Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 553/2879/21 Номер провадження 22-ц/814/1420/24Головуючий у 1-й інстанції Високих М.С. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Карпушина Г.Л., Триголова В.М.
секретар: Андрейко Я.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2023 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання спільним боргу подружжя та його поділ, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію у розмірі 51365 грн., що становить 1/2 частини вартості транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN GOLF», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та визнати право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що сторони з 27.07.2012 перебували у зареєстрованому шлюбі, про що Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції складено актовий запис № 136, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 06.07.2021 (справа № 553/495/21).
За час перебування у шлюбі ними було придбано транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN GOLF», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач вважає дане майно спільною сумісною власністю подружжя та прохає здійснити його поділ.
04.01.2022 представник ОСОБА_1 адвокат Омелай Н.М. подала зустрічний позов до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому прохає визнати спільним майном подружжя автомобіль ЗАЗ 110217, визнати за сторонами по частині авто на праві спільної сумісної власності та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11845 грн. компенсації в рахунок вартості частини автомобіля.
19.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до ОСОБА_2 про визнання спільним боргу подружжя та його поділ, в якому просив визнати борг у сумі 661000 грн. спільним боргом подружжя та здійснити поділ боргу в рівних частках: частину боргу у сумі 330500 грн. визнати боргом ОСОБА_1 , а частку боргу у сумі 330500 грн. визнати боргом ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що перебуваючи у шлюбі, 18.10.2017 року ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_3 договір позики строком до 01.03.2021, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав в борг від ОСОБА_4 грошову суму у розмірі 661000 грн. на купівлю квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується борговою розпискою.
Оскільки даний правочин ОСОБА_1 уклав в інтересах сім`ї, тому вважає, що борг у сумі 661000 грн. є спільним боргом подружжя.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 20.03.2023 року об`єднано в одне провадження справу № 553/2879/21 за цивільним позовом ОСОБА_2 та зустрічним позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя із справою № 553/4419/22 за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання спільним боргу подружжя та його поділ.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено.
В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 51365,00 грн., що становить 1/2 частину вартості транспортного засобу автомобіля марки «Volkswagen Golf», 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено.
В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 11845 грн., що становить частину вартості транспортного засобу автомобіля марки «ЗАЗ 110217», 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 .
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання спільним боргу подружжя та його поділ відмовлено.
Здійснено розподіл судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання спільним боргу подружжя оскаржив ОСОБА_1 , просив в даній частині рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необгрунтовано погодився з твердженнями ОСОБА_2 щодо необхідності врахування судових рішень у справі № 553/679/21 та безпідставно не надано належної оцінки доказам наданих ОСОБА_1 , чим порушено принцип змагальності.
Зазначено, що судом у рамках даної справи не з`ясовано джерело походження коштів, за які придбана спірна квартира та не надано правової оцінки боргової розписки з якої чітко вбачається, що сума позики була отримана з метою придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 для спільного проживання подружжя, що свідчить про те, що позичені кошти були використані в інтересах сім`ї.
Таким чином, судом не враховано положення ч. 2 ст. 65 СК України якою встановлено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Вказана презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї також встановлена постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.
Також судом першої інстанції не враховано правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 638/17330/16-ц щодо визнання того факту, що праву на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов`язання повернення грошової суми, що позичалася на її придбання.
Від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просила рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання спільним боргу подружжя та його поділ залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Відзив грунтується на тому, що судовим рішенням у справі № 553/679/21, що набрало законної сили, встановлено факт відсутності солідарного обов`язку ОСОБА_2 з повернення коштів за договором позики укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_2 не надавала згоду на укладення договору позики, а факт використання даних коштів в інтересах сім`ї не підтверджено належними доказами.
Від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до частин 1 та 2статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскільки рішенняЛенінського районногосуду м.Полтави від15листопада 2023року оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільним боргу подружжя та його поділ,тому віншій частинірішення судуапеляційним судомне переглядається щодо його законності та обґрунтованості.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду в оскаржуваній частині повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановленомісцевим судомта вбачаєтьсяз матеріалівсправи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27.07.2012 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 06.07.2021.
18жовтня 2017року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_4 договір позикистроком до01.03.2021, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав в борг від ОСОБА_4 грошову суму у розмірі 661000 грн. на купівлю квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується борговою розпискою.
19 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується копією відповідного договору.
Згідно п. 3 даного договору продаж квартири відбувся на суму 660636,65 грн., що еквівалентно 25000 доларів США за офіційним курсом НБУ на день укладення договору.
Доказів повернення боргу матеріали справи не містять.
З огляду на те, що спірна квартира була придбана під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, за кошти отримані ОСОБА_1 згідно договору позики, в інтересах сім?ї, тому останній просив визнати борг за вказаним договором спільним боргом подружжя та здійснити його поділ.
Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК Українигарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до положень частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються
у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
Згідно з частинами першою, другоюстатті 21 СК Українишлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до частини першоїстатті 36 цього Кодексушлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно достатті 60 СК Українимайно,набуте подружжямза часшлюбу,належить дружиніта чоловіковіна правіспільної сумісноївласності незалежновід того,що одинз нихне мавз поважноїпричини (навчання,ведення домашньогогосподарства,догляд задітьми,хвороба тощо)самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один ізподружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18 та постанові Верховного Суду від2 червня 2022 року у справі № 640/1846/19.
Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Згідно із положеннями частини третьої статті12та частини першої статті81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині другій статті 89ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина другастатті 65 СК України).
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третястатті 65 СК України).
Відповідно до частини третьоїстатті 61 СК Україниякщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Верховного Суду від 24 травня 2022 року у справі № 333/911/20 (провадження № 61-19899св21) вказано, що: «норма частини третьоїстатті 61 СК Україникореспондує частині четвертійстатті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третястатті 65 СК України). Тлумачення частини четвертоїстатті 65 СК Українидає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору».
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року у справі № 569/7165/19 (провадження № 61-3152св22).
Правовий аналіз частини четвертоїстатті 65 СК Українидає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).
Особливості дрібного побутового договору визначені у частині першій статті 31 ЦК України, за змістом якої правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.
Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин різні межі вартості.
За загальним правилом такий правочин (дрібний побутовий) має повністю виконуватися сторонами в момент його вчинення, а тому він може вчинятися або усно (частина першастатті 205 ЦК України), або шляхом здійснення конклюдентних дій (частина другастатті 205 ЦК України).
З ознак дрібного побутового правочину можна виділити: 1) безпосередня спрямованість на задоволення потреб громадянина; 2) моменти укладення та виконання як правило збігаються, або слідують один за одним; 3) невисока вартість.
Для визначення вартості вчинюваного одним з подружжя правочину (договору позики), з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного побутового та укладений щодо цінного майна, що у свою чергу потребувало б письмової згоди іншого з подружжя, слід враховувати конкретну межу, встановлену законодавцем у частині першійстатті 1047 ЦК України, та брати за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру якого обумовлює обов`язковість укладення договору позики в письмовій формі.
У частині першійстатті 1047 ЦК Українизаконодавець пов`язав обов`язковість укладення договору позики у письмовій формі з умовою, коли його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткового мінімуму доходів громадян, а отже логічним є висновок, що згода іншого з подружжя на укладення такого договору має надаватись також письмово.
Даний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19, провадження № 14-94цс21.
З копії боргової розписки вбачається, що ОСОБА_1 уклав договір позики на суму 661000 грн., що на час укладення договору еквівалентно 25000 дол. США який, враховуючи встановлений законом прожитковий мінімум на 2017 рік, виходить за межі дрібного побутового правочину.
В договорі позики від 18.10.2017 відповідач підтвердив отримання вказаної суми у борг з обов`язком їх повернення, проте підпису ОСОБА_2 боргова розписка не містить.
Перебування відповідачів, на час укладення договору позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц та у постанові від 31 січня 2023 року у справі № 369/1229/20.
Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 була обізнана про договір позики та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти отримані ОСОБА_1 за договором позики, останнім використаніта витрачені в інтересах сім`ї, не надано.
Таким чином, ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів про укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих позичальником у борг грошових коштів за цим договором для задоволення потреб сім`ї, а саме для придбання спірної квартири, а також, що ОСОБА_2 давала згоду на укладення такого договору.
Отримуючи в позику грошові кошти без згоди другого з подружжя, що не підтверджено згодою ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 стає учасником зобов`язальних правовідносин, особисто відповідає за повернення грошових коштів реально чи особистим майном.
Зазначене узгоджуєтьсяз висновкамиВерховного Суду,які викладеніу постановівід 26вересня 2018року усправі №713/285/2012,у постановіВерхового Судувід 27листопада 2019року усправі №133/9228/14ц,у постановіВерховного Судувід 15 вересня 2023 року у справі № 466/10235/18, у постанові Верховного Суду від 08 листопада2023 року у справі № 947/31704/19.
Сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що вона була витрачена саме на придбання вказаної квартири.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 675/347/18-ц, провадження № 61-4703св21.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду прийнято без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі№ 638/17330/16-ц та Великої палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі№ 638/18231/15-ц, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що … [при оформленні договору позики приватний нотаріус отримала заяву дружини, якою вона надала згоду своєму чоловікові на укладення договору позики. Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та його дружини заборгованості за договором позики є правильним].
Обставини справи, які викладені у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі№ 638/17330/16-ц не є подібними до обставин даного спору, оскільки у справі № 638/17330/16-ц договір позики укладено за погодженням із чоловіком, на укладення договору купівлі-продажу також він надавав нотаріально посвідчену згоду.
Факт відсутності солідарного обов`язку ОСОБА_2 за спірним договором позики також встановлено постановою Полтавського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 553/679/21, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та задоволенню не підлягають.
Відповідно п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.
Керуючись ст.367, ст.374ч. 1 п. 1, ст.375, ст.382 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районногосуду м.Полтави від15листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді: Г. Л. Карпушин
В. М. Триголов
