Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 червня 2024 року № 320/9459/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України про скасування наказу та поновлення на роботі,-
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної митної служби України, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 01.07.2021 № 631-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 02.07.2021 № 666-0 «Про внесення змін до наказу Державної митної служби України від 01.07.2021 № 631-0 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 04.08.2021 № 962-0 «Про звільнення та проведення розрахунку з ОСОБА_1 »;
- зобов`язати Державну митну службу України поновити ОСОБА_1 в Державній митній службі України або її територіальному органі, як відокремленому структурному підрозділі, на посаді, рівнозначній посаді заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно- тарифного регулювання Державної митної служби Україні;
- стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток на час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідачем не дотримано законодавчо передбаченої процедури припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення, зокрема зазначає, що її посада не була скорочена, а лише змінила своє найменування внаслідок затвердження нової структури апарату та штатного розпису. Обґрунтовуючи вимоги заявленого позову позивачка також зазначає, що при звільненні їй не було запропоновано іншу вакантну посаду, незважаючи на наявність вакантних посад, а також не було здійснено оцінку якості роботи позивачки, відповідачем не обґрунтовано у зв`язку з чим звільнено саме її, тобто допущено дискримінацію.
Ухвалою суду (суддя Терлецька О.О.) від 04.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання. Протокольною ухвалою суду (суддя Терлецька О.О.) від 28.10.2021 вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
У зв`язку із перебуванням судді Терлецької О.О. у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, проведено повторний автоматизований розподіл справи №320/9459/21, за результатами якого, головуючим суддею визначено Лиска І.Г..
Ухвалою суду (суддя Лиска І.Г.) від 14.06.2022 справу прийнято до свого провадження, вирішено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 04.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що при звільненні позивачки не було допущено будь-яких порушень, призначення на посаду позивачки було тимчасовим з огляду на укладення контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2. У зв`язку з викладеним відповідач вважає, що підстави для скасування наказів відсутні та просив у задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Представником позивача надані додаткові пояснення по суті спору та, у зв`язку з прийняттям відповідачем наказу від 04.08.2021 №962-о «Про звільнення та проведення розрахунку з ОСОБА_1 » та заяву про зміну предмету позову.
Також, представник позивача надіслав відповідь на відзив, у якій зазначив про те, що конструкція Постанов КМУ від 22.04.2020 №290 та №237 від 24.03.2021 не містять будь-яких заборон на вчинення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади відповідних дій, а лише носить рекомендаційний характер. Навіть у випадку наявності прямої заборони на переведення у відповідних постановах, застосування відповідних положень при звільненні працівника через скорочення посади суперечило би приписам КЗпП України та Закону № 889-VIII, які мають вищу юридичну силу в порівнянні з постановами КМУ. Фактична зміна штатного розпису не відбулась, а мало місце лише перейменування департаментів. Будь-які законодавчі заборони щодо переведення державних службовців, призначених за ковід-контрактами, були відсутні. Позивачка стверджує, що при звільненні Держмитслужба мала навести обґрунтування необхідності звільнення саме позива, що зроблено не було чим допущено дискримінаційний характер звільнення.
Представник позивача 25.07.2022 подав до суду клопотання в якому просив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження. Представник відповідача не заперечував щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.
Протокольною ухвалою суду від 25.07.2022 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив таке.
22 жовтня 2020 року між Державною митною службою України в особі виконуючого обов`язки Голови Державної митної служби України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - Контракт) на посаду державної служби директора Департаменту протидії митним правопорушенням та контрабанді Державної митної служби України.
Наказом від 22.10.2020 №1013-о «Про призначення ОСОБА_1 » позивачку було призначено на посаду заступника директора департаменту начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби України за результатами добору, шляхом укладення контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
21.12.2020 позивачці було вручено попередження про наступне звільнення, де зазначалося, що, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності державних службовців, посада заступника директора департаменту начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби України, відповідно до наказу Держмитслужби від 07.12.2020 № 555 «Про введення в дію Структури апарату Держаної митної служби України та Штатного розпису Держаної митної служби України на 2020 рік», буде скорочена.
Наказом в.о. Голови Держаної митної служби України від 01.07.2021 № 631-0 припинено державну службу та звільнено із займаної посади 02.07.2021 ОСОБА_1 , заступника директора департаменту начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби України, у зв`язку зі скороченням посади державної служби, припинивши дію контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 22.10.2020.
В подальшому наказом від 02.07.2021 № 666-о «Про внесення змін до наказу Державної митної служби України від 01.07.2021 №631-о «Про звільнення ОСОБА_1 » до наказу від 01.07.2021 було внесено зміни, шляхом викладення п. 1 у наступній редакції: «Припинити державну службу та звільнити ОСОБА_1 , заступника директора департаменту начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби України, із займаної посади, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби, припинивши дію контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, від 22.10.2020.».
Наказом від 04.08.2021 № 962-о «Про звільнення та проведення розрахунку з ОСОБА_1 » позивачку звільнено із займаної посади у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, 04.08.2021.
Вважаючи прийняті відповідачем накази про звільнення незаконними, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) є спеціальним законом, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом (частини перша да друга статті 21 Закону № 889-VIIІ).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
За змістом абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (тут у редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (далі - Закон №440-IX) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ (далі - Закон №1285-ІХ)) передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Крім того, Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За змістом частини першої статті 4 КЗпП законодавство про працю складається з цього Кодексу й інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За приписами частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частиною шостою статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 року № 290 «Деякі питання призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 290) затверджено Порядок призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - Порядок), а також Типовий контракт про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (пункт 1 цієї постанови).
Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям: забезпечити у двотижневий строк після відміни карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - карантин), оголошення конкурсів на посади державної служби, призначення на які здійснилися відповідно до Порядку; утриматися на період дії Порядку та після відміни карантину від переведення державних службовців, призначених на державну службу шляхом укладення контрактів на підставі Типового контракту, затвердженого цією постановою, на рівнозначні або нижчі посади; забезпечити внесення до контрактів про проходження державної служби на період дії карантину змін щодо обмеження граничних строків їх дії з урахуванням положень абзацу шостого пункту 8 розділу II «Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 р. № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (пункт 3 Постанови № 290 в редакції Постанови КМ № 688 від 05.08.2020).
Постанова № 290 визнана такою, що втратила чинність на підставі пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 року № 237 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова № 237).
Пунктом 2 Постанови № 237 установлено, що контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - контракти на період дії карантину), які укладені з особами, щодо яких прийнято рішення про призначення на посаду державної служби до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2021 р. № 1285-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби", продовжують діяти на тих самих умовах з урахуванням зміни граничних строків дії таких контрактів.
Пунктом 4 Постанови № 237, серед іншого, постановлено Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям утриматися від переведення державних службовців, призначених на посади державної служби шляхом укладення контрактів на період дії карантину, на інші посади державної служби.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1285-ІХ контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, укладені до набрання чинності цим Законом, діють до призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не більше дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Предметом спору у цій справі є питання правомірності наказів Держмитслужби від 01 липня 2021 року №631-о, від 02 липня 2021 року №666-0, якими відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частин першої та частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIII державну службу позивача припинено та звільнено його із займаної посади з 27 липня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби, дію контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 22.10.2020 припинено.
Як встановлено судом, позивачка перебувала у трудових відносинах з Держмитслужбою на підставі контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 22 жовтня 2020 року та мала статус державного службовця.
Наказом від 22.10.2020 №1013-о «Про призначення ОСОБА_1 » позивачку було призначено на посаду заступника директора департаменту начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби України за результатами добору, шляхом укладення контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
07.12.2020 Державною митною службою України прийнято наказ № 555 «Про введення в дію Структури апарату Державної митної служби України та Штатного розпису Державної митної служби України на 2020 рік».
21.12.2020 позивачці було вручено попередження про наступне звільнення, де зазначалося, що, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності державних службовців, посада заступника директора департаменту начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби України, відповідно до наказу Держмитслужби від 07.12.2020 № 555 «Про введення в дію Структури апарату Держаної митної служби України та Штатного розпису Держаної митної служби України на 2020 рік», буде скорочена.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX (далі - Закон № 117-IX) були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX, що діє з 25 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Наведене свідчить, насамперед, про можливість суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з будь-яким державним службовцем у разі настання однієї з таких підстав: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців; 2) скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; 3) реорганізації державного органу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 та у подальшому підтримана, зокрема, у постановах від 29 грудня 2021 року у справі № 420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі №640/9691/20, від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21.
При цьому, слід зазначити, що 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон № 440-IX, яким частину третю статті 87 Закону № 889-VIII доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на дату ознайомлення позивача із попередженням про можливе наступне звільнення у цій справі була врегульована положеннями Закону № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX та № 440-IX).
Суд наголошує, що Верховним Судом вже неодноразово, зокрема, у постановах від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX).
Так, у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що частина перша статті 87 Закону № 889-VIIІ пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Крім того, у наведених постановах у справах № 640/11024/20, №380/3646/20 Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
Отже, аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент попередження позивача про можливе наступне звільнення (21 грудня 2020 року), дозволяє дійти висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Водночас особливість спірних правовідносин, що склалися у цій справі, полягає у тому, що після попередження позивача про можливе наступне звільнення та, власне, до винесення відповідачем спірних наказів про припинення державної служби і звільнення позивача з посади з одночасним розірвання укладеного з нею контракту про проходження державної служби відбулася законодавча зміна норм, що регулюють спірні правовідносини.
Так, 6 березня 2021 року набув чинності Закон № 1285-ІХ, яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону № 889-VІІІ у такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.».
Отже, після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.
Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16, повторював, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Крім того, частиною третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону №1285-ІХ законодавець чітко визначив можливість звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої цієї статті (зокрема, у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) виключно за відсутності можливості запропонувати йому відповідні посади або в разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Суд наголошує, що суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак відповідач у межах спірних правовідносин був зобов`язаний дотриматися визначеної законом процедури вивільнення державних службовців.
Суд також підкреслює, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не лише права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі №21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.
Положеннями частин першої та другої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: 2)особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Натомість, Держмитслужба, обмежившись виключно попередженням позивачки про можливе наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів до, власне, звільнення позивачки, та після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ протягом більше ніж чотирьох місяців до винесення спірного наказу від 01 липня 2021 року №631-о про припинення державної служби і звільнення позивача з посади з одночасним розірвання укладеного з ним контракту про проходження державної служби, не вжила жодних заходів з метою працевлаштування позивача, а саме: вакантні посади їй не пропонувалися, питання щодо наявності в неї переважного права на залишення на роботі не вирішувалося.
З огляду на наведене суд дійшов висновку про те, що відповідачем жодна з визначених частиною третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону №1285-ІХ гарантій при звільненні позивача реалізована не була.
Твердження відповідача щодо неможливості переведення позивача на іншу посаду державної служби з огляду на положення пункту 3 Постанови № 290 та пункту 4 Постанови № 237 суд не приймає до уваги, оскільки застосування відповідних положень при звільненні працівника через скорочення посади суперечить наведеним приписам КЗпП України та Закону № 889-VIII, які мають вищу юридичну силу ніж положення постанов Кабінету Міністрів України та пункт 3 Постанови № 290 та пункт 4 Постанови №237 носять рекомендаційний характер та не містять прямої заборони щодо переведення державних службовців, призначених на посади державної служби шляхом укладення контрактів на період дії карантину, на інші посади державної служби.
Також, у поданому позові та наданих поясненнях позивачка посилається на дискримінаційний характер звільнення її, у зв`язку з відсутністю аргументації щодо звільнення саме позивача з займаної ним посади.
Судом зазначається, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Цією ж статтею Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що пряма дискримінація - це ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дія цього Закону поширюється на відносини між юридичними особами публічного та приватного права, місцезнаходження яких зареєстровано на території України, а також фізичними особами, які перебувають на території України.
Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (пункт 48 рішення ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України», рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11.06.2002, заява № 36042/97).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).
При цьому, під час розгляду справи відповідачем так і не було надано пояснень стосовно причин, через які саме позивачка була звільнена з займаної посади, в той час, як інші працівники апарату Державної митної служби України були переведені на інші посади у відповідності до нового штатного розпису.
Отже, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не зазначив підстав, які стали причиною звільнення позивача та не призначенні позивача на посаді у перейменованому департаменті.
Тож, під час розгляду спору, суд приходить до висновку, що звільняючи позивачку із посади, митний орган не надав оцінку її роботі, не зазначив причини звільнення саме її, порівняно із іншими службовцями, переведеними до перейменованих штатних одиниць, відтак, обираючи серед працівників особу, яка підлягає звільненню, він діяв невмотивовано, тобто, без будь-яких обґрунтувань, на власний розсуд, не пояснюючи причини прийнятого рішення.
При цьому, судом встановлено, що посада заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби Україні станом на момент звільнення позивачки залишалась вакантною.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Приписами ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Розглядаючи вказану справу суд зазначає, що відповідачем на підтвердження правомірності оскаржуваних наказів про звільнення ОСОБА_1 не надано до суду належних та допустимих доказів правомірності звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», які б спростовували твердження позивача у справі про неправомірність оскаржуваного наказу.
Враховуючи викладене, на підставі встановлених під час судового розгляду справи фактів та обставин, беручи до уваги, що мотиви та докази відповідача не дають підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося за відсутності правових підстав, а відтак накази Державної митної служби України від 01.07.2021 № 631-о «Про звільнення ОСОБА_1 », від 02.07.2021 № 666-0 «Про внесення змін до наказу Державної митної служби України від 01.07.2021 № 631-0 «Про звільнення ОСОБА_1 », від 04.08.2021 № 962-0 «Про звільнення та проведення розрахунку з ОСОБА_1 », а тому вказані накази є такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, законодавцем встановлено межі періоду виплати середнього заробітку, а саме: весь час вимушеного прогулу, а відтак, оскільки незаконне звільнення позивача спричинило вимушений прогул, останній підлягає стягненню на користь позивача.
У постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 р. № 21-395а13 зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) (далі - Порядок).
Відповідно до вимог пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абзаці 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Як убачається з пункту 6 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 № 13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до вимог пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до Довідки відповідача від 16.09.2021 №178 за період з червня по липень 2021 року середньоденна заробітна плата складає 1003,06 (одна тисяча три) грн 6 коп., розмір середньомісячної заробітної плати складає 21064,22 грн (двадцять одна тисяча шістдесят чотири) грн 22 коп.
Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача з 04.08.2021 по 07.06.2024, становить 738 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, складає 740 258,28 грн (1003,06 грн х 738 робочих дні).
За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення вимог заявленого позову в частині стягнення з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.08.2021 по 07.06.2024.
Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, з огляду на приписи ч. 1 ст. 371 КАС України суд вважає наявними підстави для звернення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній посаді директора Департаменту протидії митним правопорушенням та контрабанді Державної митної служби України, з дати звільнення та в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення на час вимушеного прогулу.
За змістом рішення у справі «П`єрсак проти Бельгії» ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував.
Практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права («Brumarescu v. Romania» № 28342/95).
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З огляду на вказане, рішення суду в частині поновлення позивача на займаній посаді слід звернути до негайного виконання.
Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 в Державній митній службі України або її територіальному органі, як відокремленому структурному підрозділі, на посаді, рівнозначній посаді заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно- тарифного регулювання Державної митної служби України, суд зазначає наступне.
Так, згідно з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), чинне законодавство не передбачає. Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також враховує вимоги Європейської соціальної хартії, обов`язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" та якої не дотримався відповідач.
Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: - пункти 1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), 2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), 3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), 4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 Право на працю.
Виходячи з наведеного, суд згідно положень ст. 7 КАС України застосовує до спірних правовідносин положення КЗпП України, якими вказані питання врегульовані.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст.43 Конституції України дає підстави зробити висновок, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. Відтак, суд вважає, що відповідач звільнив позивача без законної на те підстави, а тому, відповідно до положень статті 235 КЗпП України зобов`язаний поновити її на попередній посаді, з огляду на що суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно- тарифного регулювання Державної митної служби Україні.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби Україні підлягає негайному виконанню. Отже, оскільки відповідачем не доведено правомірність звільнення позивача зі служби з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-
в и р і ш и в:
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 01.07.2021 № 631-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 02.07.2021 № 666-0 «Про внесення змін до наказу Державної митної служби України від 01.07.2021 № 631-0 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 04.08.2021 № 962-0 «Про звільнення та проведення розрахунку з ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 в Державній митній службі України на посаді заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби Україні з дати звільнення, а саме з 04 серпня 2021 року.
Стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.08.2021 по 07.06.2024 у розмірі 740258 (сімсот сорок тисяч двісті п`ятдесят вісім) грн 28 коп.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 04.08.2021 на посаді заступника директора департаменту - начальника управління митних платежів Департаменту адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Державної митної служби Україні.
Допустити до негайного виконання рішення суду у частині стягнення з Державної митноїслужби України на користь ОСОБА_1 середньогозаробіткуза час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.
