Єдиний державний реєстр судових рішень
30 травня 2024 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Ткача І. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 990/187/23 (провадження № 11-45заі24)
Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду, яким відмовлено в задоволенні апеляційної скарги та залишено без змін рішення суду першої інстанції, та вважаємо, що задля забезпечення єдності судової практики та дотримання принципу юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст та підстави заявлених вимог
1.1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив:
- визнати протиправними та скасувати пункт 1 рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 «Про затвердження кодованих результатів анонімних письмових практичних завдань кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 червня 2019 року № 107/зп-19» у частині визнання зафіксованого під час складання кваліфікаційного іспиту порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, зокрема, кандидатом на посаду судді з індивідуальним кодом 0095760 (зафіксовано 08 серпня 2019 року) істотним і таким, що має наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційного іспиту, а також виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення відомості про це;
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 39/зп-23 «Про затвердження декодованих результатів анонімних письмових практичних завдань та загальних результатів кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 червня 2019 року № 107/зп-19» у частині визнання зафіксованих під час складання кваліфікаційного іспиту порушень Положення, зокрема, кандидатом ОСОБА_1 істотними і такими, що мають наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційного іспиту, а також виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення відомості про це;
- зобов`язати ВККС установити результати складання позивачем кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Комісії від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, з урахуванням визнання протиправними зазначених рішень ВККС та продовжити участь позивача в межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 03 квітня 2017 року.
1.2. Позов мотивував тим, що 08 серпня 2019 року в межах проходження конкурсу на посаду судді місцевого суду він виконав практичне завдання за спеціалізацією місцевого адміністративного суду. Зазначає, що відповідно до Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, затвердженого рішенням ВККС від 03 жовтня 2018 року № 211/зп-18 (далі - Положення № 211/зп-18), кандидат має право під час виконання практичного завдання користуватися офіційним вебпорталом Верховної Ради України (далі - ВРУ) «Законодавство України» (zakon.rada.gov.ua). З метою правильного виконання модельного судового рішення позивач здійснив пошук постанов Пленуму Вищого адміністративного суду України з питань, що стосувалися модельних обставин. Оскільки в системі пошуку законодавства офіційного сайту парламенту нема такого видавця документів, як Пленум Вищого адміністративного суду України, пошук здійснювався за видавником - Вищий адміністративний суд України, видом нормативно-правового акта - постанова та контекстом (назвою) відшукуваних постанов. З переліку виданих на пошуковий запит постанов Вищого адміністративного суду України позивач відкрив посилання, яке містило текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України в судовій справі. Позивач, за його словами, вважав, що в цій ухвалі йдеться про передбачене частиною п`ятою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зупинення дії нормативно-правового акта, який регулював відносини, пов`язані із забезпеченням позову. ОСОБА_1 наголошує, що ці дії він вчинив відкрито й неприховано, усвідомлюючи, що поряд перебував член Комісії, який добре бачив екран його комп`ютера, що, на його думку, свідчить про його намір не порушувати у будь-який спосіб порядок складення кваліфікаційного іспиту. Крім цього, позивач акцентує увагу на тому, що текст резолютивної частини згаданої ухвали не містив жодної інформації, яка б стосувалася теми практичного завдання, не міг бути використаний та не використовувався ним з метою виконання практичного завдання.
1.3. Цього самого дня (08 серпня 2019 року) представники ВККС склали протокол реєстрації порушень, у якому зафіксували, що об 11 год 23 хв учасник з індивідуальним кодом 0095760 за допомогою офіційного вебсайту ВРУ відкрив текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14 на 2 аркушах. Надалі Комісія ухвалила рішення від 26 липня 2023 року № 37/зп-23, яким визнала зафіксоване порушення істотним та кандидата на посаду судді з індивідуальним кодом № 0095760 таким, що не склав кваліфікаційного іспиту. ВККС теж ухвалила рішення № 39/зп-23, яким визнала, що зафіксовані під час складання кваліфікаційного іспиту порушення Положення № 211/зп-18 є істотними та мають наслідком визнання ОСОБА_1 таким, що не склав кваліфікаційного іспиту.
1.4. Позивач доводить, щооскаржувані рішення відповідач ухвалив поза межами передбачених Конституцією та законами України повноважень, оскільки перевірка особистих морально-психологічних якостей кандидата здійснюється під час відбіркового, а не кваліфікаційного іспиту, тобто на етапі, який передує складенню кваліфікаційного іспиту і який ОСОБА_1 успішно подолав. Іншими словами, встановлення відповідності кандидатів на посаду судді критеріям доброчесності не відноситься до завдань кваліфікаційного іспиту. У зв`язку із цим відповідач не мав повноважень стверджувати в оспорюваних рішеннях про наявність у нього обґрунтованого сумніву в питанні доброчесності позивача у зв`язку з констатованими ним істотними порушеннями порядку та правил складання кваліфікаційного іспиту.
1.5. Позивач послався також на те, що нема правових підстав стверджувати, що він порушив Положення № 211/зп-18, позаяк цей документ не передбачав виконання практичного завдання з використанням комп`ютерної техніки. Згідно з пунктами 10, 11 розділу IV Положення № 211/зп-18 виконання практичного завдання здійснюється у зошиті для виконання практичного завдання відповідно до зошита з практичним завданням. Для виконання практичного завдання учасники забезпечуються тільки зошитом для виконання практичного завдання та зошитом з практичним завданням, у якому передбачені чисті аркуші паперу для власних записів (у разі виконання практичного завдання на паперових носіях). Ба більше, підпунктом 5 пункту 17.1 розділу IV Положення № 211/зп-18 унормовано, що учасник має право на використання під час виконання практичного завдання виключно таких нормативно-правих актів: закони, кодекси, зокрема коментовані, постанови пленумів, а також рішення Європейського суду з прав людини. Перелічені нормативно-правові акти використовуються учасниками іспиту лише на паперових носіях видавничого тиражування. Однак Комісія не регламентувала порядок використання комп`ютерної техніки, не урегулювала нормативними документами переліки дозволених електронних ресурсів, методи пошуку (за реквізитами, за контекстом тощо) і т. п.
1.6. Доводив, що текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України, відкриття якого ставиться за провину ОСОБА_1 , не містив жодної інформації, яка б стосувалася теми практичного завдання, не міг бути використаний та не використовувався ОСОБА_1 для написання практичного завдання. Наголошує, що ці дії ОСОБА_1 здійснював відкрито й неприховано, в присутності уповноваженого представника Комісії, який стояв позаду ОСОБА_1 і якомубуло добре видно екран ноутбука, на якому виконувалося практичне завдання. Своєю чергою вважає, що такого роду дії свідчать про те, що він не мав наміру в будь-який спосіб порушувати порядок складення кваліфікаційного іспиту.
1.7. Ще одним доводом позивача про незаконність дій відповідача є вказівка на процедурні порушення, зокрема те, що його не повідомили про розгляд питання щодо нього, внаслідок чого він не зміг скористатися своїми правами як учасник засідання. На цьому засіданні відповідач не досліджував аудіо- та відеозапис кваліфікаційного іспиту, інформацію про пошукові запити, текст резолютивної частини ухвали, також не оголошував письмові пояснення позивача, а ще ВККС мала здійснювати розгляд цього питання у складі палати, а не в пленарному складі.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 24 січня 2024 року в задоволенні позову відмовив.
2.2. Судове рішення мотивовано тим, що:
- закріплені правовими нормами правила щодо переліку актів, які можна використовувати, а також заборони використання всіх інших джерел є чіткими, зрозумілими та не допускають їх неоднозначного розуміння;
- у розглядуваному випадку факт відкриття позивачем під час виконання анонімного письмового практичного завдання тексту резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14, тобто забороненого джерела, підтверджується наявними у справі доказами, належним чином зафіксовано працівником ВККС і позивачем не оскаржується;
- порушень порядку розгляду, які б надавали суду підстави для визнання оспорюваних рішень незаконними, колегією суддів не встановлено;
- ВККС прийняла оскаржувані рішення стосовно позивача на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і підстав для їх скасування судом не встановлено.
3. Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
3.1. Не погодившись з указаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначив, що: суд безпідставно визнав установленими обставини, що мають значення для справи; допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, внаслідок чого зазначене рішення суду не ґрунтується на засадах верховенства права, є незаконним і необґрунтованими та не відповідає завданню адміністративного судочинства, визначеному КАС України.
3.2. На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно ототожнив поняття «отримання доступу» та «використання», внаслідок чого зроблено помилковий висновок про те, що відкриття недозволеного нормативно-правового акта підпадає під заборонені Положенням № 211/зп-18дії і становить порушення порядку складення іспиту.
3.3. ОСОБА_1 зазначив, що у статті 93 Закону № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», яка визначає повноваження ВККС, відсутні правомочності Комісії щодо встановлення додаткових підстав для визнання осіб такими, що не склали іспиту, у тому числі й унаслідок будь-яких порушень порядку його складання. Такі повноваження Комісії не надано й іншими законами. Водночас Комісією затверджено Положення № 211/зп-18, згідно з підпунктом 5 пункту 12 розділу VI якого особа вважається такою, що не склала іспиту, у разі допущення порушення порядку складення іспиту, яке рішенням Комісії визнано істотним. На переконання скаржника, суд першої інстанції помилково застосував норми Положення № 211/зп-18, які суперечать приписам Закону № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», оскільки повинен був застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу.
3.4. Скаржник указав, що колегія суддів дійшла помилкового висновку про те, що розгляд питання щодо позивача відбувся в межах визначеної законодавством процедури, оскільки ОСОБА_1 не був повідомлений про розгляд указаного питання, відповідна інформація не була опублікована на офіційному вебсайті ВККС, унаслідок чого позивач не зміг скористатися своїми правами як учасник засідання. Крім того, ВККС мала здійснити розгляд цього питання у складі палати, а не в пленарному складі.
3.5. На переконання скаржника, суд першої інстанції помилково виснував, що частина шоста статті 78 Закону № 1402-VIII не встановлює строків для прийняття Комісією рішень у межах її повноважень. Свою позицію ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідно до вказаної норми результати кваліфікаційного іспиту дійсні протягом трьох років з дня його складання. Визнання ж особи такою, що не склала іспиту, відповідно до розділу VI Положення № 211/зп-18 є одним із видів результатів кваліфікаційного іспиту. Таким чином, оскільки іспит було складено 08 серпня 2019 року, а результати іспиту визначені 26 липня 2023 року, тобто за межами вказаного строку, не є дійсним результат кваліфікаційного іспиту, що призводить до недійсності самого рішення. Отже, позивач вважає, що ухвалення ВККС рішення про визнання особи такою, що не склала іспиту, у зв`язку з визнанням допущеного порушення істотним за межами визначених частиною шостою статті 78 Закону № 1402-VIII строків є незаконним. При цьому норми Положення № 211/зп-18 не визначають критеріїв, які б надавали можливість чітко кваліфікувати порушення порядку складання іспиту як істотне.
3.6. ОСОБА_1 також зазначив, що оскаржувані рішення Комісії не містять мотивованих висновків про те, у зв`язку із чим ненавмисне та випадкове відкриття кандидатом на посаду судді забороненого джерела інформації, відомості з якого жодним чином не використовувалися при складанні іспиту, є істотним порушенням, тобто вагомим настільки, щоб це безумовно мало наслідком дискваліфікацію кандидата.
3.7. Крім того, скаржник зауважив, що порушення, яких, на думку Комісії, припустилися кандидати, є неоднаковими за ступенем вини, характером вчинення, обставинами тощо. Зокрема, не можна ставити в один ряд порушення, яке нібито вчинене кандидатом з індивідуальним кодом 0015615 (використано Кодекс України про адміністративні правопорушення, що містив вклейки зі сторінками текстів судових рішень за результатами розгляду модельних судових справ, включених до бази практичних завдань), та порушення, яке, на думку Комісії, вчинив позивач. ОСОБА_1 вважає, що, застосувавши єдиний підхід до всіх дев`ятьох кандидатів без належного з`ясування обставин можливих порушень, Комісія не тільки порушила зазначену у статті 2 КАС України вимогу діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), але й вимоги діяти з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, а також пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
3.8. Скаржник також послався на те, що Комісією не було вжито заходів для усунення протиріч між умовами проведення іспиту, визначеними рішенням ВККС від 24 червня 2019 року № 107/зп-19 і зазначеними в оголошенні, та умовами складення кваліфікаційного іспиту, зазначеними в Положенні. Не унормовано порядку використання комп`ютерної техніки, не урегульовано нормативними документами переліку дозволених електронних ресурсів, методів пошуку (за реквізитами, за контекстом тощо) і т. п., що свідчить про неналежну якість закону, який регулює проведення кваліфікаційного іспиту, та відповідальним за яку, на думку позивача, є відповідач.
3.9. ОСОБА_1 вважає, що судом не надано правової оцінки допущеним при винесенні оскаржуваних рішень порушенням Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням ВККС від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент, у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних рішень), який згідно з пунктом 6-1 частини першої статті 93, частини одинадцятої статті 98 Закону № 1402-VIII регулює процедурні питання діяльності та визначає порядок роботи Комісії в межах, встановлених цим Законом. Поза увагою суду також залишився аргумент позивача про незаконність оскаржуваних рішень ВККС через їх прийняття за межами визначених частиною шостою статті 78 Закону № 1402-VIII строків.
3.10. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
3.11. Водночас скаржник зазначив, що позовна заява не містить вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 39/зп-23 в частині затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого загального суду, призначеного рішенням Комісії від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, згідно з додатком 4, а саме зазначення у № з/п 96 навпроти прізвища, імені, по батькові ОСОБА_1 результату іспиту «не складено»; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, призначеного рішенням ВККС від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, згідно з додатком 5, а саме зазначення у № з/п 84 навпроти прізвища, ім`я, по батькові ОСОБА_1 результату іспиту «не складено». У суді першої інстанції позивачем було заявлено усне клопотання про вихід за межі позовних вимог на підставі положень частини другої статті 9 КАС України. Отже, у випадку задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень буде неможливим без визнання протиправним і скасування рішень Комісії від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 та № 39/зп-23 у зазначеній частині.
4. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
4.1. Велика Палата Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду (30 травня 2024 року) відмовила у задоволенні апеляційної скарги та залишила без змін рішення суду першої інстанції.
4.2. Судове рішення мотивувала тим, що Положення № 211/зп-18 визначає, якими нормативно-правовими актами дозволяється користуватися учаснику під час виконання практичного завдання, а що заборонено використовувати (зокрема, табуйованим було використання судових рішень, які ухвалив Вищий адміністративний суд України). Це Положення визначає порядок фіксування порушення порядку складання іспиту та наслідки у разі допущення порушення порядку складення іспиту, яке рішенням Комісії визнано істотним.
4.3. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що матеріали справи містили відомості про те, що 08 серпня 2019 року о 16 год 03 хв уповноважені представники ВККС у межах виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду склали протокол реєстрації порушень стосовно учасників іспиту, зокрема ОСОБА_1 (з індивідуальним кодом 0095760). Зміст порушення полягав у тому, що конкурсант ОСОБА_1 об 11 год 23 хв відкрив за допомогою дозволеного вебсайту текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14.
4.4. Було також встановлено, що ОСОБА_1 того самого дня надав ВККС письмові пояснення, у яких зазначив, що під час складання кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді місцевого адміністративного суду 08 серпня 2019 року він здійснював пошук за допомогою комп`ютерної техніки на офіційному сайті ВРУ в розділі «Законодавство» постанов Вищого адміністративного суду. Наголосив, що він не умисно відкрив зазначену вище ухвалу Вищого адміністративного суду України.
4.5. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що факт відкриття позивачем під час проходження ним кваліфікаційного іспиту тексту резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України є встановленим та не потребує додаткового доказування. Водночас зазначила, що факт пошуку на офіційному сайті ВРУ в розділі «Законодавство» постанов Вищого адміністративного суду України, про що зазначив позивач у своїх поясненнях, свідчить про умисність його дій як щодо пошуку заборонених відповідним Положенням актів (рішень судів), так і відкриття такого акта, що може бути підставою вважати, що Комісія обґрунтовано застосувала до позивача підпункт 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18, оскільки ОСОБА_1 допустив порушення порядку складення іспиту, яке Комісія визнала істотним.
4.6. Також Велика Палата Верховного Суду визнала неслушними покликання скаржника на те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив поняття «отримання доступу» та «використання», внаслідок чого зробив помилковий висновок про те, що відкриття недозволеного нормативно-правового акта підпадає під заборонені Положенням № 211/зп-18дії і становить порушення порядку складення іспиту, а також про те, що текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14 не містив інформації, яка б стосувалася теми практичного завдання. Відтак не погодилася з аргументами позивача, що він не використовував заборонене джерело під час написання практичного завдання, оскільки термін «використання» у розумінні заборони, встановленої підпунктом 6 підпункту 17.2 пункту 17 розділу IV Положення № 211/зп-18, вочевидь не може тлумачитися таким чином, що учасник має право відкрити заборонене джерело, але не має права його застосовувати при виконанні завдання.
4.7. Щодо посилань позивача на те, що він не мав наміру свідомо порушувати заборону не використовувати заборонені джерела інформації, а текст резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року у справі № К/800/33163/14 відкрив з означених вище умов, Велика Палата Верховного Суду визнала, що ці посилання не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішень Комісії, оскільки позивач пройшов спеціальну перевірку та спеціальну підготовку, тому, безсумнівно, повинен мати досвід роботи з різними системами пошуку законодавства і демонструвати належну обачність та обережність при роботі з джерелами інформації під час іспиту, а отже, така обізнаність надавала йому можливість, не відкриваючи це рішення, чітко ідентифікувати його як джерело, заборонене до використання під час виконання відповідного практичного завдання.
4.8. З огляду на ці та інші наведені в постанові мотиви Велика Палата Верховного Суду погодилася з аргументами та рішенням ВККС про визнання ОСОБА_1 таким, що не склав кваліфікаційного іспиту.
(ІІ) СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
5. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, а тому відповідно до частини третьої статті 34 КАС України висловлюємо окрему думку щодо прийнятої постанови з огляду на таке.
5.1. Право на справедливий суд, закріплене у статті 6 Конвенції, забезпечується, серед іншого вимогами, щодо передбачуваності застосування закону національними судами.
5.2. Єдине застосування закону є визначальним задля дотримання принципу рівності перед законом. Окрім того, питання правової визначеності та передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності (Висновок № 20 (2017) Консультативної ради європейських судів про роль суддів у забезпеченні застосування закону).
5.3. Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, у той час як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права. Єдине застосування закону обумовлює довіру громадськості до судів та покращує громадську думку стосовно справедливості та правосуддя (пункт 6 Висновку № 20).
5.4. Як роз`яснив Європейський суд з прав людини, право на справедливий суд, визначене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини, є також пов`язане з вимогами щодо єдиного застосування закону (пункт 8 Висновку № 20).
5.5. У Висновку № 20 (2017) КРЄС про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону підкреслюється, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність (пункт 1).
5.6. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується, серед іншого, єдністю судової практики.
5.7. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
5.8. У складі Верховного Суду діє, зокрема, Велика Палата Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 37 Закону України № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).
5.9. Переглядаючи в апеляційному порядку рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у цій справі про відмову в задоволенні позову, з метою забезпечення єдності судової практики, на нашу думку, необхідно врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16 травня 2024 року за результатами апеляційного перегляду справи № 990/186/23 за позовом ОСОБА_2 до ВККС про визнання протиправними й скасування рішень та зобов`язання вчинити дії. Предметом розгляду цієї справи були ті самі рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 та № 39/зп-23, які також стосувалися й ОСОБА_1 .
5.10. Зокрема, 16 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою апеляційну скаргу ВККС задовольнила частково: рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2023 року в частині задоволення позовних вимог змінила з викладенням його мотивувальної частини в редакції своєї постанови, в іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2023 року залишила без змін.
5.11. Велика Палата Верховного Суду визнала встановленими у справі № 990/186/23 обставини, що ОСОБА_2 перед виконанням практичного завдання була ознайомлена із загальними правилами його виконання, які передбачали, зокрема, що на етапі виконання практичного завдання дозволяється на спеціально призначеному ноутбуці у відкритих джерелах (hudoc/echr.coe/int; rada.gov.ua; ligazakon.net) та/або у власних паперових носіях видавничого тиражування використовувати виключно закони, зокрема коментовані, кодекси, зокрема коментовані, постанови пленумів, рішення ЄСПЛ, а використання будь-яких інших джерел заборонено. Так само у справі встановлено (і Велика Палата Верховного Суду не піддала це сумніву), що ОСОБА_2 під час виконання практичного завдання за адміністративною спеціалізацією відкрила на офіційному вебсайті Верховної Ради України текст Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
5.12. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема: чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
5.13. Якщо ж суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
5.14. У свою чергу ВККС є уповноваженим суб`єктом з питань проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
5.15. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, зокрема і вирішення питань щодо порушень учасниками іспиту порядку складення іспиту (за наявності таких випадків), не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес добору кандидатів на посаду судді, як і рішення в результаті цього процесу, має бути зрозумілим як учасникам цих відносин, зокрема кандидатам на посаду судді, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
5.16. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли вирішувала питання стосовно допущення учасником порушення порядку складення іспиту та істотності такого порушення.
5.17. Відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваних рішень ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.
5.18. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржених ОСОБА_2 рішень ВККС, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що:
- Положенням № 211/зп-18 не визначено критеріїв, за якими Комісія вирішує питання щодо порушень учасниками іспиту порядку його складення (за наявності таких випадків), зокрема й щодо того, які порушення Комісія може визнати істотними, та, як наслідок, визнати особу такою, що не склала іспиту, відповідно до підпункту 5 пункту 12 розділу VI цього Положення;
- філологічний та логічний аналіз поняття «істотне порушення учасником іспиту порядку складення іспиту» дозволяє виснувати, що під таким порушенням слід розуміти умисне (свідоме) грубе нехтування правилами складання іспиту або зневажливе ставлення до цих правил, яке вплинуло на складання кваліфікаційного іспиту самого учасника, який допустив це порушення, або інших учасників кваліфікаційного іспиту;
- перед виконанням практичного завдання ОСОБА_2 була ознайомлена із загальними правилами його виконання, які передбачали, зокрема, що на етапі виконання практичного завдання дозволяється на спеціально призначеному ноутбуці у відкритих джерелах (hudoc/echr.coe/int; rada.gov.ua; ligazakon.net) та/або у власних паперових носіях видавничого тиражування використовувати виключно закони, зокрема коментовані, кодекси, зокрема коментовані, постанови пленумів, рішення ЄСПЛ, а використання будь-яких інших джерел заборонено.
- вказані правила, так само як і Положення № 211/зп-18, передбачають лише заборону саме використання будь-яких джерел інформації, окрім дозволених, однак не визначають порядку дій учасників іспиту у випадку ненавмисного (випадкового) відкриття на дозволених електронних носіях недозволеного джерела інформації, зокрема тексту Рішення Конституційного Суду України;
- позивачці перед виконанням практичного завдання не було роз`яснено, як вона має діяти у випадку, якщо на цьому етапі іспиту на дозволеному електронному носії [спеціально призначеному ноутбуці у відкритих джерелах - hudoc/echr.coe/int; rada.gov.ua; ligazakon.net] вона випадково відкриє недозволене джерело інформації, зокрема текст Рішення Конституційного Суду України.
5.19. Відповідно до цих міркувань Велика Палата Верховного Суду виснувала, що викладені ВККС у спірних рішеннях мотиви щододопущення позивачкою істотного порушення порядку та правил складання кваліфікаційного іспиту є необґрунтованими, непропорційними (неспівмірними) виявленому порушенню і такими, що зроблені фактично на підставі припущень (сумнівів), за відсутності належних доказів, які доводили б умисне порушення позивачкою правил складання іспиту, свідоме нехтування, зневажливе або недбале ставлення до правил кваліфікаційного іспиту та про її недоброчесність, що могло б мати наслідком припинення її участі в іспиті та визнання її такою, що не склала іспиту, відповідно до пункту 18 розділу IV та підпункту 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18.
5.20. Отже, Велика Палата Верховного Суду фактично дійшла висновку, що правомірність застосування правових наслідків за порушення учасником кваліфікаційного оцінювання правил складання іспиту, встановлених пунктом 17 Положення № 211/зп-18, вимагає доведення ВККС обставин, які б свідчили про умисні дії учасника кваліфікаційного оцінювання, зокрема використання (відтворення, посилання тощо) безпосередньо в практичному завданні інформації, отриманої із джерела, використання якого Положенням № 211/зп-18 заборонено.
5.21. В обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спірні рішення ВККС у відповідній частині не відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними і скасування у відповідній частині.
5.22. Повертаючись до обставин справи, у якій висловлюється окрема думка, треба зазначити, що суди відмовили позивачу в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що він як кандидат на посаду судді під час виконання практичного завдання в межах кваліфікаційного іспиту вчинив порушення порядку складання іспиту, яке виразилося у відкритті за допомогою офіційного вебсайту ВРУ тексту резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України.
5.23. Пояснення позивача про те, що умислу порушувати порядок складання іспиту у нього не було і відкриття абсолютно нерелевантної ухвали Вищого адміністративного суду України темі практичного завдання відбулося внаслідок пошуку постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, і суд першої інстанції, і Велика Палата Верховного Суду визнали непереконливими. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що Положення № 211/зп-18 не містить розмежування порушень (у частині заборони використання ухвал Вищого адміністративного суду України) на ті, що вчинені умисно та випадково.
5.24. З огляду на викладене за результатом розгляд справ за майже подібних обставин порушення Положення № 211/зп-18 (у справі № 990/187/23 кандидат помилково відкрив вступну та резолютивну частини ухвали Вищого адміністративного суду України, у справі № 990/186/23 кандидатка помилково відкрила Рішення Конституційного Суду України, які не стосуються теми практичного завдання) Велика Палата Верховного Суду сформулювала протилежні висновки та рішення, що суперечить принципам послідовності, єдності та сталості судової практики.
5.25. Водночас однакове застосування закону всіма інституціями, зокрема судом, забезпечує загальнообов`язковість законодавчих приписів, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
(ІІІ) ВИСНОВКИ
6. Ураховуючи наведене, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені у раніше прийнятій нею постанові за майже подібних обставин справи, та задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Судді: О. О. Банасько І. В. Ткач
