Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
05 серпня 2024 року
м. Київ
справа №160/28445/23
адміністративне провадження № К/990/28356/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів -Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі №160/28445/23 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови громадянину Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в прийнятті документів про обмін посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 07 жовтня 2021 року;
- визнати посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 07 жовтня 2021 року на ім`я громадянина Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що видана у відповідності до вимог законодавства;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву-анкету від 21 вересня 2023 року громадянина Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про обмін посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 07 жовтня 2021 року та оформити (видати) посвідку на тимчасове проживання.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2024 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
Ухвалами Верховного Суду від 13 червня 2024 року, від 10 липня 2024 року касаційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі №160/28445/23 були повернуті особі, яка їх подала.
22 липня 2024 року до Суду надійшла повторна касаційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі №160/28445/23.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень випливає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з перебуванням іноземця на території України.
У розумінні пункту 11 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України є справами незначної складності.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У касаційній скарзі скаржник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що розгляд цієї справи має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.
У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Про якісний критерій свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд зазначає, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду.
Суд наголошує, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Водночас Судом установлено, що доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм чинного законодавства.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не вказав випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
З урахуванням викладеного, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішується.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі №160/28445/23.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська М.І. Смокович
