Єдиний державний реєстр судових рішень
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
01 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/28445/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 ( суддя першої інстанції Тулянцева І.В.) в адміністративній справі №160/28445/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування рішення,-
ВСТАНОВИВ:
Громодянин Турецької Республіки ОСОБА_1 , який з 2019 року проживає в Україні на підставі посвідки на тимчасове проживання, звернувся до суду з вимогами визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови громадянину Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в прийнятті документів про обмін посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 07.10.2021 року; визнати посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 07.10.2021 року на ім`я громадянина Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що видана у відповідності до вимог законодавства; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву-анкету від 21.09.2023 р. громадянина Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про обмін посвідки на тимчасове проживання № 07.10.2021 від 07.10.2021 року та оформити (видати) посвідку на тимчасове проживання.
Усвідомлюючи, що строк дії посвідку на тимчасове проживання встановлено до 27.09.2022 року, позивач своєчасно звернувся до відповідача із заявою-анкетою для отримання (обміну) посвідки на тимчасове проживання у зв`язку з закінченням строку дії попередньої посвідки, однак рішенням відповідача №115 від 30.08.2022 року було відмовлено в оформленні (видачі) позивачу відповідної посвідки на підставі п.п. 3 п. 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322. Не погодившись з таким рішенням відповідача позивач оскаржив його до суду та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 року у справі №160/18311/22, яке набрало законної сили 29.06.2023 року, було, зокрема, скасоване це рішення відповідача та зобов`язано останнього повторно розглянути заяву-анкету позивача про обмін посвідки на тимчасове проживання від 20.08.2022 р. Однак, 11 серпня 2023 року відповідачем складено відмову за № 1201.3.1-15677/12.3- 23 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі пункту 11 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322, оскільки договір страхування не покриває термін дії посвідки на тимчасове проживання та не відповідає нормам. Після того як позивач оформив новий договір страхування, він знову подав документи до відповідача і 21 вересня 2023 року у останнього було прийнято заяву анкету разом з переліком необхідних документів про обмін посвідки на тимчасове проживання, у зв`язку з закінченням строку дії попередньої посвідки на підставі рішення суду. Проте, за твердженням позивача, в подальшому йому було повідомлено телефоном про відмову у видачі посвідки та листом від 12.09.2023 року № 1201.3.1-17543/12.3-23 було повідомлено, що наказом Державної міграційної служби України від 08.09.2023 року № 201 на підставі висновку ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 23.08.2023 року посвідку позивача визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а постійні відмови безпідставними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 у задоволені позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Під час апеляційного перегляду справи встановлено, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) є громадянином Турецької Республіки, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією паспорта позивача № НОМЕР_3 від 03.12.2019 р.
Згідно із довідкою про реєстрацію місця проживання №19/25198 від 23.10.2021 р. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
20.08.2022 р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою-анкетою (№105127720) про обмін посвідки про тимчасове проживання у зв`язку з закінченням строку дії.
30.08.2022 р. за результатами розгляду вищезазначеної заяви ГУ ДМС України в Дніпропетровській області прийнято рішення за №115 про відмову в оформленні (видачі) позивачу посвідки про тимчасове проживання на підставі п.п. 3 п.61 Порядку оформлення, видачі, обміну скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018 року.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача стосовно роз`яснення підстав для прийняття вказаного вище рішення ГУ ДМС України в Дніпропетровській області надано лист, в якому зазначено, що в міжнародному свідоцтві про шлюб в графі місце та дата народження дружини позивача ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) міститься запис Дніпропетровськ Україна, однак ця інформація не підтверджена та не відповідає дійсності, оскільки в паспорті громадянина України зазначено, що ОСОБА_3 народилася в м.Дніпродзержинську Дніпропетровської області.
Не погодившись з правомірністю прийняття наведеного рішення, позивач звернувся до суду з позовною заявою
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року у справі № 160/18311/22 позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №115 від 30.08.2022 р. про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, що видане громадянину Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_2 про обмін посвідки на тимчасове проживання від 20.08.2022 р., з урахуванням висновків суду та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2023 року у справі № 160/18311/22, апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 року в адміністративній справі №160/18311/22 - без змін.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року у справі 160/18311/22 набрало законної сили 29.06.2023 року.
31.07.2023 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було винесено рішення про скасування рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, відповідно до якого на підставі п. 77 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322, скасовано рішення №12031300015522 від 30.08.2022 про відмову громадянину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
Вказане рішення було направлено на адресу ОСОБА_2 супровідним листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №1201.3.1-14721/12.3-23 від 31.07.2023р.
Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №1201.3.1-15524/12.3-23 від 10.08.2023р. було повідомлено позивача, що на виконання рішення суду, ГУ ДМС у Дніпропетровській області 01.08.2023 розпочато повторний розгляд заяви-анкети про обмін посвідки на тимчасове проживання від 20.08.2022 №105127720.
11 серпня 2023 р. за результатами повторного розгляду заяви-анкети про обмін посвідки на тимчасове проживання від 20.08.2022 №105127720, ГУ ДМС України у Дніпропетровській області прийнято рішення за №149 про відмову в оформленні (видачі) позивачу посвідки про тимчасове проживання на підставі п.п. 11 п.61 Порядку оформлення, видачі, обміну скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018 р.
Вказане рішення було направлено на адресу ОСОБА_2 супровідним листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №1201.3.1-15677/12.3-23 від 11.08.2023р.
Наказом ГУ ДМС України у Дніпропетровській області Про визнання недійсними посвідок на тимчасове проживання №201 від 08.09.2023 року, відповідно до підпунктів 18, 25 пункту Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 року № 360, підпункту 8 пункту 71, абзацу третього, четвертого пункту 72, пункту 74 Порядку оформлення, видачі, обміну скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018 р., з метою забезпечення належного виконання покладених на ДМС завдань, наказано, на підставі висновку ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 23.08.2023 стосовно громадянина громадянина Туречцької Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню, посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_4 від 23.01.2020, № НОМЕР_5 від 30.11.2020, № 800240103 від 07.10.2021.
Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №1201.3.1-17543/12.3-23 від 12.09.2023р. було повідомлено позивача, що наказом ДМС України від 08.09.2023 №201 на підставі висновку ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 23.08.2023 визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 07.10.2021 видана на його ім`я.
21.09.2023 р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою-анкетою (№105140561) про обмін посвідки про тимчасове проживання у зв`язку з закінченням строку дії посвідки на тимчасове проживання.
21.09.2023 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було винесено повідомлення про відмову у прийнятті документів, видане громадянину Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що йому відмовлено в прийнятті (розгляді) документів для обміну посвідки на тимчасове проживання у зв`язку з порушенням п. 21 та пп.11 п. 61 Порядку оформлення, видачі, обміну скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018 р., а саме надана посвідка на тимчасове проживання, яка підлягає обміну, визнана недійсною на підставі наказу Державної міграційної служби України від 08.09.2023 №201.
На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 29.06.2023 року, у зв`язку із набранням законної сили рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 у справі № 160/18311/22, ГУ ДМС у Дніпропетровській області 31.07.2023 скасовано рішення про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання громадянину Турецької Республіки ОСОБА_5 від 30.08.2022 року, та 01.08.2023 розпочато процедуру повторного розгляду заяви - анкети від 30.08.2022 щодо оформлення останньому посвідки на тимчасове проживання в порядку обміну, про що повідомлено заявника у встановлені законодавством терміни поштовим зв`язком за адресою місця проживання листами від 31.07.2023 № 1201.3.1-14721/12.3-23 та від 10.08.2023 № 1201.3.1-15524/12.3-23, відповідно.
Так, в ході проведених перевірок ГУ ДМС у Дніпропетровській області виявлено, що поліс медичного страхування заявника не відповідає діючим нормам чинного законодавства та не покриває весь період дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, що суперечить вимогам пункту 40 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.
На підставі підпункту 11 пункту 61 Порядку, 11.08.2023 ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову в оформленні громадянину Турецької Республіки ОСОБА_5 посвідки на тимчасове проживання, про що повідомлено заявника у встановлені законодавством терміни поштовим зв`язком за адресою місця проживання. Звертаємо Вашу увагу, що враховуючи вищевикладене, ГУ ДМС у Дніпропетровській області у повному обсязі виконано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 у справі № 160/18311/22. У подальшому, на підставі висновку службової перевірки, проведеної ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо документування посвідками на тимчасове проживання громадянина Турецької Республіки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наказом Державної міграційної служби України від 08.09.2023 № 201 згідно підпункту 8 пункту 71, абзацу третього, четвертого пункту 72, пункту 74 Порядку визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню, посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_6 , від 23.01.2020, № НОМЕР_5 від 30.11.2020, № 800240103 від 07.10.2021 року. Вподальшому, на підставі заяви-анкети громадянина Турецької Республіки ОСОБА_5 від 21.09.2023 рішення про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання Головним управлінням ДМС України у Дніпропетровській області не приймалося. За інформацією, наданою Головним управлінням ДМС України у Дніпропетровській області, 21.09.2023 громадянин Турецької Республіки ОСОБА_1 звернувся до відділу централізованого оформлення документів для іноземців та осіб без громадянства Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС у Дніпропетровській області із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 . Працівником вказаного відділу було розпочато прийом документів та під час формування заяви-анкети було встановлено, що посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 07.10.2021, видану громадянину Турецької Республіки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було визнано недійсною наказом Голови ДМС від 08.09.2023 № 201 Про визнання недійсними посвідок на тимчасове проживання. У зв`язку з цим, вказаному іноземному громадянину, відповідно до пункту 21 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі - Порядок), було повідомлено про відмову у прийнятті документів. При цьому працівником вказаного територіального органу ДМС всупереч вимогам зазначеного наказу Голови ДМС не було вжито заходів щодо вилучення у вказаного іноземного громадянина недійсної посвідки на тимчасове проживання. Одночасно інформуємо, що посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 07.10.2021, видану громадянину Турецької Республіки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, наказом Голови ДМС від 08.09.2023 № 201 Про визнання недійсними посвідок на тимчасове проживання відповідно до вимог підпункту 8 пункту 71, пункту 72 Порядку, оскільки було встановлено, що вона була видана з порушенням вимог законодавства.
Приймаючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції погодився з позицією відповідача щодо наявності підстав для відмови позивачу в оформленні посвідки на тимчасове проживання.
Колегія суддів, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
В свою чергу, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 цього Закону).
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеною їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Частинами першою-третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Згідно з частинами першою та третьою статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування. Для продовження строку перебування в Україні подаються такі документи, зокрема, заява іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в свою чергу, передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачу видано посвідку на тимчасове проживання зі строком дії до 27.09.2022року.
І в позовній заяві, і в поданій апеляційній скарзі позивач наголошує, що з 20.08.2022 року він неодноразово особисто звертався до Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з метою обміну посвідки на тимчасове проживання на новий строк дії, де йому було підтверджено про те, що його посвідка на тимчасове проживання 07.10.2021 року вже не дійсна.
Колегія суддів зауважує, що згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні «гарячі лінії» та записується (реєструється) посадовою особою.
При цьому усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина (частина четверта статті 22 Закону України «Про звернення громадян»).
Аналіз наведених положень Закону України «Про звернення громадян» дає підстави вважати, що усне звернення громадян до державних органів, в тому числі до органів Державної міграційної служби України, повинно розглядатися за тією ж самою процедурою реєстрації та розгляду, а також у ті ж самі строки, що й письмове звернення.
Відповідно до частини шістнадцятої статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною вісімнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, подана після завершення граничного терміну тримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а також висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про неможливість примусового видворення з України іноземця або особи без громадянства з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною походження іноземця або особи без громадянства або з причин, що не залежать від таких осіб, після завершення строку тримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, або якщо технічну неможливість здійснити примусове видворення іноземця було з`ясовано раніше.
Згідно з частиною дев`ятнадцятою статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною двадцять другою статті 4 цього Закону, є заява особи, визнаної особою без громадянства, копія рішення про визнання особою без громадянства, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, та письмове зобов`язання особи протягом 30 днів письмово повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про оформлення громадянства будь-якої держави.
Частиною першою статті 5-5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземець або особа без громадянства подає заяву про оформлення або продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання та відповідні документи, визначені цим Законом та Кабінетом Міністрів України, особисто або через свого представника на підставі довіреності до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Відповідно до частини двадцять першої статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, в свою чергу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року (Порядок №322).
Відповідно до пункту 1 Порядку №322 посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства (пункт 5 Порядку №322).
Відповідно до пункту 21 Порядку №322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
Відповідно до підпункту 2 пункту 61 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду.
Колегія суддів наголошує, що згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.
Частиною чотирнадцятою статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017 передбачено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.
Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до частини 21 статті 4 зазначеного Закону визначено, що іноземці або особи без громадянства, зазначені у частині двадцятій статті 4 цього Закону, на дату звернення за оформленням посвідки на тимчасове проживання та до дня її отримання вважаються такими, які перебувають на території України на законних підставах.
Відповідно до частини 1 статті 4-1 встановлено, приймаюча сторона, що запросила в Україну чи приймає в Україні іноземців та осіб без громадянства, зобов`язана:
вживати заходів для своєчасного подання іноземцями та особами без громадянства заяв для оформлення документів на право проживання (перебування) в Україні;
повідомляти про припинення підстав для тимчасового проживання чи тимчасового перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, яких вона запросила в Україну чи приймає в Україні:
покрити витрати іноземців та осіб без громадянства, пов`язані з їх перебуванням на території України та виїздом з України.
Таким чином, оскільки закон покладає на особу (іноземця, особа без громадянства), отримати посвідку на тимчасове проживання, відповідно ДМС необхідно забезпечити реалізацію оформлення такого документу, що видається такій особі та визначає її правовий статус на території України.
За умови отримання відмови в оформленні посвідки на тимчасове проживання для цієї особи виникає ризик штрафів, затримань, примусових видворень тощо.
Адже вона знову стає такою, що незаконно перебуває на території України, не зважаючи на те, що прийнявши її в процедуру визнання особою без громадянства, держава надала їй можливість легально перебувати в країні на час розгляду її заяви.
За таких обставин, держава керуючись статтею 3 Конституції України, відповідно до якої людина є найвищою соціальною цінністю, повинна гарантувати не тільки право звернення й визнання особою без громадянства, але й його документування для виконання основної мети цієї процедури (оформлення документу, що підтверджує як особу, так і її правовий статус). Без такого документу втрачається суть даної процедури, оскільки особа не лише залишається без документу, а й мають місце ризики накладення адміністративних стягнень та позбавлення волі.
Суд першої інстанції не взяв до уваги те, що Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не містить підстав відмови у видачі посвідки на тимчасове проживання, а постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322, як нормативно-правовий акт, який прийнятий на виконання Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не може звужувати чи змінювати права, передбачені законом, адже з прийняттям змін, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надав можливість звертатись шляхом процедури особам незалежно від законності чи не законності перебування на території України.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання неправомірним дії ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
Щодо вимог про зобов`язання відповідача видати посвідку на тимчасове проживання в Україні, колегія суддів зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини зазначає про «належного урядування», яке не повинно перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
В межах цієї справи та спірних правовідносин, з огляду на предмет правового регулювання для відповідача, як суб`єкта владних повноважень існувало лише два варіанти встановлених законодавством дій, як то прийняти рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні позивачу або відмовити у такій видачі.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач рішенням від 11 серпня 2023 року №12011300015522 за наслідками розгляду поданої заяви позивача та документів на отримання посвідки на тимчасове проживання, відмовлено в оформленні та видачі такої посвідки на підставі підпункту 2 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року (а.с.28).
Колегія суддів вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог, оскільки механізм відновлення порушеного права позивача має бути застосований у ефективний спосіб, тобто такий, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом зобов`язання оформлення та видачі посвідки на тимчасове проживання.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та мотиви прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд дійшов помилкових висновків про правомірність та обґрунтованість дій відповідача.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає задоволенню з прийняттям нової постанови про задоволення адміністративного позову.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд керується приписами ст. 139 КАС України.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 в адміністративній справі №160/28445/23 скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови громадянину Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в прийнятті документів про обмін посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 07.10.2021 року.
Визнати посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 07.10.2021 року на ім`я громадянина Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що видана у відповідності до вимог законодавства.
Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати посвідку на тимчасове проживання в Україні громадянину Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до заяви-анкети від 21.09.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір за подання адміністративного позову та за подання апеляційної скарги у загальному розмірі 2435,60 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 01 травня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 01 травня 2024 року.
Головуючий - суддяН.А. Олефіренко
суддяЛ.А. Божко
суддяА.В. Суховаров
