Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14325/16 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Заїки М.М.,
суддів - Беспалова О.О., Шведа Е.Ю.,
при секретарі - Малій М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та заяви осіб, які до неї приєдналися: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року, повний текст якого складено 05 жовтня 2018 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічна агенція», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербуд ТМ», про визнання незаконним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач, КМР) про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 21 липня 2016 року №827/827 «Про затвердження детального плану територій в районі вулиць Академіка Заболотного, Академіка Лебедєва та Метрологічної у Голосіївському районі м. Києва».
Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Департамент містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа-1, Департамент містобудування та архітектури) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічна агенція» (далі - третя особа-2, ТОВ «Виробничо-технічна агенція»).
Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербуд ТМ» (далі - третя особа-3, ТОВ «Інтербуд ТМ»).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Київська міська рада наділена повноваженнями щодо замовлення та затвердження детального плану територій у межах населеного пункту, нею було дотримано вимоги щодо порядку розроблення детального плану території та проведення громадських слухань. Водночас суд підкреслив, ОСОБА_1 , будучи депутатом Київської міської ради, не наділений правом самостійно захищати в суді інтереси територіальної громади, а доказів, що оскаржуваний детальний план частини території Голосіївського району міста Києва порушує його права як мешканця Деснянського району міста Києва, позивачем не надано.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 21 липня 2016 року №827/827 «Про затвердження детального плану територій в районі вулиць Академіка Заболотного, Академіка Лебедєва та Метрологічної у Голосіївському районі м. Києва».
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було надано оцінку доводам позивача щодо невідповідності проектних положень оскаржуваного детального плану території Генеральному плану міста Києва. Зауважує, що судом зроблено необґрунтований висновок щодо наявності у Київської міської ради правових підстав для розробки спірного детального плану території. Наголошує на помилковості твердження суду про дотримання відповідачем порядку проведення громадських слухань з огляду на незабезпечення останнім публікації більшої частини графічних матеріалів. Підкреслює, що, всупереч висновків суду, будучи членом територіальної громади міста Києва, ОСОБА_1 має право на звернення до суду із вказаним позовом.
До апеляційної скарги позивача приєдналися ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), які у своїх заявах вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підтримали. В обґрунтування своїх заяв зазначили, що у зв`язку із прийняттям оскаржуваного детального плану території змінилося функціональне призначення належних їм на праві власності земельних ділянок, що унеможливлює їх використання за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Крім того, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ), як особа, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 21 липня 2016 року №827/827 «Про затвердження детального плану територій в районі АДРЕСА_1 ».
З аналогічними вимогами апеляційні скарги на вказане рішення суду першої інстанції були подані також ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 ), ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7 ) та ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8 ), як особами, які не брали участі у справі.
Вимоги указаних апеляційних скарг обґрунтовані тим, що скаржники є власниками земельних ділянок, цільове та функціональне призначення яких протиправно змінено спірним детальним планом території, що унеможливлює використання таких ділянок за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та фактично утворює перешкоди у користуванні правом власності.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року, 15 листопада 2018 року та від 27 листопада 2018 року відкрито апеляційне провадження за вказаними апеляційними скаргами та призначено їх до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційні скарги Київська міська рада просить залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача розробка спірного детального плану території була передбачена відповідною програмою, що свідчить про прийняття КМР рішення про розробку такого детального плану території. Підкреслює, що вимоги щодо проведення громадських слухань відповідачем були дотримані, оскаржуваний детальний план території прийнятий КМР у межах наданих їй повноважень, позивач не є суб`єктом спірних правовідносин, а відтак рішення відповідача не порушує його прав, свобод та інтересів. Зауважує, що детальний план території не може порушувати існуючі права власності фізичних осіб, позаяк чинним законодавством передбачена можливість вилучення земельних ділянок для суспільних потреб з обов`язковою компенсацією їх вартості.
У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року:
- апеляційні скарги осіб, які не брали участі у справі: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - залишено без розгляду;
- апеляційну скаргу ОСОБА_1 та заяви осіб, які до неї приєдналися: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 07 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково - постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що судом апеляційної інстанції з огляду на фактичні обставини справи правильно застосовано приписи ч. 7 ст. 264 КАС України та обґрунтовано залишено без розгляду апеляційні скарги ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , у зв`язку з цим касаційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає, а рішення суду апеляційної інстанції в частині залишення без розгляду його апеляційної скарги є правомірним.
Водночас, Верховний Суд вказав, що ОСОБА_1 має право на звернення до суду із цим позовом, адже оскаржуване рішення про затвердження детального плану території впливає на його права як члена територіальної громади міста Києва, а не депутата міської ради.
Також суд касаційної інстанції зазначив, що судами не надано належної оцінки аргументам позивача про відсутність повноважень щодо виконання функцій замовника рішення щодо розробки детального плану території з огляду на оприлюднення відповідного рішення 30 листопада 2016 року. Крім того, за висновками Верховного Суду, судом апеляційної інстанції не надано оцінки аргументам позивача щодо факту наявності суперечностей між детальним планом території та Генеральним планом міста Києва, не досліджено наявні у матеріалах справи аналіз відповідності проектних рішень детального плану територій чинному Генеральному плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року та проекту нового Генерального плану міста Києва, наданий Комунальною організацією «Інститут Генерального плану міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом № 11-2038 від 18 листопада 2016 року (т. 1 а.с. 95-115); висновок Архітектурно-містобудівної ради Департаменту містобудування та архітектури м Києва (протокол засідання секції від 21 вересня 2015 року у справі №055-а-15) (т. 1 а.с. 23-24); стенограму засідання Київської міської ради (т. 1 а.с. 26-41).
Зважаючи, що судом апеляційної інстанції не встановлено належним чином обставини справи та не мотивовано відхилення суттєвих доводів апеляційної скарги, Верховний Суд скасував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2023 року прийнято справу до провадження та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У подальшому, у зв`язку із задоволенням заяви головуючого судді про самовідвід ухвалою від 06 лютого 2024 року, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року прийнято справу до свого провадження та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18 березня 2024 року.
Крім того, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року призначено до розгляду апеляційні скарги осіб, які не брали участі у справі, у відкритому судовому засіданні на 18 березня 2024 року.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 25 березня 2024 року та у подальшому до 15 квітня 2024 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року залишено без розгляду апеляційні скарги осіб, які не брали участі у справі - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року.
У судовому засіданні ОСОБА_5 та ОСОБА_8 наполягаючи на задоволенні власних апеляційних скарг, підтримали вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Представник відповідача наполягав на залишенні апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що рішенням І сесії VIII скликання Київської міської ради від 21 липня 2016 року №827/827 затверджено детальний план території в районі вулиць Академіка Заболотного, Академіка Лебедєва та Метрологічної у Голосіївському районі міста Києва відповідно до основних технічно-економічних показників (техніко-економічні показники та основні положення з графічними матеріалами), як основу планувальної організації та функціонального зонування території, розташування червоних ліній вулиць і доріг, кварталів садибної забудови, граничної поверховості та щільності забудови для подальшого розроблення документації із землеустрою та прийняття рішень щодо розміщення об`єктів містобудування.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням від 21 липня 2016 року №827/827, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. 1 Закону України «Про основи містобудування», ст. ст. 1, 19, 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон), Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року №290 (далі - Порядок №290), Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №555 (далі - Порядок №555), суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідачем було дотримано порядок та процедуру прийняття спірного розпорядження, а доказів порушення ним прав позивача матеріали справи не містять.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Із змісту ч. 1 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. ч. 1, 3 ст. 8 Закону вбачається, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування у тому числі шляхом планування територій на місцевому рівні.
Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Приписи ст. 19 Закону визначають, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції (ч. 1).
Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території) (ч. 4).
Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів (ч. 5).
Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (ч. 6).
Механізм розроблення або внесення змін до містобудівної документації з планування території на державному рівні в частині схем планування окремих частин території України та містобудівної документації з планування території на регіональному і місцевому рівнях (далі - містобудівна документація) визначає Порядок № 290.
Пунктом 4.1 Порядку №290 передбачено, що рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
Із змісту п. 4.3 Порядку №290 вбачається, що замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є, зокрема, Київська міська державна адміністрація при розробленні детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що органом, уповноваженим на прийняття рішення про розроблення детального плану території міста, є відповідна міська рада, а замовником розроблення детального плану території є виконавчий орган такої ради.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 жовтня 2019 року у справі № 810/4017/17, від 26 травня 2020 року у справі № 750/11932/16-а, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а (2-а/191/7/17).
Відповідно до абз. 2 п. 1.4 Порядку №290 організація розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї здійснюється шляхом забезпечення, зокрема, оприлюднення рішення про розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї.
Із змісту розділу 5 Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві, затвердженої рішенням Київської міської ради від 13 листопада 2013 року №518/10006 (далі - Програма), вбачається, що організація розроблення містобудівної документації у м. Києві здійснюється Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - замовником згідно з Переліком містобудівної документації, що розроблятиметься у 2014-2016 рр. (додаток до Програми), з урахуванням інвестиційних намірів щодо забудови окремих територій.
Цим же розділом Програми визначено права та обов`язки Департаменту як замовника створення (оновлення) містобудівної документації відповідно до Програми, а додатком до неї визначено перелік територій, щодо яких розроблятиметься відповідна містобудівна документація, вказано орієнтовна площа цих територій.
Матеріали справи свідчать, що додаток до Програми - «Перелік містобудівної документації для розроблення (оновлення) у м. Києві у 2013-2016 рр» було доповнено пунктом 80 «ДПТ вздовж вулиці Академіка Заболотного»***» відповідно до пункту 3 рішення Київради від 26 грудня 2014 року № 864/864 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 13.11.2013 № 518/10006».
На переконання колегії суддів, вищезазначене рішення не має ознак нормативно-правового акту, а тому не підлягало обов`язковому оприлюдненню в порядку, передбаченому для рішень Київської міської ради нормативно-правового характеру, а відтак всупереч доводів апеляційної скарги, набрало чинності з моменту його прийняття.
Так, пункт 2 рішення Київської міської ради від 13 листопада 2013 року № 518/10006 «Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві» із змінами і доповненнями, внесеними, зокрема, рішенням Київської міської ради від 26 грудня 2014 року № 864/864, та розділ 5 Програми, на підставі яких Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було здійснено замовлення розроблення спірного детального плану території, у подальшому затвердженого оскаржуваним актом Київської міської ради, є рішенням органу місцевого самоврядування щодо розроблення проектів містобудівної документації й визначає права та обов`язки вказаного Департаменту як замовника детального плану території згідно з Переліком містобудівної документації, що розроблятиметься у 2014 - 2016 рр. (додаток до Програми).
Вищенаведені рішення у вказаній частині, відповідно до їх змісту, врегульовують відносини, що виникають між Київською міською радою - як органом, уповноваженим на прийняття рішення щодо розроблення проектів містобудівної документації, Департаментом - як замовником розроблення містобудівної документації та розробниками містобудівної документації - Комунальною організацією виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Інститут Генерального плану м. Києва» та іншими проектними і науково-дослідними організаціями, які мають відповідну ліцензію, сертифікованих спеціалістів і технічну базу, на замовлення Департаменту.
Тобто, рішення КМР, на підставі яких Департаментом здійснено замовлення спірного детального плану території, не носять загальний характер, оскільки адресовані визначеному колу суб`єктів, не встановлюють правил поведінки (норм права) для необмеженого числа осіб й не розраховані на довгострокове і неодноразове застосування, позаяк вичерпують свою дію фактом замовлення та розроблення містобудівної документації - детального плану відповідної території.
За таких обставин рішення Київської міської ради від 26 грудня 2014 року № 864/864 не містить ознак нормативно-правового акта.
Абзацом 2 пункту 1 рішення Київської міської ради від 04 лютого 1999 року №138/239 передбачено, що рішення Київської міської ради та розпорядження виконавчого органу Київради - Київської міської державної адміністрації ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з дня їх прийняття, якщо самими рішеннями та розпорядженнями не встановлено пізніший термін введення їх у дію. При необхідності вони оприлюднюються в газеті «Хрещатик».
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення Київської міської ради від 26 грудня 2014 року № 864/864 набрало чинності у день його прийняття, у зв`язку з чим у Департаменту виникло право на замовлення спірної у цій справі містобудівної документації. Оприлюднення ж Київською міською радою прийнятого нею рішення ненормативного характеру щодо розроблення проектів містобудівної документації лише 30 листопада 2016 року не зумовлює нечинність цього рішення, оскільки набрання ним чинності законодавство не пов`язує з моментом його офіційного оприлюднення.
Аналогічна позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 826/3559/17.
Відтак доводи апеляційної скарги щодо відсутності у Департаменту повноважень виконувати функції замовника детального плану території спростовуються наявними у матеріалах справи документами та суперечать правовому регулюванню спірних правовідносин.
Відповідно до п. 4.9 Порядку №290 крім функцій, визначених у пункті 1.4 розділу I Порядку розроблення містобудівної документації, замовник розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні, зокрема, забезпечує проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів у проекті містобудівної документації на місцевому рівні в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 555 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні».
Так, за правилами ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, детальні плани територій.
Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першій цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється.
Приписи ч. 3 ст. 21 Закону визначають, що сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи зобов`язані забезпечити: 1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками; 2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні та доступ до цієї інформації громадськості; 3) реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (у разі її утворення); 4) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію; 5) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.
Згідно з ч. ч. 4-5 ст. 21 Закону оприлюднення проектів генеральних планів, планів зонування територій, детальних планів територій здійснюється не пізніш як у місячний строк з дня їх надходження до відповідного органу місцевого самоврядування.
Оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування.
Порядок проведення громадських слухань визначає Кабінет Міністрів України (ч. 11 ст. 21 Закону).
Механізм проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні: генеральних планів населених пунктів, планів зонування та детальних планів територій (далі - містобудівна документація) визначає Порядок №555.
Пунктом 4 Порядку №555 передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад оприлюднюють у двотижневий строк прийняті органами місцевого самоврядування рішення щодо розроблення проектів містобудівної документації шляхом опублікування таких рішень у засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення на офіційному веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування.
Оприлюднення розроблених в установленому законодавством порядку проектів містобудівної документації здійснюється не пізніш як у місячний строк з дня їх подання розробником до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради шляхом розміщення матеріалів (планшетів, макетів) у визначеному органом місцевого самоврядування місці та інформування громадян через розповсюдження брошур і повідомлень, засоби масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення інформації на офіційному веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування.
Вимоги до змісту повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації закріплені у п. 5 Порядку №555. Таке повідомлення є підставою для подання пропозицій до проектів містобудівної документації відповідному органу місцевого самоврядування (п. 6 Порядку №555).
При цьому, як й у ч. 2 ст. 21 Закону, так й у п. 17 Порядку №555 вказано на те, що затвердження проектів містобудівної документації без проведення процедури розгляду пропозицій громадськості забороняється, а матеріали щодо розгляду таких пропозицій є невід`ємною складовою частиною зазначеної документації.
Матеріали справи свідчать, що у газеті «Хрещатик» від 22 травня 2015 року №72 (4668) було опубліковано повідомлення про проведення громадських слухань проекту «Детальний план території в районі вулиць Академіка Заболотного, Академіка Лебедєва та Метрологічної у Голосіївському районі м. Києва». У цьому повідомленні зазначені відомості, зокрема, про те, що з матеріалами проекту детального плану можна ознайомитися на сайті www.kga.gov.ua, а експозиція його проекту розміщена у приміщенні Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.
Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність у повідомленні техніко-економічних показників та графічних матеріалів як складових детального плану території, оскільки у ньому міститься інформація про те, де з ними можна ознайомитися. У свою чергу, вимог про необхідність розміщення у повідомленні всіх структурних елементів проекту детального плану території чинне законодавство не містить. Доказів, що на сайті www.kga.gov.ua основні техніко-економічні показники та графічні матеріали, що відображають зміст містобудівної документації, були відсутні, позивачем не надано.
Крім того, наведений вище зміст повідомлення від 22 травня 2015 року вказує й на помилковість позиції апелянта про відсутність у ньому інформації про заплановані інформаційні заходи, оскільки відповідні заходи проводилися у вигляді експозиції проекту детального плану території, розміщеної у приміщенні Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.
Щодо відсутності у повідомленні інформації про посадову особу органу місцевого самоврядування, відповідальну за організацію розгляду пропозицій, колегія суддів зауважує, що вказане порушення належить до формальних і жодним чином не зумовлює висновок про недотримання відповідачем порядку проведення громадських слухань та обговорення проекту детального плану.
На користь цього висновку свідчить й те, що, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, під час громадських слухань надійшла лише одна пропозиція та зауваження від ОСОБА_9 , що проживає адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до Журналу реєстрації пропозицій та зауважень громадян до проекту детального плану території в межах вулиць Академіка Заболотного, Академіка Лебедєва та Метрологічної у Голосіївському районі м. Києва та Звіту про результати розгляду та врахування пропозицій громадськості, юридичних, фізичних осіб під час проведення громадських слухань проекту Детального плану території в межах вулиць Академіка Заболотного, Академіка Лебедєва та Метрологічної у Голосіївському районі м. Києва Департаментом містобудування та архітектури було розглянуто вказані вище пропозицію та зауваження.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про дотримання відповідачем вимог щодо проведення громадських слухань проекту спірного детального плану територій.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо невідповідності положень оскаржуваного детального плану території Генеральному плану міста Києва до 2020 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
За усталеною практикою Верховного Суду детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому.
Указана правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 815/3880/14, від 5 березня 2019 року у справі № 360/2334/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а, від 03 листопада 2020 року у справі № 826/11632/16, від 21 жовтня 2021 року у справі № 826/16737/18, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 20 квітня 2023 року у справі № 320/9672/21 та від 11 травня 2023 року у справі № 380/23542/21.
Із змісту протоколу засідання секції містобудування та архітектури архітектурно-містобудівної ради при Департаменті містобудування та архітектури м. Києва від 21 вересня 2015 року у справі №055-а-15 вбачається, що за результатами розгляду проекту детального плану територій було ухвалено рекомендувати його до затвердження у відповідності до повноважень міської ради з урахуванням зауважень та рекомендацій.
Серед пропозицій та зауважень були висловлені, зокрема, наступне - передбачені рішеннями детального плану території (далі - ДПТ) функціональні перетворення не відповідають положенням діючого генерального плану міста та Концепції стратегічного розвитку м. Києва. Це потребує узгодженості матеріалів ДПТ та проекту генерального плану міста Києва.
Із змісту листа генерального проектувальника ДПТ - ТОВ «Виробничо-технічна агенція» від 09 червня 2016 року №243 вбачається, що підприємством враховані результати розгляду містобудівної документації та зауваження, викладені в рецензії та у висновках державних органів, які, відповідно до закону, мають повноваження щодо розгляду проектів містобудівної документації.
Відтак доводи апеляційної скарги про те, що при затвердженні спірного ДПТ не були враховані пропозиції та зауваження засідання секції містобудування та архітектури архітектурно-містобудівної ради при Департаменті містобудування та архітектури м. Києва, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин позивачем не надано.
З приводу посилання апелянта на відомості стенограми пленарного засідання Київської міської ради від 14 липня 2016 року, в якій, на переконання ОСОБА_1 , представником генерального проектувальника визнано невідповідність ДПТ Генеральному плану міста Києва до 2020 року, суд апеляційної інстанції зазначає, що саме по собі твердження представника підприємства про плановану житлову забудову територій сільськогосподарського призначення жодним чином не свідчить про те, що зміна функціонального призначення земельних ділянок здійснено поза межами правового поля.
Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що факт суперечності положень детального плану території Генеральному плану міста Києва до 2020 року прямо встановлений аналізом відповідності проектних рішень ДПТ чинному Генеральному плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року та проекту нового Генерального плану міста Києва, наданого Комунальною організацією «Інститут Генерального плану м. Києва» листом від 18 листопада 2016 року №11-2038 (далі - Аналіз), колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Так, за висновками проведеного Аналізу площа земельних ділянок, функціональне призначення яких не відповідає Генеральному плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року складає 128,1 га (52% від загальної площі ДПТ). Площа ділянок, функціональне призначення яких не відповідає проекту Генерального плану міста Києва, складає 93,11 га (38% від загальної площі ДПТ).
При цьому, порівняльний зміст відповідності рішень щодо подальшого використання земельних ділянок за детальним планом території, Генеральним планом території міста Києва до 2020 року та проекту Генерального плану території міста Києва, наведений в Аналізі, свідчить, що частина земельних ділянок з території громадських будівель і споруд за ДПТ визначена територією зелених насаджень замість території забудови (земельні ділянки №№ 2, 7, 12, 18, 20), комунально-складські території та території житлової багатоповерхової забудови визначені як території освітніх закладів, наукових інститутів (земельні ділянки №№ 8, 26, 27, 37, 39), частина сільськогосподарських територій, які визначалися такими до 2020 року, визначені територіями забудови чи комунально-складські, що узгоджується з проектом Генерального плану міста Києва (земельні ділянки №№ 32, 34, 41-44), території громадських будівель і споруд визначені територією забудови чи комунально складськими (земельні ділянки №№ 3, 4, 5, 6, 35, 36, 45, 46), території житлової забудови визначені територіями комунально-складськими, побутового призначення, інженерними чи для забудови іншого типу (земельні ділянки №№ 1, 9, 19, 22, 23). Колегія суддів зауважує, що хоча території зелених насаджень за ДПТ віднесені до території забудови (житлової, освітньої чи громадської), однак за проектом Генерального плану міста Києва такі території підлягали забудові (земельні ділянки №№ 10, 11, 15, 21, 24, 25). Це ж саме стосується й сільськогосподарських територій, які у проекту Генерального плану міста Києва відсутні (земельні ділянки №№ 28-32).
Отже, визначена вище невідповідність ДПТ положенням Генерального плану міста Києва до 2020 року та проекту Генерального плану міста Києва, на переконання колегії суддів, у переважній більшості за своїм змістом не свідчить про зміну їх функціонального призначення у спосіб, що йде у розріз з цільовим призначенням, визначеним як Генеральним планом міста Києва до 2020 року, так і проектом нового. Більшість земельних ділянок із зеленими зонами та сільськогосподарського призначення, на чому було наголошено вище, проектом Генерального плану міста Києва були тим чи іншим чином віднесені до земель забудови, що унеможливлює безумовно стверджувати про невідповідність ДПТ містобудівній документації вищого рівня.
У площині наведеного суд апеляційної інстанції зауважує, що, як було встановлено раніше, відповідачем у встановлені законодавством порядок та спосіб були проведені громадські слухання запропонованого проекту детального плану територій. Пропозиції та зауваження щодо нього висловлено лише однією особою, які, як свідчать відомості таблиці розгляду та врахування пропозицій громадськості, були частково враховані.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що безпосередньо незгоду у судовому порядку щодо окремих положень спірного ДПТ було висловлено лише декількома особами - власниками земельних ділянок, щодо яких цільове призначення земельних ділянок було змінено фактично з «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» на «території зелених насаджень загального користування» (щодо ділянки №47 згідно Аналізу). Наведене, на переконання суду апеляційної інстанції, створило об`єктивні перешкоди у можливості особам - власникам 7 земельних ділянок ( ОСОБА_5 (кадастровий номер 8000000000:79:476:0024), ОСОБА_6 (кадастровий номер 8000000000:79:476:0027), ОСОБА_2 (кадастровий номер 8000000000:79:476:0028), ОСОБА_3 (кадастровий номер 8000000000:79:476:0023), ОСОБА_4 (кадастровий номер 8000000000:79:476:0029), ОСОБА_7 (кадастровий номер 8000000000:79:476:0026), ОСОБА_8 (кадастровий номер 8000000000:79:476:0034)), у реалізації свого права на вільне володіння майном, використання його за цільовим призначенням та порушивши тим самим принцип правової визначеності щодо таких ділянок.
Проте, судова колегія вкотре зауважує, що апеляційні скарги апеляційні скарги осіб, які не брали участі у справі - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року залишені без розгляду на підставі ч. 7 ст. 264 КАС України. На правильності застосування до вказаних апеляційних скарг процесуальних наслідків, передбачених указаною нормою КАС України, наголосив Верховний Суд у постанові від 07 липня 2023 року.
У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на рішення у справі «Беєлер проти Італії», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Відтак, на переконання судової колегії, визнання протиправним та нечинним у повному обсязі оскаржуваного у цій справі детального плану території у спірному випадку було б невиправданим втручанням в інтереси територіальної громади у розрізі дотримання справедливого балансу з інтересами окремих осіб.
Водночас, суд не може залишити без належного реагування встановлені обставини невідповідності окремих положень ДПТ чинному станом на 2016 рік Генеральному плану міста Києва до 2020 року в частині, що стосується згаданих вище 7 земельних ділянок, у зв`язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Колегією суддів враховується, що відповідно до ч. 10 ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у чинній редакції) внесення змін до детального плану території допускається за умови їх відповідності комплексному плану (за наявності), генеральному плану населеного пункту та плану зонування території.
Такі зміни розробляються, узгоджуються та затверджуються в порядку, визначеному цим Законом для розроблення, узгодження та затвердження детального плану території та Законом України «Про землеустрій».
У свою чергу, як вже було зазначено вище, щодо територій, розташованих у межах населених пунктів, виключними повноваженнями щодо розроблення їх детальних планів, наділені відповідні місцеві ради (ч. 1 ст. 19 Закону).
З урахуванням наведеного, зважаючи на встановлені вище обставини, спираючись на необхідність дотримання балансу між інтересами територіальної громади та конкретних осіб, колегія суддів за чинного правового регулювання приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та, відмовляючи у задоволенні позову про визнання протиправним і нечинним спірного рішення Київської міської ради, зобов`язати останню забезпечити внесення змін до оскаржуваного детального плану територій з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові, щодо окремих земельних ділянок згаданих вище фізичних осіб.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування з огляду на недотримання балансу інтересів, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про необґрунтованість позовних вимог саме у повному обсязі, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановленні рішення неповно з`ясовано обставини, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду та вирішується на його розсуд.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 липня 2022 року у справі № 380/22572/21.
Зважаючи на викладене та з урахуванням встановлених у цій справі обставин, колегія суддів, з огляду на приписи пп. «ґ» п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України, приходить до висновку про наявність правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом покладення на Київську міську раду обов`язку з подання протягом шістдесяти днів з дати отримання копії цієї постанови до Київського окружного адміністративного суду звіту про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі №826/14325/16.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з КМР на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, в сумі 620,10 грн, сплачених за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, пропорційно до задоволених позовних вимог (1/4).
Крім того, згідно з ч. 11 ст. 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як особи, які приєдналися до апеляційної скарги ОСОБА_1 та підтримували її вимоги, то за рахунок бюджетних асигнувань КМР на їх користь підлягає стягненню сума судового збору, сплачена за подання заяв про приєднання до апеляційної скарги, у розмірі 206,70 грн кожному пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 134, 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 382 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 та заяви осіб, які до неї приєдналися: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов`язати Київську міську раду (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) внести зміни до Детального плану території в районі вулиць Академіка Заболотного, Академіка Лебедєва та Метрологічної у Голосіївському районі м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради І сесії VIII скликання від 21 липня 2016 року №827/827, з урахування викладених у цій постанові висновків.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані із сплатою судового збору, в сумі 620 (шістсот двадцять) гривень 10 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати, пов`язані із сплатою судового збору, в сумі 206 (двісті шість) гривень 70 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати, пов`язані із сплатою судового збору, в сумі 206 (двісті шість) гривень 70 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати, пов`язані із сплатою судового збору, в сумі 206 (двісті шість) гривень 70 копійок.
Зобов`язати Київську міську раду (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) подати протягом шістдесяти днів з дати отримання копії цієї постанови до Київського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі №826/14325/16.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя М.М. Заїка
Судді О.О. Беспалов
Е.Ю. Швед
Повний текст постанови складено та підписано 17 квітня 2024 року.
