на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 (у складі колегії суддів: Шаптала Є.Ю. (головуючий), Станік С.Р., Яковлєв М.Л.) у частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аргумент фонд»

у справі № 910/11472/21

за позовом Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аргумент фонд»

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєон», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Партнерства з обмеженою відповідальністю «Інланд Транзіт» (Inland Transit LLP),

за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 ,

про визнання права та застосування наслідків нікчемності правочинів;

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про визнання ОСОБА_4 іпотекодержателем,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про:

- визнання іпотекодержателем (права на іпотеку) ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» за іпотечною квартирою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1562310880000, з 18.11.2011 на підставі іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. за реєстровим № 3420;

- визнання іпотекодержателем (права на іпотеку) ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» за іпотечною квартирою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1562307280000, з 18.11.2011 на підставі іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. за реєстровим № 3420;

- застосування наслідків нікчемності правочину (договору іпотеки, серія та номер: 23, виданий 17.01.2019, видавник: ПН КМНО Шевченко І.Л.) шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Інни Леонтіївни, від 17.01.2019, індексний № 45097897, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - про державну реєстрацію іпотеки, іпотекодержатель: ОСОБА_3 , іпотекодавець - ОСОБА_1 , предмет іпотеки: квартира АДРЕСА_3 (номер запису про іпотеку: 29896622, дата та час державної реєстрації - 17.01.2019 16:50:27);

- застосування наслідків нікчемності правочину (договору іпотеки, серія та номер: 23, виданий 17.01.2019, видавник: ПН КМНО Шевченко І.Л.) шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Інни Леонтіївни, від 17.01.2019, індексний № 45098381, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - про державну реєстрацію обтяжень, обтяжувач: ОСОБА_3 , особа, майно якої обтяжується - ОСОБА_1 , опис предмета обтяження: квартира АДРЕСА_3 (номер запису про обтяження 29896957, дата та час державної реєстрації - 17.01.2019 17:26:30);

- застосування наслідків нікчемності правочину (договору іпотеки, серія та номер: 25, виданий 17.01.2019, видавник: ПН КМНО Шевченко І.Л.) шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Інни Леонтіївни, від 17.01.2019, індексний №45098749, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - про державну реєстрацію іпотеки, іпотекодержатель: ОСОБА_3 , іпотекодавець - ОСОБА_2 , предмет іпотеки: квартира АДРЕСА_4 (номер запису про іпотеку: 29897317, дата та час державної реєстрації - 17.01.2019 17:44:20);

- застосування наслідків нікчемності правочину (договору іпотеки, серія та номер: 25, виданий 17.01.2019, видавник: ПН КМНО Шевченко І.Л.) шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Інни Леонтіївни, від 17.01.2019, індексний № 45098958, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - про державну реєстрацію обтяжень, обтяжувач: ОСОБА_3 , особа, майно якої обтяжується - ОСОБА_2 , опис предмета обтяження: квартира АДРЕСА_4 (номер запису про обтяження 29897463, дата та час державної реєстрації - 17.01.2019 18:08:05).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15.12.2010 між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (далі - ПАТ «Банк Камбіо») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лєон» (далі -ТОВ «Лєон») укладено генеральну кредитну угоду № 600/02-2010. У забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Лєон» за генеральною кредитною угодою № 600/02-2010 між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 18.11.2011 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. за реєстровим № 3420, відповідно до якого в іпотеку передано чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 234,7 кв. м, житлова площа 89,0 кв. м. У подальшому 30.01.2020 між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого, зокрема, права вимоги за генеральною кредитною угодою від 15.12.2010 № 600/02-2010, а також майнові права за іпотечним договором від 18.11.2011 перейшли до ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».

Разом із тим ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» стало відомо, що за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у 2018 році предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.11.2011 № 3420 , а саме квартиру АДРЕСА_1 було поділено на два нових об`єкти: квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 було відчужено за договором дарування ОСОБА_2 , а власником квартири АДРЕСА_5 залишився ОСОБА_1 .. Обидві квартири передані в іпотеку ОСОБА_3 . Будь-які записи про іпотеку чи обтяження на підставі іпотечного договору від 18.11.2011 № 3420, який укладався між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Камбіо», відсутні.

Отже, ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» зазначає, що ні попередній кредитор ПАТ «Банк Комбіо», ні новий кредитор - позивач, не надавали згоди на передачу предмета іпотеки в наступну іпотеку. Відтак договір іпотеки, серія та номер: 23, виданий 17.01.2019, видавник: ПН КМНО Шевченко І.Л. та договір іпотеки, серія та номер: 25, виданий 17.01.2019, видавник: ПН КМНО Шевченко І.Л. є недійсними в силу закону, тобто нікчемними, відповідно для відновлення порушених прав позивача як єдиного законного іпотекодержателя нерухомого майна, необхідно скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що пов`язані із зазначеними іпотечними договорами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ТОВ «Лєон», ОСОБА_4 та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

У жовтні 2021 року ОСОБА_4 як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про:

- визнання ОСОБА_4 іпотекодержателем квартири за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 179,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1562310880000; - визнання ОСОБА_4 іпотекодержателем квартири за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 55,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1562307280000.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_4 про визнання іпотекодержателем нерухомого майна прийнято до спільного розгляду з первісним позовом; залучено Партнерство з обмеженою відповідальністю «Інланд Транзіт» (Inland LLP) (далі - ПОВ «Інланд Транзіт») як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 замінено позивача ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» на правонаступника Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аргумент фонд» (далі - АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд»).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у задоволенні позовних вимог АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано ОСОБА_4 іпотекодержателем квартир за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 179,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1562310880000, та АДРЕСА_8 , загальною площею 55,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1562307280000. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору в сумі 1 513,33 грн з кожного.

Це рішення було оскаржено до суду апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подав заяву про застосування позовної давності.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» задоволено в повному обсязі. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у травні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 в частині задоволення позовних вимог АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У решті постанову залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11472/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.07.2024.

АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

01.07.2024 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав пояснення.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Лєон», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ПОВ «Інланд Транзіт», ОСОБА_4 у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначених учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представника АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 15.12.2010 між ПАТ «Банк Камбіо» (кредитор, банк) та ТОВ «Лєон» (позичальник) укладено генеральну кредитну угоду № 600/02-2010, відповідно до якої кредитор на підставі генеральної кредитної угоди зобов`язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і умовах, визначених у відповідних кредитних договорах та додаткових угодах до них, укладених в межах генеральної кредитної угоди і які є її невід`ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за кредитами, наданими в межах даної генеральної кредитної угоди, не повинен перевищувати 1 400 000,00 доларів США. Угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 14.12.2015.

На виконання генеральної кредитної угоди між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Лєон» укладено:

- кредитний договір (відзивна кредитна лінія) від 15.12.2010 № 601/02-2010, відповідно до предмета якого на умовах цього договору та укладеної між сторонами генеральної кредитної угоди, банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в сумі 400 000,00 доларів США на добудову басейну, зі сплатою 15,0 % річних та 1,0 % одноразової комісії за обслуговування кредитного рахунку. Термін вибірки кредиту - 3 місяці, дата повернення кредиту - 14.12.2015 згідно наведеного графіку. У подальшому сторонами вносились зміни та доповнення до цього кредитного договору шляхом укладення 4 додаткових угод до кредитного договору, якими, зокрема, збільшено суму кредиту до 510 000,00 доларів США та узгоджено нові графіки погашення;

- кредитний договір (відзивна кредитна лінія) від 15.12.2010 № 602/02-2010, відповідно до предмета якого на умовах цього договору та укладеної між сторонами генеральної кредитної угоди, банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в сумі 1 000 000,00 доларів США на перекредитування кредиту іншого банку, зі сплатою 15,0 % річних та 1,0 % одноразової комісії за обслуговування кредитного рахунку. Дата повернення кредиту - 14.12.2015 згідно наведеного графіку. Також, у подальшому між сторонами вносились зміни та доповнення до цього кредитного договору шляхом укладення 5 додаткових угод до цього кредитного договору, якими, зокрема, узгоджено нові графіки погашення кредиту.

У забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Лєон» за генеральною кредитною угодою № 600/02-2010 між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 18.11.2011 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. за реєстровим № 3420, відповідно до якого в іпотеку передано чотирьохкімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_9 , загальна площа 234,7 кв. м, житлова площа 89,0 кв. м.

Крім того, виконання генеральної кредитної угоди та укладених в її межах кредитних договорів забезпечено наступними договорами:

1) договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» (заставодержатель) та ПОВ «Інланд Транзіт» (заставодавець), який виступає майновим поручителем ТОВ «Лєон» як боржника, предметом якого є забезпечення вимог заставодержателя, що випливають з генеральної кредитної угоди та укладених в її межах кредитних договорів, укладених між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Лєон», за умовами яких ТОВ «Лєон» зобов`язується перед ПАТ «Банк Камбіо»: повернути не пізніше 14.12.2015 надані йому кошти в сумі 1 510 000,00 доларів США; щомісячно сплачувати проценти за користування кредитними коштами в гривні у розмірі 15 % річних; сплатити пеню, здійснити інші можливі платежі, передбачені кредитним договором; відшкодувати витрати заставодержателя, пов`язані з пред`явленням заставодержателем вимог за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет застави (пункт 1.1 цього договору застави).

У забезпечення виконання зобов`язань, зазначених у пункті 1.1 договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014, заставодавець передає у заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права - право вимоги грошових коштів за договором інвестиційного вкладу від 21.06.2006 № 08д/978EURO заставодержателю (далі - предмет застави) (пункт 1.2 договору; предмет застави складає 354 768,88 євро. Заставодавець стверджує, що майнові права, що передаються в заставу, іншим особам не заставлені, не передані (не відступлені), не виступають предметом судових чи інших спорів. Заміна предмета застави здійснюється заставодавцем виключно за згодою заставодержателя (пункт 1.3 договору); заставодержатель набуває права вимоги в день невиконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором та/або в день отримання від заставодавця заяви про дострокове повернення депозитного вкладу та/або в день порушення справи про банкрутство заставодержателя/заставодавця. Заставодержатель з дня виникнення у нього права вимоги має право задовольнити свої вимоги шляхом списання коштів з рахунку заставодавця, відкритого по договору інвестиційного вкладу № 08д/978EURO від 21.06.2006 з ПАТ «Банк Камбіо (пункт 4.1 договору); договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань перед заставодержателем по кредитному договору, зазначеному в пункті 1.1 цього договору (пункт 5.3 договору).

2) договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» (заставодержатель) та ПОВ «Інланд Транзіт» (заставодавець), який виступає майновим поручителем ТОВ «Лєон», предметом якого є забезпечення вимог заставодержателя, що випливають з генеральної кредитної угоди та укладених в її межах кредитних договорів, укладених між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Лєон», за умовами яких ТОВ «Лєон» зобов`язується перед ПАТ «Банк Камбіо»: повернути не пізніше 14.12.2015 надані йому кошти в сумі 1 510 000,00 доларів США; щомісячно сплачувати проценти за користування кредитними коштами в гривні у розмірі 15 % річних; сплатити пеню, здійснити інші можливі платежі, передбачені кредитним договором; відшкодувати витрати заставодержателя, пов`язані з пред`явленням заставодержателем вимог за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет застави (пункт 1.1 цього договору застави).

У забезпечення виконання зобов`язань, зазначених у пункті 1.1 застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014, заставодавець передає у заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права - право вимоги грошових коштів за договором інвестиційного вкладу від 17.06.2008 № 06д/840 з ПАТ «Банк Камбіо» (пункт 1.2 договору); предмет застави складає 1 249 915,98 доларів США. Заставодавець стверджує, що майнові права, що передаються в заставу, іншим особам не заставлені, не передані (невідступлені), не виступають предметом судових чи інших спорів. Заміна предмета застави здійснюється заставодавцем виключно за згодою заставодержателя (пункт 1.3 договору); заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, задовольнити свої вимоги з предмету застави (розділ 2 договору); цей договір є змішаним договором, який складається з договору застави майнових прав та договору відступлення прав вимоги грошових коштів згідно з договором інвестиційного вкладу від 17.06.2008 № 06д/840 (пункт 1.6 договору); заставодержатель набуває права вимоги в день невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором та/або в день отримання від заставодавця заяви про дострокове повернення депозитного вкладу та/або в день порушення справи про банкрутство заставодержателя/заставодавця. Заставодержатель з дня виникнення у нього права вимоги має право задовольнити свої вимоги шляхом списання коштів з рахунку заставодавця, відкритого по договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 року, з ПАТ «Банк Камбіо» (пункт 4.1 договору); договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань перед заставодержателем по кредитному договору, зазначеному в пункті 1.1 цього договору (пункт 5.3 договору).

12.09.2014 ПАТ «Банк Камбіо» здійснив договірне списання грошових коштів з рахунків ПОВ «Інланд Транзіт» у рахунок погашення заборгованості ТОВ «Лєон» перед банком за генеральною кредитною угодою від 15.12.2010 та укладеними до неї кредитними договорами, а також згідно з умовами пункту 4.1. договору застави, про що ПОВ «Інланд Транзіт» та ТОВ «Лєон» було повідомлено відповідними листами банку від 12.09.2014.

Зокрема, у цих листах зазначено, що банком здійснено договірне списання грошових коштів в сумі 1 249 915,98 доларів США з депозитних рахунків ПОВ «Інланд Транзіт» та в сумі 354 768,88 євро; за рахунок цих грошових коштів ПОВ «Інланд Транзіт» повністю погашено заборгованість ТОВ «Лєон» за генеральною кредитною угодою. Банком було підтверджено набуття ПОВ «Інланд Транзіт» відповідно до пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) прав кредитора за генеральною кредитною угодою та кредитними договорами у розмірі 1 249 915,98 доларів США та 354 768,88 євро, а також права іпотекодержателя та заставодержателя за договорами забезпечення кредитних зобов`язань.

12.09.2014 ПАТ «Камбіо» передав, а ПОВ «Інланд Транзіт» за актом прийому-передачі прийняло всі оригінали документів щодо кредиту ТОВ «Лєон», у тому числі генеральну кредитну угоду від 15.12.2010 № 600/02-2010, кредитні договори до цієї угоди, договір іпотеки від 16.12.2010 № 3508 та договори про внесення змін до нього, а також іпотечний договір від 18.11.2011 № 3420.

Відповідно до довідки ПАТ «Банк Камбіо» від 21.08.2017 № 22/1178, копія якої наявна в матеріалах справи, підтверджено погашення ПОВ «Інланд Транзіт» заборгованості ТОВ «Лєон» за генеральною кредитною угодою.

10.12.2014 між ПОВ «Інланд Транзіт» (первісний кредитор) та ОСОБА_4 (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги повернення коштів у сумі 1 708 561,27 доларів США до ТОВ «Лєон» (боржник), що належить первісному кредиторові відповідно до: генеральної кредитної угоди від 15.12.2010 № 600/02-2010 з відповідними змінами та кредитних договорів, що укладені в межах цієї угоди, а саме: кредитним договором від 15.12.2010 № 601/02-2010 з відповідними змінами та кредитним договором № 602/02-2010 від 15.12.2010 з відповідними змінами, укладеними між ПАТ «Банк Камбіо» та боржником - ТОВ «Лєон», договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014, який укладено між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «Інланд Транзіт». Згідно з пунктом 1.2. цього договору новий кредитор отримує право (замість первісного кредитора) вимоги повернення від боржника коштів в сумі 26 619 384,59 грн, що в еквіваленті дорівнює 1 708 561,27 доларів США.

Крім того, 10.12.2014 між ПОВ «Інланд Транзіт» (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (новий іпотекодержатель) укладено договір відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаровою О.П. за реєстровим № 498. За умовами цього договору первісний іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права, зокрема за іпотечним договором, посвідченим 18.11.2011 Кандзюбою О.Є., приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстровим № 3420, відповідно до якого громадянином України ОСОБА_1 було передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 (пункт 1.1 договору).

У подальшому ОСОБА_4 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та ТОВ «Лєон» про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.11.2011, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. за реєстровим № 3420, а саме: квартиру АДРЕСА_1 в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Лєон» у розмірі 5 619 201,87 грн шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на предмет іпотеки.

25.08.2015 Печерський районний суд міста Києва заочним рішенням у справі № 757/10469/15-ц позов ОСОБА_4 задовольнив та звернув стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором від 18.11.2011, а саме: квартиру АДРЕСА_1 в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Лєон» у розмірі 5 619 201,87 грн шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.02.2017, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коба Н.В. 20.01.2016 прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема внесено відомості про те, що ОСОБА_4 набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 18.11.2011, а також прийнято рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_10 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.08.2018 у справі № 757/10469/15-ц заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 25.08.2015, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07.04.2016, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.09.2016 та від 14.06.2017 скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 19.04.2018 державним реєстратором Комунального підприємства «Благоустрій Шевченківського району» Соколянським Д.В. прийнято рішення про скасування права власності ОСОБА_4 на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_10 (номер запису: 12967669), а також про скасування іпотеки (номер запису: 12967672) та обтяження (номер запису: 12967685) цієї квартири, накладених на підставі іпотечного договору від 18.11.2011. Підставою для прийняття рішення вказано ухвалу Верховного Суду України від 11.10.2016 у справі № 757/10469/15ц.

Також судами установлено, що 25.05.2018 квартиру АДРЕСА_10 поділено на 2 квартири: квартиру АДРЕСА_11 загальною площею 55,3 кв. м.

25.05.2018 державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Центр реєстрації» Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області Івашовою Я. О. прийнято рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 загальною площею 179,4 кв. м. Одночасно, 25.05.2018 державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 нерухомого майна: квартири АДРЕСА_2 загальною площею 55,3 кв. м. Підставою для державної реєстрації вказано, зокрема: висновок щодо технічної можливості поділу, серія та номер: 24/04-2018, виданий 24.04.2018 ТОВ «Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне»; оголошення про втрату, серія та номер: б/н, видавник: газета; свідоцтво про право власності, завірена копія, серія та номер: б/н, виданий 30.11.2009, видавник: Департамент будівництва та житлового забезпечення.

Крім того, 25.05.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. прийнято рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 55,3 кв. м. Підставою виникнення права власності зазначено договір дарування квартири, серія та номер: 652, виданий 25.05.2018.

17.01.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об`єкта нерухомості: квартири АДРЕСА_1 загальною площею 179,4 кв. м, зокрема внесено відомості про іпотеку (номер запису 29896622) та про обтяження (номер запису 29896957), іпотекодержателем та обтяжувачем зазначено ОСОБА_3 , іпотекодавцем вказано ОСОБА_1 підставою для державної реєстрації вказано: договір іпотеки, серія та номер: 23, виданий 17.01.2019.

Також, 17.01.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об`єкта нерухомості: квартири АДРЕСА_2 загальною площею 55,3 кв. м, зокрема внесено відомості про іпотеку (номер запису 29897317) та про обтяження (номер запису 29897463), іпотекодержателем та обтяжувачем зазначено ОСОБА_3 , іпотекодавцем вказано ОСОБА_2 , підставою для державної реєстрації вказано: договір іпотеки, серія та номер: 25, виданий 17.01.2019.

У справі, що розглядається, АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» в обґрунтування позовних вимог зазначило, що 04.12.2014 Правлінням Національного банку України постановою № 782 віднесено ПАТ «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних та 04.12.2014 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 140 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Камбіо» строком на три місяці з 05.12.2014 включно.

27.02.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 144 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо», а 02.03.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 46 про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

18.07.2018 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб склав акт комісії з перевірки правочинів за період з 05.12.2013 по 05.12.2014, відповідно до якого визнано нікчемними наступні правочини: договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошових коштів) від 11.09.2014, укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «Інланд Транзіт», за договором інвестиційного вкладу від 21.06.2006 № 08д/978euro; договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 11.09.2014, укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «Інланд Транзіт», право вимоги грошових коштів за договором інвестиційного вкладу від 17.06.2008 № 06д/840; правочин щодо відступлення/розірвання/припинення іпотечного договору від 16.12.2010, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. за номером 3508, з договором про внесення змін до договору іпотеки від 18.11.2011; правочин щодо відступлення/розірвання/припинення іпотечного договору від 18.11.2011, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. за номером 3420; договір застави від 30.07.2013.

13.01.2020 між ПАТ «Банк Камбіо» (банк) та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» (новий кредитор), правонаступником якого є АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд», укладено договір № 23 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. за реєстраційним № 115, за умовами якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників (суб`єктів господарювання), право вимоги та/або майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, до заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у додатку №1 до цього договору (далі - боржники), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку №1 до цього договору, та іншими договорами, що були укладені в забезпечення виконання вказаних кредитних договорів (договорів про надання кредиту (овердрафту)), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором (пункт 1).

Згідно з пунктом 2 договору про відступлення прав вимоги від 13.01.2020 № 23 новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами.

У додатку № 1 до цього договору зазначено, що до ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» перейшло право вимоги за генеральною кредитною угодою від 15.12.2010 № 600/02-2010, кредитним договором від 15.12.2010 № 601/02-2010, кредитним договором від 15.12.2010 № 602/02-2010, укладеними між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Лєон», а також майнові права за іпотечним договором від 18.11.2011, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 та посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. за реєстровим № 3420.

АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» зазначає, що з огляду на обставини нікчемності правочинів, наведених в акті комісії з перевірки правочинів за період з 05.12.2013 по 05.12.2014 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.07.2018, ці правочини є недійсними з моменту їх вчинення, відтак іпотечний договір, укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 і посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кондзюбою О.Є. за реєстровим № 3420, є чинним, а іпотекодержателем за цим договором є позивач на підставі договору № 23 про відступлення прав вимоги, укладеного між позивачем та ПАТ «Банк Камбіо» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. реєстраційним № 115.

Оскільки відповідачі не визнають таке право позивача, а також вчинили дії, спрямовані на поділ предмета іпотеки з подальшим розпорядженням цим майном, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що в межах цієї справи третя особа ОСОБА_4 звернувся до суду із позовною заявою з самостійними вимогами на предмет спору, у якій зазначає, що саме він є належним іпотекодержателем квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_2 на підставі договору про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаровою О.П. за реєстровим №498 від 10.12.2014, укладеним між ПОВ «Інланд Транзіт» (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (новий іпотекодержатель).

Суд першої інстанцій відмовив у задоволенні позову АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд», оскільки позивачем не доведено обставин нікчемності правочинів, наведених в акті комісії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з перевірки правочинів за період з 05.12.2013 по 05.12.2014. Натомість місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 щодо визнання його іпотекодержателем квартир АДРЕСА_12 . При цьому суд послався на обставини, встановлені в судових рішеннях: ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 05.07.2017 у справі №757/44567/15-ц, рішенні Господарського суду м. Києва від 22.01.2020 у справі № 910/6134/17; рішенні Господарського суду м. Києва від 11.11.2020 у справі № 910/12931/18.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та ухвали в нове рішення, яким повністю задовольнив позов АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» у зв`язку з доведенням позовних вимог та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 . Водночас судом встановлено нікчемність низки правочинів, зокрема: договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 11.09.2014, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «Інланд Транзіт», право вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу від 21.06.2006 № 08д/978 EURO; договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 11.09.2014, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «Інланд Транзіт», право вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу від 17.06.2008 № 06д/840; правочин щодо відступлення/розірвання/припинення іпотечного договору від 16.12.2010, посвідчений приватним нотаріусом Донецького МНО Кандзюбою О.Є. за реєстровим № 3508 з договором про внесення змін до договору іпотеки від 18.11.2011; правочин щодо відступлення/розірвання/припинення іпотечного договору від 18.11.2011 р., посвідчений приватним нотаріусом Донецького МНО Кандзюбою О.Є. за реєстровим № 3420; договір застави від 30.07.2013.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, зокрема:

- апеляційний суд порушив статті 80, 92 ЦК, статті 9, 10, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.06. 2021 у справі № 922/2416/17 стосовно того, що «запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя … Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»)»;

- апеляційний суд порушив статті 512, 513, 517 ЦК, статті 3, 4, 24 Закону України «Про іпотеку» та не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, та Верховного Суду, викладених у постанові від 27.08.2019 у справі N911/2392/17, внаслідок чого задоволено позов неналежного позивача, оскільки банк передав позивачу копії документів при відступленні права вимоги, а додаток № 1 до договору № 23 з зазначенням іпотечного договору, права по якому відступаються, не посвідчений нотаріально, що не відповідає вимогам закону;

- за відсутності нотаріального посвідчення правочину та реєстрації права іпотекодержателя за ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», таке право не перейшло і до АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд», такі доводи повністю відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19;

- апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем, чим порушив частину 3 статті 261 та частину 4 статті 267 ЦК, за відсутності правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми частини 4 статті 267 ЦК, а саме - які вимоги висуває законодавець до заяви про застосування строку позовної давності та чи має право суд відмовити стороні в задоволенні такої заяви;

- апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16;

- оскільки відповідач ОСОБА_1 не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи та не брав участі у такому розгляді, він заявив про застосування строку позовної давності вже на стадії апеляційного перегляду справи, керуючись правовим висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 317/3698/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, проте апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги відповідну заяву та не врахував, що відповідач не повинен обґрунтовувати та доводити суду необхідність застосування позовної давності при вирішенні конкретного спору, йому лише достатньо заявити про її застосування, оскільки саме суд має встановити, чи заявлені позивачем вимоги в межах строку для їх судового захисту;

- відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 267 ЦК у контексті того, чи має сторона обґрунтовувати та доводити суду необхідність застосування строку позовної давності, в тому числі по кожній окремо позовній вимозі, чи достатньо декларативно заявити про застосування правил про позовну давність при вирішені судового спору;

- згідно позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц, від 27.07.2021 у справі № 545/747/20, спірні правовідносини сторін за іпотекою після відмови у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку зі спливом позовної давності або в разі задавненості зобов`язання, в якому стосовно вимоги спливла позовна давність, не припиняються, а трансформуються в натуральне зобов`язання. Відтак, усі похідні вимоги ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» (правонаступник АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд»), які гуртуються на простроченому основному зобов`язанні, не підлягають захисту в судовому порядку;

- апеляційним судом порушено норми статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, та не надано оцінку тій обставині, що відповідачі діяли відкрито, добросовісно, покладаючись на відомості з державних реєстрів, а отже набули прав на вільне від жодних обтяжень майно;

- Банк не мав права включати в пул активів та продавати на аукціоні права вимоги, якими не володів на час проведення торгів. Тому, задовольняючи позов ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» (правонаступник АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд»), апеляційний суд допустив порушення статей 512, 514 ЦК та не врахував висновку щодо застосування цих норм у аналогічних правовідносинах, що викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 по справі № 910/12525/20, а також висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/24198/16, № 910/24198/16, № 819/353/16, №826/23064/15, № 826/8273/16;

- судом апеляційної інстанції не враховано, що у разі виявлення нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язаний звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків нікчемності правочинів. Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16;

- задовольняючи позовні вимоги АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд», апеляційний суд не врахував того, що позивач не набув жодних прав щодо належного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухомого майна та не дослідив питання, чи набуло ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», а в подальшому АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» в законний спосіб права кредитора та іпотекодержателя у спірних правовідносинах.

- апеляційний суд не надав оцінки недобросовісності в діях первісного кредитора ПАТ «Банк Камбіо», який спочатку відчужує активи та передає оригінали документів на користь ПОВ «Інланд Транзіт», а потім не повернувши собі ці активи від попереднього володільця та не відновивши свої права по Кредитним та Іпотечному договорам, при наявності судових рішень, якими підтверджено перехід прав кредитора до ПОВ «Інланд Транзіт» та ОСОБА_4 , повторно виставляє відсутні у нього активи на торги. Така поведінка банку очевидно суперечить статті 13 ЦК та порушує права інших осіб, зокрема, ОСОБА_1 ;

- суд допустив порушення процесуальних норм, не залучивши до розгляду даної справи співвласника нерухомого майна ОСОБА_5 - дружину ОСОБА_1 , а також розглянув справу без учасників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не були належно повідомлені про судовий розгляд та не мали змоги з`явитись в судове засідання, місцем проживання вказаних осіб є окупована росією територія Донецької області, докази повідомлення цих осіб про розгляд даної справи відсутні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).

З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач обрав такий спосіб захисту порушеного права як визнання права та застосування наслідків нікчемності правочинів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК).

Згідно з частиною 1 статті 546 та статтею 547 ЦК виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (стаття 574 ЦК).

Відповідно до частини 1 статті 575 ЦК іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду, має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права тощо), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (стаття 576 ЦК).

Якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 577 ЦК).

У статті 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 ЦК).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК).

Сутність договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений для первісного кредитора договором, за яким виникло таке зобов`язання. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516 ЦК).

У частині 1 статті 517 ЦК передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Водночас законодавство не встановлює вимог до цих документів, зокрема не визначає, що первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обов`язку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.

Тож відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними договору, який може бути визнаний недійсним у разі наявності передбаченої законом підстави. Водночас відсутність у продавця оригіналів договорів, за якими відступаються права вимоги, не може впливати на дійсність договору відступлення, оскільки законодавство не передбачає, що первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обов`язку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19).

Судом апеляційної інстанції установлено, що на підставі договору про відступлення прав вимоги, укладеного 30.01.2020 між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», право вимоги за генеральною кредитною угодою від 15.12.2010 № 600/02-2010, кредитним договором від 15.12.2010 № 601/02-2010, кредитним договором від 15.12.2010 № 602/02-2010, укладеними між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Лєон», перейшли до ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста». Також до ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» перейшли майнові права за іпотечним договором від 18.11.2011, посвідченим нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 3420, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 ; майнові права за договором іпотеки від 16.12.2010, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 3508, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ Лєон».

За змістом пункту 2 зазначеного договору новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває всі права кредитора за основними договорами, включаючи (але не обмежуючись): право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, тощо. Розмір заборгованості станом на 30.01.2020 за правами вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього Договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів.

Відповідно до пункту 14 цей договір набирає чинності з дати підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін та нотаріального посвідчення.

До договору про відступлення прав вимоги від 30.01.2020 сторонами підписано додаток № 1 «Реєстр договорів, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами».

Цей договір підписано сторонами, скріплено печатками, посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 30.01.2020 та зареєстровано в реєстрі за № 115.

На виконання умов цього договору банк передав новому кредитору документи: кредитний договір від 15.12.2010 № 601/02-2010, укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Лєон»; кредитний договір від 15.12.2010 № 602/02-2010, укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Лєон»; договір іпотеки від 16.12.2010, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 3508; іпотечний договір від 18.11.2011, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 3420; договори застави від 11.09.2014.

Підтвердженням здійснення оплати новим кредитором за цим договором є платіжне доручення від 27.01.2020 № 858 з призначенням платежу: оплата лота згідно з протоколом від 09.01.2020 № UA-EA-2019-12-24-000006-b.

У подальшому 24.11.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» та АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» (від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі договору від 16.11.2021 №16-01/11-2021 про управління активами корпоративного інвестиційного фонду діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Стронг Менеджмент Актив») було укладено договір № 07/24/11/2021/16 про відступлення права вимоги за кредитними договорами, відповідно до умов якого АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» набуло право вимоги за генеральною кредитною угодою №600/02-2010 від 15.12.2010, кредитним договором від 15.12.2010 №601/02-2010, кредитним договором від 15.12.2010 № 602/02-2010.

Також 24.11.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» та АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 06/24/11/21/12, відповідно до умов якого АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» придбало у власність майнові права, які виникли за іпотечним договором від 18.11.2011, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О. Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 3420, та договором іпотеки від 16.12.2010, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О. Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 3508.

У статті 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).

За змістом статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1). Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3). Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін (частина 4). Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина 5).

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Як установлено судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, сторони договорів по відступлення прав вимоги та купівлю-продаж майнових прав під час їх укладення досягли згоди з усіх істотних умов, вчинили всі дії, необхідні для їх виконання, ці договори є дійсними та у встановленому законом порядку недійсними не визнавалися, тому ці договори є підставою для виникнення у їхніх сторін відповідних прав та обов`язків, у тому числі виникнення у АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» прав кредитора та іпотекодержателя за зазначеними кредитними договорами та договорами іпотеки.

Також судом апеляційної інстанції установлено, що ані попередній кредитор (ПАТ «Банк Камбіо»), ані нові кредитори (ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд») згоди на передачу предмета іпотеки за іпотечним договором від 18.11.2011 (квартири АДРЕСА_10 ) у подальшу іпотеку не надавали, а відповідачем ОСОБА_1 порушено обов`язки іпотекодавця відповідно до умов іпотечного договору від 18.11.2011 (пункти 3.4, 5.2, 5.5) щодо розпорядження предметом іпотеки.

За таких обставин суд апеляційної інстанції з урахуванням положень частини 2 статті 215 ЦК дійшов обґрунтованого висновку, що укладення договору щодо передачі в іпотеку майна, яке на момент її укладення вже було передано в іпотеку за чинним договором, (наступна іпотека), без згоди попереднього іпотекодержателя зумовлює нікчемність цього правочину щодо передачі майна в наступну іпотеку та не створює інших юридичних наслідків, крім пов`язаних з його нікчемністю.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України «Про іпотеку» у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

У разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки (частини 1, 2 статті 23 Закону України «Про іпотеку»).

Разом із тим судом апеляційної інстанції установлено, що відповідно до положень статей 5, 23 Закону України «Про іпотеку» новостворені квартири за АДРЕСА_5 та АДРЕСА_2 є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 18.11.2011, посвідченого нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 3420, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 , який є чинним з моменту його укладення (18.11.2011) і до теперішнього часу; іпотекодержателем за цим договором наразі є АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд»; при цьому новий власник квартири за № 186/1, ОСОБА_2 є новим іпотекодавцем цієї квартири та наділена всією сукупністю прав та обов`язків відповідно до зазначеного іпотечного договору.

Оскільки поділ предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя, відчуження частини іпотечного майна до нового власника та відсутність записів про іпотеку та обтяження, унеможливлюють реалізацію прав іпотекодержателя, зокрема, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості за основним зобов`язанням, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такими діями відповідачів порушуються права та законні інтереси АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» щодо спірного майна, отже останнім обрано належний та ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання іпотекодержателем (права на іпотеку) та застосування наслідків нікчемності правочинів щодо передачі предмета іпотеки за іпотечним договором від 18.11.2011 у подальшу іпотеку.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведення АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» у встановленому процесуальним законом порядку обставин, що свідчать про наявність правових підстав для задоволення позову.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Так, у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом апеляційної інстанції статей 80, 92 ЦК, статті 9, 10, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, при цьому скаржник наводить лише цитату з цього рішення стосовно того, що «запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя … Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»)».

Натомість у цій постанові Велика Палата Верховного Суду навела також правовий висновок, за змістом якого у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» як законний іпотекодержатель спірного майна, за обставин недобросовісних дій відповідачів щодо поділу предмета іпотеки та передачі його в наступну іпотеку без згоди іпотекодержателя, правомірно звернувся до суду з позовом за захистом порушеного права, при цьому обраний позивачем спосіб захисту відповідає вимогам закону.

Такі висновки суду апеляційної інстанції не тільки не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, а й відповідають ним.

Також скаржник послався на те, що апеляційний суд порушив статті 512, 513, 517 ЦК, статті 3, 4, 24 Закону України «Про іпотеку», не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, у постанові від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19, та не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.08.2019 у справі N911/2392/17, внаслідок чого задоволено позов неналежного позивача, оскільки банк передав позивачу копії документів при відступленні права вимоги, а додаток № 1 до договору № 23 з зазначенням іпотечного договору, права по якому відступаються, не посвідчений нотаріально, що не відповідає вимогам закону.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції установлено обставини нотаріального посвідчення договору про відступлення прав вимоги, укладеного 30.01.2020 між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», а також додатку № 1, що є частиною цього договору, що підтверджується матеріалами справи.

Водночас будь-яких обставин того, що вимоги заявлено «неналежним» позивачем судом апеляційної інстанції встановлено не було.

Також безпідставними є доводи щодо неправомірної передачі копій документів при відступленні права вимоги, оскільки за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19, на яку послався скаржник, відсутність у продавця оригіналів договорів, за якими відступаються права вимоги, не може впливати на дійсність договору відступлення, оскільки законодавство не передбачає, що первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обов`язку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.

Отже, зазначені доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду у справі № 910/12294/16 (позов про визнання недійсними одностороннього правочину, наказу та визнання відсутнім права), у справі № 826/13768/16 (адміністративний позов про визнання недійсним рішення і наказу в частині та спеціального дозволу) є безпідставними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки відрізняються нормативно-правовим регулюванням цих правовідносин, змістом, об`єктом та суб`єктним складом по відношенню до спірних правовідносин у справі № 910/11472/21.

Разом із тим необхідно зазначити, що посилання скаржника в касаційній скарзі на загальні правові висновки Верховного Суду у постановах від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц, від 27.07.2021 у справі № 545/747/20, 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, від 15.09.2022 по справі № 910/12525/20, від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц, від 27.07.2021 у справі № 545/747/20, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 без вказівки на те, які саме норми права було неправильно застосовано судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, за відсутності посилання на обставини, які є подібними до обставин справи, що розглядається, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржником доводи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

За змістом касаційної скарги ОСОБА_1 підставою оскарження судових рішень у справі № 910/11472/21 є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У касаційній скарзі скаржник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 4 статті 267 ЦК у контексті того, чи має сторона обґрунтовувати та доводити суду необхідність застосування строку позовної давності, в тому числі по кожній окремо позовній вимозі, чи достатньо декларативно заявити про застосування правил про позовну давність при вирішені судового спору.

Так, у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що у справі, що розглядається, було заявлено два позови АТ «ЗНВКІФ «Аргумент фонд» та ОСОБА_4 , проте відповідачем ОСОБА_1 у заяві, поданій суду апеляційної інстанції, не наведено жодних вмотивованих підстав для застосування позовної давності та не конкретизовано, до яких саме позовних вимог він вважає за необхідне застосувати позовну давність, у той час як заява містить лише обґрунтування підстав звернення з такою заявою до суду апеляційної інстанції.

Такі обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи заявою ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку поданій відповідачем заяві, дійшов висновку, що така заява не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою з огляду на відсутність конкретизації вимог та їх належного обґрунтування.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає необхідне зауважити, що касаційна скарга ОСОБА_1 загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку про застосування наведеної скаржником норми права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно відповідачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки встановленим судом апеляційної інстанції обставинам, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

Посилання скаржника на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 317/3698/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не відмовляв відповідачу у прийнятті такої заяви з огляду на неподання її до суду першої інстанції.

Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаної скаржником норми права у контексті спірних правовідносин немає.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судового рішення, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи ОСОБА_1 про незалучення до участі в цій справі співвласника нерухомого майна ОСОБА_5 , а також розгляду справи без учасників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не заслуговують на увагу, оскільки посилання скаржника на наявність порушеного права осіб, які не оскаржували судові рішення, поза межами підстав для представництва не відповідає вимогам закону.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 у частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аргумент фонд» у справі № 910/11472/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко

Джерело:ЄДРСР 120512667

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Постанова від 03.07.2024 по справі № 910/11472/21 Касаційний господарський суд

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

120 752 831

25 171

2 875

530 832

23 843 611

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Постанова від 03.07.2024 по справі № 910/11472/21 Касаційний господарський суд

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!