ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 754/1447/23
провадження № 61-6119св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області, Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Гапекою Тетяною Валеріївною , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року в складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2024 року в складі колегії суддів: Верланова С. М., Нежури В. А., Немировської О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області, про зміну місця проживання дитини.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано. Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сторін народилася дитина (син) ОСОБА_4 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, визначено місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю ОСОБА_2 . Проте, починаючи з грудня 2020 року, малолітній ОСОБА_4 проживає разом з ним. На момент перегляду вказаного судового рішення в апеляційному порядку малолітній син вже проживав з ним, але суд постановив рішення про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю.
Малолітній син повинен проживати разом з ним, адже відповідач не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами в школі, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини. На даний час ОСОБА_4 є учнем другого класу, має багато друзів серед однолітків та однокласників, відвідує різні гуртки, проте він не проявляє жодного бажання спілкуватися з матір`ю. Зазначав, що він любить свого сина і має змогу забезпечити його всім необхідним, слідкує за станом його здоров`я, розвитком, виховує та піклується про нього. У нього з сином чудовий психологічний контакт, прив`язаність один до одного.
Позивач наголошував, що він не має наміру перешкоджати відповідачу у здійсненні її прав та обов`язків щодо дитини, але ОСОБА_2 не проявляє бажання спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. Тому зміна місця проживання дитини може призвести до стресу, розірванню сталих зв`язків з друзями, змусить дитину повторно адаптуватися в іншому шкільному колективі.
ОСОБА_1 просив змінити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши його місце проживання разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Протокольною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року до участі у цій справі як третю особу залучено Службу у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що спільне проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_2 суперечить інтересам дитини або що після ухвалення рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю змінились обставини, які б слугували підставою для зміни місця проживання дитини і що зміна місця проживання буде в інтересах дитини.
Суд зробив висновок, що звернення ОСОБА_1 до суду з позовом у цій справі свідчить лише про його незгоду з рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю ОСОБА_2 . При цьому зміна місця проживання малолітнього ОСОБА_4 не відповідатиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що невиконання одним із батьків попереднього рішення суду, яке набрало законної сили, про визначення місця проживання дитини та протиправне утримання такої дитини у себе, суперечить властивостям судового рішення, яке набрало законної сили. При цьому підставами для звернення із новим позовом про визначення (зміну) місця проживання дитини не можуть бути обставини, які виникли внаслідок неправомірної поведінки одного з батьків, що полягає у невиконанні рішення суду. При цьому звернення із новим позовом не може бути підставою для уникнення від виконання іншого остаточного рішення суду, яким визначено місце проживання дитини.
З моменту ухвалення рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року у справі № 753/2392/21, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , не змінилися обставини, що впливають на вирішення спору. Крім того, позивач не надав доказів, які б спростовували попередній висновок судів про доцільність місця проживання малолітнього сина разом з матір`ю.
При цьому наданий представником позивача - адвокатом Гапекою Т. В. до суду апеляційної інстанції психологічний висновок, який складений 26 січня 2024 року психологом Зубро Т. , відповідно до якого за результатами психологічного обстеження та психологічного консультативного супроводу, який був впродовж 30 календарних днів, а саме з 26 грудня 2023 року до 26 січня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розумово (інтелектуально) та психологічно у нормі, психологічних відхилень не виявлено, наведених вище обставин, які є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 , не спростовує.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_7 майже два роки не спілкується з дитиною, не бере участі у її вихованні та утриманні, адже суд беззаперечно встановив, що таке не спілкування матері з дитиною зумовлене тим, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 , без погодження з матір`ю ОСОБА_2 , забрав малолітнього сина ОСОБА_4 та з того часу не дає можливості матері повноцінно брати участь у вихованні дитини.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника Гапека Т. В. , у якій просив судові рішення скасувати, ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
під час розгляду справи позивач вказував, що дитина стала проживати з ним (батьком) з грудня 2020 року, що підтверджується належними та достатніми доказами та визнавалось ОСОБА_2 . Крім того, відповідач визнавала ту обставину, що позивач у справі повідомив її, що малолітній ОСОБА_4 виявив бажання відвідати своїх бабусю та дідуся, які проживають в с. Дмитрашківка Вінницької області, а надалі відмовився повертатися у м. Київ до матері. Більше того, відповідач не надала суду доказів, що їй як матері дитини чиняться перешкоди з боку батька дитини. За весь час проживання дитини з батьком (протягом трьох років) ОСОБА_2 приїжджала у с. Дмитрашківку лише декілька разів. При цьому метою приїздів були не зустрічі з дитиною або врегулювання питання щодо місця проживання сина, а для влаштування провокацій позивача на вчинення дій, які б вона використала на свою користь. Під час зустрічей відповідач поводила себе агресивно. Проте суди не врахували відсутність доказів на підтвердження позиції відповідача та поклали в основу оскаржених судових рішень припущення, які не ґрунтуються ні на матеріалах справи, ні на дійсних обставинах;
суди порушили норми процесуального права під час допуску представника відповідача до участі у справі за відсутності належних повноважень, оскільки на підтвердження повноважень представника ОСОБА_2 - адвоката Левицької О. Л. надано ордер на надання правової допомоги, який не відповідає типовій формі, що затверджена Радою адвокатів України (до суду адвокатом Левицькою О. Л. надано ордер старого зразка). Таким чином, всі процесуальні документи, які подані та підписані адвокатом Левицькою О. Л. є неналежними та недопустимими доказами, адже подані особою без достатніх процесуальних повноважень. Недопустимою також була і участь адвоката Левицької О. Л. в судових засіданнях як представника ОСОБА_2 з аналогічних підстав. Про ці порушення було відомо і суду апеляційної інстанції, оскільки такі аргументи, крім інших, були підставою апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Проте суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув та безпідставно допустив до участі у справі неповноважного представника. При цьому апеляційний суд не навів жодного мотиву для відхилення таких доводів позивача;
під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем до матеріалів справи були долучені докази, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зокрема, до клопотання про долучення доказів, яке надіслане та підписане представником ОСОБА_2 - адвокатом Левицькою О. Л. серед інших доказів, які долучала сторона відповідача, наявний витяг з протоколу № 2 проведення засідання комісії з питань захисту прав дитини Піщанської селищної ради. Ознайомившись зі змістом вказаного протоколу, сторона позивача змушена була клопотати перед судом апеляційної інстанції про долучення до матеріалів справи звукозапису всього засідання комісії з питань захисту прав дитини Піщанської селищної ради, адже зазначені в протоколі відомості є недостовірними, неправдивими та такими, що спотворюють дійсні обставини, які мали місце під час проведення вказаного засідання. На спростування доказів та тверджень відповідача до матеріалів цієї справи було долучено CD-диск зі звукозаписом засідання комісії з питань захисту прав дитини Піщанської селищної ради. У судовому засіданні, яке відбулося 25 березня 2024 року, апеляційним судом долучено подані сторонами докази, але суд всупереч вимог процесуального законодавства не здійснив дослідження вказаних нових доказів;
суд першої інстанції неправомірно відмовив позивачу в задоволенні клопотання про опитування дитини в судовому засіданні за участі дитячого психолога з посиланням на те, що позивач не зазначив у клопотанні норми процесуального права, які передбачають підстави та порядок такого опитування. Враховуючи право дитини бути вислуханою, яке передбачене статтею 171 СК України, одним з основних способів з'ясування думки дитини можна вважати її безпосереднє заслуховування. Відповідно до українського законодавства під час розгляду справ, котрі стосуються визначення місця проживання дитини, її думку слід враховувати, якщо дитина досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити. Зазвичай це вік з 10 років, але не може бути шаблонного підходу до розгляду справи за участю дітей: у кожному конкретному випадку суд має підходити розумно та брати до уваги особливості розвитку кожної дитини. Визначений законодавцем вік 10 років умовний, адже надважливим під час визначення місця проживання дитини є здатність дитини чітко висловити свою думку. Якщо дитина здатна це зробити, то необхідно враховувати її бажання навіть тоді, коли дитина не досягла вказаного віку. Оцінити об'єктивність слів дитини за будь-яких обставин може допомогти висновок психолога чи судова експертиза. Таким чином, у цій справі важливим є з'ясування думки дитини сторін у справі, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки для забезпечення об'єктивного вирішення справи, що стосується прав дитини, суд зобов'язаний, в першу чергу, з'ясувати думку дитини та вирішити чи не суперечитиме інтересам дитини проживання з матір'ю та чи хоче дитина повертатися до матері. Крім того, обов'язковим у цій категорії справ є надання висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Протокольна ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 18 травня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, не може бути оскаржена окремо від рішення суду, тому позивач зазначає свої заперечення щодо неї під час оскарження рішення суду;
з кінця грудня 2020 року та по теперішній час дитина постійно проживає разом зі батьком, за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки КЗ «Дмитрашківський ліцей» Піщанської селищної ради Вінницької області Тульчинського району від 03 жовтня 2022 року № 15 ОСОБА_4 , 2015 року народження, дійсно навчається у цьому навчальному закладі в 2 класі. Ці обставини не спростовувались та не заперечувались і матір'ю дитини - ОСОБА_2 . Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області надала висновок щодо визначення місця проживання дитини, який затверджений рішенням виконавчого комітету від 11 березня 2024 року № 719, згідно з яким орган опіки та піклування, захищаючи інтереси дитини, вважає, що до часу налагодження повноцінного спілкування малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_2 неможливо визначити місце проживання дитини. Відповідно до психологічного висновку від 22 лютого 2024 року № 93фігура матері ОСОБА_4 витісняється, він її не сприймає як близьку людину. Мама в дитини асоціюється з неприйняттям, запереченням і сприймається дещо вороже. Під час бесіди психолога та дитини сторін було зроблено припущення, що проживання дитини з мамою може бути травматичним для дитини, оскільки дитина виявляє прив'язаність до батька. Разом з тим суди дійшли висновку, що проживання дитини з батьком (позивачем) починаючи з грудня 2020 року не спростовують того, що дитина перебуває у батька безпідставно і незаконно, всупереч відповідним судовим рішенням, якими з урахуванням найкращих інтересів дитини місце її проживання визначено з матір'ю. Такі висновки суду про те, що нібито ОСОБА_1 не виконує рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір'ю, а тому утримує дитину в себе протиправно є безпідставними. При цьому рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків;
ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, наведені позивачем у касаційній скарзі, які викладені у постановах Верховного Суду в аналогічних правовідносинах;
суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, встановивши при цьому обставини незаконного утримання позивачем власної дитини на підставі неналежних та недопустимих доказів, що відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2024 року залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 754/1447/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У червні 2024 року матеріали справи № 754/1447/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 червня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі
№ 357/17852/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 648/2062/18 та у постановах Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі
№ 6-2445цс16, від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з 28 серпня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 червня 2019 року.
Під час шлюбу у сторін народилась дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної державної адміністрації малолітній ОСОБА_4 з 13 жовтня 2015 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30 червня 2020 року № 421 визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 у формі спілкування з сином щовівторка та щоп`ятниці з 18-30 год до 21-00 год, щосуботи з 10-00 год до 20-00 год.
Відповідно до висновку Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (протокол засідання комісії від 10 лютого 2021 року № 3) районна державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_2 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, у справі № 753/2392/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Піщанської районної державної адміністрації Вінницької області, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області, про визначення місця проживання дитини, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 . Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Згідно з довідкою Середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 158 міста Києва Таранець О. зарахований до 1-Б класу цього навчального закладу.
Разом з цим відповідно до довідки Комунального закладу «Дмитрашківський ліцей» Піщанської селищної ради Тульчинського району Вінницької області Таранець О. навчається у 2 класі.
Рішенням комісії з питань захисту прав дитини від 24 березня 2023 року № 16 визначено, що після розлучення сторін у справі малолітній ОСОБА_4 залишився проживати з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 . Участь батька ОСОБА_1 у вихованні сина була визначена розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 30 червня 2020 року № 421. Відомо, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 , без погодження з матір`ю ОСОБА_2 , забрав малолітнього сина ОСОБА_4 до с. Дмитрашківка Тульчинського району Вінницької області та з того часу не дає можливості матері дитини ОСОБА_2 повноцінно приймати участь у вихованні сина. Зазначено, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року місце проживання малолітнього ОСОБА_4 визначено з матір`ю ОСОБА_2 , яке прийняте з урахуванням висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини від 13 лютого 2021 року. Батько дитини з цим рішенням не згодний, дитину матері не передав і вживає всіх заходів щоб усунути її з життя дитини, зокрема, звернувся з позовом до Піщанського районного суду Вінницької області про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4 . У задоволенні цього позову ОСОБА_1 відмовлено. Також указано, що не маючи можливості забрати дитину, ОСОБА_2 звернулась з позовом до Піщанського районного суду Вінницької області про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання. Зважаючи на встановлені факти комісія вважала за доцільне при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну місця проживання дитини взяти за основу рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року № 754/1447/23, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку Служби у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області щодо визначення місця проживання дитини, який затверджений рішенням виконавчого комітету від 11 березня 2024 року № 719, орган опіки та піклування, захищаючи інтереси дитини, вважає, що до часу налагодження повноцінного спілкування малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 неможливо визначити місце проживання дитини.
Позиція Верховного Суду
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
У статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
У статті 160 СК України зазначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з статтею 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Статтею 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Тлумачення як статті 7 СК України загалом, так і частини дев`ятої статті 7 СК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (частина перша статті 18 СК України).
Способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є змінаправовідношення (пункт 7 частини другої статті 18 СК України).
Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що способом захисту може бути пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду. Тобто, зокрема, в разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини, або коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини, яке не виконане як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну місця проживання дитини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 148/1555/17 зазначено, що «рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 вказано, що «при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Так, судом першої інстанції на виконання вищенаведених положень, було заслухано думку ОСОБА_3 , яка зазначала, що вона любить батька, бажає проживати лише з ним та з бабусею. Пояснила, що матір вона боїться, бо та її била, не приділяла їй уваги. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли до висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком, надавши першочергове значення інтересам дитини».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року в справі № 350/1696/19 (провадження № 61-19589св20) зазначено, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку … Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 607/425/16-ц (провадження № 61-8772св19) зазначив, що у разі зміни обставин, пов`язаних з віком дитини, за наявності спору між батьками як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернення до суду із позовом про зміну місця проживання дитини й тому разі, коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини та її відібрання, які не виконані. Найкращі інтереси дитини повинні мати першочергове значення. Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя … Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб».
Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.
Отже, у справах про визнання місця проживання дитини, її думку слід ураховувати, якщо дитина досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити. З досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.Проте не може бути передбачено шаблонного підходу до розгляду справи за участю дітей: у кожному конкретному випадку суд має підходити розумно та брати до уваги особливості розвитку кожної дитини.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша стаття 81 ЦК України).
У справі, що переглядається:
у лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , про зміну місця проживання дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнавши його місце проживання разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовував тим, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року, яке набрало законної сили, визначено місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю ОСОБА_2 . Проте, починаючи з грудня 2020 року, малолітній ОСОБА_4 проживає разом з ним. Більше того, на момент перегляду вказаного судового рішення в апеляційному порядку малолітній син вже проживав з ним. Позивач вказував, що малолітній син повинен проживати разом з ним, адже відповідач не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами в школі, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини. На даний час ОСОБА_4 є учнем другого класу, має багато друзів серед однолітків та однокласників, відвідує різні гуртки, проте він не проявляє жодного бажання спілкуватися з матір`ю. Зазначав, що він має змогу забезпечити його всім необхідним, слідкує за станом його здоров`я, розвитком, виховує та піклується про нього. У нього з сином чудовий психологічний контакт, прив`язаність один до одного. При цьому позивач не має наміру перешкоджати відповідачу у здійсненні її прав та обов`язків щодо дитини, але вона не бажає брати участь у вихованні дитини;
при відмові у задоволенні позову ОСОБА_1 суди виходили з того, що з моменту ухвалення рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року у справі № 753/2392/21, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 не змінилися обставини, що впливають на вирішення спору. Крім того, позивач не надав доказів, які б спростовували попередній висновок судів про доцільність місця проживання малолітнього сина разом з матір`ю. Тому зміна місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , якому визначено місце проживання з матір`ю ОСОБА_2 , не відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дитини. Оскільки рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року в справі № 753/2392/21, яке набрало законної сили, вже визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_2 , а ОСОБА_6 не виконує це рішення суду, його посилання під час нового провадження із таким же предметом спору на можливу зміну обставин, не може бути підставою для уникнення виконання іншого остаточного рішення суду у попередній справі. При цьому психологічний висновок, який складений 26 січня 2024 року психологом Зубро Т. , за результатами психологічного обстеження та психологічного консультативного супроводу дитини висновків судів попередніх інстанцій не спростовує. Аргументи про те, що ОСОБА_7 майже два роки не спілкується з дитиною, не бере участі у її вихованні та утриманні, є необґрунтованими, оскільки суд встановив, що така бездіяльність матері зумовлена тим, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 , без згоди матері, забрав малолітнього сина ОСОБА_4 і з того часу не дає можливості матері повноцінно брати участь у вихованні дитини;
20 лютого 2023 року представник позивача подала до суду першої інстанції клопотання про опитування дитини від 17 лютого 2023 року. Протокольною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 18 травня 2023 року у задоволенні клопотання позивача про опитування дитини відмовлено (т. 1, а. с. 68 - 72; 175);
в апеляційній скарзі ОСОБА_6 , зокрема, посилався на те, що суд неправомірно відмовив у задоволенні його клопотання про опитування дитини в судовому засіданні за участі дитячого психолога (т. 1, а.с. 200 - 202);
27 листопада 2023 року представник позивача подала до суду апеляційної інстанції клопотання про опитування дитини від 27 листопада 2023 року. У засіданні апеляційного суду ухвалено вирішити вказане клопотання після пояснення сторін (т. 2, а. с. 7 - 9; 23). Проте у наступних судових засіданнях (як свідчить інформація з протоколів судових засідань від 22 січня 2024 року; від 26 лютого 2024 року; 25 березня 2024 року) вказане клопотання судом апеляційної інстанції не вирішувалось;
суди не з`ясували можливість опитування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо думки дитини у питанні визначення місця її проживання.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).
Ураховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Гапекою Тетяною Валеріївною , задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 25 березня 2024 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
