Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 905/451/22
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Васьковського О. В., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Рогач Л. І.
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників учасників справи:
Волкова А.С., Музики С.М. - Комунального підприємства "Яковлівське"
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2023 (суддя Хабарова М. В.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 (головуючий - Медуниця О. Є., судді: Істоміна О. А., Попков Д. О.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Яковлівське"
про зобов`язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу в сумі 997 501,88 грн та стягнення заборгованості у розмірі 233 106,71 грн.
ВСТАНОВИВ:
Суть правозастосовчого питання, переданого на вирішення об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
1. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:
- чи відповідає належному способу захисту прав кредитора юридичної особи, яка перебуває в стані припинення (після прийняття засновниками (учасниками) рішення про ліквідацію юридичної особи), позов про стягнення суми грошових коштів, та чи підлягає в такому разі рішення суду про задоволення відповідного позову примусовому виконанню державною виконавчою службою або приватним виконавцем.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
2. 21.02.2022 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", Товариство, Кредитор, позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства "Яковлівське" (далі - КП "Яковлівське", Підприємство, Боржник, відповідач) про:
1) зобов`язання КП "Яковлівське" в особі комісії з припинення включити грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" у розмірі 997 501,88 грн до проміжного ліквідаційного балансу;
2) стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальній сумі 233 106,71 грн, з яких: 165 570,16 грн за договором постачання природного газу від 08.10.2018 № 3533/18-БО-6 (далі - договір постачання від 08.10.2018, договір №3533/18-БО-6), з яких: 117 204,26 грн - основний борг; 20 867,50 грн - 3 % річних; 27 498,40 грн - інфляційні втрати; 67 536,55 грн за договором постачання природного газу від 10.10.2019 № 9049/1920-БО-6 (далі - договір постачання від 10.10.2019, договір № 9049/1920-БО-6), з яких: 15 477,15 грн - 3 % річних; 52 059,40 грн - інфляційні втрати.
3. Позовна заява обґрунтовується тим, що внаслідок неналежного виконання умов договорів постачання від 08.10.2018 і від 10.10.2019 у Підприємства перед Товариством виникла заборгованість у сумі 997 501,88 грн, з яких вимога на суму 764 395,71 грн підтверджена рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2021 у справі № 905/469/21, а вимога на суму 233 106,71 грн - не підтверджена судовим рішенням, щодо якої позивач просить ухвалити рішення про стягнення коштів. Крім того, Кредитор посилається на своєчасне звернення до Боржника з вимогою про включення вказаних грошових вимог до проміжного ліквідаційного балансу КП "Яковлівське" в зв`язку з прийняттям засновником відповідача рішення про припинення шляхом ліквідації, однак відповідь у встановлений законом строк від Підприємства не отримав.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.10.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023, позов задоволено частково. Зобов`язано КП "Яковлівське" в особі комісії з припинення включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" у загальній сумі 997 501,88 грн. В іншій частині позову відмовлено.
5. Рішення та постанова мотивовані тими обставинами, що: 1) законодавством передбачено спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється, шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи, а такого способу захисту прав стягувача (кредитора), як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості з юридичної особи, що припиняється, норми статей 104- 112 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не передбачають; 2) позовна вимога про стягнення коштів з Боржника, який перебуває в стані припинення, не є ефективним захистом порушеного права позивача, оскільки порушене право Кредитора вже захищено судом шляхом задоволення позову про зобов`язання відповідача включити грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" до проміжного ліквідаційного балансу КП "Яковлівське".
6. При цьому суди врахували висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21, від 26.10.2022 у справі № 910/406/21, від 12.09.2023 у справі № 909/101/21.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 233 106,71 грн заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на необхідності відступлення від висновку щодо застосування положень статей 104- 112 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21, від 26.10.2022 у справі № 910/406/21, від 12.09.2023 у справі № 909/101/21, яке (відступлення) аргументує тим, що застосований в зазначених постановах суду касаційної інстанції підхід щодо визначення способу захисту порушеного права кредитора у відносинах з юридичною особою - боржником, який перебуває у стані припинення шляхом ліквідації, є застарілим (не враховує змін, що сталися у законодавчому регулюванні захисту прав кредиторів та забезпечення примусового виконання судових рішень), безсистемним, не тільки неефективним, а й шкідливим, тобто таким, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (щодо права позивача на справедливий суд) та частини першої статті 1 Першого протоколу (щодо права позивача на мирне володіння майном), адже на невизначений строк обмежує право кредитора отримати задоволення своїх вимог і ставить це право в залежність від волі чи бажання боржника.
9. Крім того, скаржник вважає, що основне значення для правильного вирішення цієї справи має відповідь на питання, чи обмежує закон права кредитора, повноваження суду та/або органів примусового виконання щодо можливості здійснювати стягнення коштів з боржника, який перебуває у стані припинення шляхом ліквідації, у тому числі в порядку примусового виконання судового рішення.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
10. КП "Яковлівське" не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 (Краснов Є. В. - головуючий, судді Мачульський Г. М., Рогач Л. І.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у справі № 905/451/22 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 07.02.2024.
12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2024 справу № 905/451/22 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) в зв`язку з необхідністю відступлення від викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів різних палат Касаційного господарського суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16 (судова палата для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством), від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21 (судова палата для розгляду справ про банкрутство), від 20.01.2020 у справі № 922/416/19 та від 12.09.2023 у справі №909/101/21 (судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності) висновку про те, що якщо юридична особа перебуває у стані припинення, то належному способу захисту прав кредитора відповідає позовна вимога про зобов`язання юридичної особи включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника вимог кредитора, а не про стягнення з такої юридичної особи боргу.
13. Постановляючи зазначену ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передусім звертає увагу на те, що частина 3 статті 112 ЦК України не встановлює способів захисту прав та інтересів кредитора, а лише встановлює строк звернення до суду з позовом. Тому способи захисту прав та інтересів кредитора не залежать від того, чи перебуває юридична особа у стані припинення. Зокрема, якщо кредитор вважає, що в юридичної особи існує обов`язок зі сплати кредитору грошової суми, то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення такої суми (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України, абзац 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Такий ефективний спосіб захисту застосовується і в разі, якщо юридична особа перебуває в стані припинення, а ліквідаційна комісія (ліквідатор) відмовила в задоволенні вимог кредитора або ухилилася від їх розгляду, оскільки в разі задоволення позову судом відповідне судове рішення незалежно від волі юридичної особи підлягає примусовому виконанню державним або приватним виконавцем. Натомість позовна вимога про зобов`язання юридичної особи включити грошові вимоги кредитора до її проміжного ліквідаційного балансу є неефективною, позаяк, по-перше, виконання судового рішення про задоволення такої вимоги залежить виключно від волі відповідача. По-друге, навіть виконання такого судового рішення, тобто включення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи само по собі не гарантує сплати боргу юридичною особою. В такому разі кредитору доведеться звертатись до суду вдруге про примусове стягнення боргу, що свідчить про те, що застосування зазначеного способу захисту не призводить до повного захисту прав кредитора.
14. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2024 визначено такий склад колегії суддів: Чумак Ю. Я. - головуючий, Бенедисюк І. М., Васьковський О. В., Вронська Г. М., Дроботова Т. Б., Кібенко О. Р., Малашенкова Т. М., Песков В. Г., Рогач Л. І.
15. Ухвалою об`єднаної палати від 14.03.2024 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Бенедисюк І. М., Васьковський В. О., Вронська Г. О., Дроботова Т. Б., Кібенко О. Р., Малашенкова Т. М., Пєсков В. Г., Рогач Л. І.) прийнято до розгляду об`єднаною палатою справу № 905/451/22 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 17.05.2024.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
16. 08.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (після зміни організаційно-правової форми - АТ "НАК "Нафтогаз України") (постачальник) та КП "Яковлівське" (споживач) укладено договір № 3533/18-БО-6, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 6.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом стовідсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
17. У матеріалах справи містяться додаткові угоди від 24.10.2018 № 1, від 29.10.2018 № 2, від 16.11.2018 № 3, від 29.11.2018 № 4, від 20.03.2019 № 5, від 29.03.2019 № 6, від 15.04.2019 № 7 до договору постачання від 08.10.2018, якими вносилися зміни в частині обсягів та ціни природного газу.
18. На виконання умов договору № 3533/18-БО-6 у період з листопада 2018 року по квітень 2019 року включно позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1 174 770,07 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи та підписані сторонами такі акти приймання-передачі природного газу: від 30.11.2018 на суму 209 894,75 грн; від 31.12.2018 на суму 243 813,43 грн; від 31.01.2019 на суму 255 987,64 грн; від 28.02.2019 на суму 233 839,10 грн; від 31.03.2019 на суму 220 609,85 грн; від 30.04.2019 на суму 10 625,30 грн.
19. Ураховуючи часткове виконання відповідачем зобов`язань з оплати природного газу, поставленого на підставі договору № 3533/18-БО-6, заборгованість КП "Яковлівське" становить 117 204,26 грн.
20. Товариство на підставі частини 2 статті 625 ЦК України нарахувало Підприємству 27 498,40 грн інфляційних втрат і 3 % річних у сумі 20 867,50 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором № 3533/18-БО-6 станом на 31.10.2021.
21. 10.10.2019 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Яковлівське" (споживач) укладено договір № 9049/1920-БО-6, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
22. У періоді з жовтня 2019 року по квітень 2020 року включно позивач надав, а відповідач прийняв у власність природний газ на загальну суму 691 652,59 грн на підставі таких актів приймання-передачі природного газу: від 30.11.2019 на суму 154 616,27 грн; від 31.12.2019 на суму 151 016,38 грн; від 31.01.2020 на суму 173 511,12 грн; від 29.02.2020 на суму 137 384,10 грн; від 31.03.2020 на суму 75 124,72 грн.
23. КП "Яковлівське" розрахунки за отриманий природний газ у повному обсязі не здійснило.
24. Рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2021 у справі №905/469/21, яке набрало законної сили, позов АТ "НАК "Нафтогаз України" до КП "Яковлівське" задоволено повністю. Стягнуто з КП "Яковлівське" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" основний борг у розмірі 691 652,59 грн за поставлений природний газ за договором № 9049/1920-БО-6, 3 % річних у розмірі 19 760,94 грн, інфляційні втрати в розмірі 41 685,16 грн і судовий збір у розмірі 11 296,48 грн. Пеня, 3 % річних та інфляційні втрати нараховано по 31.01.2021.
25. У матеріалах справи не має доказів про виконання зазначеного рішення суду.
26. З огляду на неналежне виконання КП "Яковлівське" умов договору №9049/1920-БО-6 АТ "НАК "Нафтогаз України", крім заявлених у межах справи № 905/469/21 сум заборгованості, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України донарахувало відповідачу 3 % річних у сумі 15 477,15 грн та інфляційні втрати в сумі 52 059,40 грн за період з 01.02.2021 по 31.10.2021.
27. Таким чином, загальний розмір грошових вимог Товариства до Підприємства за договором № 9049/1920-БО-6 станом на 31.10.2021 становить 831 931,72 грн, з яких: 691 652,59 грн основного боргу, 93 744,56 грн інфляційних втрат, 3% річних у сумі 35 238,09 грн, 11 296,48 грн судового збору.
28. З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі - ЄДРПОУ) вбачається, що КП "Яковлівське" є юридичною особою, яку утворено 12.07.2007 (номер запису 1237102000000521).
29. 29.10.2021 до ЄДРПОУ внесено запис про рішення Соледарської міської ради як засновника КП "Яковлівське" щодо припинення вказаної юридичної особи.
30. Строк для заявлення кредиторами своїх вимог встановлено до 29.12.2021.
31. АТ "НАК "Нафтогаз України" має грошові вимоги до КП "Яковлівське" в сумі 997 501,88 грн, які виникли внаслідок невиконання (неналежного виконання) Підприємством зобов`язань з оплати вартості поставленого природного газу за договорами постачання від 08.10.2018 та від 10.10.2019.
32. Із загального розміру грошових вимог позивача до відповідача заборгованість в сумі 764 395,71 грн підтверджено рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2021 у справі № 905/469/21, а щодо заборгованості в розмірі 233 106,71 грн судові рішення про стягнення з Боржника коштів відсутні.
33. 22.12.2021 АТ "НАК "Нафтогаз України" направило до комісії з припинення КП "Яковлівське" вимогу № 39/2-7615-21, в якій просило визнати грошові вимоги в розмірі 997 501,88 грн і включити їх до проміжного ліквідаційного балансу КП "Яковлівське", що підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення у цінний лист, накладною № 0103279051215 та фіскальним чеком від 22.12.2021.
34. Згідно з відомостями з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень кредиторська вимога Товариства та додані до неї документи отримано Підприємством 31.12.2021.
35. Однак, на порушення положень статті 105 ЦК України КП "Яковлівське" не надало відповіді на вказану вище вимогу, не розглянуло кредиторські вимоги позивача та впродовж встановленого законом строку не повідомило його про рішення щодо включення таких вимог до проміжного ліквідаційного балансу.
Позиція Верховного Суду
36. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди позивача із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій виключно в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 233 106,71 грн заборгованості, то їх касаційний перегляд здійснюється лише у відповідній частині позову.
38. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, об`єднана палата дійшла таких висновків.
39. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про обґрунтованість позовних вимог у частині зобов`язання КП "Яковлівське" в особі комісії з припинення включити грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" в загальній сумі 997 501,88 грн до проміжного ліквідаційного балансу та про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 233 106,71 грн заборгованості, яку (заборгованість) було включено в зазначену загальну суму кредиторських вимог, оскільки:
1) законодавством передбачено спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється, шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи;
2) такого способу захисту прав стягувача (кредитора), як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості з юридичної особи, що припиняється, норми статей 104- 112 ЦК України не передбачають;
3) належним способом захисту прав кредитора є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника кредиторських вимог. Отже, порушене право кредитора вже захищено судом шляхом задоволення позову про зобов`язання відповідача включити грошові вимоги позивача до проміжного ліквідаційного балансу;
4) позовна вимога про стягнення коштів з боржника, який перебуває в стані припинення, не є ефективним захистом порушеного права позивача, оскільки звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу.
Щодо належного способу захисту прав кредитора у разі, коли юридична особа - боржник перебуває у стані припинення за рішенням її засновника (учасників)
40. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.
41. Застосування судом неналежного способу захисту, зокрема такого, який, захищаючи права позивача, може призвести до порушення прав іншої особи, незалежно від його ефективності може призводити до порушення Конвенції, на що, зокрема, вказує практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункт 5.28), від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21, пункти 139, 140)). Водночас ефективність є необхідною умовою для застосування судом способу захисту.
42. Звернення до суду за неефективним способом захисту не може бути виправдане посиланням на принцип диспозитивності господарського судочинства, оскільки розгляд відповідної вимоги судом по суті не відповідає ані завданням господарського судочинства, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України), ані статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту). Такий розгляд призводить до негативних наслідків не лише для позивача (який перебуватиме у впевненості, що задоволення його вимоги призвело до захисту його прав та інтересів), а й відповідача (який змушений витрачати час та кошти) та є шкідливим для судочинства в цілому, оскільки держава витрачає кошти та ресурс судової системи на ілюзорний судовий процес, в якому захист прав та інтересів позивача є неможливим в принципі. Тому судовий процес за позовною вимогою, задоволення якої завідомо не може призвести до захисту права чи інтересу позивача, є безцільним та не відповідає змісту судового захисту.
43. Зокрема, застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).
44. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99) та інші).
45. Об`єднана палата звертає увагу на те, що норми статті 104- 112 ЦК України не встановлюють такого способу захисту прав кредитора, як зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника кредиторських вимог. Зазначені норми взагалі не встановлюють жодних способів захисту прав кредитора. Зокрема, частиною 3 статті 112 ЦК України передбачено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову, звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Об`єднана палата погоджується з доводом скаржника про те, що зазначена норма містить лише припис про право кредитора звернутися до суду з позовом до ліквідаційної комісії в разі відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, але ця норма не містить жодних положень щодо того, з яким саме позовом кредитор має право звернутися до суду, який саме спосіб захисту порушеного права в цьому випадку є належним та ефективним.
46. Відповідно до усталеної практики, якщо боржник не виконує грошове зобов`язання, то належною позовною вимогою є вимога кредитора про стягнення грошових коштів. Така вимога опосередковує такий спосіб захисту, встановлений законом, як примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України, частина 2 статті 20 ГК України).
47. Ефективність цього способу захисту забезпечується можливістю примусового виконання судового рішення про присудження виконавцем попри небажання боржника виконувати свій обов`язок, підтверджений судом. У таких випадках відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" виконавець, зокрема, накладає арешт на грошові кошти боржника, за їх недостатності арештовує та продає майно боржника та задовольняє вимоги кредитора - стягувача. У такий спосіб права кредитора захищаються повністю.
48. Суди попередніх інстанцій фактично дійшли висновку про неефективність такого способу захисту тому, що відповідне судове рішення за цих умов не підлягає примусовому виконанню. Натомість воно має бути виконане самим боржником добровільно. Об`єднана палата не погоджується з такими висновками.
49. Об`єднана палата звертає увагу, що подібні висновки не засновані на чинному законі. Натомість вони фактично реанімують підхід, який був передбачений Законом України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" (який втратив чинність 05.10.2016 у зв`язку з набранням чинності новим Законом від 02.06.2016 № 1404-VIII з такою ж назвою) (далі - Закон № 606-XIV), і від якого законодавець відмовився.
50. Під час дії Закону № 606-XIV його статтею 67 було передбачене таке:
"2. У разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.
3. У разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом".
51. Отже, Закон № 606-XIV передбачав, що коли учасники юридичної особи прийняли рішення про її ліквідацію, то судові рішення про стягнення з юридичної особи грошей чи майна не підлягали примусовому виконанню. Натомість сама юридична особа (в особі ліквідатора) мала розраховуватись з кредиторами (як тими, з якими у юридичної особи не було спорів, так і з тими, хто мав судові рішення на свою користь).
52. Вади регулювання, яке встановлювалося Законом № 606-XIV у зазначеному відношенні, біли цілком очевидними із-за вкрай несприятливих для кредиторів наслідків.
53. По-перше, це регулювання створювало передумови для зловживання боржників (в особі ліквідаторів). Виконання судових рішень цілком залежало від їх бажання чи небажання. Боржнику досить було прийняти рішення про власну ліквідацію і виконавче провадження підлягало закінченню, а примусове виконання судового рішення проти нього виключалось. Боржники могли роками не сплачувати кошти кредиторам, а ефективного захисту проти таких зловживань не було.
54. Єдиною можливістю для кредитора у такій ситуації було звернення із заявою про відкриття провадження про банкрутство боржника. Водночас, по-перше, за світовою практикою порушення справи про банкрутство є не засобом захисту інтересів кредитора, який вже одержав судове рішення на свою користь, а є засобом захисту інтересів боржника, зокрема, задля часткового звільнення або розстрочення боргів (саме боржник зазвичай ініціює справу про своє банкрутство). По-друге, цей підхід фактично означав вихолощення інституту виконавчого провадження, примушуючи кредитора ініціювати натомість справу про банкрутство (яке є тривалим процесом), у тому числі щодо платоспроможного боржника. Нарешті, банкрутство не можна перетворювати на інструмент боротьби зі зловживаннями платоспроможного боржника - банкрутство слугує лише цілям пропорційного задоволення вимог до неплатоспроможного боржника. Отже, цей підхід призводив до викривлення як інституту примусового виконання судового рішення, так і інституту банкрутства.
55. По-друге, регулювання, яке встановлювалося Законом № 606-XIV у зазначеному відношенні, явно суперечило статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) у світлі практики ЄСПЛ. Так, ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень (див. наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, пункт 43), справа "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, пункт 51) та інші).
56. Виходячи з викладеного, об`єднана палата дійшла висновку, що виконання судового рішення, яке може бути виконане від імені боржника іншою особою, тобто якщо обов`язок боржника не має особистого характеру (стаття 63 чинного Закону України "Про виконавче провадження"), зокрема судового рішення про стягнення грошових коштів, не може бути покладено на самого боржника, який не виконав його добровільно, а підлягає примусовому виконанню. Протилежний висновок суперечив би статті 6 Конвенції.
57. Якщо платоспроможний боржник не виконує свого обов`язку майнового характеру, то це свідчить про дефект його волі. Такий дефект виправляється спершу судом шляхом ухвалення судового рішення (зокрема, про стягнення грошових коштів чи іншого майна), а на стадії виконавчого провадження - виконавцем. Виконавець виконує судове рішення замість боржника і за рахунок його майна, тим самим нівелюючи дефект волі боржника. З цього випливає неефективність покладення виконання рішення суду на самого боржника, який не виконав його добровільно, оскільки такий підхід не призводить до виправлення дефекту волі боржника.
58. В разі ж якщо існує загроза неплатоспроможності боржника і це спричиняє невиконання ним своїх обов`язків, виконання судового рішення також не може бути покладене на боржника в особі його статутних органів, бо активи боржника можуть бути розподілені несправедливо внаслідок наявності дефекту волі боржника. У таких випадках законодавство передбачає інший механізм недопущення такого дефекту волі, зокрема шляхом розпорядження активами боржника під контролем арбітражного керуючого та суду відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) або під контролем уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
59. Отже, покладення виконання судового рішення майнового характеру, не виконаного боржником добровільно, за жодних обставин не може бути віддане на відкуп самого боржника в особі його статутних органів або призначеної ними ліквідаційної комісії (ліквідатора).
60. Чинний Закон України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VIII) не передбачає такої підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, як перебування боржника у стані ліквідації, та не визнає таку обставину ані підставою для закінчення виконавчого провадження, ані підставою для його зупинення.
61. Виходячи з викладеного вище, таке регулювання не означає наявності в чинному Законі № 1404-VIII прогалини, яку слід було б заповнити, а свідчить про виправлення законодавцем помилок, які були наявні у Законі № 606-XIV, призводили до явно нерозумних і несправедливих результатів та суперечили статті 6 Конвенції.
62. Тому об`єднана палата дійшла висновку про те, що знаходження юридичної особи - боржника у стані припинення жодним чином не впливає ані на можливість відкриття виконавчого провадження, ані на примусове виконання судового рішення щодо цього боржника у процедурі виконавчого провадження, зокрема, не тягне закінчення виконавчого провадження і не є підставою для його зупинення.
63. Отже, позовна вимога про стягнення грошових коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом (примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України, частина 2 статті 20 ГК України)), і цей спосіб захисту є ефективним.
64. Об`єднана палата також звертає увагу на те, що позовна вимога про зобов`язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу є неефективною. По-перше, виконання судового рішення про задоволення такої вимоги залежить виключно від волі відповідача. По-друге, навіть виконання такого судового рішення, тобто включення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи, само по собі не гарантує сплати боргу юридичною особою, бо така сплата теж залежить виключно від волі боржника. По-третє, учасники юридичної особи, до проміжного ліквідаційного балансу якої на виконання судового рішення включені грошові вимоги кредитора, або відповідний орган юридичної особи чи відповідний державний орган можуть прийняти рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи (частина 11 статті 17, пункт 7 частини 1 статті 251 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), внаслідок чого внесення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи втратить будь-яке значення. У цьому випадку кредитору доведеться повторно звертатись до суду, але вже з вимогою про стягнення грошової суми.
65. Варто також звернути увагу на таке. Відповідно до частини 1 статті 112 ЦК України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
66. Об`єднана палата звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19, пункт 80), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21, пункт 42), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (провадження №14-212цс21)). Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22, пункт 7.33).
67. Тому об`єднана палата підкреслює, що норма частини першої статті 112 ЦК України стосується ліквідації тільки платоспроможної юридичної особи. Її слід застосовувати не у відриві, а разом з іншими положеннями ЦК України, зокрема, разом із частиною шостою статті 104, частиною третьою статті 110 ЦК України, тобто системно. Відповідно до частини шостої статті 104 ЦК України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом, а відповідно до частини третьої статті 110 ЦК України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, передбачені КУзПБ. Отже, встановлена частиною першою статті 112 ЦК України черговість задоволення вимог кредиторів не може мати на меті задоволення вимог кредиторів певних черг і часткове незадоволення кредиторів інших черг чи їх незадоволення взагалі. Якщо юридична особа є платоспроможною, то підлягають задоволенню всі вимоги кредиторів, що виключає порушення їх прав. Тому об`єднана палата дійшла висновку, що частина перша статті 112 ЦК України має на меті врегулювати черговість добровільного задоволення боржником тих вимог кредиторів, які визнані ним самостійно, і не регулює задоволення вимог кредиторів за судовими рішеннями, які підлягають примусовому виконанню. Протилежне тлумачення зазначених законодавчих норм призвело би до порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) у світлі практики ЄСПЛ.
68. Об`єднана палата також звертає увагу на те, що відповідно до частини п`ятої статті 112 ЦК України вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними. Цю частину слід застосовувати разом із частиною четвертою статті 112 ЦК України, відповідно до якої вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Отже, положення частини п`ятої статті 112 ЦК України щодо погашення вимог, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, застосовуються лише до вимог, які заявлені після спливу строку, встановленого для їх пред`явлення. До вимог, які заявлені вчасно, та вимог, які підлягають примусовому задоволенню на підставі судового рішення, правила про погашення вимог не застосовуються. Якщо у процедурі ліквідації юридичної особи з`ясується, що майна юридичної особи недостатньо для задоволення всіх вимог кредиторів, боржник зобов`язаний звернутися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство відповідно до частини третьої статті 110 ЦК України.
69. Виходячи з викладеного, статтю 112 ЦК України не можна тлумачити так, що вона забороняє примусове виконання судового рішення, ухваленого щодо боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення. Такого регулювання стаття 112 ЦК України не містить (та й не може містити з огляду на статтю 6 Конвенції у світлі практики ЄСПЛ).
70. Натомість черговість, передбачена статтею 112 ЦК України, спрямована на те, щоб у разі виявлення під час добровільного задоволення боржником самостійно визнаних ним вимог ознак неплатоспроможності і подальшого порушення справи про банкрутство ризик незадоволення таких вимог був мінімальним саме для перших черг кредиторів, визначених цією статтею. Адже вимоги, визнані боржником самостійно, можуть бути необґрунтованими, що і перевіряється судом в межах справи про банкрутство. Водночас це не стосується вимог кредиторів за судовим рішенням у процедурі добровільної ліквідації, бо обґрунтованість цих вимог вже встановлена судом і не може ставитись боржником під сумнів в межах зазначеної процедури. Тому доти, доки ознаки неплатоспроможності боржника - юридичної особи не встановлені, такі кредитори мають отримувати задоволення своїх вимог в загальному порядку у виконавчому провадженні. Але як тільки ознаки неплатоспроможності виявлені (наприклад, внаслідок добровільного визнання боржником нових вимог або стягнення грошових коштів судом на користь нових кредиторів), ліквідатор має звернутись до суду для порушення справи про банкрутство; тоді виконання судових рішень здійснюється в межах такої справи і в іншій черговості, ніж встановлена у статті 112 ЦК України, а саме в черговості, встановленій статтею 64 КУзПБ.
Щодо вирішення спору в оскарженій частині по суті
71. Судами попередніх інстанцій встановлено таке.
72. 10.10.2019 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Яковлівське" (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 9049/1920-БО-6, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
73. Протягом періоду із жовтня 2019 року по квітень 2020 року включно, позивач надав, а відповідач прийняв у власність природний газ на загальну суму 691 652,59 грн (згідно з актами приймання-передачі природного газу: від 30.11.2019 на суму 154 616,27 грн, від 31.12.2019 на суму 151 016,38 грн, від 31.01.2020 на суму 173 511,12 грн, від 29.02.2020 на суму 137 384,10 грн, від 31.03.2020 на суму 75 124,72 грн).
74. Проте відповідач, всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором, розрахунки за отриманий природний газ у повному обсязі не здійснив.
75. У березні 2021 року АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ за договором № 9049/1920-БО-6 з урахуванням пені, 3 % річних та інфляційних втрат, розрахованих по 31.01.2021.
76. Рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2021 у справі №905/469/21 позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" задоволено повністю та стягнуто з КП "Яковлівське" основний борг у сумі 691 652,59 грн, 3% річних у сумі 19 760,94 грн, інфляційні втрати в сумі 41 685,16 грн та судовий збір у сумі 11 296,48 грн.
77. Доказів про виконання вказаного рішення суду матеріали справи не містять.
78. У зв`язку з неналежним виконанням умов договору № 9049/1920-БО-6 позивачем, окрім заявлених в рамках справи № 905/469/21, донараховані відповідачу 3% річних у сумі 15 477,15 грн та інфляційні втрати у сумі 52 059,40 грн за період з 01.02.2021 по 31.10.2021.
79. Перевіривши надані позивачем розрахунки сум 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання зобов`язань за договором №9049/1920-БО-6 донараховані позивачем понад періоди, охоплені вищевказаним судовим рішенням, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що такі розрахунки є обґрунтованими, арифметично правильним та такими, що не суперечать нормам чинного законодавства.
80. 08.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (після зміни організаційно-правової форми АТ "НАК "Нафтогаз України") (постачальник) та КП "Яковлівське" (споживач) також укладено договір постачання природного газу № 3533/18-БО-6, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.
81. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п. 1.2 договору).
82. Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу (п. 6.1 договору).
83. Додатковими угодами від 24.10.2018 № 1, від 29.10.2018 № 2, від 16.11.2018 № 3, від 29.11.2018 № 4, від 20.03.2019 № 5, від 29.03.2019 № 6, від 15.04.2019 № 7 до вказаного договору вносилися зміни в частині обсягів та ціни природного газу.
84. На виконання умов договору № 3533/18-БО-6 у період з листопада 2018 року по квітень 2019 року включно позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 1 174 770,07 грн, що підтверджується підписаними представниками обох сторін актами приймання-передачі природного газу: від 30.11.2018 на суму 209 894,75 грн; від 31.12.2018 на суму 243 813,43 грн; від 31.01.2019 на суму 255 987,64 грн; від 28.02.2019 на суму 233 839,10 грн; від 31.03.2019 на суму 220 609,85 грн; від 30.04.2019 на суму 10 625,30 грн.
85. Однак відповідач свій обов`язок щодо оплати поставленого на підставі Договору № 3533/18-БО-6 природного газу здійснив частково, внаслідок чого в останнього перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 117 204,26 грн.
86. За прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого на підставі договору № 3533/18-БО-6 природного газу позивачем відповідно до частини другої статті 625 ЦК України станом на 31.10.2021 нараховано відповідачу 3 % річних у розмірі 20 867,50 грн та інфляційні втрати у розмірі 27 498,40 грн.
87. Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що такі розрахунки є обґрунтованими, арифметично правильним та такими, що не суперечать нормам чинного законодавства.
88. Об`єднана палата погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
89. Таким чином, заборгованість за зазначеними договорами, яка не була предметом розгляду в іншій справі, складає 233 106,71 грн, з яких:
- 165 570,16 грн за договором від 08.10.2018 № 3533/18-БО-6, з яких: 117 204,26 грн - основний борг; 20 867,50 грн - 3 % річних; 27 498,40 грн - інфляційні втрати;
- 67 536,55 грн за договором від 10.10.2019 № 9049/1920-БО-6, з яких: 15 477,15 грн - 3 % річних; 52 059,40 грн- інфляційні втрати.
90. Водночас суди попередніх інстанцій відмовили у стягненні зазначеної заборгованості, помилково вважаючи, що позовна вимога про стягнення грошових коштів не відповідає належному способу захисту.
91. Тому судові рішення в частині зазначеної позовної вимоги слід скасувати, а позов задовольнити.
Щодо відступлення від висновків Верховного Суду
92. Задля гарантування юридичної визначеності об`єднана палата має відступати від попередніх висновків Верховного Суду, сформульованих колегією, палатою, об`єднаною палатою, лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 62), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 53), від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 (пункт 74)).
93. Як вже зазначалося вище, правовий висновок про неефективність такого способу захисту, як стягнення коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення за рішенням її засновника (учасників), був заснований передусім на тому, що відповідне судове рішення за таких умов не підлягає примусовому виконанню (відповідні приписи містила стаття 67 Закону № 606-XIV). Натомість воно має бути виконане самим боржником добровільно.
94. Однак у новому Законі України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" будь-яке застереження, аналогічне статті 67 Закону 606-XIV, відсутнє і це вказує не на прогалину в регулюванні, а на те, що законодавець відмовився від підходу, який був передбачений статтею 67 Закону № 606-XIV.
95. Враховуючи висновки, сформульовані у цій постанові, об`єднана палата відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі №922/2194/21, від 12.09.2023 у справі № 909/101/21 про те, що коли юридична особа перебуває у стані припинення, то належному способу захисту прав кредитора відповідає позовна вимога про зобов`язання юридичної особи включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника вимог кредитора, а не про стягнення з такої юридичної особи боргу.
96. Об`єднана палата зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки про повний перелік постанов, в яких сформульований висновок, від якого відступила об`єднана палата, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. близькі за змістом висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункт 42)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
97. Відповідно до частини 1 статті 311 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково та ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
98. Оскільки судові рішення у цій справі в оскарженій частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.
Розподіл судових витрат
99. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
100. Тому судові витрати, пов`язані з розглядом справи в оскарженій частині у суді першої інстанції, переглядом справи в суді апеляційної інстанції та касаційним переглядом справи Верховним Судом покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 300, 301, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у справі № 905/451/22 в частині відмови у позовних вимогах про стягнення грошових коштів скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.
3. Стягнути з Комунального підприємства "ЯКОВЛІВСЬКЕ" (84542, с. Яковлівка (пн), Бахмутський район, Донецька обл., ідентифікаційний код 34433559) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) кошти у загальній сумі 233 106,71 грн, з яких:
- 165 570,16 грн за договором від 08.10.2018 №3533/18-БО-6, з яких: 117 204,26 грн - основний борг; 20 867,50 грн - 3% річних; 27 498,40 грн - інфляційні втрати;
- 67 536,55 грн за договором від 10.10.2019 №9049/1920-БО-6, з яких: 15 477,15 грн - 3% річних; 52 059,40 грн- інфляційні втрати.
4. Стягнути з Комунального підприємства "ЯКОВЛІВСЬКЕ" (84542, с. Яковлівка (пн), Бахмутський район, Донецька обл., ідентифікаційний код 34433559) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 15 734 (п`ятнадцять тисяч сімсот тридцять чотири) грн 74 коп. судових витрат.
5. Доручити Господарському суду Донецької області видати наказ.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
(з окремою думкою)
Судді О. В. Васьковський
О. Р. Кібенко
Т. М. Малашенкова
В. Г. Пєсков
Л. І. Рогач
Відповідно до частини 3 статті 314 ГПК України постанову оформила суддя
Л. І. Рогач
