Єдиний державний реєстр судових рішень
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
28 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/17962/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Кругового О.О., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 р. (суддя Рянська В.В.) в адміністративній справі №160/17962/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в оформленні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та ненадання довідки про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 6 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, шляхом направлення йому на поштову адресу: АДРЕСА_1 , довідки про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 6 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на наявність у нього законних підстав для отримання відстрочки від призову під час мобілізації, оскільки на його утриманні знаходиться падчерка - інвалід дитинства.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 р., ухваленим за результатом розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги наведено доводи позовної заяви. Скаржник наполягає на застосуванні абзацу 6 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідно до якого він, як чоловік, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване, зазначаючи про те, що батьком дитини з інвалідністю ОСОБА_2 є ОСОБА_3 . Розірвання шлюбу не припиняє обов`язків батьків по вихованню дитини. Позивач не належить до осіб, перелік яких наведено в абзаці шостому частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", тому його доводи є помилковими.
Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини у справі:
ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 16.05.2023, у якій просив оформити йому звільнення/відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та надати йому виписку з книги протоколів комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 або довідку про оформлення звільнення/відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; виписку з книги протоколів комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 або довідку про оформлення звільнення/відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації надіслати йому поштою; проставити відповідну відмітку у військовому квитку про оформлення йому звільнення/відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; анулювати видану йому в січні 2023 року повістку про виклик на 31.01.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення облікових даних на підставі поважної причини неявки перебування на лікарняному з 30.01.2023 до 06.02.2023 (а.с.32, 33).
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2863 від 25.05.2023 ОСОБА_1 були надані роз`яснення з питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та повідомлено про необхідність прибути до Центру особисто (а.с. 34,35).
05 червня 2023 р. ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 повторну заяву про оформлення відстрочки/звільнення від призову на військову службу під час мобілізації (а.с.36-39).
Листом № 3278 від 15.06.2023 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив ОСОБА_1 про розгляд порушених ним у заяві питань та направлення повідомлення листом № 2863 від 25.05.2023 (а.с.54).
Не погодившись із відмовою відповідача у задоволенні зазначених заяв, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем права позивача у спірних правовідносинах не порушено. Також позивачем не було надано суду першої інстанції доказів свого працевлаштування, отримання доходу, а також того, що він є єдиним годувальником у сім`ї, утримує дружину ОСОБА_4 та її неповнолітню доньку з інвалідністю ОСОБА_2 .
Колегія суддів зазначає наступне.
Позивач наполягає на тому, що відповідач перешкоджає у реалізації його права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, визначеного пунктом 6 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до цієї правової норми (в редакції Закону України №2122-ІХ, яка діяла на час звернення позивача із заявами) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі наявних у справі письмових доказів, позивач з 2016 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 (а.с.11), яка є матір`ю та опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.13), що має статус дитини з інвалідністю (а.с.12). Батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_3 , який за наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська зобов`язаний виплачувати аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно (а.с.17-25).
Таким чином, позивач є вітчимом ОСОБА_2 .
Стаття 260 Сімейного кодексу України визначає право вітчима, який проживає однією сім`єю з неповнолітньою падчеркою, брати участь у її вихованні.
Вітчим зобов`язаний утримувати неповнолітню падчерку, яка з ним проживає, якщо у неї немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їй належного утримання, за умови, що вітчим може надавати матеріальну допомогу (стаття 268 цього ж Кодексу).
Тобто, батьки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі виховують дитину (обов`язок), а мачуха/відчим можуть брати участь у вихованні дитини (право).
Як зазначено у заяві ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_6 ), позивач з 2016 року виховує разом з нею та повністю утримує її дитину ( ОСОБА_2 ). Вона також перебуває на утриманні позивача, як його дружина, оскільки не працює, постійно займається доглядом за донькою (а.с.64).
Проте, суд першої інстанції акцентував увагу на тому, що позивачем не надано доказів його працевлаштування та отримання доходу, на який він утримує дружину та її дитину (пачерку).
Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» визначено, що членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
На переконання колегії суддів, факт спільного проживання однією сім`єю не є безумовним свідченням того, що вітчим виховує дитину дружини (падчерку), зважаючи на наявність в останньої матері (опікуна) та батька. Крім того, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, як це визначено частиною 2 статті 141 Сімейного кодексу України.
Колегія суддів також зазначає, що під вихованням дитини розуміється, серед іншого, піклування про її фізичний і духовний розвиток, навчання, забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування, надання доступу до культурних цінностей, створення умов для отримання нею освіти та інш.
Позивач наполягає на тому, що утримує (матеріально забезпечує) доньку дружини ОСОБА_2 , тобто виховує останню, проте докази на підтвердження цих обставин ним суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги правильність такого висновку суду не спростовують, тому оскаржене рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 р. в адміністративній справі №160/17962/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 28 травня 2024 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно частини 2 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддяА.В. Шлай
суддяО.О. Круговий
суддяА.А. Щербак
