КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 753/7014/20 Головуючий в суді І інстанції Колесник О.М.
Провадження №22-ц/824/4815/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.А.
ПОСТАНОВА
Іменем України
10 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, правонаступником якого є Пенсійний фонду України, Правління Фонду соціального страхування України, треті особи: Кабінет Міністрів України, ОСОБА_2 , про визнання незаконними та такими, що не відповідають дійсності факти та результати, встановлені в інформації тимчасової комісії, визнання незаконними та скасування наказу, постанови правління, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1 29 квітня 2020 року звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконною та скасування постанови Правління Фонду соціального страхування України (далі - Фонд) від 22 квітня 2020 року № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України» (справа № 753/7014/20).
Також ОСОБА_1 06 листопада 2020 року звернулася до суду з іншим позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування наказу Фонду від 10 вересня 2020 року № 40-к «Про виплату сум, належних при звільненні ОСОБА_1 »; поновлення на посаді директора виконавчої дирекції Фонду з 15 травня 2020 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; визнання незаконними та такими, що не відповідають дійсності, фактів та результатів, зазначених в інформації тимчасової комісії Фонду з вивчення питання щодо дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року (справа № 753/18830/20).
Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що 24 січня 2020 року розпорядженням № 34-р «Про затвердження призначення ОСОБА_1 директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» Кабінет Міністрів України на підставі частини другої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» призначив її директором виконавчої дирекції Фонду.
Стверджувала, що, незважаючи на призначення її на посаду Кабінетом Міністрів України, без участі представника Кабінету Міністрів України та заслуховування звіту про результати роботи за 2, 5 місяці на посаді директора виконавчої дирекції Фонду постановою від 22 квітня 2020 року № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України» Правління Фонду cтворило тимчасову комісію, затвердило її персональний склад, відсторонило ОСОБА_1 з 22 квітня 2020 року від виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду на період роботи тимчасової комісії Фонду зі збереженням середньомісячної заробітної плати, поклало виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду з 22 квітня 2020 року на начальника фінансово-економічного управління виконавчої дирекції Фонду Михайленко Т.О.
Відсторонення, на переконання позивачки, відбулося незаконно, усупереч приписам статті 46 КЗпП України, а Правлінню Фонду повноваження щодо відсторонення директора від посади Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не надано. Відсторонення працівників від займаної посади передбачено виключно статтею 46 КЗпП України, статтею 72 Закону України «Про державну службу», статтею 55 Закону України «Про запобігання корупції». Передбачених законом підстав для відсторонення у Правління Фонду не було, а посада директора виконавчої дирекції Фонду не є посадою державного службовця, оскільки Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджений його правлінням.
Зазначила, що фактично та юридично її було усунуто від виконання обов`язків директора, що насправді є звільненням її від цих обов`язків, а тому аналогічно до процедури звільнення з ініціативи роботодавця потрібно було відібрати у неї пояснення, що є заслуховуванням звіту директора за певний період, і на підставі цього переходити до питання звільнення, а не відсторонення позивачки від виконання обов`язків директора Фонду, які на неї поклав Кабінет Міністрів України.
Позивачка переконана, що у своїй діяльності Правління Фонду порушило пункти 1.2, 1.3, 4.4 Регламенту роботи правління, провівши позачергове засідання Правління Фонду за іншим порядком денним, ніж той, що був затверджений 15 квітня 2020 року Міністерством соціальної політики України. Проте за жодним з пунктів порядку денного позачергового засідання Правління Фонду не було проведено засідання постійних комісій, що є також порушенням пункту 4.4 Регламенту Фонду.
Основні завдання Фонду перелічені в пункті 2.1 статуту Фонду і серед них немає завдання, для виконання якого постановою Правління від 22 квітня 2020 року № 5 була створена тимчасова комісія.
Вважала, що Правління Фонду порушило Регламент, не зазначивши у постанові від 22 квітня 2020 року № 5 порядку обрання голови комісії та заходів щодо організаційно-технічного забезпечення роботи комісії.
Стверджувала, що оскаржувана постанова не містить даних, які б надавали Правлінню Фонду правової можливість відсторонити позивачку або ж звільнити її з займаної посади, а така постанова є незаконною і підлягає скасуванню.
Зазначила, що тимчасова комісія Фонду склала інформацію з вивчення питання щодо дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року, втім зміст цієї інформації не містить жодних правових та юридичних доказів та підстав.
ОСОБА_1 у позовній заяві обґрунтувала, чому, на її переконання, факти та результати, які містяться в інформації тимчасової комісії Фонду з вивчення питання щодо дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року, не відповідають дійсності.
Вважала, що члени тимчасової комісії Фонду на чолі з головою комісії ввели в оману членів Правління Фонду, подавши документи без будь-яких підтверджень, без отримання пояснень директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 щодо встановленого у інформації, в результаті чого 14 травня 2020 року Правління Фонду прийняло постанову № 7 «Про звільнення директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_1» з займаної посади, взявши за основу неперевірену, викривлену та неправдиву інформацію тимчасової комісії.
Зазначила, що такі дії призвели до незаконної втрати позивачкою роботи, вона отримала і проблеми зі здоров`ям, і неспроможність утримувати свою неповнолітню дитину.
Стосовно порушень під час звільнення позивачка також зауважила, що роботодавець в день звільнення не ознайомив її із наказом про звільнення, не розрахувався з нею повністю і не видав оформлену трудову книжку.
Враховуючи, що розпорядженням від 24 січня 2020 року № 34-р «Про затвердження призначення ОСОБА_1 директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» Кабінет Міністрів України на підставі частини другої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вирішив призначити ОСОБА_1 директором виконавчої дирекції Фонду, то відповідно до приписів саме цього Закону повинно було відбуватися і звільнення директора виконавчої дирекції Фонду.
Водночас розпорядження Уряду про звільнення ОСОБА_1 з посади директора виконавчої дирекції Фонду не видавалося, тому позивачка вважала, що на момент звернення до суду з позовом не є звільненою із займаної посади.
Позивачка наголошувала, що звільнення відбулося у період її тимчасової непрацездатності, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України. Також вона є викривачем корупції, оскільки звернулася офіційно із заявою до правоохоронних органів про здійснення корупційних діянь посадовими особами підрозділу Фонду, тому не може бути звільненою із займаної посади на підставі частини шостої статті 31 КЗпП України та Закону України «Про протидію корупції».
Додатково звертала увагу, що вона є матір`ю-одиначкою, одна виховує малолітню дитину, тому не може бути звільненою згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП України.
Зазначила, що оскаржила до суду в іншому судовому провадженні постанову Правління Фонду від 22 квітня 2020 року № 5 «Про створення тимчасової комісії фонду соціального страхування України» та Дарницький районний суд міста Києва ухвалив заборонити Фонду, будь-яким його органам управління, а також будь-яким іншим органам ухвалювати рішення, спрямовані на відсторонення, звільнення, припинення повноважень директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1, а колегією Міністерства юстиції України схвалено рішення про скасування реєстраційної дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23 квітня 2020 року №10711070009035093.
Ухвалою від 11 лютого 2021 року Дарницький районний суд міста Києва об`єднав в одне провадження цивільну справу № 753/18830/20 за позовом ОСОБА_1 до Фонду, Правління Фонду, треті особи: Кабінет Міністрів України, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням в одне провадження зі справою № 753/7014/20 за позовом ОСОБА_1 до Фонду, Правління Фонду, треті особи: Кабінет Міністрів України, ОСОБА_2 , про визнання незаконною та скасування постанови Правління Фонду від 22 квітня 2020 року № 5.
Об`єднаній цивільній справі присвоєно номер № 753/7014/20.
Рішенням від 05 серпня 2022 року Дарницький районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постановою від 03 травня 2023 рокуКиївський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2022 року залишив без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду своєю постановою від 15 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнив. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у частині вирішення позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі скасував, ухвалив в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Поновив ОСОБА_1 на посаді директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 11 вересня 2020 року. Скасував постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в цій частині направив справу на новий апеляційний розгляд.
В інших частинах рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року залишено без змін.
Київський апеляційний суд ухвалою від 21 лютого 2024 року задовольнив заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Шумської Наталії Іванівни про залучення правонаступника відповідача до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, Правління Фонду соціального страхування України, треті особи: Кабінет Міністрів України, ОСОБА_2 , про визнання незаконними та такими, що не відповідають дійсності факти та результати, встановлені в інформації тимчасової комісії, визнання незаконними та скасування наказу, постанови правління, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні - задовольнити. Залучив Пенсійний фонд України до участі у даній справі як правонаступника відповідача Фонду соціального страхування України.
У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 - адвокати Юрченко Ю.І., Шумська Н.І. підтримали апеляційну скаргу в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Звернули увагу апеляційного суду на те, що порушення трудових прав ОСОБА_1 почалося не з дати звільнення (10.09.2020 року), а з дати, наступної після винесення незаконної постанови правління ФССУ від 14 травня 2020 року № 7. З урахуванням вказаної обставини, просили прийняти здійснений позивачем розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.05.2020 року по 15.11.2023 року (дата ухвалення рішення суду про поновлення на роботі), згідно з яким, сума, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, за вирахуванням нарахованої заробітної плати за новим місцем роботи, складає 3 106 795,96 грн, без виключення сум відрахування на податки і збори.
Представник Пенсійного фонду України - Карпіленко Н.В. у судовому засіданні заперечувала щодо поданого представниками позивача розрахунку середнього заробітку та вказаного в ньому періоду, зазначивши, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 15.05.2020 року є безпідставною, оскільки у період з 14.05.2020 року по 08.09.2020 року позивачка перебувала на лікарняному, тобто не могла виконувати свою роботу за станом здоров'я і не була звільненою у цей період, як і встановлено у даній справі Верховним Судом. Звертає увагу суду на ту обставину, що згідно постанови №5 правління Фонду соціального страхування 22.04.2020 року «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України» ОСОБА_1 відсторонено від виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду на період роботи тимчасової комісії із збереженням середньомісячної заробітної плати. У зв`язку із зазначеним, з 22.04.2020 року ОСОБА_1 виплачувався середній заробіток , який не може бути взятий до уваги при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки це суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». З огляду на вказане, при здійсненні розрахунку до уваги береться розмір нарахованої позивачу заробітної плати за лютий та березень 2020 року. За обрахунками відповідача, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , визначеної ним в сумі 2732,92 грн, за період вимушеного прогулу з 11.09.2020 року по 15.11.2023 року розмір середнього заробітку (за відрахуванням заробітку, отриманого за новим місцем роботи) має становити 1 442 379, 89 грн.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.
Керуючись положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності, осіб, що не з`явились.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді доповідача по справі, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та приймаючи до уваги, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч.1 ст.417 ЦПК України), колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У частинах 1,2 та 5 ст.263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині, що переглядається апеляційним судом, не відповідає.
Так, Верховним Судом у даній справі встановлено, що 24 січня 2020 року розпорядженням №34-р «Про затвердження призначення ОСОБА_1 директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» Кабінет Міністрів України призначив ОСОБА_1 директором цієї виконавчої дирекції.
Правління Фонду 22 квітня 2020 року ухвалило постанову № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України», відповідно до якої утворило тимчасову комісію Фонду зі складу членів Правління з метою вивчення дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства України про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року, затвердило її персональний склад, зобов`язало тимчасову комісію Фонду в термін до 15 травня 2020 року винести для розгляду на засідання Правління Фонду інформацію про результати своєї роботи, відсторонило ОСОБА_1 з 22 квітня 2020 року від виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду на період роботи тимчасової комісії Фонду зі збереженням середньомісячної заробітної плати, поклало виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду з 22 квітня 2020 року на начальника фінансово-економічного управління виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 .
У період роботи тимчасової комісії Фонду члени правління встановили численні порушення директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 за період роботи на посаді з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року приписів КЗпП України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки», Закону України «Про захист персональних даних», Закону України «Про інформацію» та інших законів і нормативно-правових актів, Статуту Фонду, Положення про виконавчу дирекцію Фонду, колективного договору, Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду.
Постановою від 14 травня 2020 року № 7 «Про звільнення директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_1» Правління Фонду за результатами роботи тимчасової комісії Фонду з вивчення питання щодо дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року звільнило ОСОБА_1 з посади директора виконавчої дирекції Фонду відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленням невідповідності займаній посаді з дня, наступного після дня закінчення тимчасової непрацездатності.
У пункті 2 цієї постанови визначено виконавчій дирекції Фонду здійснити нарахування та виплату всіх сум, належних ОСОБА_1 під час звільнення, та здійснити інші передбачені законодавством дії у разі звільнення працівника (статті 40, 44, 47, 49, 115 КЗпП України).
Також 14 травня 2020 року постановою № 8 Правління Фонду поклало з 15 травня 2020 року на начальника фінансово-економічного управління виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду з доплатою різниці в посадових окладах.
Обидві постанови Правління Фонду були предметом оскарження в Дарницькому районному суді міста Києва, і рішенням від 16 вересня 2021 року у справі № 753/8428/20 Дарницький районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування постанов Правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7 і № 8.
Відповідно до шести листків непрацездатності позивачка ОСОБА_1 , починаючи з 14 травня 2020 року, перебувала безперервно на лікарняному і за листком непрацездатності, серія АЛА, № 005969, їй визначено стати до роботи 10 вересня 2020 року.
Аналогічна інформація міститься й у виписці з медичної карти стаціонарного хворого № 13527 відділення кардіології; лише день виписки зазначено 08 вересня 2020 року.
Відповідно до наступного листка непрацездатності ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 11 вересня 2020 року, стати їй до роботи визначено 21 вересня 2020 року.
Відомостей про те, що позивачка перебувала на лікарняному 10 вересня 2020 року, немає.
10 вересня 2020 року, у перший день після виходу ОСОБА_1 з лікарняного, виконавча дирекція Фонду видала наказ від 10 вересня 2020 року № 40-к «Про виплату сум, належних при звільненні ОСОБА_1 ».
Про перебування позивачки 10 вересня 2020 року на роботі свідчить також її участь в цей день в судовому засіданні у Корольовському районному суді м. Житомира, що підтверджується копією наказу про відрядження і не заперечувалося всіма учасниками справи.
Встановивши існування підстав для задоволення позову в частині вимоги про поновлення на роботі ОСОБА_1 у зв`язку з незаконністю постанови Правління Фонду від 14 травня 2020 року № 7 «Про звільнення директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_1», Верховний Суд, враховуючи, що на момент прийняття постанови Фонду від 14 травня 2020 року № 7 позивачка перебувала на лікарняному та у цій постанові визначено, що датою звільнення є наступний день після закінчення тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з 11 вересня 2020 року, адже останнім її робочим днем і днем звільнення було 10 вересня 2020 року.
Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та направляючи справу в цій частині на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд вказав, що під час нового апеляційного розгляду справи суду потрібно встановити період та розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на які має право позивачка, з урахуванням встановлення усіх обставин справи, зокрема, періоду, протягом якого позивачка перебувала у вимушеному прогулі.
Виконуючи вказівки Верховного Суду, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначила, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тож в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Ця норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим, і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період, за який він обраховується, є сталим для звільненого працівника.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися приписів чинного законодавства.
Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.
Звертаючись до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 посилалась на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, згідно з якими вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалося порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні), до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
Слід зазначити, що переглядаючи дану справу, Верховний Суд відхилив вказані доводи, які були наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1 та звернув увагу, що посилання заявниці у касаційній скарзі на правовий висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, згідно з якими вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалося порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, не спростовують висновків Верховного Суду про визначення дати звільнення у справі, що переглядається.
Заявниця не навела правового висновку Верховного Суду про те, що дата звільнення не може бути визначена в наказі (постанові) із настанням певної події як у справі, яка переглядається. Сам лише факт видання постанови про звільнення позивачки без настання відповідної події - вихід її на роботу після завершення тимчасової непрацездатності - не є завершеним рішенням роботодавця про звільнення працівника. У період непрацездатності працівника такий наказ міг бути скасований як роботодавцем, так і судом (враховуючи, що у справі № 753/8428/20 ОСОБА_1 звернулася з позовом про визнання незаконного та скасування постанови від 14 травня 2020 року № 7 вже 27 травня 2020 року, тобто до виходу на роботу 10 вересня 2020 року).
Таким чином, остаточним рішенням, яке набрало законної сили, постановленим у даній справі в частині визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, Верховний Суд встановив, що на момент прийняття постанови Фонду від 14 травня 2020 року № 7 позивачка перебувала на лікарняному та у цій постанові визначено, що датою звільнення є наступний день після закінчення тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , у зв`язку із чим ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з 11 вересня 2020 року, адже останнім її робочим днем і днем звільнення було 10 вересня 2020 року.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.
З огляду на вказане, доводи позивача про те, що періодом вимушеного прогулу слід обраховувати починаючи з 15 травня 2020 року (день винесення постанови Фонду від 14.05.2020 року № 7) є необґрунтованими та не можуть бути взяті до уваги.
Таким чином, період вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 11.09.2020 року по 15.11.2023 року (дата ухвалення Верховним Судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі).
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Датою звільнення позивачки є 10.09.2020 року, однак протягом останніх двох місяців перед звільненням вона не працювала, оскільки перебувала на лікарняному.
Апеляційний суд також враховує, що Правління Фонду 22 квітня 2020 року ухвалило постанову № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України», відповідно до якої утворило тимчасову комісію Фонду зі складу членів Правління з метою вивчення дотримання директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 законодавства України про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31 січня 2020 року до 22 квітня 2020 року, відсторонило ОСОБА_1 з 22 квітня 2020 року від виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду на період роботи тимчасової комісії Фонду зі збереженням середньомісячної заробітної плати.
Таким чином, з 22.04.2020 року ОСОБА_1 нараховувався та виплачувався середній заробіток, який не може бути взятий до розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки це суперечить положенням Порядку № 100.
З урахуванням наведеного, до розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу можуть бути взяті два календарних місяці перед відстороненням ОСОБА_1 , в яких остання працювала та отримувала заробітну плату, а саме: березень і лютий 2020 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до пунтку 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Так, розмір нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за лютий 2020 року становить 56 249,82 грн. За березень 2020 року заробітна плата ОСОБА_1 становить 83 924,91 грн. Водночас, до цієї суми входить виплата одноразової премії з нагоди Міжнародного жіночого дня (8 березня) у сумі 27900,00 грн. Оскільки така виплата мала одноразовий характер, при здійсненні розрахунку вона не враховується.
Кількість відпрацьованих днів за лютий-березень 2020 року становить 41 робочий день.
З огляду на вказане, середньоденний розмір заробітної плати становить: (56 249,82 +55800,00)/41=2732,92 грн.
Апеляційний суд також враховує, що у постанові від 09 грудня 2015 року у справі № 6-2123цс15 Верховний Суд України зазначив, що виплати середньомісячної заробітної плати виплачуються поновленому працівнику саме за час (період) вимушеного прогулу, а отже, середньомісячна заробітна плата не може бути стягнута за період, коли працівник був тимчасово поновлений, працював на посаді та отримував заробітну плату згідно з умовами трудового договору.
Перевіряючи правильність наданого Пенсійним фондом України розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів апеляційного суду вважає його обґрунтованим, таким, що відповідає Порядку № 100, здійсненим з урахуванням отриманого позивачкою заробітку у Чернігівській обласній державній адміністрації, Національному агентстві України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, за період з 11.09.2020 по 15.11.2023 року.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.09.2020 року по 15.11.2023 року, з урахуванням заробітку за новим місцем роботи, якій підлягає виплаті ОСОБА_1 становить 1 442 379,89 грн.
Колегія суддів відхиляє здійснений ОСОБА_1 розрахунок середнього заробітку за період з 15.05.2020 року по 15.11.2023 року, як такий, що не відповідає Порядку № 100, оскільки позивачем у розрахунок взято заробіток, отриманий у квітні 2020 року, тобто з урахуванням періоду відсторонення від роботи. Крім того, суми отриманих доходів позивачем встановлено із довідки Пенсійного фонду України, яка не є належним доказом, оскільки офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 чи ОК-7 стосовно працівника підтверджують лише його страховий стаж та не можуть бути прийняті судом як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи№ 242/3051/18про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2022 року у частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалення в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.09.2020 по 15.11.2023 (з урахуванням заробітної плати, отриманої за новим місцем роботи) в сумі 1 442 379 грн 89 коп., яка обрахована без віднімання сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного рішення.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням суми задоволених позовних вимог, враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору, колегія суддів, доходить висновку про стягнення з відповідача в дохід держави судового збору за подання позовної заяви 10 510 грн, за подання апеляційної скарги 15 765,00, а всього: 26 275 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 серпня 2022 року у частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.09.2020 по 15.11.2023 (з урахуванням заробітної плати, отриманої за новим місцем роботи) в розмірі 1 442 379 (один мільйон чотириста сорок дві тисячі триста сімдесят дев`ять) гривень 89 коп.
Сума, яка підлягає до стягнення на користь ОСОБА_1 визначена без утримання податків, зборів та обов'язкових платежів.
Стягнути з Пенсійного фонду України в дохід держави відшкодування зі сплати судового збору в сумі 26 275 (двадцять шість тисяч двісті сімдесят п'ять) гривень 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 26 квітня 2024 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Слюсар Т.А.
