ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 553/2879/21
провадження № 61-9985св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2023 року в складі судді Високих М. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2024 року в складі колегії суддів Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л., Триголова В. М.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання спільним боргу подружжя, його поділ та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних заяв
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 51 365,00 грн, що становить частини вартості транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN GOLF», 2003 року випуску та визнати право власності на частку квартири
АДРЕСА_1 .
У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Омелай Н. М. подала зустрічний позов до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила визнати спільним майном подружжя автомобіль ЗАЗ 110217, визнати за сторонами по 1/2 частині авто на праві спільної сумісної власності та стягнути з ОСОБА_2 11 845,00 грн компенсації в рахунок вартості 1/2 частини автомобіля.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до ОСОБА_2 про визнання спільним боргу подружжя та його поділ, у якому просив визнати борг у сумі 661 000,00 грн спільним боргом подружжя та здійснити поділ боргу в рівних частках: 1/2 частину боргу в сумі 330 500,00 грн визнати його боргом, а 1/2 частку боргу в сумі 330 500,00 грн визнати боргом ОСОБА_2 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовував тим, що в шлюбі з ОСОБА_2 він 18 жовтня 2017 року уклав із ОСОБА_3 договір позики строком до 01 березня 2021 року, відповідно до якого отримав у борг від ОСОБА_4 позику в розмірі 661 000,00 грн на купівлю квартири АДРЕСА_2 і, що підтверджується борговою розпискою. Цей правочин він уклав в інтересах сім`ї, тому борг у сумі 661 000,00 грн є спільним боргом подружжя.
20 березня 2023 року ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави об`єднано в одне провадження справу № 553/2879/21 за позовом ОСОБА_2 та зустрічним позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя із справою № 553/4419/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання спільним боргу подружжя та його поділ.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
15 листопада 2023 року рішенням Ленінського районного суду м. Полтави позов ОСОБА_2 задоволено.
У порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 51 365,00 грн, що становить 1/2 частину вартості транспортного засобу автомобіля марки «Volkswagen Golf», 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири
АДРЕСА_2 .
Зустрічний позов ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено.
У порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 11 845,00 грн, що становить 1/2 частину вартості транспортного засобу автомобіля марки «ЗАЗ 110217», 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 .
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання спільним боргу подружжя та його поділ відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
23 травня 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Полтава від 15 листопада 2023 року залишено без змін.
Відмову в позові ОСОБА_1 про визнання спільним боргу суди мотивували тим, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. З копії боргової розписки вбачається, що ОСОБА_1 уклав договір позики на суму 661 000,00 грн, що на час укладення договору еквівалентно 25 000,00 дол. США, який, враховуючи встановлений законом прожитковий мінімум на 2017 рік, виходить за межі дрібного побутового правочину. В договорі позики від 18 жовтня 2017 року відповідач підтвердив отримання вказаної суми у борг з обов`язком її повернення, проте підпису ОСОБА_2 боргова розписка не містить. Перебування відповідачів на час укладення договору позики в зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків, визначених договором позики, щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов необхідно доводити укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.
Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 була обізнана про договір позики та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти, отримані ОСОБА_1 за договором позики, використані та витрачені в інтересах сім`ї, не надано.Отримавши в позику грошові кошти без згоди другого з подружжя, що не підтверджено згодою ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 став учасником зобов`язальних правовідносин, особисто відповідає за повернення грошових коштів реально чи особистим майном.
Факт відсутності солідарного обов`язку ОСОБА_2 за спірним договором позики також встановлено постановою Полтавського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року в справі № 553/679/21, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 липня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду
м. Полтави від 15 листопада 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2024 року, в якій просить оскаржувані рішення скасувати в частині відмови в задоволенні його позову про визнання спільним боргу та його поділу, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині позовів Верховний Суд справу не переглядає.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц, про те, що праву на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов`язання з повернення грошової суми, отриманої в борг для придбання квартири.
Судові рішення в справі № 553/679/21 не є преюдиційними, адже в указаній справі (про стягнення боргу за розпискою) встановлено факт відсутності солідарного обов`язку за борговим зобов`язанням між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а в цій справі потребував установлення факт наявності правового режиму боргу як спільного зобов`язання подружжя і його поділу між сторонами. Суди не дослідили докази в цій справі.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо питань про те, чи можливо тлумачити частину третю статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) як положення, в якому законодавець закладає презумпцію наявності згоди іншого з подружжя на укладення договору без звернення за аналогією до частин другої, третьої статті 65 СК України, яка поширюється лише на договори з розпорядження майном; чи достатньо довести факт одержання коштів за договором одним із подружжя в інтересах сім`ї для того, щоб не лише такі кошти стали спільним майном подружжя, а й боргові зобов`язання, породжені їх отриманням, також стали спільними і могли бути розподілені під час поділу майна подружжя; чи можна вважати боргову розписку, складену з дотриманням усіх вимог законодавства, в якій чітко вказана мета позики «придбання нерухомого майна для спільного проживання там подружжя», доказом того, що позичені за борговою розпискою кошти отримані в інтересах сім`ї.
Позиція ОСОБА_2 .
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що судами в межах розгляду справи № 553/679/21 вже досліджено питання про використання отриманих за розпискою коштів у інтересах сім`ї та встановлено відсутність такого факту. В позові про стягнення боргу за договором позики стосовно неї відмовлено з підстав, що вона не надавала згоди на укладення цього договору, а використання коштів у інтересах сім`ї не доведено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 липня 2012 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 06 липня 2021 року.
18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_4 договір позики строком до 01 березня 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав в борг 661 000,00 грн на купівлю квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується борговою розпискою.
19 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується копією відповідного договору.
Згідно з пунктом 3 договору продаж квартири відбувся на суму 660 636,65 грн, що еквівалентно 25 000,00 дол. США на день укладення договору.
17 серпня 2021 року рішенням Ленінського районного суду м. Полтави в справі № 553/679/21стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики та боргової розписки від 08 жовтня 2017 року в сумі 661 000,00 грн.
09 лютого 2022 року постановою Полтавського апеляційного суду рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 скасовано, в задоволенні позову в цій частині відмовлено.
17 серпня 2022 року постановою Верховного Суду в справі № 553/679/21 (провадження № 61-3564св22) постанову Полтавського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року залишено без змін.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин першої, другої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).
До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, зокрема яке знаходиться в третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21), постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року в справі № 405/1459/20 (провадження № 61-5836св24)).
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується під час укладення договорів одним з подружжя.
Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).
Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
Отже, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15 (провадження № 14-712цс19), а також у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само собою не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, в солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї.
Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі № 754/6033/18 (провадження № 61-2852св21), від 28 червня 2023 року в справі № 712/13196/21 (провадження № 61-9595св22), від 27 березня 2024 року в справі № 359/950/16, від 14 листопада 2024 рокув справі № 727/1140/21 (провадження № 61-14646св23).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_1 за доводами касаційної скарги (як і в апеляційному суді) оспорює лише відмову судів у поділі боргового зобов`язання за договором позики від 18 жовтня 2017 року між ним і ОСОБА_4 , та зазначає, що за отримані в борг кошти подружжя 19 жовтня 2017 року придбало квартиру АДРЕСА_2 , яка визнана спільним подружжям у цій справі та поділена між сторонами.
Під час вирішення спорів між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
У порядку поділу спільного майна подружжя суд першої інстанції визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири
АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції керувався тим, що квартира придбана в період шлюбу за спільні кошти і є спільною сумісною власністю подружжя. Надані ОСОБА_1 в обґрунтування позову копія рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06 липня 2021 року про розірвання шлюбу між сторонами, копія постанови Полтавського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, копія постанови Верховного суду від 17 серпня 2022 року, копія розписки, договору купівлі-продажу та довідки про доходи самі собою не доводять того, що отримані за договором позики кошти були використані саме на придбання спірної квартири і, відповідно, підлягають поділу в порядку статті 65 СК України.
Тобто суд першої інстанції виснував, що квартира АДРЕСА_2 придбана подружжям не за рахунок позики, отриманої ОСОБА_1 від ОСОБА_4 .
У цій частині рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 у апеляційному порядку не оскаржував, а тому є встановленими обставини про те, що позика в розмірі 661 000,00 грн не витрачена на купівлю квартири АДРЕСА_2 .
Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 використав кошти, набуті за договором позики від 18 жовтня 2017 року, в інтересах сім`ї, матеріали справи не містять і сам заявник у касаційній скарзі про це не зазначає.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про укладення ОСОБА_1 договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошових коштів за цим договором для задоволення потреб сім`ї.
Суди правильно виснували про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання спільним боргом подружжя грошових коштів у розмірі 661 000,00 грн.
Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині не спростовують.
Стосовно судових рішень у справі № 553/679/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, необхідно зазначити таке.
17 серпня 2021 року рішенням Ленінського районного суду м. Полтави в справі № 553/679/21стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики та боргової розписки від 08 жовтня 2017 року в сумі 661 000,00 грн.
09 лютого 2022 року постановою Полтавського апеляційного суду рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 скасовано, в задоволенні позову в цій частині відмовлено.
17 серпня 2022 року постановою Верховного Суду в справі № 553/679/21 (провадження № 61-3564св22) постанову Полтавського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року залишено без змін.
Верховний Суд мотивував висновки тим, що, встановивши, що під час укладення договору позики, оформленого розпискою, не було отримано згоди ОСОБА_1 на його укладення, а правочин виходить за межі дрібно-побутового, використання коштів в інтересах сім`ї та цільового використання коштів позивачем не доведено, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував про відсутність підстав для солідарного стягнення з дружини боргу за договором позики.
Тобто в справі № 553/679/21 спільність боргових зобов`язань подружжя не доведена, що не позбавляло ОСОБА_1 підтвердити такі обставини належними доказами в межах розгляду цієї справи, однак ОСОБА_1 не довів, що борг за позикою є спільним боргом подружжя.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами.
Безпідставними є посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань про те, чи можливо тлумачити частину третю статті 61 СК України як положення, в якому законодавець закладає презумпцію наявності згоди іншого з подружжя на укладення договору без звернення за аналогією до частин другої, третьої статті 65 СК України, яка поширюється лише на договори з розпорядження майном; чи достатньо довести факт одержання коштів за договором одним із подружжя в інтересах сім`ї для того, щоб не лише такі кошти стали спільним майном подружжя, а й боргові зобов`язання, породжені їх отриманням, також стали спільними і могли бути розподілені під час поділу майна подружжя; чи можна вважати боргову розписку, складену з дотриманням усіх вимог законодавства, в якій чітко вказана мета позики «придбання нерухомого майна для спільного проживання там подружжя», доказом того, що позичені за борговою розпискою кошти отримані в інтересах сім`ї, адже такі висновки неодноразово сформульовані Верховним Судом, зокрема Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11 жовтня 2023 рокув справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21), від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15 (провадження № 14-712цс19), в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі № 754/6033/18 (провадження № 61-2852св21), від 28 червня 2023 року в справі № 712/13196/21 (провадження № 61-9595св22), від 27 березня 2024 року в справі № 359/950/16, від 14 листопада 2024 рокув справі № 727/1140/21 (провадження № 61-14646св23).
Заявник також посилається на те, що суди не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18), про те, що якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя; подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Однак у цій справі встановлено, що квартира АДРЕСА_2 придбана подружжям не за рахунок позики, отриманої ОСОБА_1 від ОСОБА_4 , тому відсутні підстави вважати, що суди не врахували висновки Верховного Суду в постанові від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18)під час вирішення спору.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не є істотними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині про поділ боргового зобов`язання без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
РішенняЛенінського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання спільним боргу подружжя, його поділ залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська
