ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 915/1439/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача-1 - не з`явилися,
відповідача-2 - не з`явилися,
відповідача-3 - Татарінова В. П. (адвокат),
третьої особи - не з`явилися,
розглянув касаційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.06.2023 (суддя Ткаченко О. В.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 (головуючий - Богатир К. В., судді Поліщук Л. В., Таран С. В.) у справі
за позовом Миколаївської міської ради
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Топ",
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетс-НК",
3) ОСОБА_1 ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "МОНОЛІТ-ТРЕЙД МИКОЛАЇВ",
про скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 137,2 м2 шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу по вул. Крилова, 38/8 у м. Миколаєві.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У вересні 2021 року Миколаївська міська рада (далі - Міськрада, Рада, позивач) звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом (в редакції заяви про зміну предмета позову від 23.10.2021) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Топ" (далі - ТОВ "Центр Топ", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетс-НК" (далі - ТОВ "Маркетс-НК", відповідач-2) і ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-3) про:
1) зобов`язання ТОВ "Центр Топ" усунути перешкоди Міськраді в користуванні земельною ділянкою площею 76,2 м2 шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу, розташованого на АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка № 1 );
2) зобов`язання ТОВ "Маркетс-НК" і ОСОБА_1 усунути перешкоди Міськраді в користуванні земельною ділянкою площею 137,2 м2 шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу, розташованого на АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка № 2);
3) скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "Центр Топ" права власності на торговельний комплекс загальною площею 76,2 м2, який знаходиться за адресою; АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947136748101, державна реєстрація від 15.11.2019 № 34201514) (далі - спірний комплекс № 1);
4) скасування державної реєстрації права власності та припинення за ОСОБА_1 права власності на спірний комплекс № 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947136748101, державна реєстрація від 28.10.2019 № 33874684);
5) скасування державної реєстрації права власності та припинення за ОСОБА_1 права власності (679/1000 частки) на торговельний комплекс, який знаходиться за адресою; АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947098748101, державна реєстрація від 28.10.2019 № 33873960) (далі - спірний комплекс № 2) ;
6) скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "Маркетс-НК" права власності (321/1000 частки) на спірний комплекс № 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947098748101, державна реєстрація від 28.10.2019 № 33873857);
7) скасування державної реєстрації права власності та припинення за ОСОБА_1 права власності (679/1000 частки) на спірний комплекс № 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1250817948101, державна реєстрація від 26.03.2019 № 30909986);
8) скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "Маркетс-НК" права власності (321/1000 частки) на спірний комплекс № 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1250817948101, державна реєстрація від 14.03.2019 №30743176);
9) визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 1, виданого 14.11.2019, видавник: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ставнича І.О.;
10) визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 2, виданого 25.03.2019, видавник: між сторонами;
11) визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 1, виданого 12.03.2019, видавник: між сторонами, з посиланням на положення статей 169, 172, 321, 327, 375, 376, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 80, 120, 152, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 10, 26, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 2, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) на земельній ділянці комунальної власності, що раніше перебувала в користуванні фізичної особи-підприємця Колтун Тетяни Анатоліївни (далі - ФОП Колтун Т. А., Підприємець), укладені з якою договори сервітуту припинилися та земельну ділянку повернуто нею не було, внаслідок протиправних дій ФОП Колтун Т. А. було самочинно збудовано торговельний комплекс і здійснено державну реєстрацію права власності на нього, яку (реєстрацію) в подальшому скасовано рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2021 у справі № 915/1377/17, що набрало законної сили; 2) під час розгляду справ № 915/1377/17 і № 814/944/18 зі спорів щодо правомірності набуття ФОП Колтун Т. А. права власності на торговельний комплекс загальною площею 159,6 м2, який складається з 18-ти магазинів і розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1250817948101), судами встановлено, що в подальшому Підприємець відчужив вказане нерухоме майно на користь відповідачів у цій справі, якими було здійснено поділ зазначеного комплексу; 3) водночас за інформацією Управління земельних ресурсів Міськради відповідачі для оформлення документів на спірні земельні ділянки за вказаними адресами не зверталися та Рада не приймала рішень щодо їх передачі у власність чи користування, в зв`язку з чим ФОП Колтун Т. А. не набула у визначеному законом порядку права власності на вказаний торговельний комплекс як на об`єкт нерухомості, як наслідок, подальші дії з відчуження об`єкта самочинного будівництва та його поділу є незаконними, оскільки торговельний комплекс не набув статусу об`єкта нерухомого майна, а Підприємець - права власності на об`єкт нерухомого майна, тому всі подальші реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірного об`єкта також підлягають скасуванню; 4) наявність зареєстрованих за відповідачами речових прав на об`єкти самочинного будівництва фактично створює передумови до набуття ними прав на спірні земельні ділянки на неконкурентних засадах, що свідчить про порушення прав Ради.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2021 (суддя Ткаченко О. В.), залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 (головуючий - Таран С. В., судді Будішевська Л. О., Поліщук Л. В.), задоволено заяву Міськради від 13.09.2021 № 6566/0202.01-22/21 про забезпечення позову та накладено арешт на майно: торговельний комплекс загальною площею 76,2 м2, який знаходиться на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947136748101); торговельний комплекс загальною площею 76,2 м2, який знаходиться на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947098748101).
4. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.06.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2021 у справі № 915/1439/21.
Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 96, 152 ЗК України, статей 15, 16, 331, 375, 376, 391 ЦК України, статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 4, 145, 269 ГПК України, застосовуючи які та враховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 712/9407/20, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що виходячи зі змісту положень частини 4 статті 376 ЦК України позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлено до особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, тобто до забудовника, а оскільки жоден із відповідачів у справі не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, та стали власниками нежитлового приміщення на підставі правочинів і їх право власності було зареєстровано в установленому законом порядку, то позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою не підлягають задоволенню, позаяк, на відміну від ФОП Колтун Т. А., відповідачі не здійснювали забудову спірного об`єкта та не можуть бути в цьому випадку відповідачами в справі, тому звернення до суду з такими позовними вимогами є передчасним. Отже, ТОВ "Центр Топ", ТОВ "Маркетс-НК" і ОСОБА_2 є неналежними відповідачами за позовними вимогами про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва, що є самостійною підставою для відмови в позові.
При цьому суди зазначили, що в спірних правовідносинах ефективним способом захисту прав Ради як власника земельної ділянки є виключно позов про усунення перешкод в користуванні нею шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомості, тоді як скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, так і визнання недійсними актів, на підставі яких внесено оспорювані реєстраційні записи, не можуть бути ефективними способами захисту та не забезпечують усунення порушених прав позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Міськрада звернулася з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що суди не врахували:
1) висновку щодо застосування положень статті 391 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті передумов та підстав для захисту права власності на земельну ділянку у судовому порядку шляхом пред`явлення негаторного позову), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17 та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18;
2) висновку щодо застосування норми статті 391 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що відповідачем за негаторним позовом має бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17;
3) висновку щодо застосування норми статті 391 ЦК України та положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в подібних правовідносинах (у контексті можливості розгляду вимоги про скасування державної реєстрації права як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо ця реєстрація створює відповідні перешкоди), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18;
4) висновку щодо застосування норми статті 120 ЗК України та положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в подібних правовідносинах (у контексті взаємозалежності принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований та порушення державною реєстрацією прав на споруди, розміщені на чужій земельній ділянці, прав власника землі), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20 та в постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
7. ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
ТОВ "Центр Топ", ТОВ "Маркетс-НК" і третя особа не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міськради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.06.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі № 915/1439/21 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 05.03.2024.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2024 повідомлено учасників справи, що судове засідання в справі № 915/1439/21 за касаційною скаргою Міськради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.06.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відбудеться 19.03.2024.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
9. Рішенням виконавчого комітету Міськради від 27.07.2012 № 782 "Про укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення пересувних тимчасових споруд" передбачено:
- дозволити розміщення пересувних тимчасових споруд: фізичній особі-підприємцю Садомову Олександру Сергійовичу (далі - ФОП Садомов О. О.) для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 4 шт. (кожна площею 6 м2) за адресою: м. Миколаїв, вул. Крилова, біля будинку № 38; Товариству з обмеженою відповідальністю "Медиа Україна" (далі - ТОВ "Медиа Україна") для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 5 шт. (кожна площею 6 м2) за адресою: АДРЕСА_2 ;
- зобов`язати протягом 10 робочих днів з дати прийняття цього рішення звернутися до Управління земельних ресурсів Міськради щодо укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту строком на один рік: ФОП Садомову О. О. щодо земельної ділянки площею 24 м2 за адресою: АДРЕСА_2 ; ТОВ "Медиа Україна" щодо земельної ділянки площею 30 м2 за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі рішення виконавчого комітету Міськради від 27.07.2012 № 782 між виконавчим комітетом Ради та ФОП Садомовим О. О. укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 20.08.2012 № 195 для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 4 шт. (кожна площею 6 м2) загальною площею 24 м2 по АДРЕСА_2. Строк дії договору - 1 рік.
Також на підставі зазначеного рішення між виконавчим комітетом Міськради та ТОВ "Медиа Україна" в особі директора Садомова Олександра Сергійовича укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 20.08.2012 № 196 для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 5 шт. (кожна площею 6 м2) загальною площею 30 м2 по АДРЕСА_2. Строк дії договору - 1 рік.
Відповідно до пунктів 1.1, 4.1, 4.2 вказаних договорів особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки по вул. Крилова біля будинку № 38 встановлений для розміщення групи пересувних тимчасових споруд. На земельній ділянці не дозволяється діяльність, яка не пов`язана з розміщенням пересувних тимчасових споруд.
Пунктом 7.3 (підпункт "г") зазначених договорів передбачено, що при закінченні строку, на який було укладено цей договір за умови належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, сервітуарій має право звернутися щодо продовження строку його дії, але не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку договору.
Згідно з підпунктами "а", "б", "в", "з" пункту 7.4. вказаних договорів сервітуарій зобов`язаний: дотримуватись умов встановлення сервітуту, встановлених цим договором; розмістити групу пересувних тимчасових споруд відповідно до паспорта; використовувати пересувні тимчасові споруди відповідно до умов договору; у разі не продовження власником строку дії договору сервітуарій зобов`язаний демонтувати пересувні тимчасові споруди та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням.
20.08.2012 між виконавчим комітетом Міськради та ФОП Садомовим О. О. складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, згідно з яким власник на підставі рішення від 27.07.2012 № 782 передав, а сервітуарій прийняв земельну ділянку, відносно якої встановлено особистий строковий сервітут для розміщення групи пересувних тимчасових споруд по АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, відносно якої встановлено особистий строковий сервітут для розміщення групи пересувних тимчасових споруд, зазначена на кадастровому плані земельної ділянки, що є невід`ємною частиною договору; Акт є невід`ємною частиною договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення групи пересувних тимчасових споруд.
20.08.2012 між виконавчим комітетом Міськради і ТОВ "Медиа Україна" складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, відносно якої встановлено особистий строковий сервітут, згідно якого власник на підставі рішення від 27.07.2012 № 782 передав, а сервітуарій прийняв земельну ділянку, відносно якої встановлено особистий строковий сервітут для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 5 шт. (кожна площею 6 м2); земельна ділянка, відносно якої встановлено особистий строковий сервітут, зазначена на кадастровому плані земельної ділянки, що є невід`ємною частиною договору; Акт є невід`ємною частиною договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення групи пересувних тимчасових споруд.
10. Згідно з рішенням виконавчого комітету Міськради від 31.05.2013 № 534 "Про укладення та продовження терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення пересувної тимчасової споруди (групи пересувних тимчасових споруд) по м. Миколаєву" визначено переоформити договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення пересувної тимчасової споруди (групи пересувних тимчасових споруд) по м. Миколаєву, а саме:
- дозволити ФОП Колтун Т. А. переоформлення договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 20.08.2012 № 195 шляхом внесення змін до цього договору в частині заміни сторони по договору з ФОП Садомова О. О. на ФОП Колтун Т. А. для обслуговування групи пересувних тимчасових споруд у кількості 4 шт. (кожна площею 6 м2) загальною площею 24 м2 по вул. Крилова, біля будинку № 38 в Заводському районі та привести об`єкт у відповідність з Порядком розміщення пересувних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Миколаєва, затвердженого рішенням Міськради від 14.02.2013 № 25/20;
- дозволити ФОП Колтун Т. А. переоформлення договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 20.08.2012 № 196 шляхом внесення змін до цього договору в частині заміни сторони по договору з ТОВ "Медиа Україна" на ФОП Колтун Т. А. для обслуговування групи пересувних тимчасових споруд у кількості 5 шт. (кожна площею 6 м2) загальною площею 30 м2 по АДРЕСА_2 та привести об`єкт у відповідність з Порядком розміщення пересувних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради від 14.02.2013 № 25/20.
06.08.2013 на підставі рішення виконавчого комітету Міськради від 31.05.2013 № 534 між виконавчим комітетом Ради та ФОП Колтун Т. А. укладено договір № 195/1-13 про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, зареєстрованого в Миколаївській міській раді 20.08.2012 за № 195, згідно з яким відбулася заміна сторони за договором: з "ФОП Садомова О. О." на "ФОП Колтун Т. А.".
Відповідно до договору від 06.08.2013 № 196/1-13 про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, зареєстрованого в Миколаївській міській раді 20.08.2012 за № 196, відбулася заміна сторони за договором: з ТОВ "Медиа Україна" на "ФОП Колтун Т. А.".
З витягу з рішення виконавчого комітету Міськради від 22.08.2013 № 808 "Про укладення та продовження терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення пересувної тимчасової споруди (групи пересувних тимчасових споруд) по м. Миколаєву" вбачається, що виконком Ради вирішив:
- продовжити термін дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення пересувної тимчасової споруди (групи пересувних тимчасових споруд) по м. Миколаєву:
- дозволити ФОП Колтун Т. А. укладання договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, який було дозволено укласти рішенням виконкому Міськради від 31.05.2013 № 534, строком на 1 рік з 20.08.2013 для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 4 шт. (кожна площею 6 м2) загальною площею 24 м2 по АДРЕСА_2;
- дозволити Підприємцю укладання договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, який було дозволено укласти рішенням виконкому Міськради від 31.05.2013 № 534, строком на 1 рік з 20.08.2013 для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 5 шт. (кожна площею 6 м2) загальною площею 30 м2 по АДРЕСА_2.
Договором від 23.09.2013 № 195/2-13 про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, зареєстрованого в Міськраді 20.08.2012 за № 195, строк встановлення особистого строкового сервітуту по АДРЕСА_2 , подовжено до 20.08.2014.
Договором від 23.09.2013 № 196/2-13 про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, зареєстрованого в Міськраді 20.08.2012 за № 196, строк встановлення особистого строкового сервітуту по АДРЕСА_2 , подовжено до 20.08.2014.
11. З листів управління містобудування та архітектури Міськради від 06.12.2016 № 17-5487 і № 17-5488 (щодо поновлення договору сервітуту на розміщення пересувної тимчасової споруди) вбачається, що управління, розглянувши звернення ФОП Колтун Т. А. та надані матеріали щодо поновлення терміну договору сервітуту повідомило: "виїздом на місце виявлено, що ФОП Колтун Т.А. встановлено стаціонарні споруди замість пересувних тимчасових споруд по АДРЕСА_2 , що не відповідає раніше прийнятим рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради; управління не рекомендувало продовження терміну дії договору сервітуту на земельній ділянці площею 30 м2 для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 5 шт. (кожна площею 6 м2) по АДРЕСА_2 ".
З витягу з рішення виконавчого комітету Міськради від 12.05.2017 № 381 "Про укладення та продовження терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення пересувної тимчасової споруди (групи пересувних тимчасових споруд) та відмову у продовженні строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту для обслуговування пересувних тимчасових споруд (групи пересувних тимчасових споруд) по м. Миколаєву" вбачається, що виконком Ради вирішив відмовити ФОП Колтун Т. А. у продовженні строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту для обслуговування групи пересувних тимчасових споруд у кількості 5 шт. (кожна площею 6 м2), загальною площею 30 м2; та у кількості 4 шт. (кожна площею 6 м2), загальною площею 24 м2 по вул. Крилова, біля будинку № 38, у Заводському районі відповідно до висновків Управління містобудування та архітектури Міськради від 06.12.2016 № 17-5488 і № 17-5487.
Листом від 05.10.2017 № 750/22.01.01-11 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Міськради на запит Ради щодо проведення перевірки об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , повідомило, що Управлінням ДАБІ у Миколаївській області було зареєстровано декларація про готовність до експлуатації об`єкта: Реконструкція торговельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , від 10.05.2017 МК 142171301361, замовник - гр. Колтун Тетяна Анатоліївна . За результатами проведеного Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Міськради контрольного заходу (позапланова перевірка) на об`єкті "Реконструкція торгівельного комплексу" за адресою: АДРЕСА_1 , замовник: гр. Колтун Тетяна Анатоліївна , встановлено факти порушення вимог чинного містобудівного законодавства, які є підставою вважати збудований об`єкт самочинним.
Наказом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Міськради від 19.07.2017 № 35 декларацію про готовність об`єкта до експлуатації "Реконструкція торгівельного комплексу" за адресою: АДРЕСА_1 , від 10.05.2017 МК 142171301361 скасовано. Про скасування декларації надано інформацію до Держархбудінспекції України для виключення відомостей щодо декларації від 10.05.2017 МК 142171301361 з єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмов у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, та повідомлено замовника листом від 21.07.2017 № 64/22.01.01-20.
Листом Управління земельних ресурсів від 29.11.2017 № 02-03/3369 на запит Міськради від 16.11.2017 № 705/02.07.02-07 (вх. № 02-03/3369 від 20.11.2017) щодо надання роз`яснення стосовно посилання в договорі про встановлення особистого строкового сервітуту від 20.08.2012 № 196, укладеного з ТОВ "Медиа Україна", повідомило, що при укладенні договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 20.08.2012 № 196 виникла технічна помилка щодо посилання на рішення виконкому Міськради від 24.02.2012 № 156 замість рішення від 27.07.2012 № 782. Згідно з актом приймання-передачі, що є невід`ємною частиною цього договору, земельна ділянка передається на підставі рішення виконкому Міськради від 27.07.2012 № 782. Враховуючи те, що на цей час строк дії особистого строкового сервітуту закінчився, виправити технічну помилку в пункті 1.1 договору № 196 неможливо.
12. ФОП Колтун Т. А., не погодившись із прийнятим наказом від 19.07.2017 № 35, звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Міськради, в якому просила визнати неправомірним та скасувати наказ від 19.07.2017 № 35 "Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації "Реконструкція торговельного комплексу" за адресою: АДРЕСА_1 , № МК 142171301361 від 10.05.2017".
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 у справі № 814/944/18, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 та постановою Верховного Суду від 03.02.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Під час розгляду справи № 814/944/18 судами встановлено такі обставини:
"- отримані відповідачем у відповідь на письмовий запит довідки Управління земельних ресурсів та лист ФОП Домарацького О. В. свідчать про недостовірний характер даних, зазначених у декларації, стосовно наявності робочого проекту та земельної ділянки, оскільки строк дії договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення групи пересувних тимчасових споруд закінчився 20.08.2014, тобто до реєстрації декларації від 12.05.2017, а робочий проект не виготовлявся;
- скасування декларації від 12.05.2017 зумовили виявлені відповідачем факти, які свідчили про самочинне будівництва об`єкта, зокрема, інформація, відображена у листі, отриманим Управлінням ДАБК Миколаївської міської ради 06.07.2017 від ФОП Домарацького О. В., про те, що він робочий проект на об`єкт будівництва, стосовно якого було здійснено реєстрацію декларації, скасованої спірним наказом, не виготовляв і договір на здійснення авторського нагляду з ФОП Колтун Т. А. не укладав;
- реєстрацію вищевказаної декларації було скасовано за наслідками позапланової перевірки, про що зазначено й у спірному наказі. Той факт, що обставини, які зумовили винесення управлінням спірного наказу і скасування декларації, не зафіксовані в акті, складеному за наслідками позапланової перевірки, не спростовує правильних по суті висновків Управління ДАБК Миколаївської міської ради про наявність підстав вважати об`єкт самочинним будівництвом, до того ж, це не було спростовано Колтун Т. А. під час судового розгляду справи, тоді як законність оскаржуваного Колтун Т. А. наказу була підтверджена наявними у матеріалах справи доказами, які були досліджені у судовому засіданні при розгляді справи.
- у даному конкретному випадку спірний наказ видано Управлінням ДАБК ММР за наявності підстав, визначених законом для скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації".
У постанові Верховного Суду від 03.02.2021 по справі № 814/944/18 викладено висновок про правильність визначення Управлінням ДАБК Міськради спірного об`єкта як самочинного будівництва.
13. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2021 у справі № 915/1377/17 позов Міськради задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора Третьої Миколаївської нотаріальної контори Миколаївського міського нотаріального округу Фоменко С. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35241877 від 18.05.2017 про державну реєстрацію за Колтун Тетяною Анатоліївною , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 29.10.2013, видавник: Центральний РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області права власності на торговельний комплекс загальною площею 159,6 м2, який складається з 18 магазинів, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію за Колтун Тетяною Анатоліївною , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 29.10.2013, видавник: Центральний РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області права власності на торговельний комплекс загальною площею 159,6 м2, який складається з 18 магазинів, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1250817948101, державна реєстрація від 16.05.2017 № 20461260). Припинено за Колтун Тетяною Анатоліївною , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 29.10.2013, видавник: Центральний РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області право власності на торговельний комплекс загальною площею 159,6 м2, який складається з 18 магазинів, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 125081794810).
Зазначене рішення набрало законної сили 27.07.2021, оскільки в апеляційному порядку не оскаржувалося.
14. Право власності ФОП Колтун Т. А на спірний комплекс № 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1250817948101), яке 16.05.2017 було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, припинено 14.03.2019, тобто під час розгляду судами справ № 915/1377/17 і № 814/944/18.
15. 14.03.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ТОВ "Маркетс-НК" на 321/1000 частки в праві спільної часткової власності на спірний комплекс № 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1250817948101).
26.03.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_1 на 679/1000 частки в праві спільної часткової власності на спірний комплекс № 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1250817948101).
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.10.2019 об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1250817948101 (торговельний комплекс на АДРЕСА_1 ) закрито, а відповідні права погашено на підставі поділу об`єкта нерухомого майна.
На момент розгляду цієї справи судом першої інстанції в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про наявність зареєстрованого 28.10.2019 права власності за ТОВ "Маркетс-НК" (частка в праві спільної часткової власності - 321/1000) та ОСОБА_1 (частка в праві спільної часткової власності - 679/1000) на спірний комплекс № 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947098748101), опис якого збігається з описом цього ж торговельного комплексу згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.11.2017, який однак мав на той момент реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1250817948101.
Підставою державної реєстрації прав власності на спірний комплекс № 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947098748101) за ТОВ "Маркетс-НК" (частка в праві спільної часткової власності - 321/1000) та за ОСОБА_1 (частка в праві спільної часткової власності - 679/1000) зазначено, зокрема, довідку про присвоєння адреси, серія та номер: 17-1048, видану 24.10.2019, видавник: управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради.
16. Крім того, 28.10.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірний комплекс № 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947136748101).
Підставою державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірний комплекс № 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947136748101) зазначено, зокрема, довідку про присвоєння адреси, серія та номер: 17-1049, виданий 24.10.2019, видавник: Управління містобудування та архітектури Міськради.
17. У подальшому 15.11.2019 право власності ОСОБА_1 на спірний комплекс № 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947136748101) припинено та зареєстровано право власності на вказане майно за ТОВ "Центр Топ".
Так, із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що внаслідок здійсненого поділу утворилися:
- спірний комплекс № 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947136748101), право власності на який зареєстровано за ТОВ "Центр Топ";
- спірний комплекс № 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947098748101), право власності на який зареєстровано за ТОВ "Маркетс-НК" (321/1000 частки) та ОСОБА_1 (679/1000 частки).
За інформацією Управління земельних ресурсів Міськради, відповідачі не зверталися для оформлення правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки. Рада не приймала рішень про передачу у власність чи користування спірних земельних ділянок.
Позиція Верховного Суду
18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
19. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що ТОВ "Центр Топ", ТОВ "Маркетс-НК" і ОСОБА_2 є неналежними відповідачами за позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва з тих мотивів, що виходячи зі змісту положень частини 4 статті 376 ЦК України позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлено до особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, тобто до забудовника, тоді як, на відміну від ФОП Колтун Т. А., жоден із відповідачів у справі не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, оскільки стали власниками спірних торговельних комплексів на підставі правочинів і їх право власності було зареєстровано в установленому законом порядку. Натомість зважаючи на те, що в спірних правовідносинах ефективним способом захисту прав Ради як власника земельної ділянки є саме позов про усунення перешкод у користуванні нею шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомості, то скасування державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості та визнання недійсними актів, на підставі яких внесено оспорювані реєстраційні записи, не можуть бути ефективними способами захисту порушених прав позивача та не забезпечують можливості їх поновлення.
20. Міськрада в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
21. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірні торговельні комплекси та про визнання недійсними трьох актів приймання-передачі нерухомого майна з огляду на таке.
22. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
23. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
24. Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
25. Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
26. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (аналогічні висновки сформульовано в постанові 6.30- 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).
27. Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом (такі висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 та від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 відповідно).
28. Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
29. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.
30. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наразі як скасування державної реєстрації права власності на спірні торговельні комплекси, так і визнання недійсними трьох актів приймання-передачі нерухомого майна, на підставі яких внесено оспорювані реєстраційні записи, не є ефективними способами захисту прав позивача як власника землі, оскільки задоволення відповідних позовних вимог не забезпечить усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
31. Верховний Суд зауважує, що додатковим підтвердженням обрання Міськрадою такого неефективного способу захисту своїх прав, як скасування державної реєстрації права власності на спірні торговельні комплекси, є достовірно встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини:
1) припинення права користування забудовника (ФОП Колтун Т. А.) спірними земельними ділянками ще в травні 2017 року на підставі рішення виконавчого комітету Міськради від 12.05.2017 № 381 "Про укладення та продовження терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення пересувної тимчасової споруди (групи пересувних тимчасових споруд) та відмову у продовженні строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту для обслуговування пересувних тимчасових споруд (групи пересувних тимчасових споруд) по м. Миколаєву", яким було відмовлено забудовнику в продовженні строку дії договорів про встановлення особистого строкового сервітуту від 20.08.2012 № 195 і № 196, в зв`язку з чим до відповідача-2 і відповідача-3 в березні 2019 року в порядку статті 120 ЗК України об`єктивно не могло перейти право користування відповідними земельними ділянками під набутими ними об`єктами самочинного будівництва, яке вже припинилося;
2) скасування первісної державної реєстрації за ФОП Колтун Т. А. права власності на спірні торговельні комплекси, які є об`єктами самочинного будівництва, з припиненням такого права власності в судовому порядку, а саме на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2021 у справі № 915/1377/17, яке набрало законної сили, що втім не призвело до поновлення прав Міськради як власника земельних ділянок, самочинно забудованих ФОП Колтун Т. А.
32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)).
33. Таким чином, у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту своїх прав власника земельних ділянок суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Міськради про скасування державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно та визнання недійсними актів приймання-передачі нерухомого майна, на підставі яких внесено оспорювані реєстраційні записи.
Схожий за змістом висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21 (за участю Міськради як позивача) зі спору, що виник з подібних правовідносин.
34. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
35. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм статті 391 ЦК України, статті 120 ЗК України та положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18 та в постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних скаржником правових позицій під час вирішення цього спору.
36. Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої господарські суди встановили факт порушення прав Ради як власника землі внаслідок самочинної забудови земельних ділянок ФОП Колтун Т. А. та подальшого відчуження забудовником об`єктів самочинного будівництва на користь відповідачів з державною реєстрацією за ними права власності на спірні комплекси № 1 та № 2, Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (предмет позову - визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди та усунення перешкод орендарю в користуванні орендованим майном шляхом надання позивачу вільного доступу до тракторного стану з піднавісом для сільськогосподарської техніки), виходила з встановлених судами попередніх інстанцій обставин доведеності порушення прав орендаря внаслідок систематичного чинення працівниками власника об`єкта оренди перешкод позивачу в доступі до орендованого майна, в зв`язку з чим орендар на підставі статті 396 ЦК України має право на захист свого права в тому числі й від власника майна, оскільки орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.
37. Водночас у пунктах 11.9- 11.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (предмет позову - визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельної ділянки з володіння фізичної особи на користь держави) викладено такі висновки:
"Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У справі № 633/408/18 мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Харківській області "Про передачу земельної ділянки у власність" від 04 травня 2016 року № 3620-СГ та скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 червня 2016 року № 28946817 ".
Разом з тим скаржник не довів і не обґрунтував, яким чином викладений в зазначеній постанові висновок Великої Палати Верховного Суду може вплинути, а тим більше спростувати висновок судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірні торговельні комплекси, оскільки, по-перше, мета Міськради спрямована на усунення перешкод власнику в користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками. По-друге, в зазначеній цивільній справі розглянуто та задоволено саме віндикаційний позов (статті 387, 388 ЦК України), який не можна ототожнювати з негаторним позовом у межах цієї справи (статті 391 ЦК України), оскільки вказані способи захисту прав власника регулюються окремо.
При цьому в контексті справи, що розглядається, права Ради як власника земельних ділянок порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю або споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явилися безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Колегія суддів зауважує, що за результатами розгляду справи № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду ухвалила нове рішення, яким, зокрема, відмовила в задоволенні позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора.
У зв`язку з цим Верховний Суд бере до уваги той факт, що правильний висновок про неефективність обраного позивачем способу захисту своїх прав у разі пред`явлення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на об`єкти самочинного будівництва якраз свідчить про врахування судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (хоча й без прямого посилання на зазначену постанову), на неврахуванні якого безпідставно посилається скаржник.
38. Колегія суддів наголошує на помилковості посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень статті 391 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17 та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, позаяк насправді в зазначених постановах взагалі не міститься висновку щодо застосування вказаної норми матеріального права.
39. Касаційна інстанція не бере до уваги неприйнятні доводи скаржника про неврахування судами висновку щодо застосування норми статті 120 ЗК України та положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в подібних правовідносинах (у контексті взаємозалежності принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований та порушення державною реєстрацією прав на споруди, розміщені на чужій земельній ділянці, прав власника землі), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20 та в постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, з огляду на таке.
Так, постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правомірне розміщення на земельній ділянці одного власника об`єкта рухомого майна (зокрема, малої архітектурної форми) іншого власника, наприклад, на умовах оренди, не обмежує прав власника після того, як строк користування землею власника рухомого майна закінчиться (зокрема, після закінчення строку договору оренди). Натомість знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Отже, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.
Ухвалюючи постанову від 03.03.2021 у справі № 915/161/20 за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Міськради до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Магазин № 301" про скасування запису в Державному реєстрі речових прав та знесення об`єкта нерухомості, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що оскільки в ході розгляду цієї справи суди установили, що Рада як власник земельної ділянки, заперечує проти визнання права власності вказаного товариства на самочинно збудовані приміщення, то задоволення її позовних вимог щодо зобов`язання відповідача знести такі приміщення узгоджується з наведеними положеннями ЗК України та приписами частини 4 статті 376 ЦК України. При цьому факт існування реєстрації права власності на майно, яке за судовим рішенням має бути знесено як самочинне, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.
В постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16 міститься висновок про те, що стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.
40. Крім того, як зазначено вище, статус об`єкта самочинного будівництва виключає перехід до його нового власника права користування земельною ділянкою під таким об`єктом за правилами статті 120 ЗК України, позаяк в силу вимог частини 2 статті 376 ЦК України навіть попередній користувач земельної ділянки, будучи водночас забудовником і відчужувачем об`єкта самочинного будівництва на користь відповідачів, не міг набути та не набув права власності на такий об`єкт (див. пункт 26 цієї постанови).
41. Отже, в цій господарській справі та справах, на постанови Верховного Суду та Верховного Суду України в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
Викладене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання в справі № 915/1439/21 та в справах №№ 924/1220/17, 916/1608/18, 633/408/18, 910/1016/17, 914/1521/17, 915/1279/17, 915/161/20, 822/2149/18, 6-2225цс16.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду та Верховного Суду України в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень.
42. Разом з тим колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідачів усунути перешкоди Міськраді в користуванні двома земельними ділянками шляхом знесення (демонтажу) спірних торговельних комплексів та для передачі справи на новий розгляд в цій частині позову до суду першої інстанції з огляду на таке.
43. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 4 статті 376 ЦК України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Згідно зі статтею 212 ЦК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
44. В пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 викладено висновок про те, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
45. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
46. Згідно з частиною 1 статті 3 ЗК України, який набрав чинності з 01.01.2002, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 9 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
47. Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).
Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.
48. Отже, виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, Верховний Суд наголошує, що в силу вимог частиною 1 статті 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.
Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 ЗК України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.
Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 ЗК України як спеціальної норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21 (за участю Міськради як позивача за аналогічним позовом), від якого колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати.
49. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
50. Колегія суддів наголошує, що покладений в основу оскаржуваних судових рішень висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод Міськраді в користуванні спірними земельними ділянками з підстав неналежного складу відповідачів, до яких заявлено вимогу про знесення об`єктів самочинного будівництва, не відповідає висновку щодо питання застосування норм статті 391 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України, сформульованому в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21 (оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 19.10.2023, тобто до ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови), в якій зазначено, зокрема, про те, що за встановлених фактичних обставин у вказаній справі - самочинного будівництва ФОП Тесельком В. М. об`єкта на земельній ділянці, кадастровий номер 4810136300:01:005:0031, яка належить позивачеві та відчуження відповідного об`єкту в подальшому на користь ТОВ фірми "Стів", яке продовжує використовувати належну територіальній громаді міста Миколаєва в особі Міськради земельну ділянку, вчиняючи тим самим перешкоди позивачу у реалізації ним свого права власності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшли правильного висновку, що ефективним способом захисту прав позивача як власника земельної ділянки в цьому випадку є саме вимога про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу відповідного торговельного кіоску.
Крім того при вирішенні зазначеного спору суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, спростував висновок суду першої інстанції про те, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлено лише до особи, яка здійснила це будівництво, якою ТОВ фірма "Стів" не є.
51. Водночас у пунктах 5.43, 5.44 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 489/742/20 зі спору, що виник з подібних правовідносин (предметом позову в якій є скасування записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку), зазначено таке:
"Так само Судом відхиляються твердження скаржника про неправомірність заявлення позивачем та задоволення судом саме до нього позовних вимог про повернення земельної ділянки шляхом звільнення її від будівель та споруд логістичного центру з автостоянкою. Адже факт здійснення самочинного будівництва ТОВ "Естетик-1" не спростовує того, що на даний час саме ОСОБА_6 чинить перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні її власною земельною ділянкою.
Такі висновки узгоджуються з нормами статті 212 Земельного Кодексу України, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними".
52. З огляду на те, що постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 489/742/20 офіційно оприлюднено 24.01.2024, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (19.12.2023), колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновку щодо застосування норм статті 391 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України в подібних правовідносинах, викладеного в зазначеній постанові Верховного Суду та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21, оскільки зазначеному правовому висновку не відповідають передчасні висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідачів усунути перешкоди Міськраді в користуванні двома земельними ділянками шляхом знесення (демонтажу) спірних торговельних комплексів.
53. Колегія суддів зауважує, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду наразі також дотримується усталеної правової позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва не забудовника, а саме останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (див. постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20).
54. Водночас колегія суддів вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на нерелевантний висновок, викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 712/9407/20 зі спору, що виник не з подібних правовідносин.
Так, у цивільній справі № 712/9407/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікат-Нафта" до фізичної особи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою суди, попередньо встановивши ті обставини, що будівлю гаража-автомайстерні на спірній земельній ділянці було збудовано ще задовго до надання позивачу права оренди земельної ділянки та набуто відповідачем у власність у визначений законом спосіб (на підставі нотаріально посвідченого правочину), зареєстроване право власності відповідача на яку не оспорюється, дійшли висновку про відсутність підстав для знесення об`єкта нерухомості як самочинно побудованого в зв`язку з недоведеністю порушення прав позивача як орендаря землі.
Крім того касаційна інстанція звертає увагу на те, що в зазначеній постанові взагалі не міститься як висновку Верховного Суду щодо питання комплексного застосування норм статті 391 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України в подібних правовідносинах, так і правового висновку про те, що належним відповідачем за позовами про усунення перешкод власнику землі в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) об`єкта самочинного будівництва має бути виключно забудовник, а сама лише констатація судами при розгляді вказаної цивільної справи тих обставин, що відповідач не є забудовником нерухомого майна, ще не означає формування Верховним Судом висновку щодо застосування певних норм матеріального чи процесуального права.
55. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
56. Оскільки пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки іншим аргументам учасників справи (схожий за змістом висновок сформульовано в пункті 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20), то колегія суддів наголошує на тому, що всупереч вимогам статей 86, 237, 269, 282 ГПК України суди попередніх інстанцій, помилково визначивши ТОВ "Центр Топ", ТОВ "Маркетс-НК" і ОСОБА_2 як неналежних відповідачів за позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, безпідставно ухилилися від розгляду по суті вимог зазначеного негаторного позову, насправді звернутих до належних відповідачів (див. пункти 50- 53 цієї постанови), що свідчить про неповне з`ясування судами фактичних обставин справи в контексті заявленого негаторного позову.
57. Хоча скаржник належним чином не обґрунтував наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, проте з огляду необхідність врахування на підставі частини 4 статті 300 ГПК України висновку щодо застосування норм статті 391 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21, від 10.01.2024 у справі № 489/742/20, касаційна інстанція вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані рішення та постанову - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідачів усунути перешкоди Міськраді в користуванні двома земельними ділянками шляхом знесення (демонтажу) спірних торговельних комплексів, справу - передати в цій частині позову на новий розгляд до суду першої інстанції, а в решті позовних вимог (про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірні торговельні комплекси та про визнання недійсними трьох актів приймання-передачі нерухомого майна) оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.
58. З мотивів, наведених раніше в цій постанові, Верховний Суд частково відхиляє необґрунтовані доводи відповідача-3 (в частині, що стосується відмови в задоволенні вимог негаторного позову), викладені у відзиві на касаційну скаргу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
60. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
61. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідачів усунути перешкоди Міськраді в користуванні двома земельними ділянками шляхом знесення (демонтажу) спірних торговельних комплексів не відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України, оскільки, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку щодо необґрунтованості зазначених позовних вимог.
62. Разом з тим висновок судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірні торговельні комплекси та про визнання недійсними трьох актів приймання-передачі нерухомого майна відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України, оскільки, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди у відповідній частині позову дійшли правильного висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту своїх прав.
63. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
64. Зважаючи на те, що порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення та постанову - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідачів усунути перешкоди Міськраді в користуванні двома земельними ділянками шляхом знесення (демонтажу) спірних торговельних комплексів, справу - передати до Господарського суду Миколаївської області на новий розгляд у цій частині позову, а в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Розподіл судових витрат
65. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд у частині вимог негаторного позову, колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, в тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Водночас судовий збір у загальній сумі 40 860 грн, сплачений за подання касаційної скарги в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірні торговельні комплекси та про визнання недійсними трьох актів приймання-передачі нерухомого майна, на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Миколаївської міської ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.06.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі № 915/1439/21 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про:
- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Топ" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою площею 76,2 м2 шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу, розташованого на АДРЕСА_1 ;
- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетс-НК" і ОСОБА_1 усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою площею 137,2 м2 шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу, розташованого на АДРЕСА_1 .
В частині зазначених позовних вимог справу № 915/1439/21 передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.
В решті (щодо відмови в задоволенні іншої частини позовних вимог) рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.06.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі № 915/1439/21 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай
