Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/4588/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Білостоцького О.В.
При секретарі: Кузьменко В.П.
За участю сторін:
Позивача: Пацана М.А.
Представника відповідача: Цвяк А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пункту наказу, -
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд ??визнати протиправним та скасувати пункт 2 Наказу командира Військової частини НОМЕР_2 «Про результати службового розслідування щодо порушення порядку виплати додаткової винагороди» від 15.12.2023 року за №68 в частині, що стосується притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у період спірних правовідносин проходив військову службу на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2023 року №388 «Про призначення службового розслідування щодо порушення порядку виплати додаткової винагороди» з метою уточнення причин та умов, що призвели до порушення позивачем та заступником відділу з морально-психологічного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 вимог Порядку від 07.06.2018 року №260, в частині своєчасності видання наказу про виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану за виконання військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_2 бойових (спеціальних) завдань у серпні 2023 року та встановлення ступеня їх вини, було проведено службове розслідування, на підставі чого було складено акт про службове розслідування від 14.12.2023 року.
Згідно вказаного акту було встановлено, що в порушення 1.10 розділу XXXIV Порядку №260 від 07.06.2018 року наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про виплату додаткової грошової винагороди за виконання військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_2 бойових (спеціальних) завдань у серпні 2023 року було видано 05.10.2023 року, а не 05.09.2023 року. Враховуючи зазначене, 15.12.2023 року командиром військової частини НОМЕР_1 було видано наказ №68 "Про результати службового розслідування щодо порушення порядку виплати додаткової винагороди", згідно п.2 якого позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності з оголошенням «суворої догани» за неналежне виконання службових обов`язків, визначених вимогами статей 11, 16, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та позбавлено 20% премії грошового забезпечення у розмірі 5 281,00 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним пунктом наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів в межах даної справи.
Ухвалою суду від 19.02.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст.262 КАС України. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
04.03.2024 року від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив по справі (т. 1 а.с. 72-90), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що особовому складу ІНФОРМАЦІЯ_2 додаткова винагорода у розрахунку 100 000,00 грн. за серпень 2023 року була виплачена відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.09.2023 року №259 "Про виплату додаткової винагороди", натомість військовослужбовцям додаткову винагороду з розрахунку 30 000,00 грн. за серпень 2023 року виплачено лише у жовтні 2023 року, відповідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.10.2023 року №284 "Про виплату додаткової винагороди". Таким чином, у порушення п.10 розділу XXXIV Порядку №260 від 07.06.2018 року, наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 про виплату військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_2 додаткової винагороди з розрахунку 30 000,00 грн, за виконання ними бойових (спеціальних) завдань у серпні 2023 року було видано не до 05.09.2023 року, а лише 05.10.2023 року.
Також у відзиві зазначено, що вказаний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині виплати додаткової винагороди, з розрахунку 30 000,00 грн. за серпень 2023 року, було видано на підставі рапортів командирів підрозділів, що були подані ними несвоєчасно, тобто лише у кінці вересня 2023 року - у перших числах жовтня 2023 року. Представник відповідача зазначив, що неналежне виконання своїх обов`язків командирами підрозділів частини в своєчасності підготовки та подання рапортів не може звільняти командира військової частини від обов`язку у повному обсязі організовувати своєчасну і повну виплату грошового забезпечення підлеглому особовому складу та своєчасно видавати відповідні накази.
09.04.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив (т. 1 а.с. 91-97), заперечень на яку до суду надано не було.
Ухвалою від 22.04.2024 року було вирішено подальший розгляд справи №420/4588/24 проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання по справі.
27.05.2024 року та 01.07.2024 року були проведені підготовчі судові засідання по справі, в яких представники сторін висловлювали правові позиції по суті спірних правовідносин, надавали додаткові письмові пояснення та додаткові письмові докази по справі (т. 1 а.с. 141-253).
Ухвалою суду від 27.05.2024 року провадження по справі №420/4588/24 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст.236 КАС України та поновлено ухвалою суду від 01.07.2024 року.
01.07.2024 року підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 22.07.2024 року позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених ним в адміністративному позові та в судових засіданнях. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Полковник ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин проходив військову службу на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ХЗВ ВСП).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.10.2023 року №284 було наказано, зокрема, виплатити особовому складу зонального відділу, за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за серпень місяць 2023 року (т. 1 а.с. 165-167).
На виконання вимог резолюції командира Військової частини НОМЕР_3 від 02.10.2023 року на листі Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 25.09.2023 року №5-4-2046ВИХ-23, у ІНФОРМАЦІЯ_3 проведено розгляд заяв солдата ОСОБА_3 , солдата ОСОБА_4 , солдата ОСОБА_5 , солдата ОСОБА_6 , солдата ОСОБА_7 , молодшого сержанта ОСОБА_8 та старшого сержанта ОСОБА_9 та проведено службову перевірку за вказаними у заявах фактами, зокрема, про порушення прав військовослужбовців на отримання додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
Під час проведення вказаної службової перевірки встановлено, що, у порушення вимог Порядку виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату додаткової винагороди за виконання військовослужбовцями бойових (спеціальних) завдань у серпні 2023 року було видано лише 05.10.2023 року.
З метою уточнення причин та умов, що призвели до порушення начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_1 та заступником начальника відділу з морально-психологічного забезпечення ХЗВ ВСП підполковником ОСОБА_2 вимог Порядку виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі Порядок від 07.06.2018 року №260) щодо терміну відпрацювання проектів наказів на виплату додаткової винагороди та встановлення ступеня їх вини, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 15.11.2023 року №388 було призначено службове розслідування (т. 1 а.с. 144-146).
За час проведення службового розслідування, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_1 28.11.2023 року надавались пояснення щодо предмету проведення службового розслідування (т. 1 а.с. 197-200), в яких він зазначив, ним вживалися всі необхідні заходи для своєчасної видачі всіх видів забезпечення особовому складу ІНФОРМАЦІЯ_2 . На його думку, причинами несвоєчасного подання рапортів командирами підрозділів є виконання завдань підрозділами Херсонського з ВСП на глибині оборони першого ешелону до батальйону включно, постійні артилерійські обстріли міста Херсон, значна віддаленість підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_2 та необхідність розосередження (покидання робочих місць під час артилерійських обстрілів).
За результатом проведення службового розслідування було складено акт від 14.12.2023 року (т. 1 а.с. 207-236), згідно якого було встановлено, що всупереч п.10 розділу XXXIV Порядку від 07.06.2018 року №260 наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про виплату особовому складу зонального відділу додаткової винагороди у розрахунку 30 000,00 грн. за виконання бойових (спеціальних) завдань за серпень 2023 року було видано лише 05.10.2023 року. Встановлено, що вказаний наказ було видано на підставі рапортів командирів підрозділів, що були подані несвоєчасно, оскільки з рапортів про виконання особовим складом бойових (спеціальних) завдань у серпні 2023 року була зареєстрована у зональному відділі лише у кінці вересня 2023 року, а інша частина у перших числах жовтня 2023 року.
Також службовим розслідуванням встановлено, що особовому складу ІНФОРМАЦІЯ_2 додаткову винагороду у розрахунку 100 000,00 грн. за серпень 2023 року було наказано виплатити відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.09.2023 року №259 "Про виплату додаткової винагороди", натомість додаткову винагороду у розрахунку 30 000,00 грн. за серпень 2023 року військовослужбовцям було виплачено лише у жовтні 2023 року на виконання наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.10.2023 року №284 "Про виплату додаткової винагороди".
Службовим розслідуванням також встановлено, що полковник ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці з 21.08.2023 року по 06.09.2023 року включно та з 27.09.2023 року по 13.10.2023 року включно. На час відпустки полковника ОСОБА_1 тимчасове виконання обов`язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 було покладено на підполковника ОСОБА_2 . Несвоєчасність підготовки та подання відповідних рапортів командирами підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_2 стало можливим з причин неналежного здійснення контролю підполковником ОСОБА_2 , під час тимчасового виконання ним обов`язків начальника зонального відділу. В акті від 14.12.2023 року також зазначено, що наслідками допущених порушень підполковника ОСОБА_2 передувало порушення полковником ОСОБА_1 вимог статті 59 Статуту внутрішньої служби 3С України, що створило у зональному відділі проблему по своєчасному відпрацюванні командирами підрозділів необхідних рапортів. В акті службового розслідування також зазначено, що полковник ОСОБА_1 убув у відпустку 21.08.2023 року, залишивши зональний відділ з наявною проблемою - відсутністю рапортів командирів підрозділів про виконання бойових (спеціальних) завдань особовим складом та, як наслідок, неможливістю видання відповідного наказу про виплату додаткової винагороди за попередній період, будь-яких завдань з приводу вирішення вказаної проблеми полковник ОСОБА_1 своєму підлеглому підполковнику ОСОБА_2 не визначив. Після повернення на службу 07.09.2023 року полковник ОСОБА_1 , у відповідності до вимог статей 58 та 59 Статуту внутрішньої служби ЗС України, був зобов`язаний отримати всі данні про справжній стан справ у підрозділах ІНФОРМАЦІЯ_2 , організувати роботу їх командирів та вжити усіх можливих заходів для виконання вимог Порядку від 07.06.2018 року №260 з метою негайного відпрацювання відповідних рапортів командирами підрозділів та видання наказу про виплату додаткової винагороди особовому складу зонального відділу. Водночас, у порушення вимог статей 58 та 59 Статуту внутрішньої служби ЗС України, полковник ОСОБА_1 не організовував своєчасну видачу грошового забезпечення, та 27.09.2023 року знову убув у щорічну відпустку, заливши зональний відділ з відсутністю рапортів командирів підрозділів про виконання бойових (спеціальних) завдань особовим складом у серпні 2023 року, що давало їм право на отримання додаткової винагороди з розрахунку 30 000,00 грн, та, як наслідок, неможливістю видання відповідного наказу про виплату додаткової винагороди за попередній період.
В акті від 14.12.2023 року було зазначено, що причинами та умовами, що призвели до порушення термінів відпрацювання проектів наказів стали, зокрема: невимагання начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_1 у підлеглих йому командирів підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_1 виконання вимог п. 10 розділу XXXIV Порядку виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, в частині своєчасної підготовки та подання йому відповідних рапортів про виконання підпорядкованим особовим складом бойових (спеціальних) завдань задля своєчасного видання ними відповідного наказу про виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану; а також необізнаність начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_1 про стан справ у дорученому їм ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Враховуючи встановлені факти, в п.3 пропозицій до акту службового розслідування від 14.12.2023 року було зазначено про необхідність оголосити сувору догану начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 полковнику ОСОБА_1 за неналежне виконання службових обов`язків, визначених вимогами статей 11, 16, 58 та 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до вимог статей 45 та 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Пунктом 2 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №68 від 15.12.2023 року «Про результати службового розслідування щодо порушення порядку виплати додаткової винагороди» за неналежне виконання службових обов`язків, визначених вимогами статей 11, 16, 58 та 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до вимог статей 45 та 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковнику ОСОБА_1 було оголошено сувору догану (т. 1 а.с. 237-245).
Не погоджуючись із наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №68 від 15.12.2023 року в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/4588/24.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно положень ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України), достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 ч. 2 КАС України).
Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та судову практику, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
З метою зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, забезпечення конституційних прав військовослужбовців прийнято Закон України «Про військову службу правопорядку у Збройних силах України» №3099-III від 07.03.2002 року (далі Закон України №3099-III), який визначає статус, основні завдання, організацію та принципи діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, права, обов`язки, заходи соціального і правового захисту та відповідальність її військовослужбовців.
Згідно ст. 1 Закону України №3099-III військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання кримінальним та іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров`я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов`язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об`єктах.
Основні завдання Служби правопорядку закріплені у ст.3 Закону України №3099-III.
Згідно ст.5 Закону України №3099-III служба правопорядку створюється на базі відповідних структурних підрозділів і служб Міністерства оборони України, функції яких цим Законом покладені на Службу правопорядку.
Органи управління Служби правопорядку складаються з:
Головного управління Служби правопорядку Збройних Сил України;
Центрального управління Служби правопорядку по місту Києву і Київській області та територіальних управлінь Служби правопорядку;
зональних відділів (відділень) Служби правопорядку.
Начальники управлінь Головного управління Служби правопорядку Збройних Сил України та начальники відділів Центрального та територіальних управлінь, начальники зональних відділів (відділень) Служби правопорядку, їх заступники, командир дисциплінарного батальйону, керівники підрозділів охорони військових об`єктів, патрульно-постової служби, безпеки дорожнього руху, спеціального призначення, начальник Навчального центру Служби правопорядку призначаються на посади начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України за поданням начальника Головного управління Служби правопорядку (ст. 5 Закону України №3099-III).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2023 року №260 було затверджено Положення про ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі Положення), згідно п.1.1 розділу І якого ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_5 у визначеній зоні діяльності, що безпосередньо підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 , призначений для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військової частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях, для запобігання кримінальним та іншим правопорушенням у Збройних Силах України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об?єктах.
Згідно розділу VI Положення контроль за діяльністю Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, дотриманням нею законодавства здійснюється Головнокомандувачем Збройних Сил України. Безпосередній контроль за діяльністю ІНФОРМАЦІЯ_6 здійснює військова частина НОМЕР_1 .
Відповідно до розділу VIІ Положення ІНФОРМАЦІЯ_7 очолює начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 , якого призначає на посаду Головнокомандувач Збройних Сил України за поданням командира військової частини НОМЕР_4 . Начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 безпосередньо підпорядковується командиру військової частини НОМЕР_1 та є прямим начальником усього особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 . Начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 визначає основні завдання і функції підпорядкованих підрозділів, обов`язки і права своїх заступників та керівників підпорядкованих підрозділів.
Начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 в мирний час, під час дії особливого періоду та під час дії воєнного стану здійснює безпосереднє керівництво Херсонським зональним відділом ВСІ та відповідає, зокрема, за: військову дисципліну особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 ; внутрішній порядок; стан фінансового господарства.
Начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 зобов`язаний, зокрема, але не виключно:
знати стан справ у Херсонському ЗВ ВСП;
постійно вдосконалювати методи керівництва ІНФОРМАЦІЯ_8 ;
встановлювати у Херсонському ЗВ ВСП такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України;
знати потреби і запити особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Аналізуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є органом управління Військової служби правопорядку у визначеній зоні діяльності, що безпосередньо підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 , призначений для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації відповідних військових частин, та очолюється начальником, призначеним Головнокомандувачем Збройних Сил України за поданням командира військової частини НОМЕР_4 . Начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов`язаний знати стан справ у Херсонському зональному відділі, встановлювати такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України, а також знати потреби і запити особового складу зонального відділу.
Законом України №548-XIV від 24.03.1999 року затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Відповідно до п. 3 загальних положень Статуту військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.
Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами (п.5 загальних положень Статуту).
Згідно п.6 загальних положень Статуту внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Внутрішньою службою у військових частинах та підрозділах керують їх командири. У разі розташування в одному приміщенні кількох підрозділів, командири яких не мають спільного безпосереднього начальника, керівництво внутрішньою службою наказом командира військової частини покладається на командира одного з цих підрозділів. Безпосереднім організатором внутрішньої служби у військовій частині є начальник штабу, а в роті - головний сержант роти (п.7 загальних положень Статуту).
За п.8 загальних положень Статуту відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.
Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (п.16 Статуту).
Розділ 2 Статуту встановлює загальні обов`язки командирів (начальників).
Згідно п.58 розділу 2 Статуту командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до п.59 розділу 2 Статуту командир (начальник) зобов`язаний, зокрема, знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників).
Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року №551-XIV (далі Дисциплінарний статут), визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Згідно ст.ст. 1-2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Відповідно до ст. 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов`язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни.
Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, Міністр оборони України, начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України, керівники державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, Голова Служби безпеки України, Голова Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, командувач Національної гвардії України, Голова Державної прикордонної служби України, Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, начальник Управління державної охорони України, керівники інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями користуються дисциплінарною владою в повному обсязі цього Статуту, крім відповідних повноважень, визначених цим Статутом для кожного з них особисто (ст. 12 Дисциплінарного статуту).
У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (ст. 45 Дисциплінарного статуту).
Згідно ст. 48 Дисциплінарного статуту закріплений перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців, серед яких є сувора догана.
Відповідно до ст. 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (ст. 84 Дисциплінарного статуту).
Згідно ст. 86 Дисциплінарного статуту під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно ст. 97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено.
Аналізуючи вищевказане суд приходить до висновку, що до кожного військовослужбовця може бути накладено дисциплінарне стягнення у випадку, якщо буде доведено вчинення ним відповідного правопорушення. При обранні виду дисциплінарного стягнення обов`язково враховується обставини вчинення правопорушення, його наслідки, а також характеристика військовослужбовця та відомості щодо проходження ним служби.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок №260) , який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом XXXIV Порядку №260 (в редакції, спірній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовано питання виплати одноразової винагороди на період дії воєнного стану.
Згідно п.2 розділу XXXIV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується розмірі 30 000 грн. - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);
з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;
із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.
За п.5 розділу XXXIV Порядку №260 про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах, командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.
Відповідно до п.8 розділу XXXIV Порядку №260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;
керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (п. 9 Порядку №260).
За п.15 розділу XXXIV Порядку №260 підготовка проектів наказів для здійснення виплати додаткової винагороди покладається на підрозділи, що відповідають за ведення обліку особового складу.
Крім того, наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 було затверджено Інструкцію з діловодства у Збройних Сил України (далі Інструкція №124).
За п.1.3 Інструкції відповідальним за організацію діловодства у військовій частині (установі) є командир (керівник).
За зміст, якість підготовки та оформлення на належному рівні інших документів, а також організацію діловодства та зберігання документів у структурних підрозділах військової частини (установи) відповідають їх командири (керівники).
Згідно п.1.10. Інструкції №124 командири (керівники) військових частин (установ) зобов`язані, зокрема, але не виключно, вимагати від підлеглих своєчасного виконання одержаних вказівок, доручень та розпоряджень.
Аналізуючи вищевказане, накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць у розмірі 30 000,00 грн. військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями), в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів. Разом з цим, за своєчасну підготовку та оформлення відповідних наказів про виплату додаткової винагороди несе безпосередньо командир військової частини, а в межах спірних правовідносин начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Як було встановлено судом з акту службового розслідування від 14.12.2023 року, всупереч приписам розділу XXXIV Порядку від 07.06.2018 року №260 наказ начальника Херсонського ЗВ ВСП про виплату особовому складу зонального відділу додаткової винагороди у розрахунку 30 000,00 грн. за виконання бойових (спеціальних) завдань за серпень 2023 року було видано не до 05.09.2023 року, а лише 05.10.2023 року, тобто майже через місяць після встановленого терміну на видання наказів про виплату додаткової винагороди за попередній місяць служби.
Також в акті службового розслідування встановлено, що вказаний наказ було видано на підставі рапортів командирів підрозділів, що були подані ними несвоєчасно, оскільки більша частина рапортів про виконання особовим складом бойових (спеціальних) завдань за серпень 2023 року була зареєстрована у зональному відділі лише у кінці вересня 2023 року, а інша частина у перших числах жовтня 2023 року.
Вищевказаний факт пропуску строку видання наказу №284 від 05.10.2023 року про виплату додаткової винагороди за період серпня 2023 року позивачем за час розгляду справи не заперечувався. Разом з тим, позивач посилався на пропуск строку видання вищевказаного наказу через виконання завдань підрозділами Херсонського ЗВ ВСП на глибині оборони першого ешелону до батальйону, постійні артилерійські обстріли міста Херсон, значна віддаленість підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_2 та необхідність розосередження (покидання робочих місць під час артилерійських обстрілів), а також через перебування позивача у щорічній відпустці з 21.08.2023 року по 06.09.2023 року включно та з 27.09.2023 року по 13.10.2023 року та відповідно неможливість вплинути на надання рапортів командирів підрозділів та виготовлення наказу до 05.09.2023 року.
З цього приводу суд погоджується з твердженням сторони відповідача, що неналежне виконання своїх обов`язків командирами підрозділів в частині своєчасності підготовки та подання рапортів не може звільняти командира військової частини від обов`язку своєчасно видавати відповідні накази та у повному обсязі організовувати своєчасну і повну виплату грошового забезпечення підлеглому особовому складу.
Крім того суд вважає слушним твердження представника Військової частини НОМЕР_1 , що несвоєчасність підготовки та подання відповідних рапортів командирами підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_2 стала можливою з причин необізнаності стану справ у зональному відділі та невстановлення начальником ХЗВ ВСП такого внутрішнього порядку, який гарантував би неухильне виконання законів України та положень Статутів Збройних Сил України, що є прямим обов`язковим командира (начальника) згідно п.п. 58 та 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Верховний Суд у постанові від 13.07.2023 року по справі №420/15045/21 зазначив, що стаття 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та стаття 5 Дисциплінарного статуту покладають на командира відповідальність перед державою за виховання підпорядкованих йому військовослужбовців та за дотримання ними військової дисципліни. Така відповідальність може виражатися, у тому числі, і в дисциплінарній відповідальності командира за дії підлеглих йому військовослужбовців.
За ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Посилання позивача на виконання завдань підрозділами ІНФОРМАЦІЯ_2 в умовах воєнного стану, постійні артилерійські обстріли міста Херсон, без зазначення конкретних обставин та причин, що заважали б виданню наказу про виплату додаткової винагороди у визначений законодавством строк не може, на думку суду, бути самостійною та достатньою підставою для визнання протиправним оскаржуваного позивачем наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 15.12.2023 року за №68 про притягнення його до відповідальності.
Перебування позивача у відпустці з 21.08.2023 року по 07.09.2023 року та з 27.09.2023 року по 13.10.2023 року під час якої було прийнято Наказ від 05.10.2023 №284 не звільняє позивача від відповідальності за його видання із запізненням у календарний місяць, оскільки на командира (начальника) покладається обов`язок знати стан справ у дорученій йому військовий частині та вміло керувати військовою частиною, встановлювати у військовій частині такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України, забезпечувати соціальну та правову захищеність, організовувати виплату грошового забезпечення, перевіряти його своєчасність та повноту.
Судом встановлено, що дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани накладено на позивача відповідно до положень Дисциплінарного статуту з урахуванням характеру та обставин вчиненого правопорушення, попередньої поведінки військовослужбовця та його характеристики, тривалості його служби та рівня знань про порядок служби, а тому посилання позивача на неврахування Військовою частиною НОМЕР_1 відомостей про його особу та наявність у нього відзнак та заохочень за час проходження служби (т. 2 а.с. 39-42), суд при вирішенні позову відхиляє.
На думку суду відповідачем також враховані наслідки вчиненого правопорушення, оскільки своєчасна виплата гарантованого державою достатнього грошового забезпечення військовослужбовців є особливо актуальною в умовах збройної агресії та воєнного стану, а тому незабезпечення виплат військовослужбовців у період воєнного стану за виконання бойових завдань підриває авторитет держави та обороноздатність країни.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Аналізуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, було доведено обґрунтованість Наказу командира Військової частини НОМЕР_2 «Про результати службового розслідування щодо порушення порядку виплати додаткової винагороди» від 15.12.2023 року за №68 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , в обґрунтування правомірності цього рішення надані належні, достатні та допустимі докази, а тому суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, наступне.
Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для стягнення на його користь судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ :
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування пункту наказу відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 30 липня 2024 року.
Суддя О.В. Білостоцький
.
