рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні у визначений у цьому рішенні строк; його перебування в Україні становить загрозу національній безпеці або громадському порядку; під час його перебування виникли підстави для заборони в'їзду відповідно до цього Закону; він хоча б раз не виконав вимогу щодня з'являтися для реєстрації до органу, який прийняв рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні, у зв'язку з причинами, не визнаними поважними. Іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України у разі якщо: його діяльність на території України негативно впливає на відносини України з іншою державою; він вчинив адміністративне правопорушення після виконання адміністративного стягнення; у нього немає законних засобів існування, достатніх для забезпечення його перебування в Україні та виїзду з України, у розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України на підставах, визначених у частині першій цієї статті, супроводжується забороною подальшого в'їзду в Україну строком до десяти років, а на підставах, визначених у частині другій цієї статті, може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення.
Як вбачається з висновку службової перевірки щодо обставин неповідомлення органів прокуратури Львівської області про прийняте рішення щодо громадянина Чеської Республіки ОСОБА_2 від 06.07.2012 року №19/2533 ГУ МВС України у Львівській області проведеного відповідачем, рішення про видворення позивача не приймалось у зв'язку з відсутністю його на території України на момент розгляду матеріалів, а тому прийнято рішення лише щодо заборони в'їзду на територію України. Судом встановлено, що позивач в'їхав на територію України 23.08.2011р. та виїхав з території України 13.09.2011р., тобто на момент прийняття оскаржуваного рішення позивач перебував на території України. Проте, позивачем не доведено, що на момент розгляду матеріалів, на підставі яких прийнято рішення про заборону в'їзду, він перебував в Україні.
Крім цього, Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не містить прямої заборони чи будь-яких правових наслідків прийняття рішення про заборону в'їзду на територію України іноземному громадянину без прийняття рішення про його видворення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов в цій частині є безпідставним та необґрунтованим.
Щодо неповідомлення органів прокуратури про прийняте рішення про заборону в'їзду на територію України суд зазначає наступне.
Згідно з ч.3 ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі території України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
У зв'язку з цим, незважаючи на те, що в самому рішенні про заборону в'їзду передбачено повідомлення органів прокуратури, такого повідомлення зроблено не було. Суд вірно зазначив те, що факт не повідомлення прокурора стосується лише процедури виконання рішення і не може сам по собі впливати на його правомірність.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що судом встановлено факт відсутності рішення відповідача про видворення позивача, а тому не підлягають задоволенню вимоги щодо зобов'язання ГУ МВС України у Львівській області скасувати рішення про видворення громадянина Чеської Республіки ОСОБА_2 та зобов'язати надати копію цього рішення; зобов'язання ГУ МВС України у Львівській області утриматись від вчинення дій по примусовому видворенню громадянина Чеської Республіки ОСОБА_2 до вирішення справи по суті.
Також колегія суддів вважає законною окрему ухвалу постановлену судом першої інстанції якою зобов'язано начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли неналежному виконанню рішення про заборону в'їзду на територію України громадянину Чеської Республіки Антонілу ОСОБА_2 від 27.08.2011р. №19/4761 та недопущення вказаних порушень в майбутньому, оскільки у відповідності до ст. 166 КАС України, суд виявивши підчас розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов,що спричинили порушення закону.
Доводи позивача , викладені в апеляційній скарзі щодо скасування даної окремої ухвали та постановлення нової окремої ухвали не ґрунтуються на доказах які зібрані в матеріалах адміністративної справи та не відповідають чинному законодавству.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги в цілому суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення , а постанову та окрему ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.09.2012р. по справі № 2а-2963/12/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.Я. Макарик
Судді О.О. Большакова
І.В. Глушко
