Окрема ухвала
5 лютого 2025 року
м. Київ
Справа № 757/29209/22-ц
Провадження № 61-6938св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є
позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Науменко Юлія Володимирівна (далі - адвокат),
відповідач- Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - банк),
про визнання неправомірними вимог сплатити заборгованість і достроково повернути кредит, нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів за договором, про зобов`язання списати неустойки і звільнити від обов`язку погашати кредитний борг
за касаційною скаргою банку на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2024 року і
в с т а н о в и в:
1. У жовтні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:
1) визнати неправомірними пред?явлення банком вимоги сплатити прострочену заборгованість і достроково повернути споживчий кредит разом із нарахованими відсотками за користування кредитом і неустойкою, а також нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів за договором про іпотечний кредит від 7 лютого 2020 року № МR80GK0040300017 (далі - договір про іпотечний кредит), починаючи з 24 лютого 2022 року;
2) зобов`язати банк списати будь-які неустойки (штраф, пеню), нараховані з 24 лютого 2022 року, за невиконання зобов?язання за договором про іпотечний кредит;
3) зобов`язати банк звільнити позивача від обов?язку погашати основну суму іпотечного кредиту та нараховані відсотки за ним до деокупації міста Маріуполя Донецької області.
2. 16 березня 2023 року Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення про часткове задоволення позову: зобов?язав банк звільнити позивача від обов?язку погашати основну суму іпотечного кредиту за договором про іпотечний кредит і нараховані проценти за ним до деокупації міста Маріуполя; у задоволенні інших вимог відмовив.
3. 21 березня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову за апеляційною скаргою банку про залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині задоволеної вимоги.
4. 5 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду задовольнив частково касаційну скаргу банку: скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволеного позову та закрив провадження у справі в цій частині. Мотивував тим, що вимогу позивача зобов`язати банк звільнити позивача від обов?язку погашати основну суму іпотечного кредиту за договором про іпотечний кредит і нараховані проценти за ним до деокупації міста Маріуполя не можна розглядати в судовому порядку.
5. Упродовж строку тимчасової окупації особи, які проживають на тимчасово окупованій території або перемістилися з неї, звільняються від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об`єктом іпотеки є майно, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована. Національний банк України приймає рішення про зміну класифікації таких іпотечних кредитів або інші рішення з метою недопущення погіршення ліквідності (фінансового стану) кредитора.
Положення цього пункту не поширюються на об`єкти житлової нерухомості, загальна площа якого перевищує показники, встановлені статтею 266 Податкового кодексу України (частина шоста статті 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII)).
6. Суди встановили, що банк усупереч припису речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII у порядку статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимагав від позивача погасити основну суму іпотечного кредиту та нараховані відсотки за ним. Так, 7 жовтня 2022 року банк надіслав позивачу повідомлення-вимогу, у якому вимагав вчинити одну з таких дій: (1) сплатити прострочену заборгованість на умовах та в порядку, які встановлені кредитним договором, що зумовить втрату чинності цієї вимоги, або (2) достроково повернути споживчий кредит разом із нарахованими відсотками за користування ним і з неустойкою.
7. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що на позивача поширюються гарантії, визначені у реченні першому частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII, щодо звільнення від обов`язку сплати основної суми іпотечного кредиту та відсотків за ним до деокупації міста Маріуполя. Тому банк не може ні вимагати від позивача погасити цей кредит і відсотки, ні надсилати позивачеві будь-які вимоги та повідомлення про необхідність внесення платежів за договором про іпотечний кредит.
8. Суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу (стаття 420 ЦПК України).
9. Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України).
10. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення (частина п`ята статті 262 ЦПК України).
11. Під час касаційного перегляду судових рішень Верховний Суд встановив підстави для постановлення окремої ухвали.
11.1. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень непоодинокими є спори, які стосуються застосування приписів частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII (див., наприклад, крім судових рішень у цій справі: рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2024 року у справі № 205/7581/24 (№ у ЄДРСР: 121579385); рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 6 травня 2024 року у справі № 333/10216/23 (№ у ЄДРСР: 119311929) та від 16 серпня 2024 року у справі № 333/287/24 (№ у ЄДРСР: 121197233); рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 12 квітня 2024 року у справі № 220/758/23 (№ у ЄДРСР: 118321119)).
11.2. За змістом припису речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII він визначає умови, за яких боржник за кредитним договором (зобов`язання за яким забезпечене іпотекою, об`єктом (предметом) якої є майно відповідної площі, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення іпотечного договору була тимчасово окупована) може бути звільнений від виконання цивільного обов`язку за кредитним договором на строк тимчасової окупації відповідної території.
З огляду на формулювання речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи не є визначальним, оскільки відповідний припис поширюється як на тих осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, так і на тих, які перемістилися з неї (безвідносно до того, чи всередині країни, чи за її межі).
Інакше кажучи, виконання особами, які проживають на тимчасово окупованій території або перемістилися з неї (незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб), обов`язку погасити основну суму іпотечного кредиту та нараховані відсотки за ним відстрочується на період тимчасової окупації території, на якій розташоване (зареєстроване) іпотечне майно, якщо ця територія зазнала окупації після укладення іпотечного договору. Такі особи не звільнені від зазначеного обов`язку, однак його виконання відстрочується на період тимчасової окупації вказаної території.
Дія приписів частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII не позбавляє фінансову установу обов`язку облікувати кредитну заборгованість і нараховувати проценти за користування іпотечним кредитом (із урахуванням вимог, визначених, зокрема, статтею 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», пунктом 6 розділу ІV«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»). Однак унеможливлює вчинення такою установою дій зі спонукання боржника до погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих за ним відсотків, а також зі стягнення відповідного боргу до завершення періоду тимчасової окупації території, на якій розташоване (зареєстроване) іпотечне майно.
12. У частині шостій статті 15 Закону № 1207-VII парламент не передбачив можливість звільнення від виконання обов`язку (відстрочення такого виконання) за відповідною позовною вимогою. Таке звільнення (відстрочення) відбувається в силу вказівки закону та настання відповідних юридичних фактів (тимчасова окупація певної території України; проживання особи на цій території або переміщення з неї; укладення такою особою договору іпотеки для забезпечення виконання її кредитного зобов`язання до моменту тимчасової окупації території, на якій це майно розташоване (зареєстроване); площа відповідного майна не перевищує визначені Податковим кодексом України).
Отже, вимога позивача до банку про зобов`язання звільнити від обов`язку погасити основну суму іпотечного кредиту та нараховані за ним відсотки до деокупації певної території не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу як позовна. Наявність у банку визначеного у частині шостій статті 15 Закону № 1207-VII обов`язку звільнити позивача від виконання цивільного обов`язку на строк тимчасової окупації території, на якій розташований об`єкт (предмет) іпотеки може бути аргументом позивача у межах ініційованого банком судового спору про стягнення кредитної заборгованості. У такому спорі вказаний аргумент суд має оцінити, врахувавши встановлені обставини справи, та у разі підтвердження сукупності умов, визначених у частині шостій статті 15 Закону № 1207-VII, відмовити у задоволенні позову (повністю чи частково).
13. Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню (речення перше частини шостої статті 262 ЦПК України).
14. Національний банк України виконує, зокрема, такі функції: здійснює захист прав споживачів фінансових послуг, що надаються банками, а також іншими фінансовими установами та особами, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України; здійснює нагляд за додержанням банками, іншими фінансовими установами, особами, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та колекторськими компаніями законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, у тому числі вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки) та вимог, встановлених законодавством, щодо забезпечення доступності фінансових та супровідних послуг для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення (пункти 34 і 34-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Національний банк України»).
15. Національний банк України здійснює державне регулювання діяльності банків - у формах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», безпосередньо або через створений ним Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, оверсайта платіжної інфраструктури (абзац другий частини першої статті 61 Закону України «Про Національний банк України»).
16. За змістом абзацу четвертого частини першої статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» адміністративне регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює, зокрема, у виді нагляду за діяльністю банків.
17. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, відповідальних осіб банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності (частина п`ятнадцята статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
18. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу Національного банку України на необхідність перевірки фактів недотримання фінансовими установами викладеної у приписі речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII гарантії прав окремих груп споживачів фінансових послуг (зокрема фактів надсилання боржникам, на яких поширюється відповідна гарантія, вимог сплатити основну суму іпотечного кредиту та нараховані за ним відсотки або погасити таку заборгованість достроково).
19. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання (частина сьома статті 262 ЦПК України).
20. Для виконання окремої ухвали та надання відповіді, беручи до уваги можливу потребу у зборі необхідної інформації від фінансових установ, Верховний Суд вважає за необхідне встановити для Національного банку України двомісячний строк із дня отримання цієї ухвали.
Керуючись статтями 260, 261, 262, 420 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
у х в а л и в:
1. Звернути увагу Національного банку України на необхідність перевірки фактів недотримання фінансовими установами викладеної у приписі речення першого частини шостої статті 15 Закону № 1207-VII гарантії прав окремих груп споживачів фінансових послуг (зокрема фактів надсилання боржникам, на яких поширюється відповідна гарантія, вимог сплатити основну суму іпотечного кредиту та нараховані за ним відсотки або погасити таку заборгованість достроково, а також звернень із позовами про стягнення цього боргу).
2. Надіслати окрему ухвалу до Національного банку України. Про заходи, вжиті на її виконання, повідомити Верховний Суд у двомісячний строк із дня отримання цієї ухвали.
Окрема ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. КратСудді Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко
