ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.10.11

№2а-3703/10/2770

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі колегії суддів:

Головуючого: Водяхіна С.А.

суддів: Кравченко М.М.,

Шаповал І.І.,

секретар судового засідання: Авчиян К.Е.,

за участю:

позивача –ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Центральним РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму 16 квітня 1996 року;

представник відповідача –Державної судової адміністрації України –ОСОБА_3, довіреність від 23 лютого 2010 року № 231/2/1;

представника відповідача –Державного казначейства України –в судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив;

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі – ОСОБА_3, довіреність від 23 лютого 2010 року № 231/2/1;

представника Прокуратури у м. Севастополі - в судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору, на стороні відповідача: Територіальне управління Державної судової адміністрації України, за участю Прокуратури у м. Севастополі, про визнання бездіяльності протиправною, стягнення страхової суми та моральної шкоди, –

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності щодо невжиття заходів по здійсненню державного обов’язкового страхування її життя та здоров’я, як судді Ленінського районного суду м. Севастополя, стягнення страхової суми у розмірі 474 966 грн. 60 коп. та стягнення моральної шкоди у розмірі 474 000 грн. 00 коп.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 23 березня 2011 року залучено до участі у справі у якості другого відповідача Державне казначейство України.

У ході судового розгляду справи ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги та просила стягнути страхову суму у розмірі 478 696 грн. 60 коп., а також судові витрати пов’язані з проведенням судової експертизи у розмірі 2 160 грн. 80 коп. Інші позовні вимоги залишила без змін та просила суд їх задовольнити.

Позов обґрунтовано тим, що Державна судова адміністрація України у порушення вимог діючого законодавства не здійснила обов’язкове державне страхування життя та здоров’я позивача, як судді Ленінського районного суду м. Севастополя, внаслідок чого, ОСОБА_2 за фактом страхового випадку не були виплачені належні страхові суми. Зазначеними неправомірними діями відповідача їй були завдані моральні страждання, у зв’язку з чим вона просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 474 000 грн.

Представник відповідача –Державної судової адміністрації України, проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що Державна судова адміністрація України є страхувальником, однак страхові виплати здійснює страховик, якого як у 2009 році, так і на час звернення до суду не визначено.

Представник відповідача –Державного казначейства України - в судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив, надіслав до суду письмові заперечення, у яких просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи –Територіального управління Державної судової адміністрації України, проти задоволення позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити.

Представник прокуратури м. Севастополя в судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача –суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб’єктом владних повноважень.

Суд, заслухавши пояснення сторін, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 13 серпня 2002 року № 712 ОСОБА_2 була призначена суддею Ленінського районного суду м. Севастополя.

19 травня 2005 року Постановою Верховної Ради України № 2582 ОСОБА_2 була обрана на посаду судді Ленінського районного суду м. Севастополя безстроково.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 02 грудня 2010 року № 2762-УІ ОСОБА_2 звільнена з посади судді.

Наказом Ленінського районного суду м. Севастополя від 22 грудня 2010 року № 43-к ОСОБА_2 вважається такою, що звільнена з посади судді Ленінського районного суду м. Севастополя 31 грудня 2010 року.

04 грудня 2009 року в приміщенні Ленінського районного суду м. Севастополя при проходженні для здійснення правосуддя зі свого кабінету до залу судового засідання № 1, що розташований на першому поверсі приміщення суду, на сходах перегону між першим та другим поверхами, при недостатньому освітленні запнулась, зачепилась ногою за край мантії судді та впала, ударившись головою об сходи.

У зв’язку з падінням позивач отримала закриту черепно-мозкову травму й струс головного мозку, була доставлена до першій Севастопольській міській лікарні, де проходила стаціонарне та амбулаторне лікування по 8 червня 2010 року.

9 грудня 2009 року був складений акт розслідування нещасного випадку, що стався 04 грудня 2009 року, відповідно до якого комісія з розслідування нещасного випадку прийшла до висновку, що основна причина цього випадку –технічна, а саме: незадовільний технічний стан будівлі.

Згідно з висновком лікарсько-консультаційної комісії 7-й поліклініці міста Севастополя від 23 липня 2010 року № 854 в наслідок отриманої черепно-мозкової травми, у позивача маються наслідки у вигляді помірного церебростеничного синдрому остеохондрозу шийного відділу хребта, підвивих атланту, синдром хребтової артерії, стійкий помірний алогічний синдром, помірний вестібуло-атактічний синдром, субатрофія зорового нерва обох очей, деструкція склоподібного тіла, двостороння нейросенсорна туговухість 1 ступеня. За станом здоров’я ОСОБА_2 протипоказане виражене психоемоційна напруга, тривала напруга на орган зору, у тому числі й у роботі з комп’ютером.

Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії серії 2-18АД № 000225 від 21 червня 2010 року «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги»встановлений 5% ступень втрати професійної працездатності з 09 червня 2010 року безстроково.

13 грудня 2010 року позивач звернувся з заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації у м. Севастополі з проханням повідомити про страхову компанію, з якою Державною судовою адміністрацією України укладений договір страхування суддів на 2009 рік, та про внесення страхових платежів.

05 січня 2011 року позивачу надана відповідь на її звернення, у якої, з посиланням на лист Державної судової адміністрації України від 23 квітня 2010 року № 17-2455/10, зазначено, що протягом 2009 року уповноважена страхова компанія, у якій були б застраховані судді м. Севастополя, не визначена.

Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами.

Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава, відповідно до статті 130 Конституції України, забезпечує фінансування та належні умови для фінансування судів і діяльності суддів.

Відповідно до статей 1, 3 та 11 Закону України “Про статус суддів”, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, професійні судді є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів. Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів.

Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону України “Про судоустрій України”, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, серед іншого, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, та належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів.

З 30 липня 2010 року набрав чинності Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який містить у собі аналогічні норми.

Так, пунктом 7 частини четвертої статті 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»визначено, що незалежність судді забезпечується, зокрема, окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Європейської хартії про закон «Про статус суддів»від 10 липня 1998 року судді, які здійснюють функції на професійному рівні, мають право на винагороду, рівень якої має бути таким, щоб судді були захищені від тиску при прийнятті ними рішень та в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість.

У рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року 3(94) 12 (994 323) зазначено, що незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе.

Отже, особливий порядок фінансування судів і діяльності судді є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

У відповідності до вимог частини першої статті 45 Закону України «Про статус суддів», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, життя і здоров’я суддів підлягають обов’язковому державному страхування за рахунок державного бюджету на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 1994 року № 89, у редакції, яка діяла на час виникнення страхового випадку, затверджено Порядок та умови державного обов’язкового страхування життя і здоров’я суддів (далі –Порядок), яким передбачено, що державне обов’язкове страхування життя і здоров’я судді здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 2 Порядку встановлено, що страхові платежі за державним обов'язковим страхуванням життя і здоров'я суддів, включаючи пов'язані з цим витрати страховиків, уповноважених на здійснення такого виду страхування, в розмірі шести відсотків загальної суми цих платежів, а також витрати на виплату страхових сум застрахованим, перераховуються Конституційним Судом України, Верховним Судом України, Вищим господарським судом України, Вищим адміністративним судом України, Державною судовою адміністрацією (далі - страхувальники) на спеціальні рахунки страховиків, уповноважених на здійснення такого виду страхування.

Таким чином, обов’язкове страхування життя та здоров’я судді є елементом недоторканності, а тому повинно належно забезпечуватися державою в особі уповноважених на це спеціальних органів виконавчої влади.

Відповідно до статті 125 Закону України «Про судоустрій України», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, державна судова адміністрація становить систему органів, що складається з державної судової адміністрації України та територіальних управлінь державної судової адміністрації. Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи відповідно до цього Закону (крім Верховного Суду України, Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів).

Засади правосуб’єктності Державної судового адміністрації України закладено у статті 119 Закону України «Про судоустрій України», відповідно до якої діє єдина система забезпечення функціонування судової влади. Голова Державної судової адміністрації України відповідно до статті 127 зазначеного Закону бере участь у підготовці пропозицій до проекту Державного бюджету України щодо фінансування судової влади.

Указом Президента України від 29 серпня 2002 року № 780/2002 створено центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом –Державну судову адміністрацію України.

Спеціальний статус Державної судової адміністрації України обумовлено тим, що всі питання її правового статусу та взаємовідносин з іншими органами розв’язано окремим Законом, а саме: главою 19 Закону України «Про судоустрій України».

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14 затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого на відповідача покладено такі основні завдання: здійснення матеріального та соціального забезпечення суддів і працівників апарату судів тощо.

Отже, відповідно до законодавства України на відповідача –Державну судову адміністрацію України, покладено організаційне забезпечення діяльності судів, що становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру та спрямовані на створення умов для повного й незалежного здійснення правосуддя. Державна судова адміністрація України є розпорядником бюджетних коштів на вказані цілі і повинна визначати компанію –страховика.

Судом встановлено, що Державною судовою адміністрацією України відповідний страховий договір зі страховиком не укладений, страхові внески, за рахунок яких має здійснюватися виплата страхового відшкодування суддям у разі настання страхового випадку, відповідачем не сплачуються.

Представник відповідача пояснив, що страхова компанія як на час страхового випадку, так і на час вирішення спору, не визначена, тендер не проведений, з причин законодавчої невизначеності та відсутності правого механізму.

При оцінки зазначених обставин, судова колегія керується статтею 3 Конституції України та виходить з принципу верховенства права (статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України), відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

При цьому, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини на підставі положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ, який регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

Так, у статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як свідчить позиція Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) правовідносини щодо реалізації права особи на соціальний захист та справедливе страхування життя і здоров’я повинні бути основані на принципі юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію (у даному випадку це здійснення державного обов’язкового страхування життя і здоров’я суддів), то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки (зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такі політиці чи поведінці), оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політки чи поведінки.

Отже, не визначення страховика не є підставою для не виконання вимог статті 45 Закону України «Про статус суддів», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, щодо обов’язкового державного страхування життя і здоров’я суддів і не позбавляє його права на отримання страхової виплати.

Враховуючи, що Державною судовою адміністрацією України не було вжито всіх необхідних дій щодо укладання відповідного договорі із страховиком, уповноваженим на здійснення такого виду страхування, судова колегія вважає таку бездіяльністю відповідача протиправною.

При цьому, у зв’язку з тим, що законодавством саме на Державну судову адміністрацію України покладений обов’язок забезпечення належного рівня матеріального забезпечення суддів, у тому числі обов’язок по соціальному страхуванню життя та здоров’я суддів, суд застосовує принцип верховенства права і вважає, що відшкодувати позивачу страхову суму зобов’язана Державна судова адміністрація України.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону України «Про статус суддів»у разі заподіяння судді у зв'язку з виконанням відповідно до закону службових обов'язків каліцтва чи іншого стійкого ушкодження здоров'я, що виключає можливість продовження професійної діяльності, йому виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі п'ятирічного заробітку. Крім того, йому щомісячно виплачується компенсація в розмірі різниці між втраченим заробітком і призначеною пенсією без врахування одноразової страхової суми. За ним також зберігається право на отримання і придбання жилого приміщення відповідно до положень статті 44 цього Закону, незалежно від тривалості роботи на посаді судді. Коли заподіяне каліцтво чи інше пошкодження здоров'я не призвело до стійкої втрати працездатності, виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі річного заробітку.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» встановлено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. У свою чергу, страховий випадок, згідно зі статтею 8 зазначеного Закону –це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Виплата страхових сум, відповідно до Порядку та умов державного обов’язкового страхування життя і здоров’я суддів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 1994 року № 89, проводиться відповідно до річного заробітку застрахованого на день настання страхового випадку за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цей страховий випадок.

Відповідно до розрахункових листів, довідок про складові заробітної плати та про доходи, розмір річної середньої заробітної плати ОСОБА_2 складає 95 739 грн. 32 коп.

Зазначений розмір заробітної плати позивача представником відповідача не оспорювався.

Для встановлення розміру страхових сум, які підлягали б до виплати ОСОБА_2, у разі укладення судовою адміністрацією договору страхування зі страховиком, ухвалою суду від 23 березня 2011 року була призначена комплексна експертиза.

Згідно з висновком судової економічної експертизи № 278 у справі № 2а-3703/10/2770 від 29 квітня 2011 року, проведеної Севастопольським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, сума страхових виплат, що підлягає виплаті ОСОБА_2, відповідно до статті 45 Закону України «Про статус суддів»від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ, Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов державного обов’язкового страхування життя і здоров’я суддів»від 14 лютого 1994 року № 89, складає 478 696 грн. 60 коп. (95 739 грн. 32 коп. х 5 = 478 696 грн. 60 коп., де 95 739 грн. 32 коп. –сум заробітної плати, 5 –кількість років, що підлягають виплаті застрахованій особі за законодавством).

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання бездіяльності відповідача протиправною та стягнення з Державної судової адміністрації України страхових виплат у розмірі 478 696 грн. 60 коп. підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 474 000 грн. 00 коп., слід зазначити, що частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

При вирішенні питання про з'ясування фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статті 1167 Цивільного кодексу України, в якій визначені підстави відповідальності за моральну шкоду.

Частиною 1 даної статті встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до пункту 5 вказаної Постанови Пленуму Верховного суду України обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювана, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

У ході судового розгляду справи ОСОБА_2 зазначила, що моральні страждання, які вона перенесла у зв’язку з протиправною бездіяльністю відповідача, полягають у тому, що їй завдані душевні страждання у зв’язку з порушенням її соціального функціонування, порушенням її фізичного і психологічного стану. Протиправні дії Державної судової адміністрації України призвели до незворотних негативних змін в її житті.

Відповідно до висновку судової психологічної експертизи від 25 червня 2011 року № 473, проведеної фахівцями Севастопольського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, експертом встановлено, що ОСОБА_2 спричинені страждання (моральна шкода) за умови: не укладення Державною судовою адміністрацією України страхового договору щодо страхування життя та здоров’я судді Ленінського районного суду м. Севастополя Романової І.П.; несплати ОСОБА_2 страхової суми, яка підлягає їй до сплати відповідно до статті 45 Закону України «Про статус суддів», Порядку та умов державного обов’язкового страхування життя і здоров’я судді, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 1994 року № 89, за фактом страхового випадку –травми, отриманої ОСОБА_2 04 грудня 2009 року при виконанні службових обовязків судді Ленінського районного суду м. Севастополя.

Крім того, експертом у висновку зазначено, що орієнтований розмір компенсації моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_2, складає від 12 мінімальних заробітних плат до 576 мінімальних заробітних плат залежно від міри провини осіб, що заподіяли шкоду, і міри порушення здоров’я позивача.

Судова колегія, врахувавши фактичні обставини справи, причини, що потягнули за собою моральні страждання позивача, а також тяжкість заподіяної позивачу шкоди, прийшла до висновку, що достатнім розміром компенсації моральної шкоди, яка заподіяна позивачу, є сума у розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Тому у даній частині позов підлягає частковому задоволенню.

За правилами частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документального підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

За таких обставин, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені нею у зв’язку з проведенням судових експертиз, у розмірі 2 157 грн. 40 коп. та у зв’язку зі сплатою судового збору –3 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 158 –163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо невжиття заходів по здійсненню державного обов’язкового страхування життя та здоров’я ОСОБА_2, як судді Ленінського районного суду міста Севастополя.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400), на користь ОСОБА_2 страхову суму у розмірі 478 696 (чотириста сімдесят вісім шістсот дев’яносто шість) грн. 60 коп.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400), на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 160 (дві тисячі сто шістдесят) грн. 80 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складений та підписаний 19 жовтня 2011 року.

Постанова не набрала законної сили.

Головуючий

(підпис)

.А. Водяхін

Судді

(підпис)

.І. Шаповал

(підпис)

.М. Кравченко

Суддя С.А. Водяхін