Київський районний суд м. Полтави
Справа № 552/7015/22
Провадження 2/552/378/23
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м у к р а ї н и
07.08.2023 Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді Яковенко Н.Л.,
секретаря судового засідання Кондри Ю.Ю.,
за участю
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника позивача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
представника відповідача Кисельової В.С.,
третьої особи ОСОБА_5 ,
представника третьої особи Костромицького В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 552/7015/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди, третя особа - ОСОБА_5 , -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 07.10.2022 звернулась до Київського районного суду м. Полтави з позовною заявою до АТ «Українська залізниця», начальника Виробничого підрозділу Харківської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_5 про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_1 з 1994 року працювала на різних посадах у виробничому підрозділі вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», наказом № 130/ос від 02.04.2022 звільнена на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
Позивач своє звільнення вважає незаконним, оскільки не було надано можливості надати свої письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці, причини звільнення не відповідають дійсним обставинам справи.
В поданій до суду 07.10.2022 позовній заяві просила визнати незаконним і скасувати наказ виробничого підрозділу Харківська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 130/03 від 02.04.2022, поновити її на посаді начальника резерву провідників пасажирських вагонів у виробничому підрозділі Харківська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 86121 грн та 10000 грн на відшкодування моральної шкоди. Просила також визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 10.10.2022 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем АТ «Українська залізниця» 02.11.2022 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що позивач була прийнята на роботу 19.04.1994 провідником пасажирських вагонів до державного підприємства» Південна залізниця» виробничий підрозділ Харківська вагонна дільниця, пізніше була переведена на посаду начальника резерву провідників пасажирських вагонів виробничого підрозділу Харківська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця».
На підставі наказу від 31.01.2022 № 198 позивачу було надано щорічну відпустку з 14.02.2022 по 25.02.2022, яку вона проводила за межами України і станом на 25.02.2022 в Україну не повернулася, до роботи мала приступити 28.02.2022, але не приступила та не пояснила причини своєї відсутності.
Відповідач вважає, що позивач свідомо не повернулася до роботи із щорічної відпустки, не планувала працювати у відповідача і допустила прогул без поважних причин.
Також вважає, що позивач пропустила строки звернення до суду.
ОСОБА_5 02.11.2022 також подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач без поважних причин пропустила строки звернення до суду, допустила прогул без поважних причин, в задоволенні позову просив відмовити.
Позивачем ОСОБА_1 08.11.2022 подано до суду відповідь на відзив, в яких не погодилася з доводами відповідача.
25.04.2023 ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву, в якій виклала позовні вимоги до відповідача АТ «Українська залізниця» та просила суд скасувати наказ виробничого підрозділу Харківська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» № 130/03 від 02.04.2022, поновити її на посаді начальника резерву провідників пасажирських вагонів у виробничому підрозділі Харківська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 354580,66 грн та 10000 грн на відшкодування моральної шкоди. Просила також визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26.04.2023 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог до начальника Виробничого підрозділу Харківської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Брикова Олександра Валентиновича залишено без розгляду, залучено до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 .
В судовому засіданні з розгляду справи по суті позивач ОСОБА_1 та її представники повністю підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, що викладені в поданих до суду позовних заявах.
Представники відповідача в судовому засіданні в задоволенні позовних вимог просили відмовити з підстав, які зазначені в поданому до суду відзиву на позовну заяву.
Треті особа ОСОБА_5 та його представник в задоволенні позовних вимог просили відмовити.
Суд, заслухавши позивача та представників позивача, представників відповідача, третю особу та його представника, розглянувши матеріали позовної заяви та інші заяви по суті справи, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 19.04.1994 прийнята на роботу провідником пасажирських вагонів до державного підприємства «Південна залізниця» виробничий підрозділ Харківська вагонна дільниця наказом від 22.04.1994 № 71. В подальшому позивач переведена на посаду начальника пасажирського поїзда, а з 05.06.2011 переведена на посаду начальника резерву провідників виробничого підрозділу Харківська вагонна дільниця ДП «Південна залізниця» згідно наказу від 05.06.2011 № 928/ос.
01.12.2015 ДП «Південна залізниця» реорганізовано в регіональну філію «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
За рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» з 01.07.2017 відбулася зміна внутрішньої структури товариства шляхом приєднання структурного підрозділу Харківська вагонна дільниця регіональної філії «Південна залізниця» до філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця». В подальшому ПАТ «Українська залізниця» перейменовано в АТ «Українська залізниця».
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі наказу від 23.06.2020 № 499/ос переведена на посаду начальника резерву провідників пасажирських вагонів виробничого підрозділу Харківська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця».
Судом встановлено, що відповідно до наказу № 198 від 31.01.2022 позивачу ОСОБА_1 було надано відпустку 12 календарних днів з 14.02.2022 по 25.02.2022 включно. До роботи мала приступити 28.02.2022.
Також встановлено та не заперечується позивачем, що по закінчення терміну відпустки позивач ОСОБА_1 до роботи не приступила.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При цьому в силу норм законодавства для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визначаються такі причини, що виключають вину працівника.
Встановлено що згідно з наказом № 130/ос від 02.04.2022 позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи 01.04.2022 за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач ОСОБА_1 вказує на ту обставину, у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні з метою збереження життя та здоров`я перебувала за межами України. Окрім того, не мала можливості надати свої письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці, причини звільнення не відповідають дійсним обставинам справи.
Відповідач, АТ «Українська залізниця», приймаючи рішення про звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КУпП, підставою для звільнення позивача ОСОБА_7 в наказі № 130/ос від 02.04.2022 зазначає акт від 01.04.2022.
Дослідженими в справі доказами встановлено, що 01.04.2022 роботодавцем складено акти про відсутність позивача ОСОБА_1 на роботі продовж двох годин з 08 год 00 хв. до 10 год 00 хв; двох годин з 10 год 00 хв. по 12 год 00 хв та впродовж трьох годин з 13 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. без поважних причин.
Сам факт відсутності на роботі 01.04.2022 в період з 08 год 00 хв. по 16 год 00 хв. позивачем ОСОБА_1 не оспорюється.
Отже, має місце відсутність ОСОБА_1 на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.
При вирішенні питання щодо поважності причин відсутності позивача на роботі суд враховує наступне.
24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Встановлено, що на час введення в Україні воєнного стану позивач ОСОБА_1 перебувала за межами України.
Суд вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що перебуваючи в період відпустки в Єгипті безпосередньо 28.02.2022 по закінченню відпустки вона не мала можливості приступити до роботи у зв`язку з відсутністю авіаційного сполучення.
Разом з тим, відсутність позивача на роботі в період з 28.02.2022 по 31.03.2022 не є предметом судового розгляду.
Також судом встановлено, що починаючи з 09 березня 2022 року позивач ОСОБА_1 , перебуваючи в Республіці Польща мала можливість безперешкодно повернутися в Україну, в тому числі і скориставшись послугами безкоштовних евакуаційних пасажирських потягів АТ «Укрзалізниця», але такими послугами не скористалася.
Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Факт прогулу позивача 01.04.2022 підтверджується наданими відповідачем та дослідженими судами під час розгляду справи доказами, в тому числі і складеними роботодавцем актами, показаннями допитаних в судовому засіданні свідків.
Сам факт відсутності позивача на робочому місці у вказаний день 01.04.2022 не заперечувався і самою ОСОБА_1 .
Також матеріали не містять жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що не приступивши до роботи, позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку зверталася до роботодавця з заявами про надання їй відпустки на період її відсутності в Україні та такі заяви були погоджені роботодавцем.
Сама по собі обставина введення в Україні воєнного стану не може бути оцінена судом як поважність причин відсутності позивача на роботі, оскільки відсутні обставини індивідуального впливу воєнного стану на факт відсутності позивача на роботі 01.04.2022, коли роботодавцем було прийняте рішення про її звільнення.
При вирішення справи судом враховується, що АТ «Українська залізниця» в період воєнного стану постійно працювало та продовжує працювати у звичайному режимі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про критичну інфраструктуру» об`єктами критичної інфраструктури є об`єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам.
Статтею 2 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв`язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України. Підприємства залізничного транспорту у взаємодії з іншими видами транспорту повинні своєчасно і якісно здійснювати перевезення пасажирів і вантажів, забезпечувати безпеку руху, розвивати сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення.
АТ «Українська залізниця» внесене до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83).
Матеріалами справи встановлено, що позивач, враховуючи її посадові обов`язки, як керівник підрозділу на підприємстві критичної інфраструктури, мала б бути залучена до виконання робіт на об`єкті критичної інфраструктури.
Суд приходить до висновку, що рішення позивача ОСОБА_1 , як працівника підприємства АТ «Укрзалізниця», перебувати поза межами України, в біль безпечному місці, є безумовним її правом, але не спростовує фат прогулу.
Закон України «Про організаціютрудових відносин в умовах воєнного стану» також не скасовує і не змінює норми КЗпП України щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Суд приходить до висновку, що перебування позивача на роботі та виконання нею посадових обов`язків, з урахуванням посади, на якій вона перебувала, саме в період квітня 2022 року, коли роботодавцем було прийняте рішення про її звільнення, було необхідним, про що її неодноразово повідомляли та просили приступити до роботи.
Частиною 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
Отже, законодавець захистив право працівника, який у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи шляхом надання йому права звернення до роботодавця з заявою про надання відповідної відпустки.
Як встановлено судом, відповідні рішення роботодавцем про надання позивачу відпустки не приймалися. А саме по собі право на відпустку не надає працівникові права використати відпустку самовільно, крім випадків, передбачених трудовим законодавством.
Окрім того, позивачу, як працівникові, у встановленому законом порядку не було оформлено простій, з нею не було тимчасово призупинено трудовий договір, про що їй з достовірністю було відомо.
Встановивши дані обставини, суд приходить до висновку, що мало місце порушення позивачем ОСОБА_1 трудової дисципліни, що свідчить про вчинення дисциплінарного проступку, та є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.
Посилання позивача ОСОБА_1 на ту обставину, що фізично не могла приступити до роботи саме 01.04.2022 судом оцінюється критично.
Як встановлено судом та не оспорюється позивачем, ОСОБА_1 по закінченню відпустки мала притупити до роботи ще 28.02.2022, але не притупила, а починаючи з березня 2022 року мала можливість повернутися в України.
При вирішенні справи судом враховується, що порядок застосування дисциплінарних стягнень передбачено нормами ст. 149 КЗпП України, згідно з якою до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
За нормами трудового законодавства метою отримання власником або уповноваженим ним органом письмових пояснень порушника трудової дисципліни є з`ясування обставин, за яких вчинено проступок для врахування цього поряд з іншими обставинами при обранні виду стягнення, а тому сам по собі факт неотримання власником таких пояснень за відсутності даних про поважність причин вчинення проступку не може бути підставою для визнання рішення про застосування дисциплінарного стягнення незаконним.
Як встановлено дослідженими в справі доказами, відповідач як роботодавець, в порядку, визначеному ст. 149 КЗпП України, вживав заходів, направлених на отримання від позивача, як порушника трудової дисципліни, пояснень щодо причин відсутності на робочому місці.
Натомість, позивач своїм правом не скористалася, відповідні пояснення роботодавцю не надала, усвідомлювала наслідки звільнення. А відсутність письмових пояснень працівника сама по собі не є підставою для його поновлення.
Верховний Суд України у своїй постанові від 19.12.2016 у справі №6-2801цс15 вказав, що правова оцінка дисциплінарного проступку повинна проводитися на підставі з`ясування всіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмових пояснень працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку вимагати письмове пояснення від працівника і неотримання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 з займаної посади за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом проведено відповідачем з дотриманням трудового законодавства, уповноваженим органом, правомірно.
Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерств соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93, передбачено, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Оскільки позивач ОСОБА_1 в день звільнення 01.04.2022 на роботі була відсутня, прийняття відповідачем рішення про її звільнення 02.04.2022 не суперечить нормам трудового законодавства.
Встановивши дані обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на посаді, є повністю безпідставними та не підлягають задоволенню.
Ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Оскільки в судовому засіданні неправомірність звільнення позивача не знайшла свого підтвердження, не встановлено підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, а повний розрахунок з позивачем відповідач провів повністю, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України власником або уповноваженим ним органом моральна шкода відшкодовується працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
В судовому засіданні позивачем не доведено наявність моральних страждань, які були б спричинені в результаті протиправних дій відповідача, жодні докази наявності моральної шкоди не наведені.
Суд, вирішуючи справу в межах вимог та на підставі наданих до суду доказів, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, приходить до висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди, які є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заявлені безпідставно та не підлягають до задоволення.
У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог понесені нею судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України не підлягають їй відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 264, 265 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.
Третя особа - ОСОБА_5 , місце проживання АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено 08.08.2023.
Головуючий суддя Н.Л.Яковенко
