Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/9459/21 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Маринчак Н.Є., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Сулім А.В.,
представника позивача адвоката Покотило М.Б.,
представника відповідача Гришакової Н.Є,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України про скасування наказу та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної митної служби України (далі - відповідач/апелянт/ДМС України) про скасування наказу та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ ДМС України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01 липня 2021 року № 631-о;
- визнати протиправним та скасувати наказ ДМС України «Про внесення змін до наказу Державної митної служби України від 01 липня 2021 року № 631-0 «Про звільнення ОСОБА_1 »» від 02 липня 2021 року № 666-0;
- визнати протиправним та скасувати наказ ДМС України «Про звільнення та проведення розрахунку з ОСОБА_1 » від 04 серпня 2021 року № 962-0;
- зобов`язати ДМС України поновити ОСОБА_1 в ДМС України або її територіальному органі, як відокремленому структурному підрозділі, на посаді, рівнозначній посаді заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання ДМС Україні;
- стягнути з ДМС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток на час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначила, що звільнення із займаної посади заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання ДМС Україні на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої та четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» є незаконним, спірний наказ про звільнення є протиправним, оскільки відповідач порушив порядок звільнення, не виконав положення частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» щодо пропонування одночасно із попередженням про вивільнення рівнозначної посади, в той час коли таке звільнення можливе лише у разі неможливості їх запропонувати, а також у разі відмови від переведення на запропоновану посаду. Позивач зауважила, що на момент пропозиції були наявні вакантні рівнозначні посади, які не запропоновані відповідачем. При цьому, її посада не була скорочена, а лише змінила своє найменування внаслідок затвердження нової структури апарату та штатного розпису.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ ДМС України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01 липня 2021 року № 631-о.
Визнано протиправним та скасовано наказ ДМС України «Про внесення змін до наказу Державної митної служби України від 01 липня 2021 року № 631-0 «Про звільнення ОСОБА_1 »» від 02 липня 2021 року № 666-0.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України «Про звільнення та проведення розрахунку з ОСОБА_1 » від 04 серпня 2021 року № 962-0.
Поновлено ОСОБА_1 в ДМС України на посаді заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби Україні з дати звільнення, а саме з 04 серпня 2021 року.
Стягнуто з ДМС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 серпня 2021 року по 07 червня 2024 року у розмірі 740 258, 28 грн (сімсот сорок тисяч двісті п`ятдесят вісім гривень двадцять вісім копійок).
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 04 серпня 2021 року на посаді заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання ДМС Україні.
Допущено до негайного виконання рішення суду у частині стягнення з ДМС України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ДМС України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідно до правового регулювання, яке було чинне на момент звільнення позивача, за суб`єктом призначення або керівником державної служби закріплено не обов`язок, а право пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Окрім того, відповідно до умов контракту про проходження державної служби на період дії карантину, укладеного з позивачкою та з якими вона погодилась, неможливе переведення з займаної посади на іншу посаду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Покотило М.Б. підтримала мотиви, за яких суд першої інстанції задовільнив позов, просила залишити рішення суду першої інстанції - без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що починаючи з моменту повідомлення про майбутнє звільнення за частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» з 06 березня 2021 року регламентовано обов`язок суб`єкта призначення запропонувати наявні рівнозначні посади та лише, як виняток, нижчу посаду державної служби. Окрім того, необхідним у цій справі є врахування позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 640/24023/21, яка прийнята за аналогічних правовідносин та в якій підтримано висновок щодо наявності у органів ДМС обов`язку пропонувати іншу вакантну посаду у випадку, якщо наказ про звільнення прийнятий після 06 березня 2021 року (набрання дії Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-IX від 23 лютого 2021 року).
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що наказом «Про звільнення ОСОБА_1 » від 22 жовтня 2020 року № 1006-о відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII звільнено з 22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу взаємодії та ведення єдиного рахунку управління адміністрування та обліку митних платежів Департаменту митних платежів та митної вартості ДМС України, за угодою сторін, на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.
22 жовтня 2020 року між ДМС України в особі виконуючого обов`язки Голови ДМС України Павловського Андрія Віталійовича та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - Контракт), на посаду державної служби директора Департаменту протидії митним правопорушенням та контрабанді ДМС України.
Наказом «Про призначення ОСОБА_1 » від 22 жовтня 2020 року № 1013-о ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання ДМС України за результатами добору, шляхом укладення контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
21 грудня 2020 року ОСОБА_1 вручено попередження про наступне звільнення, у якому зазначено, що у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності державних службовців, посада заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби України відповідно до наказу Держмитслужби «Про введення в дію Структури апарату Держаної митної служби України та Штатного розпису Держаної митної служби України на 2020 рік» від 07 грудня 2020 року № 555, буде скорочена.
Наказом в.о. Голови ДМС України від 01 липня 2021 року № 631-0 на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» припинено державну службу та звільнено із займаної посади 02 липня 2021 року ОСОБА_1 , заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби України, у зв`язку зі скороченням посади державної служби, припинивши дію контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 22 жовтня 2020 року.
В подальшому наказом «Про внесення змін до наказу Державної митної служби України від 01 липня 2021 року № 631-о «Про звільнення ОСОБА_1 »» від 02 липня 2021 року № 666-о до наказу від 01 липня 2021 року було внесено зміни, шляхом викладення пункту 1 у наступній редакції: «Припинити державну службу та звільнити ОСОБА_1 , заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби України, із займаної посади, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби, припинивши дію контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, від 22 жовтня 2020 року.».
Наказом «Про звільнення та проведення розрахунку з ОСОБА_1 » від 04 серпня 2021 року № 962-о ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, 04 серпня 2021 року.
Вважаючи прийняті накази протиправними, а звільнення з займаної посади незаконним, позивач звернувся до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з обставин невиконання відповідачем приписів закону в частині пропонування рівнозначної посади, що свідчить про протиправність наказу, яким позивача звільнено з посади. Відповідач, обмежившись виключно попередженням позивачки про можливе наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів до звільнення, та після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ протягом більше ніж чотирьох місяців до винесення спірного наказу від 01 липня 2021 року № 631-о про припинення державної служби і звільнення позивача з посади з одночасним розірванням укладеного з ним контракту про проходження державної служби, не вжив жодних заходів з метою працевлаштування позивача, а саме: вакантні посади їй не пропонувалися, питання щодо наявності в неї переважного права на залишення на роботі не вирішувалося. При цьому, позовні вимоги в частині поновлення на посаді підлягають частковому задоволенню, оскільки у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а тому порушене право позивача підлягає відновленню шляхом поновлення на посаді заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби Україні.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889 VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Частинами першою-третьою статті 5 Закону № 889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла на дату ознайомлення з попередженням про наступне звільнення) державна служба припиняється, зокрема: 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
На момент винесення попередження позивачу абзац 1 частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII діяв в редакції Закону № 440-IX від 14 січня 2020 року, відповідно до якої суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів та може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Абзац 1 частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-IX від 23 лютого 2021 року (далі - Закон № 1285-IX), який набрав законної сили 06 березня 2021 року, викладено в наступній редакції: «одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.».
У контексті вказаних законодавчих змін спірним є питання застосування редакції частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема у тій, яка викладена згідно із Законом № 440-IX та діяла на момент попередження позивача про наступне вивільнення (21 грудня 2020 року), чи в тій, яка викладена згідно із Законом № 1285-ІХ та діяла на момент видання спірного наказу про звільнення позивача із займаної посади (01 липня 2021 року).
Мотивуючи апеляційну скаргу, ДМС України наполягає на тому, що стаття 87 Закону № 889-VIII має застосовуватися у редакції зі змінами, внесеними Законом № 440-IX, що була чинною на момент попередження позивача про наступне вивільнення, частина третя якої не передбачала обов`язку суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду як передумови для припинення державної служби у зв`язку з реорганізацією державного органу.
Слід зазначити, що Верховний Суд, зокрема у постановах від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21, від 22 грудня 2022 року у справі № 640/17678/21, від 11 травня 2023 у справі № 380/9574/21 вже вирішував питання застосування статті 87 Закону № 889-VIII у аналогічній спірній ситуації.
Виходячи з висновків, викладених у згаданих постановах Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин належить застосовувати частину третю статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 1285-ІХ, яка набрала чинності 06 березня 2021 року, тобто після ознайомлення позивача з попередженням про майбутнє вивільнення, однак до звільнення позивача з займаної посади.
При цьому, очевидно, що частина третя статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 1285-ІХ передбачає для позивача як державного службовця певні гарантії при звільненні з публічної служби у порівнянні з попередньою редакцією цієї норми закону.
З матеріалів справи вбачається, що із попередженням про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону № 440-IX) позивача ознайомлено 21 грудня 2020 року, проте звільнення відбулося 01 липня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону № 1285-ІХ).
Отже, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що в спірній ситуації підлягають застосуванню приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 1285-ІХ, за якими відповідач зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Враховується і переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про звільнення до дня розірвання трудового договору. У зв`язку з цим працівникові необхідно запропонувати всі вакантні посади (іншу роботу), які з`явились на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Така правова позиція відображена в постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 813/5500/14, від 18 жовтня 2017 року № 6-1723цс17.
Окрім того, Верховний Суд в постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 640/24023/21 (за аналогічних правовідносин) підтримав висновок щодо наявності у органів ДМС обов`язку пропонувати іншу вакантну посаду у випадку, якщо наказ про звільнення прийнятий після 06 березня 2021 року, тобто в період дії Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-IX від 23 лютого 2021 року.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачу перед тим, як видати оскаржуваний наказ про звільнення, не було запропоновано іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовується, наявність станом на 21 грудня 2020 року більше 30-ти вакантних посад в Департаменті митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД Державної митної служби України, з яких наявні рівнозначні посади заступника директора департаменту - начальника управління, які не було запропоновано ОСОБА_1 (т. 1., а.с. 110-111).
Слід зауважити, що суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак відповідач у межах спірних правовідносин був зобов`язаний дотриматися визначеної законом процедури вивільнення державних службовців.
Положеннями частин першої та другої статті 42 Кодексу законів про працю України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Натомість, ДМС України, обмежившись виключно попередженням про можливе наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів до звільнення та після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ протягом більше ніж чотирьох місяців до винесення спірного наказу від 01 липня 2021 року № 631-о про припинення державної служби і звільнення позивача з посади з одночасним розірвання укладеного з ним контракту про проходження державної служби, не вжила жодних заходів з метою працевлаштування позивача, а саме: вакантні посади їй не пропонувалися, питання щодо наявності в неї переважного права на залишення на роботі не вирішувалося.
Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про невиконання в повній мірі відповідачем вимог статті 87 Закону України «Про державну службу» в частині пропонування позивачу іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Згідно з судовою практикою власник є таким, що належно виконав вимоги щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював (постанова від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15).
Вказаний правовий висновок було висловлено в постанові Верховного Суду у справі № 816/1232/17 від 11 липня 2018 року та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягають врахуванню в цій справі.
Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що суб`єктом призначення під час розгляду питання про звільнення не дотримано вимоги статті 87 Закону № 889-VIII, що є підставою для визнання протиправним та скасування спірного наказу.
Твердження апелянта про неможливість переведення позивача на іншу посаду державної служби з огляду на положення пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22 квітня 2020 року № 290, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 24 березня 2021 року № 237 та умови контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, від 22 жовтня 2020 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки застосування відповідних положень та умов при звільненні працівника через скорочення посади суперечить приписам Кодексу законів про працю України та Закону № 889-VIII, які мають вищу юридичну силу.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про поновлення позивача на посаді заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно- тарифного регулювання ДМС України.
Частиною третьою статті 235 КЗпП визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції правомірно керувався положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Доводів щодо неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом першої інстанції в частині, що стосується поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування витрат на послуги адвоката, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення окружного адміністративного суду відповідає наведеним критеріям, підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державної митної служби України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Маринчак Н.Є.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 24.10.2024.
