Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
09 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 380/2827/24
адміністративне провадження № К/990/44176/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Львівської митниці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ "Про звільнення ОСОБА_1 " від 26.01.2024 № 145-о;
- визнати протиправним та скасувати наказ "Про застосування дисциплінарного стягнення" від 08.01.2024 № 3-дс;
- зобов`язати Львівську митницю Державної митної служби України поновити ОСОБА_1 на державній службі на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста "Угринів" Львівської митниці;
- стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.
Рішенням від 17.07.2024 Львівського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою від 16.10.2024 Восьмого апеляційного адміністративного суду, рішення суду першої інстанції скасовано, а позов ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись із рішенням апеляційного суду, Львівська митниця звернулася до Верховного Суду з цією касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Підставою для касаційного оскарження у справі № 380/2827/24 скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не урахував висновки Верховного Суду щодо застосування положень Закону України «Про державну службу»: пункт 1 частини другої статті 65 Закону № 889-VIII (порушення Присяги державного службовця); пункт 2 частини другої статті 65 Закону № 889-VIII (порушення правил етичної поведінки державних службовців); пункт 4 частини другої статті 65 Закону № 889-VIII (дії, що шкодять авторитету державної служби); пункт 9 частини другої статті 65 Закону № 889-VIII (використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб), які викладено у постановах Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 120/8381/20 та 23.06.2022 у справі № 813/2781/16.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, колегія суддів зазначає таке.
Так, у справі № 120/8381/20 предметом оскарження був наказ Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за порушення службової дисципліни, Присяги поліцейського, вимог частини першої, пунктів 1, 3 та 6 частини третьої статті 1, пункту 7 частини першої статті 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», статті 24 Закону України «Про запобігання корупції», пункту 2, 3, 4 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179, а також наказ, яким реалізовано наказ про притягнення до дициплінарної відповідальності цього поліцейського відповідно до пункту 6 частини одинадцятої статті 77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення) Закону України «Про Національну поліцію».
Закон України «Про державну службу» не регулює питань притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а тому Верховний Суд у постанові від 30.08.2022 у справі №120/8381/20 очевидно не викладав висновків щодо застосування норм статті 65 Закону України «Про державну службу», як на тому помилково наполягає Львівська митниця у касаційній скарзі.
За обставинами справи № 813/2781/16, дисциплінарний проступок державним службовцем митного органу вчинено за дії Закону України «Про державну службу» № 3723-XII, який був чинним до набрання чинності Законом № 889-VIII 01.05.2016. Тож, виходячи з того, що у мотивувальній частині оскаржуваного наказу хоч і йде посилання на порушення присяги державного службовця згідно Закону № 3723-ХІІ, що діяв на момент вчинення дисциплінарного проступку, то Суд у постанові від 23.06.2022 виснував, що дисциплінарні проступки, вчинені до 01.05.2016, мають кваліфікуватись за нормами Закону № 3723-XII, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, а дисциплінарні стягнення за такі проступки мають накладатись саме такі, які були передбачені Законом № 3723-XII, що був чинним на час вчинення цього дисциплінарного порушення.
Тож у справі № 813/2781/16 дисциплінарний проступок державного службовця митного органу не кваліфікувався за пунктами 1, 2, 4, 9 частини другої статті 65 Закону № 889-VIII, у зв`язку з чим Верховний Суд у постанові від 23.06.2022 не викладав висновків щодо застосування указаних норм.
Водночас у цій справі [380/2827/24], суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміст висновку службового розслідування ґрунтується лише на інформації, здобутій під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, що підтверджено представником відповідача у судовому засіданні, а матеріали службового розслідування не містять самостійно доведених фактів, які б підтверджували порушення позивачем вимог пунктів 1, 2, 4, 9 частини 2 статті 65 Закону №889-VIII, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів наявність в діях позивача складів дисциплінарних проступків, передбачених означеними нормами.
Підсумовуючи наведене колегія суддів констатує, що постанови Верховного Суду, на які скаржник посилається як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалені за інших фактичних обставин, які не є подібними до правовідносин у цьому касаційному провадженні, та відрізняються нормативним регулюванням, а тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судами норм права при ухваленні судових рішень, щодо яких подано касаційну скаргу в цій справі, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На підставі наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, як підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Львівської митниці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько
