Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
17 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 826/9767/17
адміністративне провадження № К/990/32552/23
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу Вищого адміністративного суду України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України про скасування наказу, поновлення на роботі,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вищого адміністративного суду України, у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27 вересня 2022 року, просив:
- зобов`язати відповідача видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14 липня 2017 року;
- стягнути з Вищого адміністративного суду України на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду на час незаконного звільнення за період з 14 липня 2017 року по 24 липня 2022 року у розмірі 9818725,58 грн. (дев`ять мільйонів вісімсот вісімнадцять тисяч сімсот двадцять п`ять гривень 58 копійок);
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у розмірі 153287,24 грн. (сто п`ятдесят три тисячі двісті вісімдесят сім гривень 24 копійки) та поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14 липня 2017 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року, позов задоволено.
Зобов`язано голову Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України (ЄДРПОУ 33235788) видати наказ про поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14 липня 2017 року.
Стягнуто з Вищого адміністративного суду України в особі Ліквідаційної комісії (ЄДРПОУ 33235788) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду на час незаконного звільнення за період з 14 липня 2017 року по 24 липня 2022 року у розмірі 9818725,58 грн. (дев`ять мільйонів вісімсот вісімнадцять тисяч сімсот двадцять п`ять гривень 58 копійок).
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у розмірі 153287,24 грн. (сто п`ятдесят три тисячі двісті вісімдесят сім гривень 24 копійки) та поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14 липня 2017 року.
06 вересня 2023 року Вищим адміністративним судом України подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року касаційну скаргу Вищого адміністративного суду України повернуто скаржнику.
27 вересня 2023 року касаційна скарга Вищого адміністративного суду України повторно надійшла до Верховного Суду.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі міститься посилання на пункти 1 та 4 частини 4 статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження.
Щодо посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.06.2018 року у справі №806/1373/17 та у справі №819/782/17, від 13.06.2018 року у справі №805/2459/17-а та у справі №826/4821/17, від 06.12.2018 року у справі №816/1244/17, від 26.06.2019 року у справі №804/3789/17, від 21.02.2020 року у справі №819/622/17, від 27.02.2020 року у справі №815/3907/17, від 05.03.2020 року у справі №820/2567/17 щодо застосування положень Законів №2453-VІ, №1402-VІІІ, та №1774-VІІІ.
При цьому, суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, необхідно указати конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду.
Разом з тим, скаржником не зазначено норму права, яку застосовано судом апеляційної інстанції без урахування висновку Верховного Суду, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведених справах.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Проаналізувавши доводи скаржника, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у силу положень пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки у касаційній скарзі не зазначено норму права, яка застосована судом без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.
Крім того, скаржник посилається на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу, а саме: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідач вказує, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності.
Однак, як вбачається із ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року судом не було віднесено справу до категорії справ незначної складності, а тільки зазначено, що
дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки Суд вважав, що швидкість вирішення справи вказаної категорії є пріоритетним.
Разом з тим, частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження (пункт 10 частини шостої статті 12 КАС України).
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України), а також, які через складність та інші обставини недоцільно розглядати в спрощеному позовному провадженні (частина третя статті 12 КАС України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки вказана справа не визначена у частині четвертій статті 257 КАС України, як справа, що розглядається виключно за правилами загального позовного провадження.
Таким чином, відсутні підстави, за яких цю справу не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
А тому, скаржником не викладено підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної приписами вказаної норми КАС України, тобто не доведені підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначених частинами другою і третьою статті 353 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Враховуючи, що касаційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини 5 статті 332 КАС України, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд не вирішує.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Вищого адміністративного суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України про скасування наказу, поновлення на роботі - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська
