Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
30 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 905/451/22
судді Чумака Ю. Я.
до постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 905/451/22
Повністю не погоджуюся із резолютивною частиною та з мотивами, наведеними в зазначеній вище постанові. Керуючись частиною 3 статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаю окрему думку, суть якої полягає в такому.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. 21.02.2022 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", Товариство, Кредитор, позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства "Яковлівське" (далі - КП "Яковлівське", Підприємство, Боржник, відповідач) про:
1) зобов`язання КП "Яковлівське" в особі комісії з припинення включити грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" у розмірі 997 501,88 грн до проміжного ліквідаційного балансу;
2) стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальній сумі 233 106,71 грн, з яких: 165 570,16 грн за договором постачання природного газу від 08.10.2018 № 3533/18-БО-6 (далі - договір постачання від 08.10.2018, договір № 3533/18-БО-6), з яких: 117 204,26 грн - основний борг; 20 867,50 грн - 3 % річних; 27 498,40 грн - інфляційні втрати; 67 536,55 грн за договором постачання природного газу від 10.10.2019 № 9049/1920-БО-6 (далі - договір постачання від 10.10.2019, договір № 9049/1920-БО-6), з яких: 15 477,15 грн - 3 % річних; 52 059,40 грн - інфляційні втрати.
1.2. Позовна заява обґрунтовується тим, що внаслідок неналежного виконання умов договорів постачання від 08.10.2018 і від 10.10.2019 у Підприємства перед Товариством виникла заборгованість у розмірі 997 501,88 грн, з яких вимога на суму 764 395,71 грн підтверджена рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2021 у справі № 905/469/21, а вимога на суму 233 106,71 грн - не підтверджена судовим рішенням, щодо якої позивач просить ухвалити рішення про стягнення коштів. Крім того Кредитор посилається на своєчасне звернення до Боржника з вимогою про включення вказаних грошових вимог до проміжного ліквідаційного балансу КП "Яковлівське" в зв`язку з прийняттям засновником відповідача рішення про припинення шляхом ліквідації, однак відповідь у встановлений законом строк від Підприємства не отримав.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.10.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023, позов задоволено частково. Зобов`язано КП "Яковлівське" в особі комісії з припинення включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" у загальній сумі 997 501,88 грн. В іншій частині позову відмовлено.
2.2. Рішення та постанова мотивовані тими обставинами, що:
1) законодавством передбачено спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється, шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи, а такого способу захисту прав стягувача (кредитора), як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості з юридичної особи, що припиняється, норми статей 104- 112 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не передбачають;
2) позовна вимога про стягнення коштів з Боржника, який перебуває в стані припинення, не є ефективним захистом порушеного права позивача, оскільки порушене право Кредитора вже захищено судом шляхом задоволення позову про зобов`язання відповідача включити грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" до проміжного ліквідаційного балансу КП "Яковлівське".
При цьому суди врахували висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21, від 26.10.2022 у справі № 910/406/21, від 12.09.2023 у справі № 909/101/21.
Короткий зміст касаційної скарги
3.1. АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 233 106,71 грн заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
3.2. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на необхідності відступлення від висновку щодо застосування положень статей 104- 112 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21, від 26.10.2022 у справі № 910/406/21, від 12.09.2023 у справі № 909/101/21, яке (відступлення) аргументує тим, що застосований в зазначених постановах суду касаційної інстанції підхід щодо визначення способу захисту порушеного права кредитора у відносинах з юридичною особою - боржником, який перебуває у стані припинення шляхом ліквідації, є застарілим (не враховує змін, що сталися у законодавчому регулюванні захисту прав кредиторів та забезпечення примусового виконання судових рішень), безсистемним, не тільки неефективним, а й шкідливим, тобто таким, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (щодо права позивача на справедливий суд) та частини 1 статті 1 Першого протоколу до статті 6 Конвенції (щодо права позивача на мирне володіння майном), адже на невизначений строк обмежує право кредитора отримати задоволення своїх вимог і ставить це право в залежність від волі чи бажання боржника.
Крім того скаржник вважає, що ключове значення для правильного вирішення цієї справи має відповідь на питання, чи обмежує закон права кредитора, повноваження суду та/або органів примусового виконання щодо можливості здійснювати стягнення коштів з боржника, який перебуває у стані припинення шляхом ліквідації, у тому числі в порядку примусового виконання судового рішення.
Розгляд справи Верховним Судом та підстави її передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2024 справу № 905/451/22 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) в зв`язку з необхідністю відступлення від викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів різних палат Касаційного господарського суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16 (судова палата для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством), від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21 (судова палата для розгляду справ про банкрутство), від 20.01.2020 у справі № 922/416/19 та від 12.09.2023 у справі № 909/101/21 (судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності) висновку про те, що якщо юридична особа перебуває у стані припинення, то належному способу захисту прав кредитора відповідає позовна вимога про зобов`язання юридичної особи включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника вимог кредитора, а не про стягнення з такої юридичної особи боргу.
4.2. Постановляючи зазначену ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виходила з того, що частина 3 статті 112 ЦК України не встановлює способів захисту прав та інтересів кредитора, а лише встановлює строк звернення до суду з позовом. Тому способи захисту прав та інтересів кредитора не залежать від того, чи перебуває юридична особа у стані припинення. Зокрема, якщо кредитор вважає, що у юридичної особи існує обов`язок по сплаті кредитору грошової суми, то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення такої суми (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України, абзац 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Такий ефективний спосіб захисту застосовується і в разі, якщо юридична особа перебуває в стані припинення, а ліквідаційна комісія (ліквідатор) відмовила в задоволенні вимог кредитора або ухилилася від їх розгляду, оскільки в разі задоволення позову судом відповідне судове рішення незалежно від волі юридичної особи підлягає примусовому виконанню державним або приватним виконавцем. Натомість позовна вимога про зобов`язання юридичної особи включити грошові вимоги кредитора до її проміжного ліквідаційного балансу є неефективною, позаяк, по-перше, виконання судового рішення про задоволення такої вимоги залежить виключно від волі відповідача. По-друге, навіть виконання такого судового рішення, тобто включення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи само по собі не гарантує сплати боргу юридичною особою. В такому разі кредитору доведеться звертатись до суду вдруге про примусове стягнення боргу, що свідчить про те, що застосування зазначеного способу захисту не призводить до повного захисту прав кредитора.
Обґрунтування позиції об`єднаної палати в цій справі
5.1. Знаходження юридичної особи-боржника у стані припинення ніяк не впливає ані на можливість відкриття виконавчого провадження, ані на примусове виконання судового рішення щодо цього боржника у процедурі виконавчого провадження, зокрема не тягне закінчення виконавчого провадження і не є підставою для його зупинення.
Отже, позовна вимога про стягнення грошових коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом (примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України, частина 2 статті 20 ГК України)), і цей спосіб захисту є ефективним.
5.2. Об`єднана палата також наголосила на тому, що позовна вимога про зобов`язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу є неефективною. По-перше, виконання судового рішення про задоволення такої вимоги залежить виключно від волі відповідача. По-друге, навіть виконання такого судового рішення, тобто включення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи, само по собі не гарантує сплати боргу юридичною особою, бо така сплата теж залежить виключно від волі боржника. По-третє, учасники юридичної особи, до проміжного ліквідаційного балансу якої на виконання судового рішення включені грошові вимоги кредитора, або відповідний орган юридичної особи чи відповідний державний орган можуть прийняти рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи (частина 11 статті 17, пункт 7 частини 1 статті 251 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), внаслідок чого внесення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи втратить будь-яке значення. У цьому випадку кредитору доведеться повторно звертатись до суду, але вже з вимогою про стягнення грошової суми.
Таким чином, встановлена частиною 1 статті 112 ЦК України черговість задоволення вимог кредиторів не може мати на меті задоволення вимог кредиторів певних черг і часткове незадоволення кредиторів інших черг чи їх незадоволення взагалі. Якщо юридична особа є платоспроможною, то підлягають задоволенню всі вимоги кредиторів, що виключає порушення їх прав.
З огляду на це об`єднана палата дійшла висновку про те, що частина 1 статті 112 ЦК України має на меті врегулювати черговість добровільного задоволення боржником тих вимог кредиторів, які визнані ним самостійно, і не регулює задоволення вимог кредиторів за судовими рішеннями, які підлягають примусовому виконанню. Протилежне тлумачення зазначених законодавчих норм призвело би до порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) у світлі практики Європейського суду з прав людини.
У підсумку об`єднана палата зазначила, що статтю 112 ЦК України не можна тлумачити так, що вона забороняє примусове виконання судового рішення, ухваленого щодо боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення. Такого регулювання стаття 112 ЦК України не містить та й не може містити з огляду на статтю 6 Конвенції у світлі практики Європейського суду з прав людини.
5.3. У зв`язку з наведеним об`єднана палата відступила від викладених у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21, від 12.09.2023 у справі № 909/101/21 висновків про те, що якщо юридична особа перебуває у стані припинення, то належному способу захисту прав кредитора відповідає позовна вимога про зобов`язання юридичної особи включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника вимог кредитора, а не про стягнення з такої юридичної особи боргу.
При цьому в пункті 96 постанови від 30.08.2024 об`єднана палата зауважила, що вона відступає не від постанови в конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, в яких сформульований висновок, від якого відступила об`єднана палата, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. пункт 42 постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).
Із постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі № 905/451/22 не можу погодитися з таких підстав:
6.1. Відповідно до частини 3 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
6.2. Згідно з частиною 4 статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1- 4 статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах 5 або 6 статті 302 цього Кодексу.
6.3. Отже умовами (підставами) для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, як і підставою для здійснення розгляду справи об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, є:
1) наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати;
2) такий висновок має бути зроблений у подібних правовідносинах.
6.4. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
6.5. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду:
1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;
2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;
3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики;
4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
6.6. У зв`язку з наведеним вище звертаю увагу на те, що висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовної вимоги про стягнення з відповідача 233 106,71 грн заборгованості в зв`язку із задоволенням у межах цієї справи позовних вимог про зобов`язання комісії з припинення КП "Яковлівське" включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" в загальному розмірі 997 501,88 грн, до складу яких включено й спірну заборгованість (у сумі 233 106,71 грн), відповідає положенням статей 110- 112 ЦК України та фактичним обставинам справи, оскільки при вирішенні спорів в подібних правовідносинах наразі сформовано усталені правові висновки касаційних судів господарської, цивільної та адміністративної юрисдикцій про те, що чинним цивільним законодавством передбачено спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється, шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи, а такого способу захисту прав стягувача (кредитора), як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості з юридичної особи, що припиняється, норми статей 104- 112 ЦК України не передбачають (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21, від 26.10.2022 у справі № 910/406/21, від 13.12.2022 у справі № 910/10564/20, від 27.07.2023 у справі № 520/4005/2020, від 12.09.2023 у справі № 909/101/21, від 23.11.2023 у справі № 910/14828/22, від 06.12.2023 у справі № 909/903/22, від 06.02.2024 у справі № 910/14110/22, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.12.2019 у справі № 136/238/18 та постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 822/2633/16).
Адже, ухвалюючи постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.12.2019 про залишення без змін судових рішень судів попередніх інстанцій в справі № 136/238/18, якими було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Росошанської сільської ради Липовецького району Вінницької області та ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд погодився з обґрунтованим застосуванням судами положень статті 112 ЦК України, яка визначає обов`язковість звернення працівника, в разі ліквідації юридичної особи, до ліквідаційної комісії за належними їй до виплати сумами, а оскільки матеріали справи не містять доказів такого звернення позивача, то правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в частині стягнення невиплаченої заробітної плати з підстав недотримання позивачем порядок задоволення своїх вимог як кредитора ліквідованої юридичної особи - Росошанського ясла-садочку "Сонечко".
6.7. У свою чергу, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 822/2633/16 (предмет позову - стягнення з Публічного акціонерного товариства "ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЦУКРОВИЙ ЗАВОД" 881 747,75 грн податкового боргу зі сплати земельного податку), якою залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, викладено висновок щодо застосування статті 97 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у взаємозв`язку з приписами статті 112 ЦК України з подібних правовідносин, а саме при вирішенні спору про стягнення податкового боргу з особи, яка перебуває в стані припинення.
Так, у зазначеній постанові Верховний Суд сформулював чіткий висновок про те, що "стягнення коштів з банківського рахунку, на якому акумулюються кошти підприємства, що ліквідується, призведе до порушення порядку черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 112 ЦК України, що, у свою чергу, порушує приписи статті 97 ПК України, адже стягнення коштів з банківських рахунків відбудеться негайно після направлення податковим органом до банківської установи платіжної вимоги, тобто без дотримання порядку черговості задоволення кредиторських вимог".
Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 826/9711/17.
6.8. Відтак, якщо навіть податкове законодавство (пункт 97.2 статті 97 ПК України) з метою врегулювання порядку та умов задоволення вимог кредитора юридичної особи, що припиняється, відсилає до правила черговості, визначеної відповідно до законів України (тобто фактично до статті 112 ЦК України), то чому тоді в господарських правовідносинах ефективним способом захисту прав кредитора має визнаватися саме звернення із позовом про стягнення заборгованості з юридичної особи, яка перебуває в стані припинення.
6.9. Таким чином, упродовж 2018- 2024 рр. на рівні касаційних судів господарської, цивільної та адміністративної юрисдикцій сформувалася стала судова практика вирішення спорів про зобов`язання ліквідаційної комісії (ліквідатора) юридичної особи, яка перебуває в стані припинення, включити грошові вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи-боржника.
6.10. Із наведеного вбачається, що запропоноване колегією суддів в ухвалі Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 905/451/22 та реалізоване об`єднаною палатою в постанові від 30.08.2024 відступлення від висновку щодо застосування норм статей 110- 112 ЦК України, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21, від 12.09.2023 у справі № 909/101/21, насправді свідчить про передчасний відступ від усталеного правового висновку, викладеного в тому числі в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.12.2019 у справі № 136/238/18 та постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 822/2633/16, що, крім іншого, чітко простежується також зі змісту пункту 99 постанови об`єднаної палати в цій справі.
6.11. Проте, процесуальний закон (частина 2 статті 302 ГПК України) не наділяє об`єднану палату Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повноваженнями щодо відступу від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, позаяк згідно з частиною 3 статті 302 цього Кодексу відповідні повноваження належать виключно Великій Палаті Верховного Суду.
6.12. Отже, процесуальний закон не наділяє об`єднану палату повноваженнями щодо відступу від правового висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
6.13. Наведеним вище, на мою думку, повністю спростовується передчасне відступлення об`єднаної палати від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21, від 12.09.2023 у справі № 909/101/21, яке (відступлення) фактично призвело до безпідставного відступлення від релевантних висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що в силу імперативних положень частини 3 статті 302 ГПК України відноситься до повноважень Великої Палати Верховного Суду.
6.14. Підсумовуючи наведене, вважаю, що, ухваливши постанову від 30.08.2024, об`єднана палата фактично перебрала не властиві їй функції Великої Палати Верховного Суду, що, в свою чергу, свідчить про вихід об`єднаної палати за межі своїх процесуальних повноважень, чітко врегульованих нормою частини 2 статті 302 ГПК України, яка (норма) не допускає довільного тлумачення чи трактування.
6.15. При цьому вказана передчасна позиція об`єднаної палати, яка передусім ґрунтується на доволі сумнівному пріоритеті застосування норм Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (чинного з 05.10.2016) в співвідношенні з положеннями статей 110- 112 ЦК України як правового акта вищої юридичної сили, наразі жодним чином не сприяє утвердженню правової визначеності як невід`ємної складової принципу верховенства права, оскільки в кінцевому рахунку може призвести до непередбачуваного розвитку тривожної тенденції формування на рівнях касаційних судів господарської, цивільної та адміністративної юрисдикцій суперечливої судової практики в питанні визначення ефективного способу захисту прав кредитора в процедурі ліквідації юридичної особи-боржника, не пов`язаній з банкрутством, що, як наслідок, може завадити забезпеченню сталого до цього застосування положень статей 110- 112 ЦК України при вирішенні судами першої та апеляційної інстанцій різних юрисдикцій зазначеної досить поширеної категорії спорів.
6.16. З урахуванням викладеного вище вважаю, що станом на 30.08.2024 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не мала передбачених процесуальним законом підстав для ухвалення в справі № 905/451/22 постанови за результатами касаційного перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій по суті заявлених позовних вимог, оскільки ця справа підлягала передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в справах № 136/238/18 і № 822/2633/16 відповідно, які (правові висновки) є подібними з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №№ 924/478/16, 922/416/19, 922/2194/21, 909/101/21, від яких передчасно відступила об`єднана палата.
Суддя Ю. Я. Чумак
