Єдиний державний реєстр судових рішень
У х в а л а
21 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 641/1334/23
Провадження № 61-17031св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. - розглянув у порядку письмового провадження справу
за участю
позивача - ОСОБА_1 (далі - позивач),
відповідача - Харківського обласного центру зайнятості (далі - відповідач)
про поновлення на роботі, визнання таким, що підлягає скасуванню, наказу про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою позивача на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 7 серпня 2023 року, ухвалене суддею Чайкою І. В.,і постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Маминої О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Зміст позовної заяви
1. 15 березня 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:
1.1. Поновити його на роботі на посаді провідного юрисконсульта Харківської районної філії відповідача з 20 лютого 2023 року;
1.2. Визнати таким, що підлягає скасуванню з моменту його видання наказ відповідача від 17 лютого 2023 року № 310-к про звільнення позивача;
1.3. Зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. Мотивував вимоги так:
2.1. З 26 березня 2020 року він працював на посаді провідного юрисконсульта Харківської районної філії відповідача;
2.2. 26 грудня 2022 року відповідач видав наказ № 921, згідно з яким припинив свою Харківську районну філію шляхом її ліквідації.
2.3. Того ж дня видав наказ № 894 про зміну в організації праці відповідача. Згідно з цим наказом начальник відділу по роботі з персоналом відповідача мала попередити працівників Харківського міського центру зайнятості та філій відповідача, зазначених у додатках, посади яких підлягають виведенню, про можливе наступне вивільнення 26 лютого 2023 року у зв`язку зі змінами в організації праці.
2.4. 29 грудня 2022 року позивач ознайомився з цим наказом, однак не з його додатками. Він не отримав від відповідача жодної пропозиції про переведення на вакантні посади. Відповідач порушив обов`язок роботодавця працевлаштувати позивача через скорочення чисельності штату та забезпечення переважного права на залишення на роботі (частина друга статті 40, стаття 42 та частина друга статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)).
2.5. Роботодавець є таким, що виконав обов`язок з працевлаштування працівника, передбачений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, якщо він запропонував всі вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом періоду перед звільненням і які існували на день звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 червня 2020 року у справі № 826/24208/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18).
2.6. Згідно з розрахунковим листком за лютий 2023 року відповідач нарахував позивачеві 13 860,00 грн вихідної допомоги, обчисленої шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац третій Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100). Середньомісячне число робочих днів складає 22. Необхідна для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу середньоденна заробітна плата становить 630,00 грн (13 860 (розмір вихідної допомоги) / 22 (середньомісячне число робочих днів)).
(2) Зміст рішення суду першої інстанції
3. 7 серпня 2023 року Комінтернівський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував рішення так:
3.1. 27 грудня 2022 року начальник відділу по роботі з персоналом відповідача разом із начальником і провідним юрисконсультом юридичного відділу відповідача склали акт, згідно яким засвідчили те, що позивачу запропонували роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії відповідача. Позивач від запропонованої роботи відмовився.
3.2. Доводи про порушення відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача протягом усього строку попередження про вивільнення (статті 40 і 49-2 КЗпП України) є необґрунтованими. Позивач подав заяву про скорочення такого строку. Тому виявив волю на звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та мав зважати на юридичні наслідки подання цієї заяви.
3.3. Необґрунтованим є твердження позивача про те, що роботодавець відповідно до статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про наступне вивільнення з посади не запропонував усіх вакантних посад і не врахував кваліфікаційну (професійну) перевагу для залишення позивача на роботі. Оскільки 13 лютого 2023 року останній написав і подав роботодавцю заяву з проханням звільнити його із займаної посади 19 лютого 2023 року, то реального наміру продовжувати правовідносини з відповідачем у нього не було.
(3) Зміст постанови суду апеляційної інстанції
4. 24 жовтня 2023 року Харківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував рішення так:
4.1. У судовому засіданні позивач не заперечував факт телефонної розмови із начальником юридичного відділу відповідача, під час якої йому запропонували роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії відповідача. Позивач зазначив, що не сприйняв це як пропозицію роботи, бо не був згоден на роботу за межами міста Харкова.
4.2. Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав будь-яких належних і допустимих доказів порушення відповідачем порядку та процедури його звільнення. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що акт, складений працівниками відповідача, не є доказом пропозиції роботодавцем вакантних посад, бо обставини, які зазначені в цьому акті, позивач не заперечує.
4.3. Позивач подав заяву про скорочення строку повідомлення та звільнення його згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто погодився зі звільненням.
(4) Зміст касаційної скарги та відзиву на неї
5. 25 листопада 2023 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 7 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року. Мотивував касаційну скаргу так:
5.1. Суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановахВерховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 червня 2020 року у справі № 826/24208/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
5.2. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), а апеляційний суд це рішення підтримав, залишивши його без змін.
6. 20 грудня 2023 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача. Просив залишити судові рішення без змін, а цю скаргу - без задоволення. Мотивував так:
6.1. Позивач, подавши заяву про скорочення строку попередження про вивільнення, виявив волю на припинення трудового договору згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 19 лютого 2023 року.
6.2. У структурі Харківської філії відповідача є юридичний відділ, на посади юрисконсультів якого перевели працівників юридичного відділу Харківського міського центру зайнятості. Якщо б позивач не подав заяву про скорочення строку попередження про вивільнення,роботодавець запропонував би йому вакантні посади у юридичному відділі Харківської філії відповідача (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 липня 2020 року у справі № 569/17130/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 161/19928/17).
(5) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
7. 4 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача. Вказав, що позивач вказав підставами оскарження судових рішень:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 червня 2020 року у справі № 826/24208/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18);
пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
8. 29 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
(6) Підстави передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
9. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Таке передання справи необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики у справах щодо дотримання порядку звільнення працівника, який подав заяву про скорочення строку попередження при вивільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Касаційні суди у складі Верховного Суду неоднаково застосовують одні і ті самі положення статті 49-2 КЗпП України у таких справах.
10. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина тертя статті 403 ЦПК України).
11. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог. Вказали, що відповідач запропонував позивачу роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії відповідача, він якої той відмовився і подав заяву про скорочення строку попередження при вивільненні та про звільнення із займаної посади з 19 лютого 2023 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Тому позивач мав розуміти юридичні наслідки подання такої заяви.
12. У касаційній скарзі позивач вказав, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів (а. с. 7-8). Згідно з цим клопотанням позивач просив витребувати, зокрема, копії наказів (витягу з наказу) про призначення (переведення) працівників на посади юридичного відділу Харківської філії відповідача, документи (довідку, протокол або інші), які підтверджують проведення порівняльного аналізу показників продуктивності праці та кваліфікації позивача та працівників, яких призначили на вакантні посади зазначеного юридичного відділу. В апеляційній скарзі (а. с. 108-113) позивач звернув увагу суду на те, що відповідач не заперечував наявність у його Харківській філії вакансій юрисконсультів юридичного відділу, на які перевели працівників юридичного відділу Харківського міського центру зайнятості. Однак відповідач не вказав, коли саме з`явилися ці вакансії та коли на них перевели працівників. Відсутні відомості про аналіз показників продуктивності праці і кваліфікації позивача та цих працівників.
13. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу стверджував, що мав намір запропонувати позивачу вакантні посади юрисконсульта у його Харківській філії, але не зміг це зробити, бо отримав заяву позивача про дострокове звільнення. Позивач, подавши заяву про скорочення терміну попередження при вивільненні, виявив волю на припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 19 лютого 2023 року та мав зважати на юридичні наслідки цієї заяви. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на роботодавця протягом усього строку попередження про вивільнення, то після звільнення працівника за його заявою вказаний обов`язок є виконаним, якщо раніше він відмовився від вакансій, які відповідають його кваліфікаційному рівню.
14. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи виявив практику неоднакового застосування Верховним Судом приписів статті 49-2 КЗпП України при звільненні працівника за його заявою на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України раніше, ніж після спливу двомісячного строку попередження про вивільнення.
15. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).
16. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
17. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
18. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частини перша - третя статті 49-2 КЗпП України).
19. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі факти:
19.1. Із 26 березня 2020 року позивач працював на посаді провідного юрисконсульта Харківської районної філії відповідача.
19.2. 27 жовтня 2022 року Міністр економіки України погодив пропозицію Державного центру зайнятості про припинення 22 філій регіональних центрів зайнятості відповідача.
19.3. 2 листопада 2022 року Міністерство економіки України видало наказ № 4325 «Про утворення філій регіональних центрів зайнятості Державного центру зайнятості», згідно з яким утворило 7 відокремлених структурних підрозділів-філій відповідача (Богодухівську, Ізюмську, Красноградську, Куп`янську, Лозівську, Харківську, Чугуївську).
19.4. 26 грудня 2022 року відповідач видав наказ № 921, згідно з яким припинив свою Харківську районну філію шляхом її ліквідації. Того ж дня видав наказ № 894 про зміну в організації праці відповідача. Згідно з цим наказом начальник відділу по роботі з персоналом відповідача мала попередити працівників Харківського міського центру зайнятості та філій відповідача, зазначених у додатках, посади яких підлягали виведенню, про можливе наступне вивільнення 26 лютого 2023 року у зв`язку зі змінами в організації праці відповідача.
19.5. У позовній заяві позивач стверджував, що 29 грудня 2022 року він ознайомився з наказом відповідача № 894.
19.6. 27 грудня 2022 року начальник відділу по роботі з персоналом відповідача, начальник і провідний юрисконсульт юридичного відділу відповідача склали акт, згідно яким засвідчили те, що запропонували позивачеві роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії відповідача, а він від запропонованої роботи відмовився.
19.7. 13 лютого 2023 року позивач подав заяву про скорочення терміну попередження при вивільненні, згідно з якою просив звільнити його з 19 лютого 2023 року за скороченням штату згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
19.8. 17 лютого 2023 року відповідач видав наказ № 310-к про звільнення позивача з посади провідного юрисконсульта Харківської районної філії відповідача 19 лютого 2023 року за скороченням штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
20. Верховий Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що висновок судів попередніх інстанцій відповідає висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованому у постанові від 8 липня 2020 року у справі № 569/17130/17, яку згадав відповідач у відзиві на касаційну скаргу:
20.1. За обставинами справи № 569/17130/17 працівник звернувся просив поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Обґрунтував вимоги, зокрема, тим, що роботодавець не запропонував йому всіх наявних у штатному розписі вакантних посад, зокрема в новоутворених підрозділах, а також не врахував переважного права позивача на залишення на роботі на рівнозначній посаді. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач погодився на звільнення до спливу двомісячного строку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України. Позивач у касаційній скарзі стверджував, що роботодавець на врахував його переважне право на залишення на роботі з урахуванням кваліфікації та продуктивності праці, не провів порівняльного аналізу з іншими працівниками; позивач не ініціював своє звільнення та не погоджувався на звільнення з роботи, а лише просив зменшити термін попередження про звільнення, яке ініціював роботодавець.
20.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 8 липня 2020 року прийняв постанову, згідно з якою залишив постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову без змін. Мотивував так:
відсутні підстави для поновлення працівника на роботі, бо його попередили про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та скороченням чисельності працівників, а він відмовився від запропонованої посади та до закінчення строку попередження подав заяву про скорочення цього строку і просив його звільнити;
обов`язок працевлаштувати працівника роботодавець виконує протягом усього строку попередження про вивільнення. Позивач, подавши заяву про скорочення такого строку, виявив волю на припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та мав зважати на зумовлені цим юридичні наслідки. Тому роботодавець не порушив вимоги статей 42, 49-2 КЗпП України.
21. Верховий Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14 сформульований протилежний висновок до того, який викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 липня 2020 року у справі № 569/17130/17:
21.1. За обставинами справи № 807/3588/14 позивач, який працював на посаді заступника начальника управління - начальника відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, звернувся з позовом про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Обґрунтував вимоги тим, що його звільнили з роботи з порушенням двомісячного строку попередження при вивільненні, не запропонувавши всі вакансії, та під час тимчасової непрацездатності.
21.2. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково: визнав незаконним і скасував наказ про звільнення позивача з посади; поновив його на посаді та стягнув з Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Апеляційний суд змінив це рішення у частині суми стягнутого середнього заробітку, а в іншій частині залишив без змін.
21.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 25 липня 2019 року прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову. Звернув увагу на те, що позивач подав голові комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Закарпатській області рапорт, у якому вказав, що від запропонованої посади старшого слідчого з особливо важливих справ контрольно-методичного відділу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління державної фіскальної служби у Закарпатській області відмовляється та просить скоротити термін його попередження про наступне вивільнення.
Верховний Суд вказав, що подання такого рапорту могло бути підставою для звільнення раніше обумовленого строку виключно за наявності обставин, які вказували б на відсутність можливості подальшого використання на службі працівника; обставин, які вказували б на відсутність можливості подальшого використання працівника на службі, відповідачі не довели. Тому Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивача звільнили з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, бо запропонували йому тільки одну вакантну посаду з усіх наявних у штатному розписі (див. близький за змістом висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 809/3850/14).
22. Позивач у справі № 641/1334/23 якраз вказував на те, що за наявності інформації про вакантні посади юрисконсультів у юридичному відділі Харківської філії відповідача, на які перевели працівників юридичного відділу Харківського міського центру зайнятості, він би не просив про скорочення строку попередження про вивільнення. А відповідач зазначив, що якби не отримав від позивача заяву про скорочення такого строку, то запропонував би йому вакантні посади у юридичному відділі його Харківської філії. За змістом висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, заява позивача про скорочення строку повідомлення про вивільнення могла мати юридичне значення лише за відсутності вакантних посад, які роботодавець мав запропонувати позивачеві аж до дня звільнення. Тоді як за змістом висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 8 липня 2020 року у справі № 569/17130/17, поданням такої заяви позивач виявив волю на припинення трудових відносин, внаслідок чого роботодавець уже не мав обов`язку пропонувати нові вакансії.
23. Верховий Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу також на те, що у відзиві на касаційну скаргу відповідач згадав постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц, у якій сформульований інший, аніж у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 липня 2020 року у справі № 569/17130/17, висновок про порядок звільнення працівника, який подав заяву про скорочення строку попередження при вивільненні:
23.1. За обставинами справи № 757/32634/16-ц працівник просив суд поновити його на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Обґрунтував вимоги тим, що роботодавець неправомірно звільнив його із займаної посади у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
23.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 3 червня 2020 року прийняв постанову, згідно з якою залишив судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову без змін. Мотивував, зокрема, так:
якщо працівник виявить бажання звільнитися раніше, ніж закінчиться строк попередження про звільнення, роботодавець може його звільнити у строк, про який він просить. У цьому разі працівник повинен подати роботодавцю заяву з проханням скоротити строк попередження про звільнення та зазначити дату, з якої він бажає, щоби його звільнили. Тоді у трудовій книжці робиться запис про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
за наявності заяви працівника про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України до закінчення строку попередження таке звільнення не суперечить вимогам чинного трудового законодавства України та спрямоване на забезпечення трудових прав працівника (див. роз`яснення Міністерства соціальної політики України, викладене у листі від 7 жовтня 2015 року № 420/06/186-15 «Про виплату вихідної допомоги у разі звільнення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП до закінчення строку попередження»);
позивач погодився на звільнення у зв`язку зі скороченням штату після закінчення частини щорічної основної відпустки, бо подав заяву про надання відпустки, матеріальної допомоги на оздоровлення та звільнення за скороченням штату після закінчення відпустки.
24. Отже, у практиці різних касаційних судів у складі Верховного Суду сформувалися два підходи до належності виконання роботодавцем обов`язку надати працівникові, який вивільняється, пропозиції всіх вакансій у разі подання останнім заяви про скорочення строку його попередження при вивільненні:
24.1. Згідно з першим підходом обов`язок роботодавця є належно виконаним після подання працівником заяви про скорочення строку попередження при вивільненні, незалежно від того, чи запропонував йому роботодавець на момент звільнення всі вакансії на підприємстві.
24.2. Згідно з другим підходом обов`язок роботодавця є належно виконаним лише тоді, якщо працівнику, який подав заяву про скорочення строку попередження при вивільненні, були запропоновані всі вакансій, які з`явилися на підприємстві з дня попередження про вивільнення до дня його звільнення.
25. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
26. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
27. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
28. Неоднакове застосування приписів статті 49-2 КЗпП України у справах щодо звільнення працівника за його заявою про скорочення строку попередження при вивільненні та звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України має місце не лише у практиці Касаційного цивільного суду, але й Касаційного адміністративного суду. Тому забезпечити єдність відповідної судової практики неможливо без застосування повноважень Великої Палати Верховного Суду.
29. З огляду на вказане Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передає справу № 641/1334/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, щодо належності виконання роботодавцем обов`язку запропонувати працівникові, який подав заяву про скорочення строку попередження при вивільненні, іншу роботу лише за умови, що роботодавець запропонував всі вакансії, які з`явилися у нього з дня попередження про вивільнення до дня звільнення працівника. Такий відступ, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, має полягати у тому, що обов`язок роботодавця є належно виконаним після подання працівником заяви про скорочення строку попередження при вивільненні, незалежно від того, чи запропонував йому роботодавець на момент звільнення всі вакантні посади (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 липня 2020 року у справі № 569/17130/17).
Керуючись статтями 260, 261, 402 - 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
у х в а л и в :
передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного центру зайнятості про поновлення на роботі, визнання таким, що підлягає скасуванню, наказу про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 7 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. КратСудді Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук
