СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-3703/10/2770

31.01.12

м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Привалової А.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Козирєва Т.С.

за участю сторін:

прокурора, Прокуратури м. Севастополя- Гукасян Христини Артушівни, посвідчення № 698, від 19 травня 2011 року,

розглянувши апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Водяхін С.А. ) від 12.10.11 у справі № 2а-3703/10/2770

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1,Севастополь,99003)

до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5,Київ 21,01021)

Державного казначейства України (вул. Бастіонна, 6,Київ 14,01014)

третя особа: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі (вул. Балаклавська, 9,Севастополь,99011)

за участю Прокуратури м. Севастополя (вул. Павліченко, 1,Севастополь,99011)

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення страхової суми та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м.Севастополі про визнання протиправною бездіяльності щодо невжиття заходів по здійсненню державного обов'язкового страхування її життя та здоров'я, як судді Ленінського районного суду м. Севастополя, стягнення страхової суми у розмірі 474 966 грн. 60 коп. та стягнення моральної шкоди у розмірі 474 000 грн. 00 коп.

Позов обґрунтовано тим, що Державна судова адміністрація України у порушення вимог діючого законодавства не здійснила обов'язкове державне страхування життя та здоров'я позивача, як судді Ленінського районного суду м. Севастополя, внаслідок чого, за фактом страхового випадку їй не були виплачені належні страхові суми. Зазначеними неправомірними діями відповідача позивачу були завдані моральні страждання, у зв'язку з чим вона просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 474 000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 12.10.2011 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо невжиття заходів по здійсненню державного обов'язкового страхування життя та здоров'я ОСОБА_2, як судді Ленінського районного суду міста Севастополя.

Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 страхову суму в розмірі 478696,60грн.

Стягнуто з державної судової адміністрації України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000,00грн.

Стягнуто з державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2160,80грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, Державна судова адміністрація України звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 12.10.2011 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема заявник зазначає, що Державна судова адміністрація України є страхувальником, однак страхові виплати здійснює страховик, якого як у 2009 році, так і на час звернення до суду не визначено на законодавчому рівні, тому відсутні підстави стверджувати про бездіяльність щодо страхування життя та здоров'я позивача. Також вказує, що у позивача відсутня стійка втрата працездатності, у зв'язку з чим суд неправомірно стягнув суму у розмірі 5-ти річного заробітку позивача. Крім того, вважає, що позивач була звільнена на загальних підставах, а не за станом здоров'я, що на думку заявника апеляційної скарги свідчить про відсутність підстав для здійснення страхових виплат.

У судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведеними в ній мотивами.

Інші особи своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

До початку судового засідання від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі у зв'язку зі станом здоров'я.

Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що Указом Президента України від 13 серпня 2002 року № 712 ОСОБА_2 була призначена суддею Ленінського районного суду м. Севастополя.

19 травня 2005 року Постановою Верховної Ради України №2582 позивач була обрана на посаду судді Ленінського районного суду м. Севастополя безстроково.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 02 грудня 2010 року № 2762-VІ позивач звільнена з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Ленінського районного суду м. Севастополя від 22 грудня 2010 року № 43-к позивач вважається такою, що звільнена з посади судді Ленінського районного суду м.Севастополя 31 грудня 2010 року.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 грудня 2009 року в приміщенні Ленінського районного суду м. Севастополя при проходженні для здійснення правосуддя зі свого кабінету до залу судового засідання № 1, що розташований на першому поверсі приміщення суду, на сходах перегону між першим та другим поверхами, при недостатньому освітленні позивач запнулась, зачепилась ногою за край мантії судді та впала, ударившись головою об сходи.

У зв'язку з падінням позивач отримала закриту черепно-мозкову травму й струс головного мозку, була доставлена до першій Севастопольській міській лікарні, де проходила стаціонарне та амбулаторне лікування по 8 червня 2010 року.

9 грудня 2009 року був складений акт розслідування нещасного випадку, що стався 04 грудня 2009 року, відповідно до якого комісія з розслідування нещасного випадку прийшла до висновку, що основна причина цього випадку -технічна, а саме: незадовільний технічний стан будівлі.

Згідно з висновком лікарсько-консультаційної комісії 7-й поліклініці міста Севастополя від 23 липня 2010 року № 854 в наслідок отриманої черепно-мозкової травми, у позивача маються наслідки у вигляді помірного церебростеничного синдрому остеохондрозу шийного відділу хребта, підвивих атланту, синдром хребтової артерії, стійкий помірний алогічний синдром, помірний вестібуло-атактічний синдром, субатрофія зорового нерва обох очей, деструкція склоподібного тіла, двостороння нейросенсорна туговухість 1 ступеня. За станом здоров'я ОСОБА_2 протипоказане виражене психоемоційна напруга, тривала напруга на орган зору, у тому числі й у роботі з комп'ютером.

Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії серії 2-18АД № 000225 від 21 червня 2010 року «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги»встановлений 5% ступень втрати професійної працездатності з 09 червня 2010 року безстроково.

13 грудня 2010 року позивач звернулась з заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації у м. Севастополі з проханням повідомити про страхову компанію, з якою Державною судовою адміністрацією України укладений договір страхування суддів на 2009 рік, та про внесення страхових платежів.

05 січня 2011 року позивачу надана відповідь на її звернення, у якої, з посиланням на лист Державної судової адміністрації України від 23 квітня 2010 року № 17-2455/10, зазначено, що протягом 2009 року уповноважена страхова компанія, у якій були б застраховані судді м. Севастополя, не визначена.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що обов'язкове страхування життя та здоров'я судді є елементом недоторканності, а тому повинно належно забезпечуватися державою в особі уповноважених на це спеціальних органів виконавчої влади. Державна судова адміністрація України є розпорядником бюджетних коштів на вказані цілі і повинна визначати компанію -страховика. Законодавством саме на Державну судову адміністрацію України покладений обов'язок забезпечення належного рівня матеріального забезпечення суддів, у тому числі обов'язок по соціальному страхуванню життя та здоров'я суддів.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надана ним правильна правова оцінка.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

У відповідності до вимог частини першої статті 45 Закону України «Про статус суддів», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, життя і здоров'я суддів підлягають обов'язковому державному страхування за рахунок державного бюджету на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 1994 року № 89, у редакції, яка діяла на час виникнення страхового випадку, затверджено Порядок та умови державного обов'язкового страхування життя і здоров'я суддів (далі -Порядок), яким передбачено, що державне обов'язкове страхування життя і здоров'я судді здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 2 Порядку встановлено, що страхові платежі за державним обов'язковим страхуванням життя і здоров'я суддів, включаючи пов'язані з цим витрати страховиків, уповноважених на здійснення такого виду страхування, в розмірі шести відсотків загальної суми цих платежів, а також витрати на виплату страхових сум застрахованим, перераховуються Конституційним Судом України, Верховним Судом України, Вищим господарським судом України, Вищим адміністративним судом України, Державною судовою адміністрацією (далі - страхувальники) на спеціальні рахунки страховиків, уповноважених на здійснення такого виду страхування.

Указом Президента України від 29 серпня 2002 року № 780/2002 створено центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом -Державну судову адміністрацію України.

Спеціальний статус Державної судової адміністрації України обумовлено тим, що всі питання її правового статусу та взаємовідносин з іншими органами розв'язано окремим Законом, а саме: главою 19 Закону України «Про судоустрій України».

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14 затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого на відповідача покладено такі основні завдання: здійснення матеріального та соціального забезпечення суддів і працівників апарату судів тощо.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідно до законодавства України саме на відповідача -Державну судову адміністрацію України, покладено організаційне забезпечення діяльності судів, що становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру та спрямовані на створення умов для повного й незалежного здійснення правосуддя. Державна судова адміністрація України є розпорядником бюджетних коштів на вказані цілі і повинна визначати компанію -страховика.

Судом встановлено, що Державною судовою адміністрацією України відповідний страховий договір зі страховиком не укладений, страхові внески, за рахунок яких має здійснюватися виплата страхового відшкодування суддям у разі настання страхового випадку, відповідачем не сплачуються.

Проте судом першої інстанції вірно зазначено, що не визначення страховика не є підставою для не виконання вимог статті 45 Закону України «Про статус суддів», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, щодо обов'язкового державного страхування життя і здоров'я суддів і не позбавляє позивача права на отримання страхової виплати.

Враховуючи, що Державною судовою адміністрацією України не було вжито всіх необхідних дій щодо укладання відповідного договору із страховиком, уповноваженим на здійснення такого виду страхування, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача.

За викладених обставин суд першої інстанції цілком обґрунтовано, застосовуючи принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, поклав обов'язок відшкодувати позивачу страхову суму на Державну судову адміністрацію України, оскільки саме на неї законодавством покладено забезпечення належного рівня матеріального забезпечення суддів, у тому числі обов'язок по соціальному страхуванню життя та здоров'я суддів.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону України «Про статус суддів»у разі заподіяння судді у зв'язку з виконанням відповідно до закону службових обов'язків каліцтва чи іншого стійкого ушкодження здоров'я, що виключає можливість продовження професійної діяльності, йому виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі п'ятирічного заробітку.

Коли заподіяне каліцтво чи інше пошкодження здоров'я не призвело до стійкої втрати працездатності, виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі річного заробітку.

Виплата страхових сум, відповідно до Порядку та умов державного обов'язкового страхування життя і здоров'я суддів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 1994 року № 89, проводиться відповідно до річного заробітку застрахованого на день настання страхового випадку за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цей страховий випадок.

Відповідно до наявних в матеріалах справи розрахункових листів, довідок про складові заробітної плати та про доходи, розмір річної середньої заробітної плати позивача складав 95 739 грн. 32 коп.

Зазначений розмір заробітної плати позивача представником відповідача не оспорювався.

Для встановлення розміру страхових сум, які підлягали б до виплати позивачу у разі укладення судовою адміністрацією договору страхування зі страховиком, судом першої інстанції була призначена комплексна експертиза.

Згідно з висновком судової економічної експертизи № 278 у справі № 2а-3703/10/2770 від 29 квітня 2011 року, проведеної Севастопольським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, сума страхових виплат, що підлягає виплаті ОСОБА_2, відповідно до статті 45 Закону України «Про статус суддів»від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ, Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового страхування життя і здоров'я суддів»від 14 лютого 1994 року № 89, складає 478 696 грн. 60 коп. (95 739 грн. 32 коп. х 5 = 478 696 грн. 60 коп., де 95 739 грн. 32 коп. -сум заробітної плати, 5 -кількість років, що підлягають виплаті застрахованій особі за законодавством).

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги щодо стягнення з Державної судової адміністрації України страхових виплат у розмірі 478 696 грн. 60 коп.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача стійкої втрати працездатності, оскільки ступінь втрати професійної працездатності за висновком Медико-соціальної експертної комісії серії 2-18АД № 000225 від 21 червня 2010 року «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги»встановлено 5%, є безпідставними і не приймаються колегію суддів до уваги.

Встановлення позивачу певного відсотку ступені втрати працездатності не означає, що втрата працездатності не є стійкою, оскільки за вказаною довідкою 5% ступень втрати професійної працездатності встановлена позивачу безстроково.

Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення страхових виплат через звільнення позивача з посади судді не за станом здоров'я, а за заявою про відставку, судова колегія зазначає, що закон не ставить у залежність виплату одноразової страхової суми від підстави звільнення.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто моральну шкоду у розмірі 1000,00грн. з відповідача, оскільки саме внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо вжиття всіх необхідних дій щодо укладання відповідного договору із страховиком, уповноваженим на здійснення такого виду страхування, позивачем були понесені моральні страждання у зв'язку з ушкодженням здоров'я за фактом страхового випадку -травми, отриманої 04 грудня 2009 року при виконанні службових обов'язків судді Ленінського районного суду м. Севастополя.

Суд першої інстанції, врахувавши фактичні обставини справи, причини, що потягнули за собою моральні страждання позивача, а також тяжкість заподіяної позивачу шкоди, прийшов до обґрунтованого висновку, що достатнім розміром компенсації моральної шкоди, яка заподіяна позивачу, є сума у розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Таким чином, судом першої інстанції з огляду на встановлені обставини справи правильно задоволені позовні вимоги.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, відповідає вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постановленого по справі судового рішення.

Керуючись статтями ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205; ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 12.10.11 у справі № 2а-3703/10/2770 - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 12.10.11 у справі № 2а-3703/10/2770 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 06 лютого 2012 р.

Головуючий суддя підпис А.В.Привалова

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.В.Привалова