ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 638/14165/21
провадження № 61-9940св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого
2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 30 липня 2021 року в частині звільнення позивача з посади керівника управління безпеки по Північно-Східному регіону ГО.
Поновлено з часу звільнення ОСОБА_1 на посаді керівника управління безпеки по Північно-Східному регіону ГО в АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 786 327,75 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судові витрати в розмірі 7 863,27 грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2023 року змінено.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 30 липня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади Керівника Управління, посадова підгрупа Керівник управління безпеки ГО по ПР Управління безпеки у Кременчуцькій філії напрямку «Служба безпеки» Головного офісу АТ КБ «ПриватБанк».
Поновлено ОСОБА_1 на роботі.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 506 950,65 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір 5 069 грн.
27 лютого 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подав заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат за подачу апеляційної скарги.
Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 12 червня 2024 року заяву АТ КБ «ПриватБанк» про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 4 190,65 грн.
Додаткову постанову мотивовано тим, що при прийнятті постанови апеляційним судом не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених
АТ КБ «ПриватБанк» у суді апеляційної інстанції. Суд виходив із того, що при поданні апеляційної скарги банк сплатив судовий збір у розмірі 13 156,91 грн, однак враховуючи зменшення судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу на 279 337 грн, з ОСОБА_1 на користь
АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню 4 190, 65 грн (279 337 : 100 х 150%).
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на звільнення його від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», з огляду на те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена цим положенням, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі
№ 755/12623/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Таким чином, на думку позивача, суд апеляційної інстанції помилково стягнув з нього судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції додаткової постанови.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 25 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Тобто позивач звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на що суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув. Стягуючи із позивача на користь відповідача судовий збір суд апеляційної інстанції послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, зазначивши, що у цій постанові викладено висновок про те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Разом з тим, вказана постанова такого висновку не містить. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зазначила, що: «пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях» (пункт 58 постанови).
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і затримки розрахунку при звільненні регулюються різними положеннями КЗпП України (статті 117 і 235 цього Кодексу) та не є тотожними поняттями у розумінні трудового законодавства.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Тоді як середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зазначених постановах від 30 січня
2019 року та від 08 лютого 2022 року).
Отже, висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є помилковим та таким, що суперечить вимогам Закону та зазначеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Оскільки на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а апеляційну скаргу задоволено частково, то понесені АТ КБ «ПриватБанк» у суді апеляційної інстанції судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 190,65 грн необхідно компенсувати за рахунок держави.
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена додаткова постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана додаткова постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 12 червня 2024 року скасувати.
Компенсувати акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України,
4 190,65 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
