ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року

м. Київ

справа № 826/9767/17

адміністративне провадження № К/990/36396/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Вищого адміністративного суду на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 (суддя - Келеберда В. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 (колегія суддів у складі: Василенка Я. М., Ганечко О. М., Кузьменка В. В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищого адміністративного суду України, у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27.09.2022, просив:

- зобов`язати відповідача видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14.07.2017;

- стягнути з Вищого адміністративного суду України на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду на час незаконного звільнення за період з 14.07.2017 по 24.07.2022 у розмірі 9 818 725,58 грн;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у розмірі 153 287,24 грн та поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14.07.2017.

На обґрунтування позовних вимог позивач указав на те, що у відповідача були відсутні визначені законодавством підстави для прийняття наказу про відрахування позивача зі штату суду, позаяк позивачем було оскаржено у судовому порядку рішення Вищої ради правосуддя від 13.06.2017 № 1544/0/15-17.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

З лютого 1993 року до січня 2002 року ОСОБА_1 працював народним суддею Андрушівського районного народного суду. З січня 2002 року до березня 2006 року позивач працював суддею Апеляційного суду Житомирської області. З березня 2006 року і до червня 2017 року позивач обіймав посаду судді Вищого адміністративного суду України. З вересня 2010 року і до квітня 2014 року був членом Вищої ради юстиції.

У вересні 2015 року Міністерство юстиції України звернулося до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з порушенням вимог щодо несумісності.

06.04.2016 ухвалою Вищої ради юстиції № 781/0/15-16 відкрито провадження відносно ОСОБА_1 щодо вимог законодавства про несумісність.

13.06.2017 Вища рада правосуддя прийняла рішення № 1544/0/15-17 про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади.

Не погоджуючись із таким рішенням Вищої ради правосуддя, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 13.06.2017 № 1544/0/15-17 про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади.

11.07.2017 ухвалою Вищого адміністративного суду України було відкрито провадження по справі № 800/278/17 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 13.06.2017 № 1544/0/15-17 та призначено справу до розгляду.

Проте, не дивлячись на судове оскарження указаного рішення, головою Вищого адміністративного суду України було прийнято наказ від 13.07.2017 № 204-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду».

Не погоджуючись з прийняттям відповідачем указаного наказу про відрахування позивача зі штату суду, останній звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду від 30.11.2022 позов задоволено. Зобов`язано голову Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14.07.2017. Стягнуто з Вищого адміністративного суду України в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду на час незаконного звільнення за період з 14.07.2017 по 24.07.2022 у розмірі 9 818 725,58 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у розмірі 153 287,24 грн та поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14.07.2017.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 800/278/17 скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 13.06.2017 № 1544/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади». Відтак, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено протиправність звільнення позивача з посади судді. На виконання указаного рішення суду, головою Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України було видано наказ від 25.07.2022 № 8-к, яким скасовано наказ Вищого адміністративного суду України від 13.07.2017 № 204-к (первинний предмет позову в цій справі), з 25.07.2022 допущено ОСОБА_1 до виконання службових обов`язків і визначено, що його стаж роботи, який дає право на надбавку за вислугу років, станом на 25.07.2022 становить 39 років 1 місяць 10 днів. Проте не було вчинено указаних дій саме з дати незаконного звільнення позивача з посади - 14.07.2017, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання голови Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14.07.2017 та стягнення суддівської винагороди на час незаконного звільнення за період з 14.07.2017 по 24.07.2022 підлягають задоволенню.

Визначаючи розмір суддівської винагороди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за спірний період, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні посадового окладу судді Вищого адміністративного суду України, відповідно до Закону № 2453-VІ, необхідно застосовувати саме розмір мінімальної заробітної плати. На підставі викладеного, суд уважав, що у випадку застосування прожиткового мінімуму, як розрахункової величини для визначення посадового окладу судді ОСОБА_1 , як судді Вищого адміністративного суду України, це призведе до дискримінаційного підходу у розмірі посадового окладу порівняно з мінімальним посадовим окладом судді (посадовий оклад судді 1 інстанції становить 30 прожиткових мінімумів).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 у справі № 826/9767/17.

Постановою Верховного Суду від 20.06.2023 касаційну скаргу голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України задоволено. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 скасовано, а справу № 826/9767/17 направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що наявна у справі і досліджена судом копія рішення Вищої ради правосуддя від 13.06.2017 № 1544/0/15-17 про звільнення позивача з посади судді Вищого адміністративного суду України є належним, допустимим і достатнім доказом на підтвердження факту звільнення позивача компетентним органом з посади судді названого суду, який указує на наявність у відповідача підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), для прийняття оскаржуваного наказу про відрахування позивача із штату цього суду. При цьому оскарження позивачем рішення Вищої ради правосуддя до суду не зупиняло його виконання. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час прийняття цього наказу, відповідач діяв правомірно й відповідно до норм законів України і доводи представника позивача, наведені у позовній заяві, не спростовують цього. Проте суд зазначив, що встановлений судом факт скасування Великою Палатою Верховного Суду рішення Вищої ради правосуддя про звільнення позивача з посади судді свідчить, що підстава відрахування позивача із штату суду відпала та визнана у судовому порядку незаконною. Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено протиправність звільнення позивача з посади судді. Також суд зазначив, що відсутність детального правового механізму поновлення на посаді судді в разі незаконного звільнення, на переконання суду, не може бути перешкодою для реалізації громадянами своїх прав, свобод чи інтересів і не може тлумачитися не на користь особи, захист прав якої гарантований державою, тому суд не може відмовити позивачу у такому захисті.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідачем не було наведено та доведено помилковості здійсненого позивачем розрахунку суддівської винагороди на час незаконного звільнення за період з 14.07.2017 по 24.07.2022 у розмірі 9 818 725,58 грн та включених до нього розмірів та складових, окрім того, як неможливості застосування величини мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини суддівської винагороди.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд для перерахунку суддівської винагороди, що підлягає стягненню, з урахуванням висновків Верховного Суду.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, в порушення вимог процесуального законодавства, не урахував висновки щодо застосування положень Закону № 2453-VI, Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон 1402-VIII), Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон 1774-VIII) у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справах № 806/1373/17 та № 819/782/17, від 13.06.2018 у справах № 805/2459/17-а та № 826/4821/17, від 06.12.2018 у справі № 816/1244/17, від 26.06. 2019 у справі № 804/3789/17, від 21.02.2020 у справі № 819/622/17, від 27.02.2020 у справі № 815/3907/17, від 05.03.2020 у справі № 820/2567/17, від 23.04.2018 у справі № 826/3730/17 щодо питання правомірності нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням посадового окладу у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

Зазначає, що Верховний Суд у рішеннях, ухвалених у подібних правовідносинах, звертав увагу на вже указаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за Законом № 2453-VI та Законом № 1402-VIII є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі № 1402-VIIІ, а саме: збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Отже, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та зробив помилковий висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким помилково застосована мінімальна заробітна плата, як розрахункова величина суддівської винагороди.

Крім того, скаржник посилається на те, ще суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії справ незначної складності, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить доводи, викладені у касаційній скарзі уважати необґрунтованими та закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 339 КАС України.

Рух касаційної скарги

31.10.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Вищого адміністративного суду на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М, суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 826/9767/27.

Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою Вищого адміністративного суду на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2023 задоволено клопотання Вищого адміністративного суду України про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі № 826/9767/17. Зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі № 826/9767/17 в частині стягнення з Вищого адміністративного суду України в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за час незаконного звільнення за період з 14.07.2017 по 24.07.2022, крім стягнення суддівської винагороди за один місяць, що була звернута до негайного виконання, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про закриття касаційного провадження у справі № 826/9767/17.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в межах доводів позивача про неврахування судом апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування положень Закону № 2453-VI, Закону № 1402-VIII та Закону № 1774-VIII у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 06.06.2018 у справах № 806/1373/17 та № 819/782/17, від 13.06.2018 у справах № 805/2459/17-а та № 826/4821/17, від 06.12.2018 у справі № 816/1244/17, від 26.06. 2019 у справі № 804/3789/17, від 21.02.2020 у справі № 819/622/17, від 27.02.2020 у справі № 815/3907/17, від 05.03.2020 у справі № 820/2567/17, від 23.04.2018 у справі № 826/3730/17 щодо питання правомірності нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням посадового окладу у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

Виходячи з цього, судові рішення підлягають касаційному перегляду виключно у зазначеній частині.

Отже, Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права зазначає таке.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 800/278/17 скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 13.06.2017 № 1544/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади».

На виконання указаного рішення суду, головою Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України було видано наказ від 25.07.2022 № 8-к, яким скасовано наказ Вищого адміністративного суду України від 13.07.2017 № 204-к, з 25.07.2022 допущено ОСОБА_1 до виконання службових обов`язків і визначено, що його стаж роботи, який дає право на надбавку за вислугу років, станом на 25.07.2022 становить 39 років 1 місяць 10 днів.

У той же час, суди попередніх інстанцій уважали, що оскільки наказ голови Вищого адміністративного суду України № 204-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду» виданий 13.07.2017, то поновленню на посаді судді ОСОБА_1 підлягає з 14.07.2017, про що має бути виданий відповідний наказ головою Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, адже саме з цієї дати і по час допущення до виконання обов`язків судді, тобто по 24.07.2022 включно, на користь позивача має бути стягнуто суддівську винагороду, яку він не отримував внаслідок незаконного звільнення.

При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що Законом № 1774-VІІ не вносились зміни безпосередньо до Закону № 2453-VIІ, а були тільки внесені зміни до Закону № 1402-VII. Відтак суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дія Закону № 1774-VІІ не розповсюджується на положення Закону № 2453-VІ, а тому, визначаючи розмір базового окладу судді, зокрема у спірних правовідносинах судді Вищого адміністративного суду України, відповідно до пункту 5 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» № 1402-VII, необхідно виходити з розмірів посадових окладів та надбавок, встановлених Законом № 2453-VІ, які розраховуються виходячи з розміру мінімальних заробітних плат, а не прожиткового мінімуму.

Водночас Верховний Суд уважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Вищий адміністративний суд України входив у систему судів загальної юрисдикції як вищий спеціалізований суд (частина друга статті 17, частини перша та друга статті 31 Закону № 2453-VI).

Розмір суддівської винагороди за Законом № 2453-VI визначається нормами статті 133 цього закону. Зокрема, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Частиною четвертою статті 133 Закону № 2453-VI установлено, що посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Водночас у період з 14.07.2017 по 03.12.2018, відповідно до частин третьої, четвертої статті 133 Закону № 2453-VI, посадовий оклад судді вищого спеціалізованого суду встановлювався пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду (10 мінімальних заробітних плат) з коефіцієнтом 1,2.

30.09.2016 у процесі повномасштабної судової реформи набрав чинності Закон № 1402-VIII, яким змінено систему судоустрою, зокрема, утворено Верховний Суд, який діє у складі п`яти структурних підрозділів: Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд (статті 36, 37 Закону № 1402-VIII).

Частиною третьою статті 17 Закону № 1402-VIII передбачено, що для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди. У свою чергу вищими спеціалізованими судами в Україні за новим законом є Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд.

Пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Пунктами 4, 5 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом: 1) утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом; 2) призначаються судді Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону. Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

Згідно з пунктом 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VI (положення пункту 7 розділу ХІІ «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду від 18.02.2020 № 2-р/2020).

Пункт 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII на час ухвалення оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій у частині Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України є чинним та таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Конституційним Судом України не визнавався.

Відповідно до абзацу першого пункту 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.

У подальшому пункти 22 та 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII були виключені на підставі Закону від 16.10.2019 № 193-IX.

Згідно з частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 1774-VIІI від 06.12.2016) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Верховний Суд раніше висловлював правову позицію у справі за схожих з цією справою обставин. Зокрема, у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону № 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: «До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень».

На підставі наведеного колегія суддів висловила правовий висновок, за яким: законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 05.03.2020 у справі № 820/2567/17.

При цьому, колегія суддів зазначає, що до 01.01.2017 Закон № 2453-VI та Закон № 1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді в мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок про те, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.

Ця ж розрахункова величина застосовувалася для розрахунку заробітної плати іншим особам, що працювали в державній сфері управління, а також для визначення розміру обов`язкових платежів для доступу до публічних послуг держави та місцевого самоврядування (державне мито, судовий збір), санкцій (штрафів) і т.і.

Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII необхідно наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, у тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про бюджет України на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс вдвічі.

Унаслідок уведених Законом № 1774-VIII змін була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій.

Таким чином, з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.

Суд зауважує, що положення Закону № 1774-VІІІ не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте ними запроваджено саме зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини.

Оскільки Законом № 1774-VIII не внесено зміни до Закону № 2453-VІ в частині розміру суддівської винагороди, відтак її число залишилося сталим - 10 мінімальних заробітних плат до 03.12.2018 та 15 мінімальних заробітних плат з 04.12.2018.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на вже указаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за Законом № 2453-VI та Законом № 1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі № 1402-VIIІ - збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 06.12.2018 у справі № 816/1244/17, від 26.06.2019 у справі № 804/3789/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 200/9195/19-а.

Щодо посилання судів попередніх інстанцій на рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 у справі № 11-р/2018, колегія суддів зазначає таке.

Указаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»). Частина третя статті 133 Закону № 2453-VI до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

Визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до указаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У Рішенні від 04.12.2018 у справі № 11-р/2018 Конституційний Суд України указав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Натомість Законом № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Отже, з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Верховний Суд зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 у справі № 11-р/2018, на яке посилаються суди попередніх інстанцій, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону № 1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 520/11431/18, від 09.08.2019 у справі № 826/9404/17, від 17.03.2020 у справі № 826/7286/18.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд уважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій, що посадовий оклад судді ОСОБА_1., як судді Вищого адміністративного суду України, повинен розраховуватися на основі мінімальної заробітної плати, натомість погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування в такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.

Позиція Верховного Суду у цій категорії спорів також викладена у постановах від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22, від 21.09.2023 у справі № 380/25627/21, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про те, що законодавчо встановлений підхід до визначення посадового окладу судді, зокрема Вищого адміністративного суду України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, є дискримінаційним по відношенню до суддів цих суддів та суттєво знижує рівень їх матеріального забезпечення, Верховний Суд ще раз звертає увагу на вже указаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за законами № 2453-VI та № 1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі № 1402-VIIІ - збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Стосовно висновків судів попередніх інстанцій про те, що у випадку застосування прожиткового мінімуму, як розрахункової величини для визначення посадового окладу судді ОСОБА_1., як судді Вищого адміністративного суду України, це призведе до дискримінаційного підходу у розмірі посадового окладу порівняно з мінімальним посадовим окладом судді місцевого суду, Верховний Суд зазначає, що зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум стосується не лише суддів, а поширюється на широку сферу суспільних відносин, водночас Суд не встановив порушень принципів недискримінації, пропорційності, правової визначеності та «якості закону».

Отже, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не вжили усіх визначених законом заходів щодо встановлення дійсних обставин справи, які склалися між учасниками справи із посиланням на норми законодавства, якими врегульовано такі правовідносини, у зв`язку із чим не встановили усі дійсні фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим передчасно дійшли висновків по суті в частині вимог про стягнення з Вищого адміністративного суду України в особі Ліквідаційної комісії на користь позивача суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за час незаконного звільнення за період з 14.07.2017 по 24.07.2022.

Водночас, в силу положень статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Стосовно доводів касаційної скарги, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії справ незначної складності потрібно зауважити таке. Ця справа у розумінні частини шостої статті 12 КАС України не належить до справ незначної складності. Водночас така її характеристика автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20.

Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що ухвалою Окружного адміністративного суду від 12.10.2022 було поновлено провадження у цій справі та вирішено подальший розгляд справи здійснювати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. При цьому суд першої інстанції не відніс цю справу до категорії малозначних, а дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки уважав, що швидкість вирішення справи указаної категорії є пріоритетною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення в оскаржуваній частині скасувати, справу в цій частині вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції для перерахунку суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, що підлягає стягненню, з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду.

Верховний Суд звертає увагу на необхідність дотримання вимог частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно яких, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому Суд зауважує, що відповідно до статей 1, 2 Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Згідно з абзацом третім пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Враховуючи приписи Закону № 2825-IX, розглядувана справа підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки в межах розгляду цієї справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 в оскаржуваній частині відповідно питання про поновлення їх виконання не вирішується.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вищого адміністративного суду задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 в частині стягнення з Вищого адміністративного суду України в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди на час незаконного звільнення за період з 14.07.2017 по 24.07.2022 у розмірі 9 818 725,58 грн скасувати, справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: Ж. М. Мельник-Томенко

Судді А. В. Жук

Н. М. Мартинюк