Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/9767/17 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України про скасування наказу, поновлення на роботі до Вищого адміністративного суду України про зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- зобов`язати відповідача видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14.07.2017;
- стягнути з Вищого адміністративного суду України на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду на час незаконного звільнення за період з 14.07.2017 по 24.07.2022 у розмірі 9 818 725, 58 грн.
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у розмірі 153 287, 24 грн. та поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14.07.2017.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2022 позов задоволено.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України про скасування наказу, поновлення на роботі.
Постановою Верховного Суду від 20.06.2023 касаційну скаргу голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України задоволено; ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 скасовано, а справу № 826/9767/17 направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції, ухвалюючи вказану постанову від 20.06.2023, зазначив, що як вбачається із відомостей ЄДРПОУ ОСОБА_2 уповноважений представляти Вищий адміністративний суд України, вчиняти дії від імені цієї юридичної особи тощо. Відтак, зважаючи на положення частини четвертої статті 105 ЦК України, а також відомості ЄДРПОУ, ОСОБА_2 є представником Вищого адміністративного суду України в порядку самопредставництва. Більше того, окружний суд, рішення якого було оскаржено у апеляційному порядку, зокрема, зобов`язав саме голову Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України. Тож, вирішення питання про права та обов`язки голови Ліквідаційної комісії також підтверджує його право на оскарження в апеляційному порядку цього рішення суду першої інстанції.
В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що з лютого 1993 року до січня 2002 року, ОСОБА_1 працював народним суддею Андрушівського районного народного суду.
З січня 2002 року до березня 2006 року позивач працював суддею Апеляційного суду Житомирської області.
З березня 2006 року і до червня 2017 року позивач обіймав посаду судді Вищого адміністративного суду України. З вересня 2010 року і до квітня 2014 року, був членом Вищої ради юстиції.
У вересні 2015 року Міністерство юстиції України звернулося до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з порушенням вимог щодо несумісності.
06 квітня 2016 року ухвалою Вищої ради юстиції № 781/0/15-16 відкрито провадження відносно ОСОБА_1 щодо вимог законодавства про несумісність.
13 червня 2017 року Вища рада правосуддя прийняла рішення № 1544/0/15-17 про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади.
Не погоджуючись із таким рішенням Вищої ради правосуддя, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя № 1544/0/15-17 від 13 червня 2017 року про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади.
11 липня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України було відкрито провадження по справі № 800/278/17 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя № 1544/0/15-17 від 13 червня 2017 року та призначено справу до розгляду.
Проте, не дивлячись на судове оскарження вказаного рішення, головою Вищого адміністративного суду України було прийнято наказ № 204-к від 13 липня 2017 р. «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду».
Не погоджуючись з прийняттям відповідачем вказаного наказу про відрахування позивача зі штату суду, останній звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 800/278/17 скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 13 червня 2017 року № 1544/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади». Тож, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено протиправність звільнення позивача з посади судді. На виконання вказаного рішення суду, головою Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України було видано наказ від 25 липня 2022 року № 8-к, яким скасовано наказ Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року № 204-к (первинний предмет позову в даній справі), з 25 липня 2022 року допущено ОСОБА_1 до виконання службових обов`язків і визначено, що його стаж роботи, який дає право на надбавку за вислугу років, станом на 25 липня 2022 року становить 39 років 1 місяць 10 днів. Проте, не було вчинено вказаних дій саме з дати незаконного звільнення позивача з посади - 14.07.2017, а тому позовні вимоги в частині зобов`язання голови Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України (ЄДРПОУ 33235788) видати наказ про поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14 липня 2017 року та стягнення суддівської винагороди на час незаконного звільнення за період з 14 липня 2017 року по 24 липня 2022 року підлягають задоволенню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що 14.08.2023 представником позивача до суду апеляційної інстанції було подано пояснення, в яких, з урахуванням новосформованої судової практики, зокрема, викладеної в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 640/1064/21, представник позивача зазначає, що сума суддівської винагороди, яка має бути виплачена позивачу за час незаконного його звільнення з посади за період з 14.07.2017 по 24.07.2022 становить 11 585 278, 90 грн.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з приписами ч. 1 - 2 ст. 112 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) Вища рада юстиції вносить подання Президентові України про звільнення судді з посади у разі закінчення строку, на який його призначено, якщо:
1) суддя за повідомленням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України своєчасно не подав без поважних причин заяву про обрання його на посаду судді безстроково;
2) щодо судді Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відмову в рекомендуванні його для обрання на посаду судді безстроково;
3) кандидата на посаду судді безстроково не обрано Верховною Радою України.
Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді з посади у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено, із зазначенням дати, з якої суддя має бути звільнений.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 35 Закону України від 21.12.2016 № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», оскарження рішення Вищої ради правосуддя не зупиняє його виконання, якщо інше не визначено законом.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону № 2453-VI Голова вищого спеціалізованого суду видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ.
Наявна у справі і досліджена судом копія рішення Вищої ради правосуддя від 13.06.2017 № 1544/0/15-17 про звільнення позивача з посади судді Вищого адміністративного суду України є належним, допустимим і достатнім доказом на підтвердження факту звільнення позивача компетентним органом з посади судді названого суду, який вказує на наявність у відповідача підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону № 2453- VI, для прийняття оскаржуваного наказу про відрахування позивача із штату цього суду. При цьому, як вірно зазначає відповідач, оскарження позивачем рішення Вищої ради правосуддя до суду не зупиняло його виконання.
Таким чином, на час прийняття цього наказу, відповідач діяв правомірно й відповідно до зазначених вище норм законів України і доводи представника позивача, наведені у позовній заяві, не спростовують цього.
Проте, встановлений судом факт скасування Великою Палатою Верховного Суду вищевказаного рішення Вищої ради правосуддя про звільнення позивача з посади судді свідчить, що підстава відрахування позивача із штату суду відпала та визнана у судовому порядку незаконною.
Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі №800/278/17 скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 13 червня 2017 року № 1544/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади».
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено протиправність звільнення позивача з посади судді.
Відповідно до норм статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддя обіймає посаду безстроково. Повноваження судді припиняються у разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п`яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3 набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.
Відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п`яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону.
Оскільки вище вже встановлено, що звільнення позивача відбулося незаконно, останній вважається поновленим у статусі судді з дати незаконного звільнення та на нього розповсюджуються усі закріплені у Конституції України та Законі України «Про судоустрій і статус суддів», гарантії.
Судом першої інстанції було встановлено та не заперечується сторонами, що на виконання вказаного рішення суду, головою Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України було видано наказ від 25 липня 2022 року № 8-к, яким скасовано наказ Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року № 204-к (первинний предмет позову в даній справі), з 25 липня 2022 року допущено ОСОБА_1 до виконання службових обов`язків і визначено, що його стаж роботи, який дає право на надбавку за вислугу років, станом на 25 липня 2022 року становить 39 років 1 місяць 10 днів.
В той же час, колегія суддів вважає, що оскільки наказ голови Вищого адміністративного суду України № 204-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду» виданий 13 липня 2017 року, то поновленню на посаді судді ОСОБА_1 підлягає з 14 липня 2017 року, про що має бути виданий відповідний наказ головою Ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, адже саме з цієї дати і по час допущення до виконання обов`язків судді, тобто по 24 липня 2022 року включно, на користь позивача має бути стягнуто суддівську винагороду, яку він не отримував внаслідок незаконного звільнення.
Колегія суддів констатує, що національне законодавство не містить правового механізму поновлення особи на посаді судді в разі незаконного звільнення і не передбачає прийняття уповноваженим органом (посадовою особою) повторного рішення про призначення на посаду судді або про поновлення на посаді судді у разі скасування рішення про звільнення з посади судді. У цьому контексті посилання на п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», згідно з яким, Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади, не застосовується до даних правовідносин, оскільки воно не містить вимоги про прийняття Вищою радою правосуддя рішення про поновлення на посаді судді.
Водночас, згідно з ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Виходячи із даної конституційної гарантії захисту особи від незаконного звільнення, зважаючи на скасування судом рішення про звільнення позивача з посади судді і відсутність у законодавстві вимоги повторного прийняття рішення про призначення на посаду судді або поновлення на посаді судді у разі скасування рішення про звільнення з посади судді, а також, беручи до уваги повноваження голови Ліквідаційної комісії, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача в особі голови Ліквідаційної комісії видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14 липня 2017 року, тобто, з дати незаконного звільнення.
Такі підстави виникли після набрання законної сили постановою Великої Палати Верховного Суду і звернення позивача з відповідною заявою до відповідача, однак останнім було лише скасовано наказ про відрахування зі штату суду та поновлено позивача на посаді судді Вищого адміністративного суду України лише з 25.07.2022 (день звернення із відповідною заявою), проте не було вчинено вказаних дій саме з дати незаконного звільнення позивача з посади - 14.07.2017. Відсутність детального правового механізму поновлення на посаді судді в разі незаконного звільнення, на переконання суду, не може бути перешкодою для реалізації громадянами своїх прав, свобод чи інтересів і не може тлумачитися не на користь особи, захист прав якої гарантований державою, тому суд не може відмовити позивачу у такому захисті.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус судців» № 1402-VII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України «По судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VII, визначено, що протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом: утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом; призначаються судді Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону.
Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України (пункт 5 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІ).
З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VІ.
Базовий розмір посадового окладу судці становить: 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 1,25 - якщо суддя здійснює правосудця у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10-років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
При цьому, як вже зазначалось вище, пунктом 4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VII визначено, що протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом: утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом; призначаються судді Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону. Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України (пункт 5 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VII).
З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ.
У відповідності до приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі по тексту - Закон № 2453-VІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Поряд із цим, 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІ (далі по тексту - Закон № 1774-VII), пунктом 3 розділу II - «Прикінцеві та перехідні положення» якого установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Пунктом 53 Закону №1774-VII внесено зміни до Закону №1402-VІІ, а саме: частину третю статті 135 викладено в такій редакції: « 3. Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року»;
у розділі ХІІ«Прикінцеві та перехідні положення» пункт 24 викладено в такій редакції: « 24. Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить:
з 1 січня 2017 року: а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 1 січня 2018 року: а) для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 1 січня 2019 року: а) для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на і січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».
З огляду на наведені положення Закону №1774-VII, зміни, внесені до Закону № 1402-VII, не стосувались положень пункту 4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» № 1402-VII, яким передбачено, що до припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів (Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України) визначаються Законом № 2453-VІ.
Крім того, Законом № 1774-VІІ, не вносились зміни безпосередньо до Закону № 2453-VIІ, а були тільки внесені зміни до Закону № 1402-VII.
Відтак, дія Закону № 1774-VІІ не розповсюджується на положення Закону № 2453-VІ, а тому, визначаючи розмір базового окладу судді, зокрема у спірних правовідносинах судді Вищого адміністративного суду України, відповідно до пункту 5 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» №1402-VII, слід виходити з розмірів посадових окладів та надбавок, встановлених Законом № 2453-VІ, які розраховуються виходячи з розміру мінімальних заробітних плат, а не прожиткового мінімуму.
Крім того, рішенням Конституційного Суду від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ, у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-УІІІ. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 201.4 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат» (пункт 1 Рішення).
Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 3 рішення).
Таким чином, починаючи з 04 грудня 2018 року, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 11-р/2018, розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 15 мінімальних заробітних плат, з яких визначається, зокрема посадовий оклад судді вищого спеціалізованого суду, шляхом встановлення коефіцієнту 1,2.
Водночас, у період з дати незаконного звільнення (відрахування зі штату суду) - 14 липня 2017 року по 03 грудня 2018 року, розмір суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду слід розраховувати виходячи з посадового окладу судді місцевого суду, який становить 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням коефіцієнту 1,2.
Разом з тим, слід звернути увагу на те, що статтею 135 Закону №1402-VII, з 01 січня 2020 року розмір посадового окладу судді становить:
- судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При визначенні посадового окладу судді відповідно до Закону № 1402-VII враховуються регіональні коефіцієнти.
Натомість, положеннями статті 133 Закону № 245З-VI, визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 15 мінімальних заробітних плат (з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018), з відповідними коефіцієнтами.
Таким чином, у разі застосування до суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України та Вищого адміністративного суду України, які відповідно до пункту 5 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІ, припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку, положень щодо встановлення розрахункової величини для визначення посадових окладів виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, розмір посадового окладу суддів цих судів становитиме, що менше ніж у суддів 1 інстанції, посадовий оклад яких, визначається відповідно до Закону №1402-VII.
Отже, законодавчо встановлений підхід до визначення посадового окладу судді, зокрема Вищого адміністративного суду України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, є дискримінаційним по відношенню до суддів цих суддів та суттєво знижує рівень їх матеріального забезпечення.
За Основним Законом України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55); правосуддя в Україні здійснюють виключно суди та судді (частина перша статті 124, частина перша статті 127); незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією та законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняються; суддя обіймає посаду безстроково; вичерпний перелік підстав для звільнення судді або припинення його повноважень передбачено Конституцією України (частина перша, друга, п`ята, шоста, сьома статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130).
Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без його компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.» (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013);
Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № (2010) 12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення.» (абзаци сьомий, восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, абзаци шостий-восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року №4-рп/2016); «конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року №4-рп/2016); «Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов`язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею)» (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018); «Обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів вказав, що важливим механізмом забезпечення особливого порядку фінансування судів є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов`язок держави забезпечувати таке фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, які б обмежили будь-який вплив на суд та забезпечили гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим: самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Тому, суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу, яка згідно з частиною другою статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому» (абзаци двадцять дев`ятий - тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Виходячи з положень Конституції України та керуючись юридичними позиціями Конституційного Суду України, можна дійти висновку, що зменшення розміру суддівської винагороди судді є порушенням його незалежності у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу, як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Порівняльний аналіз положень Конституції України до та після внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII, приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ зі змінами та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, дає підстави для висновку, що немає відмінностей між юридичним статусом судді Вищого адміністративного суду України, Вищого господарського суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та судді відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду. При цьому, фактична диференціація довічного грошового утримання суддів (ВАСУ, ВГСУ, ВССУ) та суддів відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду, не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів.
Слід звернути увагу на те, що перехідними положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII передбачалось здійснення правосуддя вищими спеціалізованими судами як публічними органами державної влади, без зміни їх функцій як вищих судових органів (судів касаційної інстанції), до створення судового органу, призначеного виконувати такі самі публічні функції.
Після припинення своєї діяльності вищі спеціалізовані суди України передали до касаційних судів у складі Верховного Суду, які були створені їх на матеріально-технічній базі, усі нерозглянуті справи, матеріали та заяви чим фактично передали цим новоутвореним органам свої функції та повноваження щодо здійснення правосуддя, як судам касаційної інстанції у справах відповідних категорій.
Таким чином, у разі застосування до визначення посадового окладу судді Вищого адміністративного суду України розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, слід застосовувати розмір посадового окладу судді Верховного Суду встановлений Законом № 1402-VІІ, тобто - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, на сьогоднішній день, законодавець не зрівняв статус судді Вищого адміністративного суду України, як судді касаційної інстанції, зі статусом судді касаційного суду у складі Верховного Суду, а тому, до таких суддів застосовуються положення Закону №2453-VІ в частині визначення розміру суддівської винагороди.
При цьому, при визначенні посадового окладу судді Вищого адміністративного суду України відповідно до Закону №2453-VІ, слід застосовувати саме розмір мінімальної заробітної плати. На підставі викладеного, суд вважає, що у випадку застосування прожиткового мінімуму, як розрахункової величини для визначення посадового окладу судді ОСОБА_1 , як судді Вищого адміністративного суду України, це призведе до дискримінаційного підходу у розмірі посадового окладу порівняно з мінімальним посадовим окладом судді (посадовий оклад судді 1 інстанції становить 30 прожиткових мінімумів).
Розмір посадового окладу судді касаційної інстанції не може бути меншим ніж розмір посадового окладу судді першої інстанції.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік», установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.
У відповідності до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік», установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3723 гривні.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік», установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 4173 гривні.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні.
За приписами статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6000 гривень.
Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік», установлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6500 гривень.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції здійснено розрахунок суми суддівської винагороди за час незаконного звільнення за період з 14 липня 2017 року по 24 липня 2022 року, яка становить 9 350 521, 58 грн. Вказаний розрахунок було здійснено і позивачем.
Також, у відповідності до приписів статті 134 Закону №2453-VI суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції здійснено розрахунок допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу за кожний рік, яку позивач не отримував у зв`язку з незаконним звільненням з посади судді Вищого адміністративного суду України, яка становить 468 204, 00 грн. Вказаний розрахунок було здійснено і позивачем.
Колегія суддів погоджується з таким розрахунком щодо суми недоотриманої ним суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає наявними підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 за час незаконного звільнення 9 818 725,58 грн. (9 350 521, 58 грн. (суддівська винагорода за час незаконного звільнення) + 468 204, 00 грн. (допомога на оздоровлення за час незаконного звільнення), з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом не було наведено та доведено помилковості здійсненого позивачем розрахунку суддівської винагороди на час незаконного звільнення за період з 14 липня 2017 року по 24 липня 2022 року у розмірі 9 818 725,5 8 грн. та включених до нього розмірів та складових, окрім того, як неможливості застосування величини мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини суддівської винагороди, які були відхилені судом з обґрунтуванням, наведеним вище.
Щодо посилань представника позивача на те, що сума суддівської винагороди, яка має бути виплачена позивачу за час незаконного його звільнення з посади за період з 14.07.2017 по 24.07.2022 становить 11 585 278, 90 грн. з урахуванням зміни судової практики, викладеної, зокрема, в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 640/1064/21, колегія суддів зазначає наступне.
Верховним Судом в постанові від 04.07.2023 у справі № 640/1064/21 сформовано висновок щодо здійснення нарахування суддівської винагороди, відповідно до якого, якщо позивач працював на посаді судді вищого спеціалізованого суду, то він має право на перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (ч. 4 ст. 142 Закону № 1402-VIII) відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтам та доплатами (ч. ч. 3-5 ст. 135 Закону № 1402-VIII), а не касаційного суду у складі Верховного Суду. Аналогічний висновок щодо здійснення розрахунку викладено також у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 761/26688/20.
З урахуванням сформованих висновків Верховного Суду, представником позивача було надано новий розрахунок суддівської винагороди, яка має бути виплачена позивачу за час незаконного його звільнення з посади за період з 14.07.2017 по 24.07.2022, що становить 11 585 278, 90 грн.
В той же час, колегія суддів вважає, що сума суддівської винагороди у розмірі 11 585 278, 90 грн., хоча є обґрунтованою, однак не може бути стягнута, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що вказані пояснення та розрахунок суддівської винагороди не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Поряд з цим, згідно з частиною 1 статті 148 Закону №1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно зі статтею 149 названого Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до абзацу другого частини десятої статті 51 Бюджетного кодексу України визначено, що у разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступних бюджетних періодах до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме стягнення з Вищого адміністративного суду України в особі Ліквідаційної комісії на користь позивача недотриманої суми суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 14 липня 2017 року по 24 липня 2022 року.
У частині позовних вимог про негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць та поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 14 липня 2017 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Так, наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог є відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, повинен не лише вирішити позовні вимоги у відповідності до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права.
Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.
Водночас, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Більш того, згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
У відповідності до частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді судді у штаті суду з 14 липня 2017 року та виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць підлягають негайному виконанню, а саме, в частині стягнення на користь позивача середньої суддівської винагороди за час незаконного звільнення в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 153 287, 24 грн. (9 350 521, 58 / 61 місяць незаконного звільнення).
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи
Надаючи оцінку доводам учасників справи, колегія суддів також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 18.08.2023.
