Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/2718/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Кондратюка Д. А.,
Харківської обласної військової адміністрації - не з`явився,
Приватного підприємства
«Атос-культурне рибне господарство» - Сайтарли А. П.,
Регіонального офісу водних
ресурсів у Харківській області - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 (у складі колегії суддів: Радіонова О. О. (головуючий), Істоміна О. А., Медуниця О. Є.)
у справі № 922/2718/23
за позовом Заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації,
до Приватного підприємства «Атос-культурне рибне господарство»,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області,
про відновлення становища шляхом звільнення об`єкту водного фонду та земельної ділянки під ним,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2023 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації з позовом до Приватного підприємства «Атос-культурне рибне господарство» (далі - ПП «Атос-КРГ»), в якій просив суд відновити становище, яке існувало до порушення шляхом зобов`язання відповідача звільнити водний об`єкт - Муромське водосховище разом із зайнятими цим водосховищем земельними ділянками з кадастровими номерами 6325180500:02:015:0001 площею 173,6922 га, 6325181000:03:003:0001 площею 202,3684 га, 6325183500:02:006:0003 площею 70,2156 га та повернути їх у відання держави в особі Харківської обласної військової адміністрації з правом постійного користування Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області.
Позовні вимоги обґрунтовано незаконним використанням (зайняттям) ПП «Атос-КРГ» у своїй господарській діяльності земельних ділянок водного фонду, на яких розташовано водний об`єкт - Муромське водосховище, за відсутності документів на право користування водним об`єктом та земельними ділянками під ним. Оскільки зазначене водосховище є комплексним та в силу закону не може бути об`єктом оренди, фактичне використання (зайняття) відповідачем водного об`єкта всупереч вимог законодавства має розглядатись як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а тому вимога про відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом звільнення водного об`єкту разом із зайнятими цим об`єктом земельними ділянками та його повернення у віддання законного власника є належним способом захисту інтересів держави.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.11.2023 позов задоволено. Ухвалено відновити становище, яке існувало до порушення шляхом зобов`язання ПП «Атос-КРГ» звільнити водний об`єкт - Муромське водосховище разом із зайнятими цим водосховищем земельними ділянками з кадастровими номерами 6325180500:02:015:0001 площею 173,6922 га; 6325181000:03:003:0001 площею 202,3684 га; 6325183500:02:006:0003 площею 70,2156 га та повернути їх у відання держави в особі Харківської обласної військової адміністрації з правом постійного користування Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2023 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у березні 2024 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2023 залишити в силі; здійснити перерозподіл судових витрат.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 922/2718/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.04.2024.
ПП «Атос-КРГ» у відзиві на касаційну скаргу посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також зазначає про правильність та законність оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції про відмову у задоволені позову, оскільки для здійснення рибальства законодавство не вимагає від особи отримання земельної ділянки водного фонду у власність, постійне користування чи тимчасове користування (оренду), а підставою для використання такої ділянки для рибальства є згода власника або погодження землекористувача; при цьому, позивачем не доведено обставин здійснення відповідачем господарської діяльності на Муромському водосховище чи будь-якої його присутності на цьому водному об`єкті, саме на час звернення прокурора до суду з позовом; просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Крім того, ПП «Атос-КРГ» надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу та 1 000,00 грн - витрати, пов`язані із прибуттям до суду.
Харківська обласна військова адміністрація у додаткових поясненнях підтримує доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі; зазначає, що можливість використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому законодавством порядку у користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частини) чинним законодавством не передбачена; просить касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засідання 17.04.2024 оголошено перерву у справі № 922/2718/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури до 22.05.2024.
Харківська обласна військова адміністрація та Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області у судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників Офісу Генерального прокурора та ПП «Атос-КРГ», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у ході вивчення питання дотримання вимог природоохоронного законодавства на території області Харківською обласною прокуратурою встановлено факт незаконного використання ПП «Атос - КРГ» об`єкту водного фонду - Муромського водосховища, розташованого у Харківському районі Харківської області та земельних ділянок під ним.
Згідно з водогосподарським паспортом Муромське водосховище слугує для цілей зрошення та риборозведення, площа водного дзеркала водосховища становить 4,08 кв. км, об`єм - 14,08 млн куб. м.
Водосховище розташоване на земельних ділянках державної власності з кадастровими номерами 6325180500:02:015:0001 площею 173,6922 га; з кадастровим номером 6325181000:03:003:0001 площею 202,3684 га та з кадастровим номером 6325183500:02:006:0003 площею 70,2156 га, що підтверджується, у тому числі, даними Публічної кадастрової карти.
Відповідно до державних актів на право постійного користування серії ЯЯ № 305186 від 27.12.2004 на земельну ділянку з кадастровим номером 6325181000:03:003:0001, серії ЯЯ № 805187 від 27.12.2004 на земельну ділянку з кадастровим номером 6325180500:02:015:0001 та серії ЯЯ № 318897 від 03.12.2012 на земельну ділянку з кадастровим номером 6325183500:02:006:0003, вказані земельні ділянки перебувають у постійному користуванні Харківського обласного управління по меліорації і водному господарству Харківського обласного управління водних ресурсів (наразі - Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області).
Судами попередніх інстанцій також установлено, що за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ПП «Атос-КРГ» зареєстровано 10.06.2009, видами економічної діяльності вказаної юридичної особи є: 03.22 - прісноводне рибництво (аквакультура) (основний); 03.12 - прісноводне рибальство; 10.20 - перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; 46.38 - оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 82.99 - надання інших допоміжних комерційних послуг; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля.
Крім того, для здійснення промислового рибальства ПП «Атос-КРГ» має відповідну ліцензію Держрибагенства України.
У 2009 році на замовлення ПП «Атос-КРГ» розроблено режим рибогосподарської експлуатації (спеціальне товарне рибне господарство) Муромського водосховища, затверджений 03.07.2009 Державним комітетом рибного господарства України, до якого у подальшому внесено зміни та доповнення (погоджено 17.11.2016); строк дії режиму встановлено до 31.12.2027.
02.04.2018 Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області надано ПП «Атос-КРГ» дозвіл № 11 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), а саме у Муромському водосховищі Харківського району Харківської області, вид спеціального використання - промислове рибальство. Строк дії зазначеного дозволу до 01.04.2023.
07.12.2018 Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області надано ПП «Атос-КРГ» дозвіл № 97 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), а саме, у Муромському водосховищі Харківського району Харківської області, вид спеціального використання - любительське і спортивне рибальство у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову. Строк дії зазначеного дозволу до 06.12.2023.
Крім цього, 09.04.2019 Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області надано ПП «Атос-КРГ» дозвіл № 17 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), а саме у Муромському водосховищі Харківського району Харківської області, вид спеціального використання - вилов старшевікових груп рослиноїдних з метою попередження їх загибелі внаслідок аутоінтоксикації (при резорбції у весняний період із-за відсутності умов для природного нересту) у нерестовий період згідно з пунктом 14.5 Режиму рибогосподарської експлуатації Муромського водосховища Харківського району Харківської області. Строк дії зазначеного дозволу до 30.06.2024.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що ПП «Атос-КРГ» виконує роботи по біологічній меліорації Муромського водосховища на підставі договору від 15.11.2018, укладеного з постійним землекористувачем Регіональним офісом водних ресурсів у Харківській області, строк дії якого до 15.11.2028.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що ПП «Атос-КРГ» листом від 16.12.2019 № 1612/1 зверталось до Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області як постійного землекористувача щодо використання земельних ділянок водного фонду Муромського водосховища відповідно до вимог частини 5 статті 59 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України).
У відповіді (лист від 27.12.2019 № 11-15/1784) на зазначений вище лист Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області повідомив, що з метою можливості реалізації договору на здійснення біологічної меліорації Муромського водосховища від 15.11.2018 № 103/18, не заперечує щодо використання земельних ділянок водного фонду Муромського водосховища для рибальства за наявності відповідних дозволів та дотримання умов чинного законодавства.
На підтвердження використання відповідачем Муромського водосховища прокурором надано: підсумкові акти про виконання робіт із вселення водних біоресурсів та робіт, що належать до природоохоронних заходів за 2018-2021 роки; звіти ПП «Атос-КРГ» про обсяги вилову водних біоресурсів по любительському рибальству за 2018-2021 роки, а також лист директора ПП «Атос-КРГ» від 14.12.2022 № 1412/1 до Державної екологічної інспекції у Харківській області.
Прокурор, звертаючись до суду з позовними вимогами про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання відповідача звільнити водний об`єкт - Муромське водосховище разом із зайнятими цим водосховищем земельними ділянками та повернути їх у відання держави в особі Харківської обласної військової адміністрації з правом постійного користування Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області, обґрунтував їх використанням ПП «Атос-КРГ» в комерційних цілях з метою ведення рибогосподарської діяльності спірних земельних ділянок водного фонду за відсутності документів на право користування водним об`єктом та земельними ділянками під ним, та відповідно без будь-яких сплат орендної плати та інших платежів за використання водного об`єкту та землі.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), користування землями водного фонду та використання водних біоресурсів як користування окремими об`єктами. Так, законом не передбачено можливості використання водних біоресурсів без отримання в установленому ЗК України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в тому числі і земель водного фонду (зокрема під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами). Ураховуючи зазначене, суд першої інстанцій дійшов висновку, що ані режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду та не визначають правових підстав користування водними об`єктами. При цьому суд першої інстанції зазначив, що наданий відповідачем лист Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області від 27.12.2019 № 11-15/1784 та договір на здійснення біологічної меліорації від 15.11.2018 не можуть замінювати собою встановленого законом порядку надання водних об`єктів та земельних ділянок в користування (оренду) та жодним чином не свідчать про законність використання відповідачем Муромського водосховища для здійснення своєї комерційної діяльності. Отже, встановивши обставини неправомірного використання відповідачем водного об`єкта і земельних ділянок під ним, та відповідно порушення прав держави в особі Харківської обласної військової адміністрації, суд першої інстанції зазначив, що таке використання має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, оскільки зазначене водосховище є комплексним та в силу закону не може бути об`єктом оренди, а тому дійшов висновку про обґрунтованість та законність заявлених прокурором позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до частини 5 статті 59 ЗК України для використання земельних ділянок водного фонду для цілей рибальства, яке включає в себе і любительське, і промислове, закон передбачає лише необхідність отримання згоди власника земельної ділянки або погодження землекористувача та не встановлює вимог щодо укладення договору оренди.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що для здійснення промислового рибальства діюче законодавство України не встановлює обов`язку для суб`єктів господарювання отримувати промислові ділянки рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) в оренду. На таких ділянках промислове рибальство здійснюється в порядку спеціального використання об`єктів тваринного світу у відповідності до положень статті 26 Закону України «Про тваринний світ», тобто за наявності відповідного дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів.
Встановивши, що Муромське водосховище входить до басейну р. Сіверський Донець та відповідно до положень статті 26 Закону України «Про тваринний світ» є промисловою ділянкою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за наявності дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів на цій промисловій ділянці, відповідач як суб`єкт господарювання має право здійснювати промислове рибальство. При цьому, суд апеляційної інстанції встановив наявність у відповідача ліцензії та відповідних дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).
Зважаючи на зазначене, а також беручи до уваги наявність чинного договору про виконання робіт по біологічній меліорації Муромського водосховища з метою здійснення заходів по його екологічному оздоровленню, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач здійснює промислове рибальство, яке є одним із видів його господарської діяльності з відома та за погодженням із постійним землекористувачем - Регіональним офісом водних ресурсів у Харківській області. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що право спеціального використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення рибного господарства не передбачено в переліку речових прав та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що на спірні правовідносини не розповсюджуються норми Закону України «Про аквакультуру», оскільки господарська діяльність відповідача не пов`язана із штучним розведенням, утриманням та вирощуванням об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізацією, виробництвом кормів, веденням селекційно-племінної роботи, інтродукцією, переселенням, акліматизацією та реакліматизацією гідробіонів, поповненням запасів водних біоресурсів, збереженням їх біорізноманіття, а також реакреаційних послуг.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи та посилаючись на положення статей 76, 77 ГПК України, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведення прокурором обставин порушення відповідачем прав держави як підстави для задоволення позову.
У поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прокурор послалась на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 59, 122, 124, 125, 126 ЗК України, статей 51, 85 Водного кодексу (далі - ВК України), статті 14 Закону України «Про аквакультуру», статті 17 Закону України «Про тваринний світ», статей 34, 36 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», статей 16, 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків щодо застосування цих норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 16.06.2021 у справі № 912/1941/20, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 25.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 22.06.2022 у справі № 902/777/21, від 19.07.2023 у справі № 906/170/20, від 22.11.2018 у справі № 806/449/15, від 19.11.2019 у справі № 806/1350/15, від 16.05.2019 у справі № 806/3184/18 та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 06.11.2014 у справі № 616/507/13.
Крім того, прокурор підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про поновлення строку на подання доказів у справі та долучення доказів - матеріалів кримінального провадження за фактом самовільного зайняття земельних ділянок водного фонду Трав`янського та Муромського водосховищ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.
При цьому, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.
Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Статтею 39 цього ж Закону визначено, що до природних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) внутрішні морські води та територіальне море; б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; в) атмосферне повітря; г) підземні води; д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; е) лісові ресурси державного значення; є) природні ресурси в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; ж) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України «Про тваринний світ» і які перебувають у державній власності, а також об`єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об`єктами загальнодержавного значення; з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.
До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.
Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об`єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, регулюються Конституцією України, законами України «Про тваринний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про мисливське господарство та полювання» та іншими нормативно-правовими актами.
До об`єктів тваринного світу, на які поширюється дія Закону України «Про тваринний світ», відносяться, в тому числі, дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі (стаття 3 Закону України «Про тваринний світ»).
Дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону і які перебувають у державній власності, а також об`єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті у комунальну або приватну власність і визнані об`єктами загальнодержавного значення, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення (стаття 4 Закону України «Про тваринний світ»).
Об`єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об`єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника об`єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Кожний громадянин має право користуватися об`єктами тваринного світу - об`єктами права власності Українського народу відповідно до цього Закону та інших законів України (частини 2-4 статті 5 дія Закону України «Про тваринний світ»).
Статтею 13 Закону України «Про тваринний світ» передбачено, що до повноважень уповноважених центральних органів виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить, зокрема, подання в установленому порядку документів з питань надання у користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об`єктів, та організація роботи щодо укладення відповідно до закону з користувачами мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів договорів про умови здійснення діяльності щодо охорони, використання і відтворення тваринного світу, здійснення контролю за виконанням цих договорів.
В свою чергу, до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить погодження в установленому порядку питань, що стосуються надання в користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів (стаття 14 Закону України «Про тваринний світ»).
Стаття 17 зазначеного Закону визначає умови спеціального використання об`єктів тваринного світу. Так до спеціального використання об`єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.
Спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об`єктами.
Спеціальне використання об`єктів тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими документами, що видаються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об`єкти тваринного світу.
Рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин, є одним з видів використання об`єктів тваринного світу, який може здійснюватися за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 20 Закону України «Про тваринний світ»).
Рибальством вважається добування риби та водних безхребетних.
На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство.
Правила рибальства, об`єкти рибальства, порядок надання у користування рибогосподарських водних об`єктів, а також вимоги щодо ведення рибного господарства визначаються у порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 25 Закону України «Про тваринний світ»).
Статтею 26 цього ж Закону врегульовано засади здійснення промислового рибальства.
Підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об`єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об`єктів та континентальному шельфі України.
До рибогосподарських водних об`єктів належать усі поверхневі, територіальні і внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування, вирощування чи розведення риби та інших об`єктів водного промислу або мають значення для природного відтворення їх запасів, а також виключна (морська) економічна зона та акваторія у межах континентального шельфу України.
Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) визначається Кабінетом Міністрів України.
Підприємства, установи, організації і громадяни, яким надано в користування рибогосподарські водні об`єкти (їх частини) для ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних, зобов`язані дотримуватися вимог, передбачених статтею 34 цього Закону, а також здійснювати інші заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об`єктів і умов відтворення рибних запасів, та утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях здійснення промислового рибальства.
В такий спосіб норми законодавства про тваринний світ встановлюють особливості використання об`єктів тваринного світу для здійснення рибальства, водночас, за змістом їх правових приписів вони не регулюють порядку надання водних об`єктів та/або земельних ділянок, на яких вони розташовані, у користування.
Подібна правова конструкція має місце, зокрема, в законодавстві України про тваринний світ щодо порядку здійснення мисливського господарства та полювання. Так, статтею 14 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визначено перелік документів на право полювання (для громадян України): посвідчення мисливця; щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка, дозвіл на діагностичний та селекційний відстріл тощо); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю у разі її використання; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів у разі їх використання під час полювання.
Зазначені документи мисливець зобов`язаний мати під час здійснення полювання, транспортування або перенесення продукції полювання і пред`являти їх на вимогу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі мисливського господарства та полювання.
Посвідчення мисливця та щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання, родоводи і паспорти на собак мисливських порід, які можуть використовуватися в полюванні, паспорти на інших ловчих звірів і птахів видаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
Разом з тим, статтею 29 цього ж Закону передбачено порядок надання у користування мисливських угідь. За змістом цієї статті мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років.
При цьому, статтею 24 закону визначено, що користування мисливськими угіддями є платним.
Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя.
Розмір плати за користування мисливськими угіддями встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.
Схожа модель правового регулювання міститься і в законодавстві України про надра. Так, статтею 16 Кодексу України про надра передбачено особливості отримання спеціального дозволу на користування надрами.
Разом з тим, порядок надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, передбачено статтею 18 цього ж Кодексу, в якій наголошено, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.
Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.
Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.
Також Верховний Суд враховує, що основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».
У статті 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.
Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (стаття 25 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»).
Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство (частина перша статті 27 зазначеного Закону).
За змістом частини 1 статті 34 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» суб`єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.
Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 36 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.
Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до статті 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об`єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб`єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.
Комплексний правовий аналіз наведених вище норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), користування землями водного фонду та використання водних біоресурсів як користування окремими об`єктами. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 08.11.2023 у справі № 903/255/23.
При цьому гідно зі статтею 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (частина 1 статті 58 ЗК України, стаття 4 ВК України).
Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (частини 1, 2 статті 79 ЗК України).
Відповідно до статті 1 ВК України рибогосподарський водний об`єкт - це водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.
Спеціальним водокористуванням, відповідно до частин першої, другої статті 48 ВК України, є забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
Разом із тим порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (стаття 85 ВК України).
За змістом частин 4, 5 статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Згідно з частиною 1 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У статті 122 ЗК України визначено, зокрема, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина 5).
Відповідно до пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом і до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Водночас, як вбачається з матеріалів даної справи та не заперечується сторонами, Харківською обласною військовою адміністрацією як розпорядником спірної земельної ділянки водного фонду рішень про передачу ПП «Атос-КРГ» у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт - Муромське водосховище, не приймалося, договорів з приводу передачі у користування вищевказаного водного об`єкта в комплексі із земельною ділянкою не укладалося.
При цьому судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що ані режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані договір про біологічну меліорацію не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об`єктами.
В свою чергу доводи відповідача про невикористання ним земельної ділянки також спростовуються і встановленими судами фактичними обставинами справи, зокрема, листуванням між ним та Регіональним офісом водних ресурсів у Харківській області, відповідно до якого він звертався до постійного землекористувача щодо використання саме земельної ділянки водного фонду, а останній не заперечував проти цього (лист від 16.12.2019 № 1612/1 та ліст-відповідь від 27.12.2019 № 11-15/1784 та договір на здійснення біологічної меліорації Муромського водосховища від 15.11.2018 № 103/18).
В такий спосіб, суд першої інстанції дослідив наявні у справі докази, встановив обставини справи щодо відсутності документів на право користування земельною ділянкою разом з водним об`єктом, дійшов обґрунтованого висновку щодо перебування на ній відповідача, безпідставності такого перебування, а отже і про задоволення відповідних позовних вимог.
Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Отже, суд першої інстанції виходив з установлених у справі фактичних обставин неправомірного використання відповідачем водного об`єкта та земельних ділянок під ним та доведеності факту порушення прав держави в особі Харківської обласної військової адміністрації, яка виконує функції власника вказаних об`єктів, в інтересах якої з позовом звернувся прокурор.
Верховний Суд погоджується з тим, що за встановлених фактичних обставин справи ані наявні у відповідача листи та дозволи, ані договір на здійснення біологічної меліорації Муромського водосховища від 15.11.2018 не можуть замінювати собою встановленого законом порядку надання рибогосподарських водних об`єктів та земельних ділянок у користування (оренду) та жодним чином не свідчать про законність використання відповідачем Муромського водосховища для здійснення своєї комерційної діяльності.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ПП «Атос-КРГ» зобов`язане звільнити водний об`єкт разом із зайнятими ним земельними ділянками та повернути вказані земельні ділянки державної форми власності, на якій розташовано Муромське водосховище, у відання держави в особі Харківської обласної військової адміністрації.
Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначеного не врахував.
При цьому суд апеляційної інстанції в обґрунтування підстав для скасування рішення додатково послався на наявність договору про біологічну меліорацію як на законну підставу користування відповідачем об`єктом водного фонду та земельною ділянкою під ним.
Зважаючи на вищевикладене, Верховний Суд вбачає за необхідне звернути увагу на наступне.
18.09.2012 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про аквакультуру», який визначає принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури.
За змістом цього Закону аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.
Крім того, закон регулює як складову діяльності в сфері аквакультури (рибництва) і питання організації та проведення рибогосподарської меліорації - комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію показників гідрологічного, гідрохімічного, гідробіологічного режимів та підвищення біологічної продуктивності водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм, поліпшення умов природного відтворення та якісного складу гідробіонтів з метою їх збереження та раціонального використання.
Зокрема, статтею 18 Закону України «Про аквакультуру» передбачено, що рибогосподарська меліорація водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм здійснюється з метою цілеспрямованого підвищення їх біологічної продуктивності, поліпшення умов існування об`єктів аквакультури, поліпшення їх кількісних та якісних характеристик, регулювання чисельності малоцінних для товарного виробництва гідробіонтів.
Рибогосподарська меліорація здійснюється за такими основними напрямами: проведення днопоглиблювальних робіт та/або робіт з видалення донних відкладень; видалення зайвої водної рослинності; вселення об`єктів аквакультури, створення штучних донних ландшафтів з метою поліпшення екологічного стану водного об`єкта та умов природного відтворення водних біоресурсів; вилучення хижих і малоцінних видів водних біоресурсів з метою запобігання їх негативного впливу на об`єкти аквакультури; запобігання масовій загибелі гідробіонтів та ліквідація її наслідків.
Порядок здійснення рибогосподарської меліорації водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства.
Водночас Закон України «Про аквакультуру» також визначає необхідність отримання права на користування водоймою (її частиною) та земельною ділянкою в порядку, встановленому ЗК України та ВК України:
стаття 14 «Особливості умов здійснення аквакультури та надання рибогосподарського водного об`єкта (його частини), рибогосподарської технологічної водойми, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також акваторії (водного простору) виключної (морської) економічної зони України в користування на умовах оренди для цілей аквакультури»;
стаття 14-1 «Особливості надання гідротехнічних споруд для цілей аквакультури у користування на умовах оренди»;
стаття 14-2 «Особливості умов надання гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди».
Частиною 1 статті 15 «Рибальство для цілей аквакультури» Закону України «Про аквакультуру» визначено, що добування (вилов) водних біоресурсів для цілей аквакультури здійснюється упродовж визначеного законодавством промислового періоду, а також, у разі потреби, в період нересту відповідно до законодавства.
В такий спосіб, висновки апеляційного господарського суду щодо наявності у відповідача правових підстав щодо використання спірної водойми на підставі договору про біологічну меліорацію та погодження постійного землекористувача, з одного боку, а, з іншого боку, про незастосовність до спірних правовідносин положень Закону України «Про аквакультуру» за встановлених обставин, є суперечливими та не відповідають наведеним вище приписам законодавства і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції
Внаслідок такого трактування статті 51 ВК України апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку, що така діяльність відповідача і не потребує отримання водного об`єкта та/або земельної ділянки під ним в оренду.
Тобто, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про те, що саме відповідач отримав режим рибогосподарської експлуатації Муромського водосховища, уклав договір на здійснення біологічної меліорації Муромського водосховища, дотримувався їх, протягом розгляду цієї справи наполягав на законності своїх дій, посилаючись на те, що й надалі продовжуватиме користування водними біоресурсами на загальних підставах, водночас необґрунтовано не врахував встановлених ним же обставин того, що уповноваженими органами здійснювались перевірки, в ході яких встановлено факт використання відповідачем водосховища, земельних ділянок під ним, прибережної захисної смуги навколо нього тощо.
Отже, зважаючи на викладене, висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, що, в свою чергу, призвело до помилкового скасування апеляційним судом законного рішення суду першої інстанції.
Таким чином, доводи скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження знайшли своє підтвердження.
Щодо посилань прокурора на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме - суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання доказів у справі та долучення доказів.
Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Так, прокурор, у поданій касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання доказів у справі та долучення доказів - матеріалів кримінального провадження за фактом самовільного зайняття земельних ділянок водного фонду Трав`янського та Муромського водосховищ.
Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора про поновлення строку на подання доказів у справі та долучення доказів, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутність доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів в порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів; допущення такої можливості матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, ключовими елементами якого є однозначність та передбачуваність.
Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, визнає його обґрунтованим та таким, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 19.10.2021 у справі № 903/533/21, від 21.08.2023 у справі № 552/7368/21 та, як наслідок, відхиляє вищевказані доводи касаційної скарги у цій частині.
За таких обставин, відсутні підстави вважати такими, що порушують норми процесуального права дії суду апеляційної інстанції, який не задовольнив клопотання прокурора про поновлення строку на подання доказів у справі та долучення доказів.
Отже, доводи, наведені у касаційній скарзі щодо необґрунтованої відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання скаржниці про поновлення строку на подання доказів у справі та долучення доказів не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.
Верховний Суд зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Статтею 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За наведених обставин касаційна скарга Заступника керівника Харківської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
У зв`язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги слід стягнути з ПП «Атос-КРГ» на користь Харківської обласної прокуратури.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2023 у справі № 922/2718/23 залишити в силі.
3. Стягнути з Приватного підприємства «Атос-культурне рибне господарство» (код ЄДРПОУ 36456081) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108) витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 5 368,00 грн (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень).
4. Видачу наказу доручити Господарському суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко
