Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 552/7015/22 Номер провадження 22-ц/814/590/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії судців судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Одринської Т.В.,
Суддів: Панченка О.О., Карпушина Г.Л.
за участю секретаря Сальної Н.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди, третя особа - ОСОБА_2
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2023 року,
в с т а н о в и в:
В жовтні 2022 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», начальника Виробничого підрозділу Харківської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в якому просила визнати незаконним і скасувати наказ виробничого підрозділу Харківська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 130/03 від 02.04.2022; поновити її на посаді начальника резерву провідників пасажирських вагонів у виробничому підрозділі Харківська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця»; стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 86121 грн та 10000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також просила визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк.
Позов мотивовано тим, що вона з 1994 року працювала на різних посадах у виробничому підрозділі вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», наказом № 130/ос від 02.04.2022 її було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Позивач своє звільнення вважає незаконним, оскільки не було надано можливості надати свої письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці, причини звільнення не відповідають дійсним обставинам справи.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з займаної посади за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України проведено з дотриманням трудового законодавства, тому підстав для задоволення позову немає.
Не погоджуючись з рішенням суду його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати, позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що її відсутність на робочому місці була пов`язана із необхідністю збереження життя та здоров`я і розцінюється як відсутність на роботі з поважних причин. Вважає, що їй не було надано розумних строків для повернення із-за кордону до м. Харкова.
Зазначає, що Харківська міська територіальна громада була віднесена до території активних бойових дій у період часу з 24.02.2022 по 15.09.2022 р. працівники які не виходять на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин, не можуть бути звільнені за п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України за прогул без поважної причини.
Вважає, що працівник не може бути звільненим у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений лише у день видання наказу або у будь який наступний день.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, судове рішення - без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 19.04.1994 перебувала у трудових відносинах з державним підприємством Харківська вагонна дільниця «Південна залізниця» (на даний час АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця».
Згідно наказу № 198 від 31.01.2022 ОСОБА_1 було надано відпустку 12 календарних днів з 14.02.2022 по 25.02.2022 включно. До роботи остання мала приступити 28.02.2022.
Встановлено та не заперечується сторонами, що по закінчення терміну відпустки ОСОБА_1 до роботи не приступила.
01.04.2022 роботодавцем складено акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі продовж двох годин з 08 год. 00 хв. до 10 год. 00 хв.; двох годин з 10 год. 00 хв. по 12 год. 00 хв. та впродовж трьох годин з 13 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. без поважних причин.
Факт відсутності на роботі в зазначений час позивачем не оспорюється.
Наказом № 130/ос від 02.04.2022 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 01.04.2022 за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що сама по собі обставина введення в Україні воєнного стану не може бути оцінена як поважність причин відсутності позивача на роботі, оскільки відсутні обставини індивідуального впливу воєнного стану на факт відсутності позивача на роботі 01.04.2022, коли роботодавцем було прийняте рішення про її звільнення.
Місцевий суд прийшов до висновку, що позивач не надала належних та допустимих доказів поважності причин її відсутності на роботі, врахувавши ту обставину що позивач обіймала посаду керівника підрозділу на підприємстві критичної інфраструктури, робота якого не була призупинена та простій в установі не запроваджувався.
Колегія судів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Частиною третьою статті 149 КЗпП України визначено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
За приписами пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі в трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі надається виходячи з конкретних обставин.
Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У даній справі встановлено, що з 14.02.2022 р. по 25.02.2022 р. включно ОСОБА_1 перебувала у відпустці, до роботи мала приступити 28.02.2022 р.
Позивач не заперечувала свою відсутність на роботі з 28 лютого 2022 року. Однак зазначала, що була відсутня на роботі з поважних причин, а саме: через збройну агресію російської федерації проти України було відсутнє авіаційне сполучення, тому вона не змогла прибути до місця роботи так як відпустку проводила в Єгипті.
Загальновідомим є той факт, що російська федерація чинить збройну агресію проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено з 24 лютого 2022 року в Україні воєнний стан, який триває станом на час розгляду справи.
Разом з тим сам по собі цей факт, без доведення працівником причинно-наслідкового зв`язку між чиненням збройної агресії проти України та неможливістю виконувати свою роботу, не може бути оцінена судом як поважність причин відсутності на роботі.
Встановлено, що ОСОБА_1 працювала на начальника резерву провідників пасажирських вагонів виробничого підрозділу Харківська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця».
АТ «Укрзалізниця» є об`єктом критичної інфраструктури та після введення в Україні воєнного стану свою роботу не зупиняло, простій в установі не оголошувався.
В матеріалах справ відсутні докази, що позивач в установленому законом порядку зверталася до роботодавця з заявами про надання їй відпустки на період відсутності її в Україні, чи заяви про простій та такі заяви були погоджені роботодавцем.
Жодних доказів на підтвердження відсутності у відповідача організаційних та технічних умов для виконання роботи позивач не надала, тобто причинно-наслідковий зв`язок між чиненням збройної агресії проти України та неможливістю виконувати свою роботу не довела.
Доводи ОСОБА_1 про те, що вона фізично не могла приступити до виконання роботи
01.04.2022 року так як вона перебувала в Литві, колегія суддів відхиляє, так як позивач мала приступити до роботи ще 28.02.2022 року, тому з березня 2022 року мала можливість повернутися до України та приступити до виконання роботи, у зв`язку з чим доводи про неможливість дістатися до свого робочого місця до 01.04.2024 року є неспроможними.
Встановлено, що відповідно до вимог ст.. 149 КЗпП України, роботодавець, вживав заходів, направлених на отримання від позивача, як порушника трудової дисципліни, пояснень щодо причин відсутності на робочому місці, проте, позивач відповідні пояснення роботодавцю не надала.
Таким чином, установивши, що позивач допустила прогул без поважних причин, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним, у зв`язку з чим правильно відмовив у позові. Звільнення позивача наказом від 02.04.2022 року з 01.04.2022 року, в день коли вона була відсутня на роботі, не суперечить вимогам закону, так як п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.93 передбачено, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених вище підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення районного суду залишенню без змін.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції компенсації не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
У разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Т.В. Одринська
Судді: Г.Л. Карпушин
О.О. Панченко
