Єдиний державний реєстр судових рішень
11.03.24
22-ц/812/205/24
Провадження № 22-ц/812/205/24
У Х В А Л А
іменем України
06 березня 2024 року м. Миколаїв
справа № 472/1176/19
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем Андрієнко Л.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану її представником
адвокатом Грабовою Аллою Олександрівною,
на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області, ухвалене 17 жовтня 2019 року суддею Тустановським А.О., в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена), у цивільній справі за позовом
ОСОБА_2 до
Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування,
у с т а н о в и в:
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області з указаним вище позовом.
Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 . Проте, приватний нотаріус Веселинівського районного нотаріального округу Болгарчук О.Ф. відмовила їй у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на частку домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, з тих підстав, що правовстановлюючий документ на будинок не відповідає вимогам статті 47 ЗУ «Про нотаріат».
Крім цього позивачка вказувала на те, що домоволодіння по АДРЕСА_1 складалося з двох житлових будинків, що позначалися у документах технічної інвентаризації як літ. А - 35/100 часток та літ. Б - 65/100.
Мати позивачки ОСОБА_4 успадкувала 65/100 частин домоволодіння після смерті чоловіка - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилаючись на те, що невідповідність вимогам законодавства правовстановлюючого документу на частину домоволодіння будинок літ. Б позбавляє її можливості отримати свідоцтво про право на його спадкування, ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на житловий будинок літ. Б.
Крім цього позивачка зазначала, що на початку 1990-х років житловий будинок літ. А був залишений без догляду особами, які в ньому проживали. Після їхньої смерті право власності на будинок ніхто не успадкував та він був повністю знищений.
Посилаючись на те, що особи, які були б зацікавлені у реєстрації факту знищення будинку літ. А, а його реєстрація в БТІ перешкоджає їй у нотаріальному оформленні спадщини на будинок літ. Б, ОСОБА_2 просила встановити факт знищення житлового будинку літ. А.
Представник відповідача - Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області подала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позову не заперечувала.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Веселинівськогорайонного судуМиколаївської областівід 17жовтня 2019року позовзадоволено частково.За ОСОБА_2 визнано правовласності упорядку спадкуванняза закономна житловийбудинок літ.Б загальною площею 70,4 кв.м та житловою площею 44,9 кв.м, з господарськими будівлями та спорудам, що розташований по АДРЕСА_1 .
Рішення мотивовано тим, що позивачкою доведено належність її матері за життя частини домоволодіння, а саме будинку літ. Б з господарськими будівлями та спорудами, позивачка ОСОБА_2 прийняла спадщину у встановленому законом порядку, проте невідповідність правовстановлюючого документа вимогам законодавства, дійсно перешкоджає позивачці в оформленні спадкових прав.
У задоволенні вимоги про встановлення факту знищення будинку літ. А відмовлено з тих підстав, що з довідки комунального підприємства Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації від 01 липня 2019 року вбачається, що на цей час по АДРЕСА_1 знаходиться тільки житловий будинок літ. Б, а житловий будинок літ. А знесено. Крім цього суд посилався на те, що позивачкою не доведено, що від встановлення факту знищення будинку літ. А залежить виникнення, зміна чи припинення її майнових прав, зокрема щодо оформлення спадкових прав, оскільки нотаріус у своїй постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії посилався тільки на невідповідність правовстановлюючого документу вимогам закону.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У грудні 2023 року до Миколаївського апеляційного суду з апеляційною скаргою на судове рішення звернулася ОСОБА_1 , яка, діючи через свого представника, адвоката Грабову А.О., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду частково скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 65/100 частин спірного домоволодіння.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що у липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на 12/100 частин домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами.
Під час підготовчого провадження ОСОБА_1 довідалася, що право власності на все домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що вона має право на спадкування 12/100 частин житлового будинку літ. А, які належали її діду ОСОБА_6 , а реального розподілу домоволодіння не проводилося, ОСОБА_1 просила про задоволення апеляційної скарги.
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не може претендувати на частку у житловому будинку літ. Б, оскільки її батько та дід, після смерті яких вона бажає успадкувати частку у домоволодінні, ніколи часткою у домоволодінні літ. Б не володіли.
Крім цього ОСОБА_2 вважала, що оскільки позов ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини її батьком ОСОБА_7 після смерті діда ОСОБА_6 , та про визнання за ОСОБА_1 права власності на 12/100 частин спірного домоволодіння судом першої інстанції не розглянуто, то її звернення з апеляційною скаргою є передчасним. З цих підстав ОСОБА_2 просила закрити апеляційне провадження у справі.
Веселинівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області, як правонаступник відповідача Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
2.Мотивувальна частина
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_8 , позивачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Гусарова С.Д., які приймали участь у судовому засіданні в режимі відео конференції з приміщення Веселинівського районного суду Миколаївської області, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Веселинове Веселинівського району Миколаївської області померла ОСОБА_4 .
Після її смерті відкрилась спадщина до складу якої, зокрема, увійшло право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_4 заповіту не склала, тому право на спадщину за законом у першу чергу отримала позивач ОСОБА_2 , як донька спадкодавця.
Згідно постанови приватного нотаріуса Веселинівського районного нотаріального округу Болгарчук О.Ф. від 19 липня 2019 року № 435/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позивачці ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на успадкований нею після смерті ОСОБА_4 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що наданий правовстановлюючий документ на спадкове майно не відповідає вимогам законодавства.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 23 січня 1990 року державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Болгарчук О.Ф. та зареєстрованого в реєстрі за № 65, ОСОБА_4 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , 65/100 частин домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 та належить померлому на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку. Згідно зазначеного свідоцтва домоволодіння в цілому складається з житлового будинку А житловою площею 26,6 кв.м та житлового будинку Б житловою площею 44,9 кв.м. Житлова площа успадкованої частини домоволодіння становить 44,9 кв.м.
Згідно свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_2 виданого 26 грудня 1970 року виконавчим комітетом Веселинівської селищної ради Миколаївської області, ОСОБА_9 на праві власності належало 12/100 житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 . Крім того в свідоцтві зазначено, що зазначене домоволодіння в цілому складається з двох житлових будинків.
Зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 грудня 1976 року, виданого нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 1470, ОСОБА_10 успадкувала після смерті матері ОСОБА_9 12/100 частин домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок виданого 07 вересня 1995 року Веселинівською селищною радою, ОСОБА_10 на праві приватної власності належить 23/100 частини житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .
Матеріалами інвентарної справи на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що за вказаною адресою було розташоване домоволодіння, яке складалось з двох житлових будинків, які в матеріалах інвентарної справи значаться як житловий будинок А та житловий будинок Б. Співвласниками зазначеного домоволодіння були ОСОБА_4 та ОСОБА_10 . Частка власності ОСОБА_4 становила 65/100 та складалась з житлового будинку літ. «Б» житловою площею 44,9 кв.м, яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Частка власності ОСОБА_10 становила 35/100, з яких: 12/100 належали їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та 23/100 на підставі свідоцтва про право власності та становили житловий будинок літ. А.
Таким чином, з досліджених доказів встановлено, що ОСОБА_4 за життя була власником житлового будинку літ Б загальною площею 70,4 кв.м, житловою площею 44,9 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується матеріалами інвентарної справи на житловий будинок, зокрема, свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 23 січня 1990 року та зареєстрованим в реєстрі за № 65, реєстраційним посвідченням, відповідно до якого 23 січня 1990 року Веселинівською філією за ОСОБА_4 зареєстроване право власності та довідкою БТІ № 133 від 01 липня 2019 року.
З довідки комунального підприємства Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації від 01 липня 2019 року вбачається, що станом на цю дату за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться лише житловий будинок літ. Б житловою площею 44,9 кв.м. та загальною площею 70,4 кв.м., а житловий будинок літ. А загальною площею 57,9 кв.м., житловою площею 26,6 кв.м знесено.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що житловий будинок літ. А дійсно знищений, а позивачка ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів того, що від встановлення судом факту знищення житлового будинку, залежить виникнення, зміна або припинення її особистих чи майнових прав, зокрема оформлення спадкових прав, тому відмовив у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту знищення житлового будинку літ. А у домоволодінні АДРЕСА_1 . При цьому суд задовольнив позовну вимогу ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок літ. Б, загальною площею 70,4 кв.м та житловою площею 44,9 кв.м, з господарськими будівлями та спорудам, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , успадкований ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Веселинове Веселинівського району Миколаївської області.
Позиція апеляційного суду
Апеляційним судом встановлено, що апелянтка ОСОБА_1 вважає порушеним своє право на спадкування частки у спірному домоволодінні, що належала на праві власності її діду ОСОБА_6 .
У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулася до Веселинівського районного суду Миколаївської області з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на 12/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Про ухвалення Веселинівським районним судом Миколаївської області судового рішення у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 довідалася після звернення до суду з зазначеним вище позовом, що стало підставою для подання апеляційної скарги.
Проте, як вбачається з ЄСІТС позов ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на частку у спірному домоволодінні на даний час не розглянуто.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 прийнята до розгляду апеляційним судом на підставі частини першої статті 352 ЦПК України.
Відповідно до частини першоїстатті 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першоїстатті 352 ЦПК Українидозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право,(2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
При відкритті провадження за апеляційною скаргою суд не перевіряв наявність у апелянтки порушеного права, урахувавши висновки Верховного Суду, яких він дійшов у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц про те, що суд лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу на таке судове рішення.
Відповідно достатті 55КонституціїУкраїни кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Основним ЗакономУкраїни передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1, 2статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке застаттею 64 Конституції Українине може бути обмежене.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року№ 3-рп/2003).
Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1, та 2 статті55, пункту 8 частини третьої статті129 Конституції Україниє складовою права кожного на звернення до суду.
За змістом пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Водночас, доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першомустатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів, які б підтверджували право ОСОБА_1 на частку у майні, право власності на яке визнано за ОСОБА_2 та суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 .
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на порушення, які допускали українські суди внаслідок необґрунтованості причин втручання у принцип res judicata.
Враховуючи вказаний принцип, апеляційний суд вважає, що відсутність встановленого права ОСОБА_1 на спірне спадкове майно частку у домоволодінні, на яку вона претендує, позбавляє апеляційний суд можливості досягти легітимної мети встановлення порушеного права апелянтки, під час апеляційного розгляду даної справи.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою, з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або)обов`язки цієї особи не вирішувались.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність закриття апеляційного провадження.
Керуючись частиною третьою статті 362 та статтями 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Грабовою Аллою Олександрівною на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2019 року.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: Т.М.Базовкіна
Ж.М.Яворська
---------------------------------
Повну постанову складено 11 березня 2024 року
